Постанова

від 04.04.2018 по справі 127/26547/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/26547/17

Провадження № 22-ц/772/725/2018

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 рокуСправа № 127/26547/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Оніщука В.В., Рибчинського В.П.,

за участі секретаря судового засідання Ліннік Я.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

відповідач: Державний навчальний заклад Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну ,

представник відповідача: адвокат ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 січня 2018 року, ухваленого у складі судді Венгрин О.О. о 16:59 год. у приміщенні Вінницького міського суду, додаткове рішення цього ж суду від 2 лютого 2018 року, ухваленого у складі судді Венгрин О.О. о 17:45 год. у приміщенні Вінницького міського суду ,

встановив:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом до Державного навчального закладу Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну (далі - ДНЗ Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну ) про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 25 серпня 2015 року до 6 грудня 2016 вона перебувала в трудових відносинах з ДНЗ Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну .

6 грудня 2016 на підставі наказів № 132-к від 23серпня 2016 року та № 135-к від 25 серпня 2016 року її було звільнено з посади старшого майстра згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку трудового договору.

При звільненні відповідачем не виплачені усі суми, що належали їй на день звільнення.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату в розмірі 194, 42 грн, компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки в сумі 1 786, 54 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, що на час звернення до суду становить 37 052, 62 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 січня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач звільнена з роботи на підставі наказу № 132-к від 23 серпня 2016 року у зв'язку з закінченням строку трудового договору. З моменту закінчення трудового договору, тобто з 25 серпня до 6 грудня 2016 року - дата фактичного звільнення, трудові відносини між сторонами не тривали, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 2 лютого 2018 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ДНЗ Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну 6 695 грн 60 коп. витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції та додаткове рішення скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права й ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом невірно застосовані положення ст. 116 КЗпП України щодо виплати працівнику всіх сум, що належали ОСОБА_3 при звільненні.

Так, суд не звернув уваги на те, що позивачу невиплачена заробітна плата за 6 грудня 2016 року в сумі 194 грн 42 коп.

Також суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст. 24 Закону України Про відпустки , з огляду на те, що ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 6 грудня 2016 року.

Державний навчальний заклад Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти вимог апеляційної скарги й зазначає, що Вінницький міський суд Вінницької області у цій справі ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, дійшовши правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог. Також указує, що ОСОБА_3 було звільнено з роботи в зв'язку з закінченням строку трудового договору. У період тимчасової непрацездатності ОСОБА_3 - з 23 серпня до 6 грудня 2016 року, за нею посада не зберігалась, відтак підстави для нарахування відповідних виплат відсутні.

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивачки. Просив стягнути з ОСОБА_3 на користь відповідача 1 762 грн судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася без поважних причин, хоча була повідомлена про дату, час і місце засідання суду (а.с.157).

Отже, неявка позивачки чи її представника, не перешкоджає розгляду справи, що відповідає приписам ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 січня 2018 року зазначеним вимогам закону відповідає.

Судом установлено, що 24 серпня 2015 року між ДНЗ Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну та ОСОБА_3 укладено строковий трудовий договір № 13, за умовами якого ОСОБА_3 прийнята на посаду старшого майстра.

Відповідно до пункту 6.1. цей договір діє з 25 серпня 2015 року до 25 серпня 2016 року (а.с.11-12).

25 серпня 2015 року ОСОБА_3 прийнята на посаду старшого майстра на підставі наказу № 56-к від 24 липня 2015 року, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці позивача (а.с.7).

Наказом директора ДНЗ Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну № 132-к від 23 серпня 2016 року у зв'язку з закінченням строку трудового договору, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України ОСОБА_3 звільнено з посади старшого майстра 25 серпня 2016 (а.с.50).

Наказом директора ДНЗ Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну № 135-к від 25 серпня 2016 року Про внесення змін до наказу № 132-к від 23 серпня 2016 року про звільнення ОСОБА_3. , у зв'язку з відсутністю старшого майстра ОСОБА_3 25 серпня 2016 року на роботі через хворобу, внесені зміни до наказу № 132-к від 23 серпня 2016 року - п. 1 викладено в такій редакції: Звільнити ОСОБА_3 з посади старшого майстра з першого дня виходу на роботу після лікування (а.с.51).

З копії витягу з трудової книжки позивача слідує, що 6 грудня 2016 року ОСОБА_3 звільнена з роботи у зв'язку з закінченням терміну дії трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України, на підставі наказу № 135-к від 25 серпня 2016 року (а.с.7).

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_3 власноручно зафіксувала та виявила бажання укласти строковий трудовий договір, про що свідчать запропоновані їй умови, що зафіксовані в договорі, зокрема розмір заробітної плати. Позивач не спростовує той факт, що вона підписала строковий трудовий договір без будь-яких заперечень.

