Рішення

від 19.01.2018 по справі 804/7665/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2018 року Справа № 804/7665/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняБурцевій Я.Е. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Дрожак Ю.М. Бохан О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТТРЕЙД" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови №260/4.1-12/752 від 23.10.2017р., -

ВСТАНОВИВ:

20.11.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю ІСТТРЕЙД звернулося з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області та просить визнати протиправною і скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №260/4.1-12/752 від 23.10.2017р. винесену відповідачем у розмірі 64000 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що посадовою особою відповідача була проведена позапланова перевірка позивача з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування за результатами якої був складений акт перевірки № 260/4.1-12 від 05.10.2017р., у якому зазначено, що виявлені порушення ч.1 ст.47, ч.1 ст.94 КЗпП , ч.1 ст.1 та ч.2 ст.30 Закону України Про оплату праці за які оспорюваною постановою на позивача накладено штраф у розмірі 64000 грн. Позивач з винесеною постановою не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, такою, що підлягає скасуванню посилаючись на те, що відповідачем не було надіслано вказану постанову позивачеві у порушення п.8 Порядку №509 від 17.03.2013р. Щодо порушення ч.1 ст.94 КЗпП та ч.1 ст.1 Закону України Про оплату праці в частині недонарахування працівникам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заробітної плати за виконану роботу пропорційно відпрацьованому часі, то позивач вважає, що вказаного порушення не було через те, що оплата праці працівників на підприємстві позивача проводиться на підставі місячних окладів, встановлених у штатному розкладі підприємства, підставою для нарахування заробітної плати є табель обліку робочого часу та при розрахунку основної заробітної плати за фактично відпрацьований час для працівника з місячною тарифною ставкою (окладом) використовується саме показник кількості фактично відпрацьованих днів (а не годин, як вважає відповідач) протягом місяця. Щодо недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці, то позивач вважає, що, виходячи навіть з погодинної оплати праці ОСОБА_5 було здійснено виплату заробітної плати за одну годину 22,73 грн. (3068,50/135), а ОСОБА_6 20,51 грн. (820,45/40), тоді як згідно ст.8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату, зокрема у погодинному розмірі з 1 січня - 19,34 грн., отже, вказаним вище працівникам була виплачена заробітна плата у більшому розмірі, а тому порушення мінімальних державних гарантій в оплаті праці не відбулося. За викладеного, позивач вважає, що нарахування заробітної плати, виходячи з посадового окладу по днях при невиконанні місячної норми, не суперечить вимогам трудового законодавства України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у відзиві на позов просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що у ході проведення інспекційного відвідування позивача було встановлено, що згідно табелю обліку робочого часу за червень 2017р. ОСОБА_5 відпрацював 17 днів (136 годин), за штатним розкладом його посадовий оклад становить у розмірі 3610 грн., норма робочого часу у червні 2017р. склала 159 годин, а згідно відомості нарахування заробітної плати за червень 2017р. становить 3068,50 грн.; ОСОБА_6 відпрацював у серпні 2017р. 5 днів (40 годин), його посадовий оклад становить 3610 грн., норма тривалості робочого часу складає 175 годин, проте згідно відомості йому нараховано 820,45 грн., отже, вказаним працівникам при пропорційному відпрацьованому часі заробітну плату за виконану ними роботу було безпідставно недонараховано, чим порушено вимоги ч.1 ст.94 КЗпП України, ч.1 ст.1 Закону України Про оплату праці за що передбачена відповідальність згідно абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а тому застосування до позивача штрафу за оспорюваною постановою за наведене вище порушення є обґрунтованим та законним. Вказана постанова була направлена на адресу позивача 26.10.2017р. рекомендованим листом з повідомленням, а отже, відповідач при інспектуванні позивача діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 19.01.2018р.

У ході судового розгляду справи, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю ІСТТРЕЙД 13.10.2011р. зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Краснозаводська, буд. 68 корпус 2, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ від 16.02.2016р. (а.с.40).

У період з 04.10.2017р. по 05.10.2017р. посадовою особою відповідача на підставі наказу та направлення на перевірку від 04.10.2017р. було проведено позапланову перевірку позивача з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування за результатами якої був складений акт перевірки №260/4.1-12 від 05.10.2017р. за висновками якого виявлені порушення ч.1 ст.47, ч.1 ст.94 КЗпП України, ч.1 ст.1, ч.2 ст.30 Закону України Про оплату праці , що підтверджується копією відповідного акту (а.с.11-25).

На підставі вказаного вище акту перевірки, посадовою особою відповідача були прийняті припис про усунення виявлених порушень №260/4.1-12-200 від 05.10.2017р., а також і прийнята оспорювана постанова за №260/4.1-12/752 від 23.10.2017р. про накладення на позивача штрафу у розмірі 64000 грн. за порушення ч.1 ст.94 КЗпП України та ч.1 ст.1 Закону України Про оплату праці , а саме: безпідставне недонарахування працівникам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заробітної плати за виконану ними роботу при пропорційно відпрацьованому часі, що підтверджується копіями відповідного припису та оспорюваної постанови (а.с.26-30).

