Постанова

від 29.03.2018 по справі 387/1007/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 березня 2018 року м. Кропивницький

справа № 387/1007/17

провадження № 22-ц/781/561/18

головуючий суддя І-ї інстанції Цоток В.В.

Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Авраменко Т.М., Кіселика С.А.,

секретар судового засідання Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою селянського фермерського господарства "Надія" на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2018 року за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, до селянського фермерського господарства "Надія" про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, та скасування державної реєстрації права оренди,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2,звернувся в суд із вказаним позовом до селянського фермерського господарства "Надія" (СФГ "Надія"), в якому просив визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 25.09.2013 року, укладену між ОСОБА_2 та СФГ "Надія", зареєстровану 25.09.2013 року за №2628438 Реєстраційною службою Добровеличківського районного управління юстиції, та скасування її державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 4,86 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території Олексіївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 29.03.2002 року. Вказана земельна ділянка перебувала в оренді у СФГ "Надія" на підставі договору оренди землі від 02.10.2009 року, терміном на 5 років. 25.04.2017 року із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку позивач з'ясував, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.09.2013 року зареєстровано додаткову угоду від 25.09.2013 року до зазначеного вище договору оренди землі, якою продовжено термін дії договору оренди до 25.09.2033 року. З огляду на те, що волевиявлення на укладення спірної угоди він не мав, вказаний правочин не підписував, просив визнати вказану додаткову угоду недійсною.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду від 24.07.2013 року до договору оренди землі № 040936900198 від 02.10.2009 року, укладену між ОСОБА_2 та селянським фермерським господарством "Надія", право оренди на підставі якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.09.2013 року за №2628438.

Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області Костенка Володимира Леонідовича щодо державної реєстрації іншого речового права: права оренди земельної ділянки ( номер запису про інше речове право 2628438 від 25.09.2013 року).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідачем ставиться питання про скасування судового рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовної заяви в повному обсязі у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Зазначено, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Відповідач вважає. що позивач знав про спірну угоду, оскільки на підставі договору оренди землі та додаткової угоди від 25 вересня 2013 року, починаючи з 1 листопада 2013 року і по 2017 рік отримував орендну плату з зазначенням платежу та площі и земельної ділянки, тому ним пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши пояснення представника відповідача Віватенка М.І.., який підтримав доводи апеляційної скарги, представника позивача ОСОБА_1, який заперечував проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна додаткова угода є недійсною, тому що не підписана орендодавцем та не відповідає його внутрішній волі.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (ст.14 Закону України Про оренду землі ).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України). Істотні умови договору оренди визначені в ст.15 Закону України Про оренду землі і за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України). Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, в тому числі встановлених ч.3 ст.203 ЦК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 є власником земельної ділянки площею 4,86 гектара, яка розташована на території Олексіївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області (а.с.8,62,201).

02.10.2009 року між ОСОБА_2 та СФГ "Надія" було укладено договір оренди землі, загальною площею 4,86 га., та зареєстрований за № 040936900198, строком на 5 років (а.с. 9-10, 196-198).

З угоди від 25.09.2013 року про зміни до договору оренди землі № 040936900198 від 02.10.2009 року, укладеної між ОСОБА_2 та СФГ "Надія", право оренди на підставі якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.09.2013 року за №2628438, встановлено, що сторони домовилися про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки терміном на 20 років. За користування об'єктом оренди встановлена орендна плата в розмірі 4 % від грошової оцінки (а.с. 67,199).

Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи № 313 від 20.12.2017 року досліджуваний підпис, розташований у графі "ОСОБА_2" в стовпчику "Орендодавець" в угоді про зміну до договору оренди землі № 040936900198 від 02.10.2009 року, укладеної між ОСОБА_2 та СФГ "Надія" від 24 липня 2013 року, наявній у матеріалах цивільної справи (а.с.67), виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою (а.с.116-122).

Тому суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що позивач не мав волевиявлення на укладення спірної додаткової угоди, правочин не відповідає його внутрішній волі, вчинено без додержання ст. 203 ЦК, а тому додаткова угода є недійсною.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо порушень при проведенні експертизи, а також неправильності висновку судово-почеркознавчої експертизи.