Конвенція Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 1982 року, ратифікована постановою Верховної ради України від 4 лютого 1994 року, закріпила загальне правило, відповідно до якого трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного зі здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Одночасно, в статті 2 даної Конвенції зазначено, що член організації може вилучити зі сфери застосування всіх або деяких положень цієї Конвенції такі категорії осіб, які працюють за наймом: a) працівників, найнятих за договором про найняття на певний термін чи для виконання певної роботи; b) працівників, які проходять іспитовий строк або набувають потрібного стажу, що заздалегідь визначений і має розумну тривалість; c) працівників, найнятих на нетривалий термін для виконання.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

ДНЗ Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну не виявив бажання продовжувати трудові відносини з ОСОБА_3 та за два місяці до закінчення дії трудового договору повідомив позивача про припинення трудових відносин.

Така позиція роботодавця зумовлена потребою установи, зокрема зменшенням кількості учнів, тому посада старшого майстра, яку займала ОСОБА_3, була виведена зі штатного розпису відповідача згідно з наказом директора № 133-к від 25 серпня 2016 року.

Статтею 20 Закону України Про оплату праці передбачено, що оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.

Як установлено судом, ОСОБА_3 працювала у навчальному закладі на умовах контракту, пунктом 2.1 якого передбачено, що за виконання обов'язків визначених посадовою інструкцією відповідач зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2017 року (справа № 127/244/17-ц за позовом ОСОБА_3 до Державного навчального закладу Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), яке набрало законної сили, встановлено, що між позивачкою та відповідачем не виникли безстрокові трудові відносини, оскільки в порядку, визначеному п. п. 5.1, 5.2, 6.1 строкового трудового договору № 13 від 24 липня 2015 року строк дії трудових відносин сторонами не продовжено, а навпаки роботодавець в письмовому вигляді поінформував позивача у справі, до закінчення терміну дії договору, про небажання його пролонгувати. Проведення звільнення позивача в перший день виходу на роботу після лікування, тобто 6 грудня 2016 року, свідчить про надання роботодавцем (відповідачем) з власної ініціативи позивачу додаткових матеріальних гарантій з оплати перших п'яти днів строку непрацездатності за кожним представленим позивачем лікарняним листом за рахунок фонду заробітної плати, що і було проведено. Інших правових наслідків та правовідносин, в тому числі і виникнення безстрокових трудових відносин, при висловленій позиції роботодавця на припинення трудових відносин, за таких фактичних обставин справи не виникло.

Також указаним судовим рішенням установлено, що позивач ОСОБА_3 6 грудня 2016 року не виконувала будь-яку роботу у ДНЗ Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну , а в табелі обліку робочого часу за 6 грудня 2016 року позивач ОСОБА_3 відсутня, тобто їй зазначений день відповідачем не зараховано як день її роботи, а відтак за цей день не нарахована заробітна плата.

У силу ч. 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, за наявності укладеного між сторонами строкового трудового договору, яким визначені умови оплати праці позивача, відсутності доказів на підтвердження виконання ОСОБА_3 визначених договором робіт, а також враховуючи, що позивач була звільнена з роботи у зв'язку з закінченням строку трудового договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для стягнення з відповідача заробітної плати за 6 грудня 2016 року в сумі 194 грн 42 коп.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 9 Закону України Про відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції правильно виходив з того, що в період з 26 серпня до 6 грудня 2016 року за ОСОБА_3 місце роботи (посада) не зберігалось, а тому підстав для стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки немає.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом не встановлено наявності порушень зі сторони відповідача по виплаті розрахунку при звільненні позивача ОСОБА_3, що в свою чергу спростовує вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка є похідною від вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

За змістом ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо) (п. 8 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи зазначені положення законодавства, якими встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги адвоката, несуть сторони, а також той факт, що відповідач у справі належним чином документально підтвердив такі витрати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх стягнення з ОСОБА_3 на користь відповідача, з огляду на складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі не зазначає у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 2 лютого 2018 року, а тому вимоги апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення також задоволенню не підлягають.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову без дослідження належних та допустимих доказів зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність прийнятих судом рішень та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних позивачем судових рішеннях.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За змістом статей 141, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, про що зазначає в резолютивній частині постанови.

Враховуючи положення законодавства, якими встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги адвоката, несуть сторони, а також той факт, що відповідач у справі належним чином документально підтвердив такі витрати, з ОСОБА_3 на користь відповідача необхідно стягнути 1 762 грн судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 січня 2018 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 2 лютого 2018 року без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Державного навчального закладу Вінницький центр професійно-технічної освіти технологій та дизайну (код ЄДРПОУ 02539938, юридична адреса: м. Вінниця, проспект Юності, буд. 10/23) витрати на правничу допомогу, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 1 762, 00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови буде виготовлено протягом п'яти днів.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.В. Оніщук

/підпис/ В.П. Рибчинський

Згідно із оригіналом

Головуючий: С.К. Медвецький