Позивач оспорює вказану постанову, просить її визнати протиправною та скасувати посилаючись на відсутність вищевказаних порушень на підприємстві позивача.

Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому розгляді даної справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно до ч.1, ч. 2 ст.96 КЗпП України система оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників.

Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики).

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року - ч.6 ст.96 КЗпП України.

У відповідності до ч.11 ст.96 КЗпП України колективним договором, а якщо договір не укладався - наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, виданим після погодження з виборним органом первинної професійної організації (профспілковим представником), а у разі відсутності профспілкової організації - з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників, можуть встановлюватися інші системи оплати праці.

За приписами ч.1 ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною та іншими системами оплати праці.

Аналогічні норми з приводу системи оплати праці встановлені і Законом України Про оплату праці .

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України Про оплату праці норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Табель обліку робочого часу - це не тільки форма первинної облікової документації, а й документ, необхідний для обліку використання робочого часу працівників, а також для контролю над дотриманням установленого режиму роботи, розрахунків із працівниками по заробітній платі та отримання інформації про відпрацьований час.

Табель - це поіменний список усіх працівників відділу, служби чи іншого структурного підрозділу або установи в цілому з відмітками про використання робочого часу протягом облікового періоду. Ведення табелю є обов'язковим і для малих підприємств, який ведеться в електронній та паперовій формі. Форма Табеля (типова форма №П-5) затверджена наказом Держкомстату України Про затвердження типових форм первинної облікової документації із статистики праці від 05.12.2008р. №489.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що на роботодавця чинним трудовим законодавством покладено обов'язки по нарахуванню, виплаті своїм працівникам заробітної плати за виконану ними роботу у розмірі не менше мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, при цьому, на роботодавців покладено і обов'язки щодо обліку робочого часу працівників за будь-якою системою оплати праці.

Так, зі змісту копії п.2 Положення про оплату праці працівників на підприємстві позивача, затвердженого його керівником 01.03.2017р. видно, що на підприємстві позивача система оплати праці встановлено з урахуванням специфіки, змісту і напрямків господарської діяльності на підприємстві, а саме: система посадових окладів на основі мінімальної заробітної плати, встановленої Кабінетом Міністрів України з урахуванням міжпосадових співвідношень (коефіцієнтів) розмірів посадових окладів (а.с.87-89).

При цьому, згідно копій штатних розписів за червень та серпень 2017р. вбачається, що посадовий оклад торговельних працівників (на яких працювали ОСОБА_5 та ОСОБА_6) складали 3610 грн. (85-86).

Окрім того, згідно Табелів робочого часу за червень 2017р. ОСОБА_5 було відпрацьовано 17 днів (136 годин), посадовий оклад його становив 3610 грн., а, відповідно до відпрацьованих днів йому було нараховано та виплачено заробітну плату пропорційно відпрацьованим дням у розмірі 3068,50 грн.; ОСОБА_6 у серпні 2017р. відпрацьовано 5 днів (40 годин), посадовий оклад його становив 3610 грн., а відповідно до відпрацьованих днів йому було нараховано заробітну плату пропорційно відпрацьованим дням у розмірі 820,45 грн., що також підтверджено та не заперечувалось представниками сторін у ході судового розгляду справи (а.с.83-84).

Як пояснив представник позивача в судовому засіданні на підприємстві позивача здійснюється оплата праці працівників не погодинна (як вважає відповідач), а використовується саме показник кількості відпрацьованих днів протягом місяця, що підтверджується і копією вищенаведеного п.2 Положення про оплату праці працівників на підприємстві позивача, затвердженого його керівником 01.03.2017р. (а.с.87-89).

Отже, судом встановлено, що на підприємстві позивача застосовується система оплати праці шляхом використання показника кількості відпрацьованих днів (а не годин) протягом місяця, що підтверджується не лише вищенаведеним Положенням, штатними розписами, Табелями обліку робочого часу, а ще й поясненнями самого представника позивача, який підтвердив, що оплата праці на підприємстві здійснюється за відпрацьовані дні, окрім того, представник позивача вказав, що неможливо погодинно здійснювати оплату праці, оскільки це не встановлено жодними розпорядчими документами та погодинний облік робочого часу на підприємстві не ведеться.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що висновок відповідача про погодинну оплату праці на підприємстві позивача, а, відповідно, і недонарахування працівникам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заробітної плати є помилковим, таким, що не відповідає вищенаведеним дослідженим документам, а тому не підтверджений відповідачем жодними належними та допустимими доказами та спростовується змістом вищенаведених досліджених судом документів.