Відповідно до положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Оскільки спірна додаткова угода є недійсною, тому судом першої інстанції задоволені позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області Костенка Володимира Леонідовича щодо державної реєстрації іншого речового права: права оренди земельної ділянки (номер запису про інше речове право 2628438 від 25.09.2013 року).

Доводи апеляційної скарги такого висновку суду першої інстанції не спростовують.

Щодо доводів апеляційної скарги про сплив позовної давності суд зазначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

За положеннями ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла дізнатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Суд першої інстанції зазначив, що договір оренди належної позивачеві земельної ділянки укладено 02.10.2009 року між ОСОБА_2 та СФГ "Надія" строком на 5 років, після закінчення вказаного строку ОСОБА_2 відповідно до передбачених п. 8 договору оренди умов (а.с.196-198) та норм ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" мав підстави вважати, що вказаний договір поновлений на тих самих умовах та на той самий строк, тобто до 2018 року. В зв'язку з цим він продовжував отримувати орендну плату.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.04.2017 року № 85774958, виданого на запит позивача, встановлено, що саме вказаного дня ОСОБА_2 дізнався про порушення свого права.

Надана представником відповідача відомість нарахування і видачі орендної плати за 2013 рік по СФГ " Надія " не містить даних про те, що виплата орендної плати позивачеві була проведена саме на підставі спірної угоди, свідчить лише про отримання орендної плати за 2013 рік, крім того, в наданій до суду першої інстанції відомості (а.с. 72-73) не зазначено, на підставі договору оренди чи додаткової угоди нараховано орендну плату.

Докази того, що наступні виплати позивачу орендної плати здійснювались саме на умовах, передбачених угодою про зміни до договору оренди відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не надано, і не вказано про їх наявність в апеляційній скарзі.

Доводи відповідача, що позивач при одержанні орендної плати після закінчення строку дії договору оренди від 02.10.2009 року до 2017 року усвідомлював перебування земельної ділянки в оренді на підставі спірної угоди, грунтуються на припущеннях.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

За таких обставин факт отримання орендної плати правового значення для вирішення спору про визнання спірного правочину недійсним не має.

Початок перебігу строку позовної давності не можна обраховувати також з часу підписання оспореної угоди до договору, оскільки сам власник земельної ділянки її не підписував, а доказів того, що з дати її підписання він знав чи міг дізнатися про її зміст, в тому числі отримав примірник спірної угоди, не надано.

В суді першої інстанції та засіданні апеляційного суду представник відповідача підтвердив, що після реєстрації змін до договору оренди орендар не надавав позивачу відповідно до умов договору оренди примірник угоди про зміни до нього.

Також суд враховує, що для проведення почеркознавчої експертизи саме відповідач надавав оригінал спірної угоди, оскільки позивач його не мав.

Позивач правомірно розраховував на добросовісність та розумність у відносинах з відповідачем та не мав підстав сумніватися у правовому стані своєї земельної ділянки після закінчення строку дії договору і перевіряти правомірність реєстрації права відповідача, а отже він не знав і не міг дізнатися про порушення свого права до моменту отримання ним витягу з Державного земельного кадастру (а.с. 9-10), тобто до 25.04.2017 року. Перебіг позовної давності для вимог позивача почався саме з вказаної дати.

Доводи відповідача про сплив позовної давності є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 317, 319 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян, власність зобов'язує.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Враховуючи викладені обставини справи щодо достовірності встановлення факту не підписання позивачем угоди про зміни до договору оренди та збільшення всупереч волі власника земельної ділянки строку оренди з 5 до 25 років, не надання позивачу відповідачем примірника угоди про зміни до договору, що позбавило його можливості дізнатися про порушення свого права на земельну ділянку, суд вважає, що саме відповідач діяв недобросовісно в договірних відносинах, тому рішення суду про визнання цієї угоди недійсною є законним та справедливим, направленим на ефективний захист його порушеного права.

Розглядаючи позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у матеріалах справи докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.

В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 375ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу селянського фермерського господарства "Надія" залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення (постанову) складено 03 квітня 2018 року.

Головуючий: С.М. Єгорова

Судді: Т.М. Авраменко

С.А. Кіселик