Постанова
Іменем України
02 червня 2020 року
м. Київ
справа № 387/1007/17
провадження № 61-28351св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Селянське фермерське господарство Надія ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Селянського фермерського господарства Надія на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2018 року у складі судді Цотка В. В. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2018 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Авраменко Т. М., Кіселика С. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Селянського фермерського господарства Надія (далі - СФГ Надія ) про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування державної реєстрації права оренди.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 29 березня 2002 року серії ІІІ-КР № 019254 він є власником земельної ділянки площею 4,86 га, кадастровий номер: 3521780600:02:000:0323, розташованої на території Олексіївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.
Вказана земельна ділянка перебувала в оренді у СФГ Надія на підставі договору оренди землі від 02 жовтня 2009 року, укладеного між ним та відповідачем, терміном на 5 років.
Отримавши 25 квітня 2017 року витяг з Державного земельного кадастру щодо вказаної земельної ділянки, він дізнався, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 25 вересня 2013 року додаткову угоду від 25 вересня 2013 року до зазначеного вище договору оренди землі від 02 жовтня 2009 року, якою продовжено термін дії договору оренди до 25 вересня 2033 року.
Оскільки волевиявлення на укладення спірної угоди він не мав, указаний правочин не підписував, вважав, що додаткова угода від 25 вересня 2013 року є недійсною.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 25 вересня 2013 року, укладену між ним та СФГ Надія , зареєстровану 25 вересня 2013 року за № 2628438 Реєстраційною службою Добровеличківського районного управління юстиції, та скасувати її державну реєстрацію.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду від 24 липня 2013 року до договору оренди землі від 02 жовтня 2009 року № 040936900198, укладену між ОСОБА_1 та СФГ Надія , право оренди на підставі якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 вересня 2013 року за № 2628438.
Скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області Костенка В. Л. щодо державної реєстрації іншого речового права: права оренди земельної ділянки (запис про інше речове право від 25 вересня 2013 року № 2628438). Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, керуючись нормами статей 203, 207, 215, 216, 256, 257, 261 ЦК України, Закону України Про оренду землі , виходив з того, що позивач не підписував оспорювану додаткову угоду. Оскільки правочин укладений за відсутності волевиявлення його сторони, то його слід визнати недійсним. При цьому суд не вважав пропущеним строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення свого права позивач дізнався 25 квітня 2017 року.
Оскільки спірна додаткова угода є недійсною, то відповідно до положень частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню також підлягають позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області Костенка В. Л. щодо державної реєстрації права СФГ Надія на оренду спірної земельної ділянки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2018 року апеляційну скаргу СФГ Надія відхилено. Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2018 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при розгляді справи суд першої інстанції належним чином з`ясував та перевірив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам та обґрунтував висновки, викладені в рішенні, дотримався норм процесуального права, а тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, СФГ Надія просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій проігнорували отримання позивачем від відповідача орендної плати за користування спірною земельною ділянкою з 2013 року до 2017 року, що вказує на обізнаність позивача щодо укладеної додаткової угоди від 24 липня 2013 року до договору оренди землі від 02 жовтня 2009 року.
Звернувшись до суду з цим позовом у листопаді 2017 року, позивач пропустив строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України.
Також представник відповідача неодноразово надавав судам клопотання про відкладення розгляду справи, однак суди попередніх інстанцій ухвалили рішення за його відсутності, що вказує на необ`єктивність та упередженість суду.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ Надія на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2018 року, витребувано справу № 387/1007/17 із суду першої інстанції.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу позивачем до суду не подано.
Фактичні обставини, встановлені судами
На підставі державного акта на право приватної власності на землю від 29 березня 2002 року серії ІІІ-КР № 019254 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,86 га, яка розташована на території Олексіївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області (а. с. 8, 62, 201).
02 жовтня 2009 року між ОСОБА_1 та СФГ Надія було укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 4,86 га, строком на 5 років (а. с. 9-10, 196-198).
З наявної у матеріалах справи угоди від 25 вересня 2013 року про зміни до договору оренди землі від 02 жовтня 2009 року № 040936900198, укладеної між ОСОБА_1 та СФГ Надія , на підставі якої 25 вересня 2013 року за № 2628438 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем зареєстроване право оренди земельної ділянки, встановлено, що сторони домовилися продовжити термін дії договору оренди земельної ділянки на 20 років. За користування об`єктом оренди встановлена орендна плата в розмірі 4 % від грошової оцінки (а. с. 67, 199).
Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 20 грудня 2017 року № 313 досліджуваний підпис, розташований у графі ОСОБА_1 у стовпці Орендодавець в угоді про зміну до договору оренди землі від 02 жовтня 2009 року № 040936900198, укладеної між ОСОБА_1 та СФГ Надія від 24 липня 2013 року, наявній у матеріалах цивільної справи (а. с. 67), виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 116-122).
СФГ Надія заявило в суді першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності (а. с. 68-71).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (стаття 14 Закону України Про оренду землі ).
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Відповідно до положень частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Судами під час розгляду справи встановлено, що оспорювана додаткова угода до договору оренди землі, укладена від імені ОСОБА_1 , підписана не ним, а іншою особою, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 20 грудня 2017 року № 313.
Таким чином, зазначену додаткову угоду було укладено без волевиявлення ОСОБА_1 , а тому суди виходили з недійсності зазначеного правочину на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, а також з необхідності скасування його державної реєстрації.
Відповідачем у справі було заявлено про застосування до спірних правовідносин позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідач посилався на те, що ОСОБА_1 знав про порушення свого права з 01 листопада 2013 року, оскільки отримав орендну плату на підставі додаткової угоди від 24 липня 2013 року до договору оренди землі від 02 жовтня 2009 року.
Водночас відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами той факт, що орендна плата у листопаді 2013 році сплачувалась ним позивачу саме відповідно до оспорюваної додаткової угоди до договору оренди, матеріали справи таких відомостей не містять. У наданій відповідачем відомості на виплату орендної плати за 2013 рік не зазначено, на підставі якого саме договору нараховано та видано позивачу орендну плату.
У пункті 11 договору оренди від 02 жовтня 2009 року передбачено, що орендна плата вноситься з 01 серпня до 01 листопада, строк дії договору мав закінчитись 02 жовтня 2014 року, а тому отримання позивачем орендної плати 01 листопада 2013 року може вказувати лише про отримання ним орендної плати на підставі договору оренди від 02 жовтня 2009 року.
Отже, з відомості на виплату орендної плати за 2013 рік позивач не міг дізнатися про наявність оспорюваної додаткової угоди та порушення свого права, а тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом, є правильними.
Доводи касаційної скарги про порушення процесуальних прав відповідача у зв`язку з розглядом справи судами за його відсутності є необгрунтованими, оскільки СФГ Надія було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Селянського фермерського господарства Надія залишити без задоволення.
Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 02.06.2020 |
Оприлюднено | 04.06.2020 |
Номер документу | 89621191 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Черняк Юлія Валеріївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні