Постанова

від 02.04.2018 по справі 644/8997/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 квітня 2018 року м.Харків

Справа № № 644/8997/16-ц

Провадження № 22ц/790/1866/18

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Колтунової А.І.,

Маміної О.В.,

Учасники справи:

позивач : ОСОБА_2,

відповідачі: Харківська міська рада, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа: Управління Держгеокадастру у місті Харкові Харківської області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Харківської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Управління Держгеокадастру у місті Харкові Харківської області, про скасування рішення, визнання державного акту недійсним, скасування державної реєстрації,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 5 січня 2018 року , (ухваленого під головуванням судді Бабенко ), -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулась з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила:

скасувати пункт 1.15 додатку 4 до рішення Харківської міської ради XLIV сесії IV скликання від 23.12.2005 № 260/05 Про надання у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок , яким передано у приватну власність ОСОБА_6 земельну ділянку площею 508 кв.м. по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0508 га, кадастровий номер НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_6 на підставі рішення Харківської міської ради 44 сесії 4 скликання від 23.12.2005 № 260/05, та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 02.08.2006 за № 710667100063;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0508 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачці ОСОБА_2 на праві власності належить 1/2 частина будинку по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7.

Під час оформлення спадщини за померлим ОСОБА_6 позивачу стало відомо, що до складу спадщини входить земельна ділянка по вказаній вище адресі площею 0,0508 га, на якій розташована належна позивачу 1/2 частина будинку. Відповідач ОСОБА_3 успадкував після померлого ОСОБА_6 2/3 частин зазначеної земельної ділянки, а позивачка - 1/3 частину зазначеної ділянки. Зважаючи, на належність позивачці 1/2 частини зазначеного вище будинку, пропорційно до цієї частки позивачці має належати земельна ділянка.

Разом з тим, згідно з державним актом на право власності ОСОБА_6 в цілому належить право власності на зазначену земельну ділянку, хоча на час прийняття рішення Харківською міською радою в 2005 році він не був власником всього зазначеного будинку. Успадкування позивачкою 1/3 частини зазначеної земельної ділянки не відповідає її частці в праві власності на вказаний будинок і є значно меншою частиною ніж та, яка є необхідною для обслуговування житлового будинку і споруд.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 5 січня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними, крім того нею пропущено строк позовної давності. У разі безпідставності заявлених позовних вимог і пропуску строку позовної давності одночасно, суд відмовляє в позові не за пропуском строку позовної давності, а за необґрунтованістю заявлених позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

В апеляційній скарзі позивач наводить ті ж самі доводи, якими була обґрунтована позовна заява. Також ОСОБА_2 зауважує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що права позивача не порушені, адже після смерті ОСОБА_7 до позивача в складі спадкової маси перейшли й відповідні права. Строк позовної давності не можна вважати пропущеним, оскільки законний інтерес позивача в отриманні саме 1/2 частини відповідної земельної ділянки виник після визнання за нею права власності на 1/2 частину будинку, тобто після 16.03.15. Судом безпідставно зазначено, що позивачем фактично оспорюється не процедура приватизації земельної ділянки, а розмір частки земельної ділянки, яка отримана нею в порядку спадкуання.

Представником ОСОБА_8, який діє в інтересах ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції надано відзив, в якому він просить про залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 5 січня 2018 року без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що спосіб захисту, який обрала позивач порушує не тільки її право власності на 1/3 частину спірної земельної ділянки, але порушується право власності відповідача - ОСОБА_3, який є власником 2/3 часток ділянки. Суд дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем не доведено порушення її прав та інтересів оскаржуваним рішенням ХМР. Початок перебігу строку звернення до суду є 23 грудня 2005 року - державна реєстрація права власності на земельну ділянку, отже строк позовної давності позивачем пропущено. Суд першої інстанції надав цим обставинам оцінку і правильно відмовив у задоволенні позову.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, підтверджується письмовими доказами та не оспорюється сторонами, що згідно з договором дарування від 07.12.2004 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_7 і ОСОБА_3 по 1/2 частині житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. На підставі зазначеного договору дарування за ОСОБА_7 і ОСОБА_3 18.12.2004 року було зареєстровано право власності по 1/2 частині вказаного домоволодіння за кожним (т.1 а.с.17-22).

Відповідно до п. 1.15 додатку 4 до рішення Харківської міської ради 44 сесії 4 скликання від 23.12.2005 року № 260/05 Про надання у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок ОСОБА_6 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 508 кв.м. по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т.1 а.с.23-25). Заява ОСОБА_6 за 2004-2005 роки про надання йому у приватну власність зазначеної вище земельної ділянки в Харківській міській раді не збереглася через знищення звернень громадян за вказаний період (а.с.187-190).

