Рішення

від 16.03.2018 по справі 817/1871/17

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 березня 2018 року м. Рівне №817/1871/17

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Янчар О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник Юхименко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 доГоловного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005401309 від 18.08.2017 та №0005411309 від 18.08.2017,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3.) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби Рівненської області (далі - ГУ ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0005401309 та № 0005411309 від 18.08.2017, якими збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

В обґрунтування позову позивач заперечує висновок контролюючого органу, викладений в акті документальної перевірки № 589/17-00-13-09/НОМЕР_3 від 28.07.2017, про заниження суми акцизного податку, які підлягають нарахуванню та сплаті до бюджету за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 на 163467,50 грн., та неподання декларації з акцизного податку за звітні періоди січень та лютий 2016 року. Позивач вказує на необґрунтованість та невідповідність фактичним обставинам справи висновку відповідача про здійснення ФОП ОСОБА_3 в перевіреному періоді роздрібної торгівлі пальним, оскільки фактично він здійснював оптову торгівлю пальним, що за аналогічних умов було підтверджено попередніми документальними перевірками податкових органів.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з наведених ньому підстав та просив задовольнити в повному обсязі. Додатково пояснив, що позивач здійснював оптову, а не роздрібну торгівлю нафтопродуктами, обсяг постачання становив від 200 л до 6000 л партія, відвантаження пального для покупця здійснювалось з належного позивачу бензовоза. Пальне позивача зберігалося на АЗС Укрінтеравтосервіс на підставі договору оренди, колонка для роздрібної торгівлі призначена не була, реєстратор розрахункових операцій у позивача відсутній, розрахунок здійснювався в безготівковій формі через установи банків. За таких умов вважає, що підстави для визначення позивачу грошового зобов'язання відповідно до пп.212.1.11 п.212.1 ст.212 Податкового кодексу України (далі - ПК України) відсутні.

Відповідач позов не визнав з підстав, наведених у запереченні та відзиві на позов (а.с.23-24 т.1, 201-203 т.2). Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що документальною перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_3 в період з 01.01.2016 по 31.12.2016 здійснював діяльність у сфері роздрібної торгівлі пальним (дизельне паливо). З 01.03.2016 зареєстрований платником акцизного податку. Відповідач зауважив, що з 01.01.2016 набрав чинності Закон України від 24.12.2015 № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон № 909), яким, зокрема, уточнено законодавчі норми щодо оподаткування акцизним податком операцій з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Так, згідно з пп.212.1.11 п.212.1 ст.212 ПК України платником акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

Об'єктом оподаткування акцизним податком є, зокрема, операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (пп.213.1.9 п.213.1 ст.213 ПК України).

Відповідно до змін, внесених до ПК України Законом № 909, підпунктом 14.1.212 п.14.1 ст.14 Кодексу визначено, що реалізація підакцизних товарів (продукції) - це будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатне відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація, реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Згідно з абз. третім пп.14.1.212 п.14.1 ст.14 ПК України реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - це, зокрема, фізичний відпуск з автозаправної станції та/або автомобільної газозаправної станції, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 п.215.3 ст.215 Кодексу, незалежно від форми розрахунків.

З огляду на наведене, відповідач зазначив, що Законом № 909 чітко визначені обставини, а яких виникає об'єкт оподаткування акцизним податком з роздрібного продажу пального, а саме: при здійсненні фізичного відпуску пального з автозаправної станції та/або автомобільної станції незалежно від форм розрахунків. Таким чином, при здійсненні фізичного відпуску пального через АЗС, із застосуванням спеціалізованих комп'ютерно-касових систем, оператор рину нафтопродуктів - експлуатант АЗС як суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів повинен сплачувати акцизний податок із реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за ставкою 0,042 євро за кожен літр реалізованого пального, при цьому об'єктом оподаткування акцизним податком є операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а базою оподаткування акцизним податком - об'єм пального у літрах реалізованого (відпущеного) суб'єктом господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (пп.215.3.10 п.215.3 ст.215, пп.213.1.9 п.213.1 ст.213, пп.214.1.4 п.214.1 ст.214 ПК України).

Відповідач вказав, що в ході проведення перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_3 здійснював роздрібний продаж дизельного пального шляхом перекачування пального через відповідну паливо роздавальну колонку на АЗС безпосередньо споживачам (юридичним та фізичним особам), які не зареєстровані платниками акцизного податку у відповідності до п.212.1 ст.212 Податкового кодексу України. Отже, дані суб'єкти господарювання є кінцевими споживачами і дизпаливо придбавалося ними для використання у власній господарській діяльності, а не для подальшої реалізації.

