Постанова

від 03.04.2018 по справі 813/4251/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/12562/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Гудима Л.Я., Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі № 813/4251/17 (суддя Карп'як О.О., м. Львів, час ухвалення - 14:08, повний текст виготовлено 18.12.2017 року) за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

21 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області) від 19 червня 2017 року за №52605-13.

Постановою від 13 грудня 2017 року Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ГУ ДФС у Львівській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не дав належної оцінки доказам контролюючого органу, а також неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

В апеляційній скарзі також зазначає, що пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України установлено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст.54 Податкового кодексу України.

Таким чином, відповідач, виходячи з наведених вище норм податкового законодавства, резюмує, що за загальним правилом визначення сум грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельних ділянок з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб провадиться контролюючим органом шляхом надсилання (вручення) платнику податків відповідних податкових повідомлень-рішень в разі наявності у власності такого платника податків житлових та нежитлових приміщень, що є об'єктами оподаткування.

У той же час, зважаючи на доводи позивача щодо протиправності визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно у 2016 році, що обґрунтовується неможливістю застосування норм чинного податкового законодавства України, які регламентують справляння такого податку в цьому році, у зв'язку з порушенням принципу стабільності, варто зазначити наступне.

Так, податок на нерухоме майно був запроваджений Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 року №71-УІІІ (набрав чинності з 01.01.2015 року), яким врегульовано, зокрема, об'єкт оподаткування, ставки податку, порядок та інші умови його справляння.

Згідно з п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 24.12.2014 року №909-УІІІ), об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

У той же час, незважаючи на позицію позивача щодо передчасності застосування за 2015 рік норм Закону України від 24.12.2015 року №909-УІІІ в частині податку на нерухоме майно, в зв'язку з суперечністю таких дій принципу стабільності, контролюючий орган акцентує увагу на тому, що це не призводить до безпідставності нарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2015 рік узагалі, позаяк справляння цього податку було передбачено й попередньою редакцією Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

28 березня 2018 року до апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_3 на апеляційну скаргу податкового органу, в якому зазначено, що підпунктом є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Позивач є власником нежитлової будівлі за адресою Львівська обл., Городоцький район, с. Керниця, вул. 1-го Травня, будинок 16 загальною площею 1145,2 кв. м., а саме, виробничий корпус, 1А загальною площею 563,3 кв. м; контрольно-пропускний пункт, 1Б загальною площею 9,2 кв. м; адміністративно-побутовий корпус, 2В загальною площею 572, 7 кв. м, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30.06.2011 року.

Дані нежитлові будівлі є промисловими і відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-200 відповідають класу Будівлі промислові .

Виходячи із викладеного вище, будівлі промисловості (виробничий корпус, складські приміщення промислових підприємств) відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-200, не є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

З огляду на викладене, просить подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 є власником нежитлової будівлі за адресою: Львівська область, Городоцький район, с. Керниця, вул.1-го Травня, будинок 1, загальною площею 1145,2 кв.м, а саме, виробничий корпус, 1А, загальною площею 563,3 кв.м; контрольно-пропускний пункт, 1Б загальною площею 9,2 кв.м; адміністративно - побутовий корпус, 2В загальною площею 572,7 к.м, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30.06.2011 року, копія якого є в матеріалах справи (а.с.8).

Зазначена нежитлова будівля знаходиться за адресою: Львівська область, Городоцький район, с. Керниця, вул.1-го Травня, будинок 1, загальною площею 1145,2 кв.м - виробничі площі ПП ,,Будьмо здорові» , засновником та власником якого є ОСОБА_3

ПП ,,Будьмо здорові» (код ЄДРПОУ 36828596, адреса Львівська область, Городоцький район, с. Керниця, вул.1-го Травня, будинок 1А) є підприємством харчової промисловості, основний вид діяльності за КВЕД - 10.71 - виробництво хліба та хлібобулочних виробів, виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру фізичних осіб.

Згідно рішення Керницької сільської ради Городоцького району Львівської області від 29.12.2012 року №377, внесено зміни до рішення №255 від 30.03.2012 року, перейменовано вулицю 1 Травня в с. Керниця Городоцького району Львівської області на вулицю ОСОБА_4 в с. Керниця Городоцького району Львівської області (копія рішення є в матеріалах справи).

На підставі пп.54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 266.7.2 п 266.7 Податкового кодексу України, Головним управлінням державної фіскальної служби України у Львівській області винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 19.06.2017 № 52605-13, яким нараховано позивачу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, яке перебуває у власності фізичних осіб, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 14202,77 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нежитлове приміщення, яке належить ОСОБА_3 на праві власності, не є об'єктом оподаткування, згідно з пп. "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки використовується позивачем безпосередньо у підприємстві харчової промисловості.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.

Так, відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 4.3 статті 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Згідно із пунктом 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Законом України ,,Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), який набрав чинності 01.01.2015 року, було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Також Законом № 71-VIII було запроваджено низку правових норм, що регулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із п. 10.3 ст. 10 ПК України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відноситься до компетенції місцевої ради.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.06.2011 року, позивач є власником нежитлової будівлі.

Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Підпунктом є 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості ).

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості , що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості ; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії ; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості ; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості ; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості та ін.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові , який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач є власником нежитлових приміщень за адресою Львівська область, Городоцький район, с. Керниця, вул.1-го Травня, будинок 1А, а саме, виробничий корпус, 1А, загальною площею 563,3 кв.м; контрольно-пропускний пункт, 1Б загальною площею 9,2 кв.м; адміністративно - побутовий корпус, 2В загальною площею 572,7 к.м., які є які є примословими та відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-200 відповідають класу Будівлі промислові .

Таким чином, вказані об'єкти як будівлі промисловості не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (п. п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України) і податок на нерухоме майно на них не нараховується, а відтак, оскаржуване рішення відповідача є протиправним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскарженого судового рішення.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В силу ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі № 813/4251/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

ОСОБА_5

Постанова в повному обсязі складена 05 квітня 2018 року.