Рішення

від 20.11.2006 по справі 41/312пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

41/312пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

20.11.06 р.                                                                               Справа № 41/312пд                               

Суддя господарського суду Донецької області           Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Возневій Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Фенікс ЛТД”, м. Донецьк

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Веста”, м. Донецьк

Про визнання повністю недійсними господарського зобов'язання на загальну суму 12120,00 грн.

Суддя                                                                       С.А. Гончаров

При участі представників:

від позивача: Дронова Л.Ю. – довіреність від 01.11.2006р.

від відповідача-1: не з'явились

від відповідача-2: Романов С.І. - директор

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Державна податкова інспекція у Будьонівському районі м. Донецька, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фенікс ЛТД”, м. Донецьк та Товариства з обмеженою відповідальністю “Веста”, м. Донецьк про визнання повністю недійсним господарського зобов'язання на загальну суму 12120,00 грн., укладеного між відповідачами, стягнення з відповідача-1 на користь відповідача-2 отримані грошові кошти за вказаним зобов'язанням у розмірі 12120,00 грн. та стягнення з відповідача-2 в доход держави вартість отриманої продукції у сумі 12120,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між відповідачами укладено договір постачання товару  від 08.10.2003р. № 41/9 на загальну суму 12120,00 грн., відповідно до якого відповідач-1 зобов'язується поставити та передати у власність відповідача-2 продукцію в кількості та обсягах, згідно з специфікацією від 10.10.2003р. Виконання зазначеного договору позивач підтверджує податковою накладною № 09/10 від 09.10.2003р., книгою обліку придбання товарів, робіт, послуг відповідача-2.

Позивач зазначає, що спірне господарське зобов'язання вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, вважає, що зазначену мету мала одна зі сторін, а саме відповідач-1 по справі - Товариство з обмеженою відповідальністю “Фенікс ЛТД”. Позивач вказує, що протиправний умисел відповідача-1, спрямований на здійснення фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, встановлений вироком Куйбишевського районного суду м. Донецька від  30 грудня 2005 року, яким встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Фенікс ЛТД” було створено з метою використання у незаконній діяльності по переведенню безготівкових грошових коштів в готівкові та зареєстровано в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності, без істинного наміру здійснювати діяльність, встановлену установчими документами для прикриття незаконної діяльності та отримання безконтрольного прибутку.

Зазначені обставини, встановлені вироком суду, за позицією позивача, підтверджують умисел відповідача-1 на укладення угоди з метою ухилення від оподаткування. Тому позивач просить визнати недійсною угоду, укладену між відповідачами та застосувати  наслідки цього, які передбачені ст. 208 Господарського кодексу України.

Відповідач-1 про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, але відзиву на позовну заяву не подав, не використав своє право на участь у судовому засіданні, представників в судове засідання не направив.

Відповідач-2 надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги заперечив, посилаючись на те, що спірний договір не суперечить діючому законодавству та інтересам держави, оскільки відповідачу-2 не було відомо про фіктивну діяльність відповідача-1, відповідачем-2 були дотримані всі норми діючого законодавства та договірні відносини між відповідачами мали одноразовий характер.

До початку судового засідання представниками позивача та відповідача-2 заявлено клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами. За результатами розгляду клопотання сторін задоволено судом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

Відповідач-1, Товариство з обмеженою відповідальністю “Фенікс ЛТД” м. Донецьк зареєстрований рішенням виконавчого комітету Ворошиловської районної ради у м. Донецьку від 30 липня 2003 року № 249/25, включений до ЄДРПОУ за номером 32516859, взятий на облік платника податків у ДПІ в Ворошиловському районі м. Донецька.

Відповідач-2, Товариство з обмеженою відповідальністю “Веста”, м. Донецьк, зареєстрований рішенням виконавчого комітету Будьонівської районної ради у м. Донецьку від 13 жовтня 1999 року № 540/2, включений до ЄДРПОУ за номером 30584183, взятий на облік платника податків у ДПІ в Будьонівському районі м. Донецька.

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачами 8 жовтня 2003 року був укладений договір № 41/9, за умовами якого відповідач-1 зобов'язується поставити та передати у власність відповідача-2 продукцію в кількості та обсягах, згідно з специфікацією від 10.10.2003р. на загальну суму 12120,00 грн.

07.03.2003р. відповідачем-2 на розрахунковий рахунок відповідача-1 в оплату за договором були сплачені грошові кошти в розмірі 12120,00 грн., про що свідчить платіжне доручення від 08.10.2003р. № 226.

Фактичне постачання всього товару відбулось 09.10.2003р., що підтверджується накладною № 9/10, виданою 09.10.2003р. відповідачем-1. Отримання відповідачем-2 зазначеної продукції відображено також у книзі обліку придбання Товариства з обмеженою відповідальністю “Веста”.

Позивач наполягає на наявності у спірних правовідносинах господарського зобов'язання та застосування до них положень ст. 208 Господарського кодексу України. Проте, з такими твердженнями позивача суд погодитися не може, оскільки, п. 4 розділу IX Господарського кодексу України встановлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. У відповідності до п. 1 цього ж розділу кодексу, він набув чинності з 01.01.2004р.

Як зазначалось, спірна угода укладена та виконана в повному обсязі у 2003 році, тобто до набрання чинності Господарським кодексом України, а тому, щодо цих правовідносин не можуть бути застосовані його положення, які повинні регулюватися цивільним законодавством, що діяло до набуття ним чинності.