Таким чином, відповідач вважає, що ФОП ОСОБА_3 як суб'єкт господарювання, що здійснює роздрібну торгівлю підакцизними товарами, повинен сплачувати акцизний податок за ставкою 0,042 євро за кожний літр реалізованого пального, за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим НБУ, що діє на двадцятий день місяця, що передує кварталу, в якому здійснюється реалізація товару (продукції), та донараховано позивачу грошове зобов'язання в сумі 163467,50 грн. із застосуванням штрафу на підставі п.123.1 ст.123 ПК України в сумі 40866,88 грн. в розмірі 25% визначеного податкового зобов'язання.

Окрім цього, перевіркою встановлено, що на порушення п.223.2, п.223.1 ст.223 ПК України ФОП ОСОБА_3 не подано декларації з акцизного податку за січень та лютий 2016 року, у зв'язку з чим застосовано штрафну санкцію на підставі п.120.1 ст.120 Податкового кодексу України в сумі 340 грн.

З наведених підстав представник відповідача оскаржені податкові повідомлення-рішення вважає правомірними, в задоволенні позову просив відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд встановив та врахував наступне.

Матеріалами справи стверджено, що ФОП ОСОБА_3 зареєстрований 13.08.2013, номер запису про державну реєстрацію № 26080000000032009, згідно з реєстраційними даними видами господарської діяльності визначено: 49.41 - Вантажний автомобільний транспорт; 46.71 - Оптова торгівля твердив, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 52.29 - Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 49.42 - Надання послуг перевезення речей (переїзду). Перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області, з 01.03.2016 зареєстрований платником акцизного податку з реалізації пального (а.с.218-219, 238-241 т.2).

Суд встановив, що на підставі ст.ст.75, 77, 82 ПК України, наказу про проведення планової документальної перевірки № 737 від 27.06.2017, відповідно до направлення №827/17-00-13-09 від 07.07.2017 (а.с.27-29 т.1) уповноваженими особами ГУ ДФС у Рівненській області в період з 10.07.2017 по 21.07.2017 проведена документальна планова виїзна перевірка ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 по 31.12.2016. Результати перевірки оформлені актом від 28.07.2017 № 589/17-00-13-09/НОМЕР_3 (далі акт перевірки) (а.с.217-234 т.2).

Відповідно до висновків акта перевірки, перевіркою встановлено порушення п.213.1 ст.213, п.214.1 ст.214, ст.215, п.222.3 ст.222 ПК України, ФОП ОСОБА_3 занижено суми акцизного податку, які підлягають нарахуванню та сплаті в бюджет, на суму 142484,98 грн., у т.ч. березень 2016р. - 4288,48 грн., квітень 2016р. - 7128,49 грн., червень 2016р. - 27638,75 грн., липень 2016р. - 11492,76 грн., серпень 2016р. - 35177,80 грн., вересень 2016р. - 18618,90 грн., жовтень 2016р. - 12542,09 грн., листопад 2016р. - 24147,76 грн., грудень 2016р. - 1449,95 грн.

ФОП ОСОБА_3 підтвердив, що надані ним первинні документи, які використані при проведенні перевірки, достовірні та повернуті йому після закінчення перевірки в повному обсязі, і додаткових (інших) документів, що свідчать про господарську діяльність за період, що перевіряється, немає (арк.18 акта перевірки, а.с.234 т.2).

З висновками документальної перевірки платник податків не погодився, подав заперечення на акт перевірки (а.с.32-36 т.1).

За результатом розгляду ГУ ДФС у Рівненській області заперечення ФОП ОСОБА_3 платнику податків контролюючим органом надано відповідь від 15.08.2917 №1351/ФОП/17-00-13-09-04, відповідно до якої висновки акту документальної перевірки від 28.07.2017 № 589/17-00-13-09/НОМЕР_3 викладені в наступній редакції:

Документальною плановою виїзною перевіркою встановлені порушення ФОП ОСОБА_3:

1) пп.213.1.9 п.213.1 ст.213, пп.214.1.4 п.214.1 ст.214, пп.215.3.10 п.215.3 ст.215, ст.216, п.222.3 ст.222 ПК України, занижено суми акцизного податку, які підлягають нарахуванню та сплаті до бюджету за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 на 163467,50 грн., в т.ч. січень 216р. 9320,22 грн., лютий 2016р. - 11662,30 грн., березень 2016р. - 4288,48 грн., квітень 2016р. - 7128,49 грн., червень 2016р. - 27638,75 грн., липень 2016р. - 11492,76 грн., серпень 2016р. - 35177,80 грн., вересень 2016р. - 18618,90 грн., жовтень 2016р. - 12542,09 грн., листопад 2016р. - 24147,76 грн., грудень 2016р. - 1449,95 грн.;

2) п.223.2, п.223.1 ст.223 ПК України, встановлено неподання декларації з акцизного податку за звітні періоди: січень 2016р. та лютий 2016р. (а.с.37-48 т.1).

