Рішення

від 29.03.2018 по справі 389/1653/17

ЗНАМ’ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29.03.2018

Провадження №2/389/598/17

ЄУН 389/1653/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2018 року Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Тьор Є.М.,

при секретарі - Пахуті Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Богданівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1.

Вимоги обґрунтувала тим, що з 26 травня 2007 року вона проживає у зазначеному вище будинку, веде господарство, підтримує будинок у належному технічному та санітарному стані, а також обробляє прилеглу до будинку земельну ділянку. Зазначає, що на сьогоднішній день продовжує проживати в цьому будинку, тобто добросовісно та відкрито володіти цим майном більше десяти років та постійно сплачує комунальні послуги. Таким чином, вважає, що є всі підстави набуття нею права власності на будинок за набувальною давністю.

15 грудня 2017 року набув чинності Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального Кодексу України, Цивільного процесуального Кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VІІ від 03.10.2017 року, на підставі якого Цивільний процесуальний Кодекс України викладено в новій редакції.

Згідно п/п 9 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального Кодексу України в новій редакції, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач та її представник у судове засідання не з'явились, надали до суду заяви в якій вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити, справу розглянути у їх відсутність.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву в якій вимоги визнав у повному обсязі, просив суд справу розглянути у його відсутність.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд вважає, що визнання позову відповідачем суперечить вимогам закону, а саме ст. 344 ЦК України, а тому вважає за необхідне відмовити у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжити судовий розгляд.

Судом встановлено, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстровано.

На вказаний житловий будинок за замовленням позивача ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт.

Також з матеріалів справи, а саме інформації наданої на запит суду виконавчим комітетом Богданівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області вбачається, що згідно даних погосподарських книг сільської ради, власником домоволодіння в АДРЕСА_1, була ОСОБА_2. Після чого, в 2007 році шляхом вуличної угоди будинок був придбаний ОСОБА_1.

З лютого 2007 року позивач ОСОБА_1 проживає та зареєстрована у спірному будинку.

Згідно ст.41 Конституції України, положення якої є нормами прямої дії та ст. 321 ЦК України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право власності є непорушним, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач, є такі:

- майно може бути обєктом набувальної давності;

- добросовісність володіння;

- відкритість володіння;

- давність володіння та його безперервність;

- відсутність інших осіб, які претендують на це майно;

- відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Обовязковою обставиною, яка має значення для визнання права власності на майно за набувальною давністю є відсутність у позивача інших підстав набуття права на це майно (ч.1ст.344 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті матеріального закону, на яку як на підставу для висунення позовних вимог посилається позивач і роз'яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних спрва Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , для отримання права власності на майно за набувальною давністю необхідно констатувати наявність сукупності передумов, однією з яких є добросовісність володіння чужим майном, тобто володіння за обставин, коли особа не знала і не могла знати про те, що вона володіє чужою річчю, а також є всі підстави вважати, що власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою.

За набувальною давністю може бути отримано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні його власнику було відмовлено.

Норми статті 344 ЦК про набувальну давність не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалось на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Виходячи з положень ст.344 ЦК України застосування набувальної давності передбачає відсутність підстави для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець або особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є її власником.

У п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

Елементи набувальної давності також передбачені статтями 335, 338, 341, 343 ЦК України, за положеннями яких після вчинення законодавчо визначених дій та зі спливом певного строку особа може набути право власності на безхазяйне майно, знахідку, бездоглядну домашню тварину чи скарб, але положення статті 344 ЦК в таких випадках не застосовуються.

Добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків.

При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина 1 статті 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відповідно до положень ст 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на встановлені судом обставини мова про добросовісність заволодіння чужим майном і про безтитульність цього майна та правовідносин, повязаних з ним, іти не може. Посилання позивача на проживання в спірному будинку, як доказ добросовісного заволодіння цим майном, не може бути належною підставою для визнання права власності за правилами ст.344 ЦК України, оскільки, судом встановлено, що спірний будинок був придбаний позивачкою за вцличною угодою, як вказав відповідач в довідці №542/02-16 від 24.11.2017 року, відносно чого остання не заперечувала та додаткових пояснень з цього приводу суду не надала.

Таким чином, до ОСОБА_1 з приводу володіння та користування будинком АДРЕСА_1 не було жодних претензій від законного власника ОСОБА_2, а також будь - якої іншої особи. Оскільки, позивачка всі десять років законно володіла будинком на підставі угоди /домовленості/, що була укладена в сільській раді.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту цивільного права шляхом визнання права власності за набувальною давністю є помилковим, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Суд не бере до уваги визнання позову відповідачем виходячи з положень ст. 263 ЦПК України, за якою рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, враховуючи, що в даному випадку визнання позову суперечить закону.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 89, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273-279, 351-352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Богданівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Кіровоградської області в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 29 березня 2018 року.

Суддя Знам'янського міськрайонного суду

Кіровоградської області Є М. Тьор