На підставі вказаного рішення Харківської міської ради ОСОБА_6 02.08.2006 року було видано Державний акт на право власності на зазначену вище земельну ділянку серії НОМЕР_1, площею 0,0508 га, кадастровий номер НОМЕР_2 (т.1 а.с.26,31).

Рішенням Орджонікідзевського райсуду м.Харкова від 18.09.2009 року у справі №2-2624/09 було встановлено порядок користування ОСОБА_7 і ОСОБА_3 вказаною вище земельною ділянкою у відповідності до часток у праві власності на земельну ділянку, які становлять по 1/2 частині для кожного співвласника (т.2 а.с.51-53).

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.27).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.28).

Заочним рішенням Орджонікідзевського райсуду м.Харкова від 16.03.2015 року за позивачем ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який був батьком позивача.

Вказаним рішенням суду також було поділено в натурі зазначений будинок між позивачем ОСОБА_2 і відповідачем ОСОБА_3, яким належить однакова частка зазначеного будинку (т.1 а.с.13-15,16).

Ухвалою Орджонікідзевського райсуду м.Харкова від 17.03.2017 року (т.1 а.с.125-126) було витребувано в управлінні Держгеокадастру у місті Харкові Харківської області копію матеріалів кадастрової справи на зазначену вище земельну ділянку (т.1 а.с.139-179), а у нотаріуса Галіщевої О.І. було витребувано копію матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_6 (т.2 а.с.1-49).

Згідно з матеріалами вказаної вище спадкової справи, після смерті ОСОБА_6 позивач ОСОБА_2 має право на 1/3 частку у спадщині, а відповідач ОСОБА_3 має право на 2/3 частки у спадщині. Спадковим майном є зазначена вище земельна ділянка площею 0,0508 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

Отже, позивач має право на спадкування 1/3 частини зазначеної вище земельної ділянки, а відповідач ОСОБА_3 має право на спадкування 2/3 частин зазначеної вище земельної ділянки.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України). Згідно з частинами 1-3 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої, шостої, сьомої, восьмої, дев'ятої, десятої цієї статті громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України).

Згідно з ч.ч.2,4 ст.120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Порушення діями Харківської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 прав позивача, як користувача земельної ділянки, доведено не було, а тому розглянувши спір по суті, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд відмовив правомірно і його висновки узгоджуються з вимогами закону.

На спростування доводів апеляційної скарги, судова колегія зазначає про таке.

Доводи апеляційної скарги про те що ОСОБА_6 не був власником будинку на момент отримання державного акту, а тому державний акт є недійсним не є підставою для скасування рішення суду, оскільки закон не містить заборони реєструвати право власності на земельні ділянки особам, які не є власниками розташованих на них будинків. ОСОБА_6 на час набуття у власність земельної ділянки був її користувачем, проживав за цією адресою по день смерті.

Отримання у власність земельної ділянки відповідачем ОСОБА_3 відбулося з дотримання вимог чинного законодавства, що не спростовано позивачем і на час отримання ним державного акту її права ніяким чином не порушувались.

Позивач успадкувала земельну ділянку після смерті діда, оскільки не було в живих його сина батька позивача, тому вона є також спадкоємцев прав і обов язків свого батька.

В силу ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Тому враховуючи, що батько позивача за життя не набув права власності на земельну ділянку, то і спадкоємець не набуває права власності в порядку спадкування. В даному випадку до позивача, як спадкоємця після смерті діда переходять лише визначені майнові права, які належали діду на час відкриття спадщини.

Зі змісту рішенням Орджонікідзевського райсуду м.Харкова від 18.09.2009 вбачається, що було встановлено порядок користування земельною ділянкою між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 у відповідності до часток у праві власності на земельну ділянку, які становлять по 1/2 частині для кожного співвласника і вже на той час власником цієї земельної ділянки був їх батько, про що зазначено в рішенні суду і було достеменно відомо його синам, але ОСОБА_7 право власності батька не оспорювалось за життя (т.2 а.с.51-53).

З огляду на це, аргументи позивача щодо позовної давності судовою колегією також відхиляються.

Що стосується доводів, що розмір земельної ділянки в 1/3 частині є меншим чим потрібно для обслуговування житлового будинку, то ці доводи знаходяться поза межами даного спору і може бути вирішено за умов пред явлення відповідного позову.

На підставі вказаного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 5 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий С.С. Кругова

Судді А.І. Колтунова

О.В. Маміна

Повний текст постанови

складено 2 квітня 2018 року.