Постанова

від 28.03.2018 по справі 910/6652/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/6652/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Оболонь-11"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017

та рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017

у справі № 910/6652/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Оболонь-11"

про стягнення 68 890, 20 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ПАТ "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ЖБК "Оболонь-11" про стягнення 68 890, 20 грн., з яких: 34 785, 99 грн. основного боргу, 2 648, 66 грн. 3% річних та 31 455, 55 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з порушення умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240420 від 12.07.2001.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 (суддя - Чебикіна С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 (колегія суддів у складі: Тищенко О.В. - головуючого, Іоннікової І.А., Гончарова С.А.), позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 34 785, 99 грн. основного боргу, 2 648, 66 грн. 3% річних та 31 455, 55 грн. інфляційних втрат.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а саме: судами не з'ясовано, що у відповідача відсутня заборгованість з оплати спожитої теплової енергії, а навпаки - наявна переплата, оскільки позивачем нараховувалась сума заборгованості за попередній період часу до періоду стягнення на підставі тарифу, встановленого розпорядженням КМДА № 643 від 30.05.2007, яке було визнано протиправним та скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2008; з травня 2015 року відповідач не користується послугами позивача, оскільки з вказаного часу мешканцями будинку були укладені прямі угоди для отримання вказаних послуг з позивачем.

На підставі ч. 5 ст. 31 та п. 6 п. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 15.12.2017 № 38-р касаційну скаргу разом зі справою № 910/6652/17 передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 14.02.2018 для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Білоуса В.В.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2018 касаційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 22.03.2018. До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходило відзивів на касаційну скаргу у встановлений в ухвалі від 26.02.2018 строк.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Судами обох інстанцій встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (постачальником) та Житлово-будівельним кооперативом "Оболонь-11" (абонентом) 12.07.2001 укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240420, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.2.1 договору постачальник зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах, згідно з додатком № 1 до договору.

Згідно з п. 2.3.1 договору абонент зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до п. 2 додатку № 4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду.

Згідно з п. 3 додатку № 4 до договору сплату абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідно до умов розділу 8 договору останній набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією зі сторін про його припинення.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання за договором в частині оплати поставленої теплової енергії не виконав, у зв'язку з чим у нього за період з 01.11.2014 по 01.01.2017 виникла заборгованість за спожиту теплову енергію, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновкам якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та розрахунком основного боргу за спожиту теплову енергію, копії яких містяться в матеріалах справи, підтверджується, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав неналежним чином, внаслідок чого за період з 01.11.2014 по 01.01.2017 у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка становить 34 785,99 грн. При цьому доказів протилежного відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надано, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу за спожиту теплову енергію в розмірі 34 785, 99 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Враховуючи встановлений факт невиконання відповідачем умов договору в частині оплати спожитої теплової енергії, суди обох інстанцій дійшли висновку про стягнення з останнього на користь позивача 31 455, 55 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 2 648, 66 грн.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами обох інстанцій встановлено, що відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та розрахунком основного боргу за спожиту теплову енергію, копії яких містяться в матеріалах справи, підтверджується, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав неналежним чином, внаслідок чого за період з 01.11.2014 по 01.01.2017 у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка становить 34 785, 99 грн. При цьому доказів протилежного відповідачем не надано.

За правилами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та встановлений судами обох інстанцій факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати спожитої теплової енергії, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про стягнення з останнього на користь позивача 34 785, 99 грн. заборгованості, у зв'язку з чим правомірними є також висновки про стягнення 2 648, 66 грн. 3% річних та 31 455, 55 грн. інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про необґрунтованість доводів відповідача про наявність у нього переплати за спожиту теплову енергію, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, скаржник вказує на переплату та невірні тарифи для нарахування вартості наданої теплової енергії в період часу з грудня 2006 року по листопад 2009 року, тоді як предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за період з 01.11.2014 по 01.01.2017.

Доводи скаржника про те, що з травня місяця 2015 року відповідач не користується послугами позивача, оскільки з вказаного часу мешканцями будинку були укладені прямі угоди для отримання вказаних послуг з позивачем не приймаються колегію суддів до уваги, оскільки апеляційним судом не встановлено наявності доказів в їх підтвердження всупереч ст. 33 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, зокрема, і доведенням обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі розгляду справи судом касаційної інстанції, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ЖБК "Оболонь-11" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі № 910/6652/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ткаченко Н.Г.

Судді: Білоус В.В.

Жуков С.В.