Аналіз судом первинних документів, які посвідчують факт виконання господарської операції, доводить те, що спірні зобов'язання виконані належним чином, у відповідності до вимог Цивільного кодексу УРСР, що регулював господарські відносини до набуття чинності Господарським кодексом України, норми якого (зокрема, ст.ст. 4, 161) передбачають виникнення обов'язків із договору та обов'язковість їх виконання належним чином у встановлений строк та у відповідності до договору.

Вироком Куйбишевського районного суду м. Донецька від 30 грудня 2005 року керівник відповідача-1 визнаний винним в скоєнні злочину за ознаками частини 2 статті 205 Кримінального кодексу України, а саме фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності.

Із зазначеного вироку вбачається, що особи, які зареєстрували статут Товариства з обмеженою відповідальністю “Фенікс ЛТД”, наміру здійснювати його статутну діяльність не мали. В процесі всієї діяльності в період з листопада 2004 року по травень 2005 року підприємство використовувалося для переведення безготівкових коштів в готівкові. При цьому вироком визначений певний механізм такої діяльності, але не встановлено, що такі дії мали місце саме по спірному господарському  зобов'язанні, здійсненому на підставі угоди від 08 жовтня 2003 року № 41/9, укладеної між відповідачами по справі.

Згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає підстави звільнення від доказування, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

З доданої до матеріалів справи копії вироку Куйбишевського районного суду м. Донецька від 30 грудня 2005 року не вбачається, що такі дії мали місце саме по спірному господарському зобов'язанню, здійсненому на підставі угоди від 8 жовтня 2003 року, укладеної між відповідачами по справі. Спірна угода взагалі не була предметом розгляду кримінальної справи.

Посилання позивача на вирок по кримінальній справі як доказ спрямованості умислу та доведення мети, суперечної інтересам держави та суспільства, при здійсненні спірного господарського зобов'язання суд вважає безпідставними, оскільки місцевим судом окремо не розглядалася угода від 08 жовтня 2003 року та спірне господарське зобов'язання, виконане за зазначеною угодою, не робилися висновки відносно її мети та спрямованості.

Таким чином, встановлені вироком Куйбишевського районного суду м. Донецька від 30 грудня 2005 року факти не мають відношення до предмету спору. А факт притягнення директора суб'єкта господарювання до кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України не є доказом наявності мети такого суб'єкта господарювання на укладання всіх угод та виконання всіх господарських зобов'язань з метою суперечною інтересам держави та суспільства.

Сама по собі угода про продаж товару також не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу та не було законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Крім того, як звертає увагу Верховний суд України в Постанові від 14.02.2006р., рішення районного суду не звільняє господарський суд від встановлення наявності умислу підприємства на укладання угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Законом.

На вимогу суду, Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі були надані відомості щодо несплати відповідачем-1 податків, неподання звітності.

Відповідно до наданої ДПІ у Ворошиловському районі службової записки вбачається, що відповідач-1 останню звітність з податку на прибуток надав 11 травня 2005 року за 1 півріччя 2005р. та з податку на додану вартість 20.05.2005р. – за квітень 2005 року. Відповідно до довідки розрахунків з бюджетом станом на 16.11.2006 року у відповідача-1 наявна переплата з податків в загальному розмірі 38983,11 грн. Будь-яких відомостей щодо несплати відповідачем-1 податків, або донарахування податкових зобов'язань внаслідок встановлення будь-яких ухилень від оподаткування судом в ході розгляду справи не виявлено.

Таким чином, доводи позивача про те, що відповідач-1 ухилявся від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), є безпідставними та такими, що не грунтуються на матеріалах справи.

Згідно до статті 49 Цивільного кодексу УРСР (яка має застосовуватись до спірних відносин), визначає недійсність угоди, яка вчинена з метою за відомо суперечною інтересам держави та суспільства що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а також визначає правові наслідки такої угоди.

Пленум Верховного Суду України в пункті 6 Постанови “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”  № 3 від 28 квітня 1978 року (з наступними змінами) роз'яснив, що до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч Закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисною метою тощо.

Отже, для застосування вимог вищенаведеної статті суд повинен встановити наявність певних обставин, які свідчать про те, що сторона (або сторони), які уклали та виконали угоду, завідомо діяли з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Наявність умислу у сторін чи однієї сторони угоди означає, що вони (вона), виходячи із обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчиненого (вчинених) господарських зобов'язань і суперечність їх мети інтересам держави і суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків, при цьому, достатньо умислу у однієї сторони.

Визначення мети угоди такою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства здійснюється судом. Суд дійшов висновку, що при укладанні та виконанні спірної угоди, позивачем умисел жодної із сторін спрямований на досягнення зазначеної мети не доведений.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивач не довів підстави недійсності спірної угоди, внаслідок чого позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 173-175, 179, 193, 207, 208, п.п. 1, 4 розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України, Цивільним кодексом УРСР, ст. 2, 12, 22, 33-35, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р I Ш И В:

У задоволенні позову Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фенікс ЛТД” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Веста” про визнання повністю недійсним господарського зобов'язання на загальну суму 12120,00 грн., укладеного між відповідачами, стягнення з відповідача-1 на користь відповідача-2 отримані грошові кошти за вказаним зобов'язанням у розмірі 12120,00 грн. та стягнення з відповідача-2 в доход держави вартість отриманої продукції у сумі 12120,00 грн. – відмовити.      

Рішення набуває чинності після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя