Постанова

від 05.04.2018 по справі 235/9012/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 235/9012/15-ц Номер провадження 22-ц/775/445/2018

Головуючий у 1-ій інстанції Карабан І.І.

Доповідач Азевич В.Б.

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Азевича В.Б.,

суддів: Корчистої О.І., Краснощокової Н.С.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області справу № 235/9012/15-ц за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Нива до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Нива про визнання договору неукладеним, за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Нива на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року (суддя Карабан І.І., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Покровськ Донецької області),-

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2015 року СТОВ Агрофірма Нива звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої самовільним захопленням земельної ділянки, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 56 961,91 грн. та зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_1 площею 3,2400 га та звільнити самовільно зайняту ним зазначену ділянку від будь-якого майна, що належить відповідачу, відновити земельну ділянку до попереднього стану, а також заборонити відповідачу користуватися вищевказаною земельною ділянкою на період строку дії договору оренди. В обґрунтування позову зазначено, що 09 березня 2006 року СТОВ Агрофірма Нива уклала договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер - НОМЕР_1, з ОСОБА_3 Договір оренди землі зареєстрований в Державному реєстрі 17 березня 2008 року. 05 березня 2013 року та 08 серпня 2014 року відповідач ОСОБА_4 повідомив, що його бабуся ОСОБА_3 померла, після її смерті він став власником зазначеної земельної ділянки та має намір самостійно її використовувати. Після чого неодноразово порушував їх право на оренду земельної ділянки шляхом самовільного захвату земельної ділянки та знищення насаджень, чим завдав матеріальну шкоду в загальному розмірі 56 961,91 грн.

На попередньому судовому засіданні відповідач пред`явив зустрічний позов до СТОВ Агрофірма Нива про визнання договору від 09 березня 2006 року оренди земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 3,240 га між СТОВ Агрофірма Нива та ОСОБА_3 неукладеним. Обґрунтовуючи позов зазначив, що зазначений договір ОСОБА_3 не підписувала, як не підписувала і акт передачі земельної ділянки.

Вимоги за зустрічним позовом об'єднані в одне провадження з первісним позовом.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог СТОВ Агрофірма Нива та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

На вказане рішення позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити первісний позов СТОВ Агрофірма Нива .

Вважає, що висновки експертиз є недостовірними доказами у справі у зв'язку з порушенням вимог ст. ст. 144, 147 ЦПК України (в редакції до 15.12.2017 р.), пункту 1.4 наказу Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/3 Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз . Судові-почеркознавчі експертизи № 1291 від 10 листопада 2016 року, № 3389-3391/17-32 від 21 листопада 2017 року проведені без наявності вільних, умовно-вільних та експериментальні зразків підпису ОСОБА_3

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що між СТОВ Агрофірма Нива та ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, не було укладено договір оренди землі від 09 березня 2006 року. Вказаний висновок суду не ґрунтується на нормах матеріального права. Також, суд не дав правової оцінки аргументам позивача, що на укладення договору була отримана згода ОСОБА_3, що 09.03.2006 року земельна ділянка була передана ОСОБА_3 за її волевиявленням у користування СТОВ Агрофірма Нива , договір пройшов державну реєстрацію і ОСОБА_3 отримувала відповідну плату за договором протягом шести років до 20.02.2012 року до дня своєї смерті.

Крім того, в судовому засіданні за клопотанням представника позивача були допитані свідки, які підтвердили, що відповідач самовільно захватив земельну ділянку, знищив посіви, своїми діями завдав шкоду в сумі 56 961,91 грн., а також підтвердили ту обставину, що ОСОБА_3 особисто отримувала оренду плату і особисто підписала договір оренди, тому суд першої інстанції безпідставно відмовив в позові про відшкодування матеріальної шкоди.

21 лютого 2018 року апеляційним судом отримано відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу СТОВ Агрофірма Нива без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що між ОСОБА_3 та СТОВ Агрофірма Нива відсутні правовідносини відповідно до яких СТОВ Агрофірма Нива має можливість взагалі захищати свої права, бо вони не виникли у зв'язку з тим, що договір не був укладений. Той факт, що ОСОБА_3 отримувала оренду плату, сам по собі у сукупність з відсутністю договору оренди землі, не може свідчити про наявність правовідносин у відповідності з договором оренди наданим СТОВ Агрофірма Нива .

Представник позивач за довіреністю ОСОБА_5 підтримала доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_6 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 та ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 серпня 2012 року ОСОБА_2 успадкував після ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, земельну ділянку площею 3,410 га в межах згідно з планом, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новоукраїнської сільської ради Мар`їнського району Донецької області, з яких: 3,240 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_2; 0,110 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_3; 0,060 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_4, що належить померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, виданого Мар`їнською райдержадміністрацією та Мар`їнським районним відділом земельний ресурсів 27.04.2006 року та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за 1 АА № 007529-010616300932.

Позивачем, в обґрунтування своїх вимог в частині правомірності користування земельною ділянкою площею 3,240, кадастровий номер НОМЕР_2, яка належала ОСОБА_3, надано типовий договір оренди землі, укладений 09 березня 2006 року СТОВ Агрофірма Нива та ОСОБА_3, та який був зареєстрований у Державному реєстрі у Мар`їнському районному відділі ДРФДПУ при Держкомземі України 17 березня 2008 року за № ААА00751040816300442, а також акт про передачу та прийом зазначеної земельної ділянки в натурі та погодження меж.

Відповідно до висновку судової-почеркознавчої експертизи № 1291 від 10 листопада 2016 року, проведеної за клопотанням відповідача експертом Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз, підписи від імені ОСОБА_3, що розташовано в графі Орендодавець в типовому договорі оренди землі від 09 березня 2006 року, в графі Орендодавець в акті прийому передачі земельних ділянок за 2006 рік, в графі Підпис одержувача в рядку № 330 в відомості № 14 від 03 серпня 2010 року на одержання в рахунок орендної плати за земельний пай, в графі Підпис одержувача в рядку № 337 в відомості № 15 від 03 серпня 2010 року на одержання в рахунок орендної плати за земельний пай, в графі Підпис одержувача в рядку № 309 в відомості № 31 від 08 листопада 2010 року на одержання в рахунок орендної плати за земельний пай, в графі Підпис одержувача в рядку № 332 в відомості № 23 від 04 серпня 2010 року на одержання в рахунок орендної плати за земельний пай, в графі Підпис одержувача в рядку № 321 в відомості № 40 від 15 листопада 2010 року на одержання в рахунок орендної плати за земельний пай - виконано не ОСОБА_3, а іншою особою.

Згідно висновку експертів додаткової судової-почеркознавчої експертизи № 3389-3391/17-32 від 21 листопада 2017 року, проведеної за клопотанням представника позивача експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, підписи від імені ОСОБА_3, що містяться: у графі Орендодавець типового договору оренди землі б/н від 09.03.2006, що укладений від імені ОСОБА_3 та СТОВ Агрофірма Нива , у рядку 330 графи Підпис одержувача у відомості № 14 від 03.08.2010 на одержання в рахунок орендної плати на земельний пай, у рядку 337 графи Підпис одержувача у відомості № 15 від 03.08.2010 на одержання в рахунок орендної плати на земельний пай, у рядку 332 графи Підпис одержувача у відомості № 23 від 04.08.2011 на одержання в рахунок орендної плати на земельний пай, у рядку 309 графи Підпис одержувача у відомості № 31 від 08.11.2010 на одержання в рахунок орендної плати на земельний пай, у рядку 321 графи Підпис одержувача у відомості № 40 від 15.11.2011 на одержання в рахунок орендної плати на земельний пай - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів. Зазначені підписи виконані не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3. Вищезазначені підписи виконані з деяким наслідуванням підпису ОСОБА_3 тобто іншою особою з відтворенням деяких елементів підпису ОСОБА_3

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог СТОВ Агрофірма Нива , суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки в судовому засіданні встановлено, що договір оренди земельної ділянки не був укладений, позивач користується земельною ділянкою без законних підстав, тому відповідно у позивача відсутні будь-які юридичні підстави вимагати захисту свого права на користування зазначеною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні спірною земельною ділянкою, звільнення її, відновлення ділянки до попереднього стану та заборони користуватися нею на період строку дії договору оренди. З цих же підстав не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальної шкоди на суму 56 961,91 грн., що становить розмір пошкоджених посівів на спірній ділянці. Крім того, твердження представника позивача, що саме відповідач, який заявив про своє право на ділянку, заважав користуватися нею, є припущенням, що не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду.

З вказаними висновками суду не можна повністю погодитися, з оскільки вони не ґрунтуються на законі та не відповідають обставинам справи.

Як вбачається з типового договору оренди від 09 березня 2006 року, він має підписи орендодавця та орендаря. Договір зареєстрований відповідно до діючого на час його укладення законодавства.

Згідно частині 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено частинами 1 - 5 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 204 ЦК проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак не повинні порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків. Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках. Згідно нормі цієї статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зокрема неправомірними мають вважатися такі правочини, які за своїм змістом, формою чи іншими елементами в імперативній формі визнаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову на підставі висновків судових почеркознавчих експертиз, вважав договір оренди неукладеним, що, на думку суду, позбавляє відповідача заявляти вимоги про відшкодування збитків, завданих самовільним зайняттям орендованої земельної ділянки та вимог щодо усунення перешкод у користуванні цією земельною ділянкою. В той же час, суд відмовив у задоволенні зустрічного позову з тієї підстави, що вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом.

Дійсно, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 зазначено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно статтям 13 та 14 Закону України Про оренду землі від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (части 1 статті 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV).

Частиною 1 статті 16 цього закону визначений порядок укладання договору оренди землі, згідно якій укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

У даному випадку, відповідач не є стороною договору, а як інша заінтересована особа (спадкоємець) оспорює правочин, що укладений між товариством та спадкодавцем.

Оскільки оспорюваний договір оренди не визнаний судом недійсним, тому відсутні підстави вважати, що позивач позбавлений права заявляти вимоги, які є предметом позову.

Проте, колегія суддів вважає, що позивач за первісним позовом не довів своїх позовних вимог про відшкодування збитків, з огляду на такі обставини.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК України.

Згідно зі статтею 211 ЗК України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

За змістом статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 16 постанови від 16 квітня 2004 р. № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до статті 156 ЗК, статті 1166 ЦК така шкода відшкодовується у повному обсязі. Розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при прокладенні шляхів, трубопроводів та проведенні розвідувальних, бурових, будівельних робіт, псуванням і забрудненням сільськогосподарських та інших земель, іншими порушеннями земельного законодавства, визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати при використанні земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки. Зокрема, при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення. Якщо замість пошкоджених посівів землекористувач провів у тому ж сезоні повторний посів культур, відшкодуванню підлягають витрати на пересівання (вартість насіння, обробітку землі тощо). Відповідно до статей 90, 95, 212 ЗК самовільно зайняті земельні ділянки повертаються їх власникам або землекористувачам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. № 963 затверджена Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Відповідно до пунктів 1 та 2 ця Методика спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі - розмір шкоди). Розмір шкоди визначається окремо по кожному із зазначених правопорушень.

У пункті 4 Методики зазначено, що розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається: для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) за такою формулою: Шс = Пс х Нп х Кф х Кі (1), де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень; Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів; Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3; Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4; Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. № 783.

Дійсно, відповідно до положень частини третьої статті 157 ЗК України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Проте норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов'язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики.

У справі, яка розглядається, СТОВ Агрофірма Нива , звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послалося на положення статей 16, 1166 ЦК України, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення збитків зауважило, що внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки позивач не отримав доходів, які міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено. Розрахунок неодержаного доходу (упущеної вигоди) та інших витрат додано позивачем до позовної заяви.

Згідно розрахункам розмір збитків позивача дорівнює сумі 56 961,91 грн., що складається з таких витрат та упущеної вигоди:

витрати на посів люцерни та витрати, пов'язані з потравою люцерни - 342,44 грн. та 5 950,00 грн.;

витрати проведені на обробку спірної земельної ділянки в осені 2014 року - 3 752,47 грн.;

недотриманий прибуток, який позивач міг би одержати від продажу насіння соняшника - 46 917 грн.

Колегія суддів вважає, що вказані суми матеріальної шкоди не доведені позивачем.

Так, в акті від 23 квітня 2013 року зазначено, що комісією позивача при обстежені поля № ІІ - 56 га виявлена потрава посіву люцерни в кількості 0,14 га на суму 4 990,44 грн. При цьому позивач не надав суду доказів, які би свідчили про те, що вказані збитки спричинені протиправними діяннями відповідача (т. 1 а. с. 20).

Стосовно витрат на обробку земельної ділянки, що складаються з дискування ґрунту, внесення мінеральних добрив, культивації ґрунту, збирання гілок на полі слід зауважити, що товариство надало суперечливі докази щодо таких витрат. З розрахунку вбачається, що суми витрат визначені таким чином - вартість робіт за 1 га помножена на розмір спірної земельної ділянки - 3.24 га. (а. с. 24 т. 1) Тобто суми розраховані за фактично виконанні роботи, але позивачем також надані шляхові листи з яких вбачається, що такі роботи не були виконані, а саме - сільськогосподарська техніка направлялася на виконання вказаних робіт, проте у відповідній графі шляхових листів зазначено - холостий пробіг ( а. с. 92 - 109 т.1). Як пояснив апеляційному суду представник товариства, вказані роботи не були виконанні оскільки відповідач перешкоджав їх проведенню.

Упущену вигоду позивач розрахував наступним чином: 3.24 га х планова врожайність 23,1 ц/га = 74,84 ц. По середній реалізаційній ціні - 8 500 грн./т. Планова собівартість сояшника - 1 т = 2 231 грн./т х 7,484 га = 16 697 грн. Недоотриманий прибуток складає 63 614 грн. - 16 697 грн. = 46 917 грн.

В акті від 27.03.2015 року на підтвердження цієї обставини зазначено, що комісією при огляді ділянки № 220 (3,24 га) поля № 2 - 56 га була виявлена обробка ґрунту - посів ярового ячменю. 04.10.2014 року господарством, як орендарем, було заплановано посів озимої пшениці на цій ділянці, але орендодавець перешкоджав цьому. У зв'язку з чим, господарство було вимушене навесні 2015 року засіяти просапну культуру сояшника (а. с. 21 т. 1). Позивач надав документи, які свідчать про придбання у 2013 році насіння озимої пшениці ( т. 1 а. с. 95, 96, 107, 108), але на підтвердження розміру збитків не довів відповідними доказами вартість неодержаної сільськогосподарської продукції - насіння сояшника, що обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності цієї культури в господарстві. Представник товариства пояснив апеляційному суду, що планова врожайність сояшника - 23,1 центнера з 1 га є середню урожайністю у господарстві, проте відповідних доказів на підтвердження цієї обставини не надав.

Згідно частині 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як визначено частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не довів розміру реальної вартості збитків на момент розгляду справи, що є підставою для відмови у задоволенні первісного позову в цій частині.

Суд першої інстанції, вказаних обставин справи та положень норм матеріального права щодо підстав для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків (упущеної вигоди) не врахував, та помилково ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову з посиланням на висновки судових експертиз вважаючи договір неукладеним, та доведеною ту обставину, що позивач користувався земельною ділянкою без законних підстав.

Згідно із частинами 1 - 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки позивачем при розгляді справи судом першої інстанції не надано доказів щодо розміру завданих збитків, та враховуючи ту обставину, що на момент розгляду справи закінчився строк дії договору оренди спірної земельної ділянки, тому не підлягають задоволенню вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди та про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні спірною земельною ділянкою, звільнення її, відновлення ділянки до попереднього стану та заборони користуватися нею на період строку дії договору оренди.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог СТОВ Агрофірма Нива до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позовних вимог за первісним позовом.

Керуючись статтями 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Нива задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Нива до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою скасувати.

У задоволенні позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Нива до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: В.Б. Азевич

Судді: О.І. Корчиста

Н.С. Краснощокова

Повний текс постанови складений 05.04.2018 р.

Суддя: В.Б. Азевич