При цьому, слід зазначити, що зі змісту штатних розписів позивача видно, що посадові оклади ОСОБА_5 та ОСОБА_6 складали 3610 грн., що є більше мінімальної заробітної плати, встановленої Кабінетом Міністрів України (3200) на даний період, а тому нарахування та виплата заробітної плати пропорційно відпрацьованим дням (ОСОБА_5 у червні 2017р. відпрацював 17 днів, а ОСОБА_6 у серпні 2017р. - 5 днів) не може свідчити про недотримання позивачем мінімальних державних гарантій.

Також судом враховується і те, що як зазначив представник відповідача у ході судового розгляду справи недонарахування становило по заробітній платі ОСОБА_5- 19 грн., а по заробітній платі ОСОБА_6 - 5 грн., тобто загальна сума недонарахування заробітної плати становить 24 грн., тоді як за оспорюваною постановою на позивача накладено штраф у розмірі 64000 грн., тобто у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявленого порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення згідно абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України, що суд вважає не спірмірним, виходячи з того, що відповідачем не було жодними доказами не підтверджено, а судом не було встановлено недотримання позивачем мінімальних державних гарантій в оплаті праці вказаним вище працівникам - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, так як їх посадові оклади складали 3610 грн. на місяць, що є більшим від встановленої мінімальної заробітної плати у цей період Кабінетом Міністрів України (3200 грн.).

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, представником відповідача у ході судового розгляду справи не було надано жодних доказів та не наведено обґрунтованих підстав, які б свідчили про правомірність та законність прийняття відповідачем оспорюваної постанови з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу норм чинного трудового законодавства України.

Судом не може бути прийнято до уваги та покладено в основу даного судового рішення доводи відповідача про те, що недонарахування позивачем заробітної плати пропорційно відпрацьованому погодинному часі є недотриманням позивачем мінімальних державних гарантій в оплаті праці за що передбачена відповідальність згідно абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України, оскільки нарахування та виплата заробітної плати позивачем своїм працівникам пропорційно відпрацьованому часу (кількості відпрацьованих днів) за місяць не може розцінюватися як недотримання мінімальних державних гарантів в оплаті праці, так як штатними розписами були встановлені посадові оклади вказаних працівників у червні та у серпні 2017р. у розмірі 3610 грн., що є більшими, ніж встановлена мінімальна заробітна плата Кабінетом Міністрів України (3200 грн.).

Є безпідставними і доводи відповідача про те, що на підприємстві позивача встановлена погодинна оплата праці згідно Положення про оплату праці працівників, оскільки вказане твердження є помилковим, а п.3.1 вказаного Положення (на який посилається представник відповідача) не встановлює систему оплати праці на підприємстві позивача, а лише містить застереження про те, що посадовий оклад за 1 відпрацьовану годину не повинен були нижчим за мінімальну заробітну плату, встановлену законодавством України у розрахунку за 1 відпрацьовану годину (а.с.87).

При цьому, судом враховується і те, що згідно ст.8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3200 грн.; у погодинному розмірі - 19,34 грн. та виходячи з розрахунку навіть відпрацьованих годин ОСОБА_5 - 136 годин (3068,50/136) його заробітна плата за одну годину становить 22,56 грн.; ОСОБА_6 - 40 годин (820,45/40) - зарплата за одну годину становить 20,51 грн., що є більшим ніж 19,34 грн., встановленої Законом.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність порушень з боку позивача щодо недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці при нарахуванні та виплаті заробітної плати у червні та серпні 2017р. працівникам - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що виключає можливість застосування до позивача штрафу за оспорюваною постановою згідно абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Разом з тим, судом не приймається до уваги доводи представника позивача про не направлення позивачеві відповідачем копії оспорюваної постанови в порушення п.8 Порядку №509, оскільки вказані твердження спростовуються наданими відповідачем доказами про виконання наведених вимог Порядку №509, що підтверджується наданими доказами наявними у справі, а тому вказані доводи не можуть бути покладені судом в основу даного судового рішення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваної постанови відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача про визнання протиправною та скасування оспорюваної постанови підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати сплачуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

За таких обставин підлягають стягненню з бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача, понесені ним по сплаті судового збору згідно платіжного доручення №1485 від 15.11.2017р. у розмірі 1600 грн. (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ІСТТРЕЙД до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання неправомірною та скасування постанови №260/4.1-12/752 від 23.10.2017р. - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженої особи №260/4.1-12/752 від 23.10.2017р.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49050, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Казакова, буд. 3, ЄДРПОУ 39788766) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІСТТРЕЙД (49019, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Краснозводська, буд.68, корпус 2, ЄДРПОУ 37902900) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 грн. 00 коп. (одна тисяча шістсот гривень 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення ( у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено - 24.01.2018р.

Суддя С.О. Конєва