Суд встановив, що на підставі акта перевірки від 28.07.2017 № 589/17-00-13-09/НОМЕР_3 з врахуванням відповіді на заперечення № 1351/ФОП/17-00-13-09-04 від 15.08.2017 ГУ ДФС у Рівненській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 18.08.2017 № 0005401309, яким ФОП ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: Акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, на загальну суму 204334,38 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням 163467,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 40866,88 грн. (а.с.13 т.1),

від 18.08.2017 № 0005411309, яким до ФОП ОСОБА_3 застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 340,00 грн. за платежем: Акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (а.с.14 т.1).

Позивач використав процедуру адміністративного оскарження, за наслідками якої податкові повідомлення-рішення залишені без зміни.

Перевіряючи правомірність висновків контролюючого органу про допущені ФОП ОСОБА_3 порушення податкового законодавства, що мали наслідком заниження податкового зобов'язання, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

30.10.2014 між Філією "Рівнеавтотранссервіс" УДП "Укрінтеравтотранссервіс" (Зберігач) та ОСОБА_3 (Поклажодавець) на підставі гл.66 Цивільного кодексу України укладено договір зберігання (а.с.62-64 т.1), за умовами якого Зберігач приймає від Поклажодавця дизельне автомобільне пальне (надалі Майно) на зберігання в окремому резервуарі на АЗС Зберігача, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (пункт 1.1 договору). Право власності на Майно до Зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті Зберігача або бути переданим третім особам (пункт 1.2 договору).

Згідно з пп.2.1.1, п.2.1.2. договору Зберігач надає Поклажодавцю окремий резервуар (цистерну) для зберігання Майна місткістю 50,0 м.куб., виключає доступ сторонніх осіб до Майна; забезпечує умови, які не допускають змішування Майна з іншими однорідними речами, що знаходяться в інших резервуарах автозаправної станції; відповідно до пп.2.1.5 повертає Майно Поклажодавцю повністю або частково за першою вимогою останнього.

Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що Поклажодавець має право впродовж всього строку дії договору передавати Майно Зберігачу окремими партіями на зберігання і отримувати його від Зберігача повністю або частинами (пп.2.2.10); має право використовувати передане на зберігання Майно безпосередньо у місці його зберігання тільки для власних потреб (пп.2.2.2).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що автомобільне дизельне пальне передається на зберігання шляхом зливу його в окремий резервуар (цистерну) на АЗС Зберігача. По закінченні зливу пального представниками Зберігача та Поклажодавця здійснюється пломбування зливної горловини резервуару. Відповідно до п.3.2 договору повернення пального, в тому числі і здійснення заправки автотранспортних засобів Поклажодавця здійснюється шляхом перекачування пального через відповідну заправну колонку на АЗС Зберігача.

Матеріалами справи стверджено, що до вищевказаного договору сторонами в подальшому було укладено ряд додаткових угод (а.с.66,124,125 т.1). Так, суд встановив, що 02.01.2016 між Філією "Рівнеавтотранссервіс" УДП "Укрінтеравтотранссервіс" (Зберігач) та ФОП ОСОБА_3 (Поклажодавець) укладено додаткову угоду до договору зберігання від 30.10.2014, згідно з якою п.3.2 Договору викладено в наступній редакції: Повернення пального проводиться шляхом відбору пального відповідного резервуара власними бензовозами Поклажодавця (а.с.124 т.1). На зміст такого пункту додаткової угоди до договору зберігання позивач вказував також і в запереченні на акт перевірки.

Оцінюючи доводи представника відповідача про те, що платник податків не надавав до перевірки додаткової угоди від 02.01.2016 до договору зберігання, суд враховує наступне.

Відповідно до п.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 727 від 20.08.2015, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745 (далі - Порядок) акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктами 3-5 розділу II Порядку акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку загальні положення акта (довідки) документальної планової перевірки (відповідні додатки до загальних положень) повинні, окрім іншого, містити такі дані:

10) інформація про документи, які використані при перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий).

З акта перевірки (пункт 1.13) встановлено, що при перевірці було використано, зокрема, договори, однак зазначено, що вони опрацьовані як вибірковим, так і суцільним порядком за перевірений період (без їх конкретизації), та не зазначено про надання до перевірки додаткових угод.

В судовому засіданні представник позивача підтвердив надання до перевірки всіх наявних у позивача документів господарської діяльності перевіреного періоду. При цьому представник відповідача вказав на відсутність у контролюючого органу опису наданих для перевірки документів, який був складений особисто ФОП ОСОБА_3 в присутності перевіряючого, що стверджено актом перевірки (арк. акта 5, а.с.221 т.2). Надання частини додаткових угод (крім додаткової угоди від 02.01.2016) відповідачем не заперечується.

Недоліки в оформленні акта перевірки в частині опису охоплених перевіркою документів, а саме додаткових угод, та фактичну відсутність у контролюючого органу опису документів, складених платником податків, унеможливлює об'єктивне встановлення факту надання/не надання до перевірки додаткової угоди до договору зберігання від 02.01.2016, як і інших документів господарської діяльності позивача в перевіреному періоді.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що надана позивачем додаткова угода від 02.01.2016 до договору зберігання (а.с.124 т.1) відповідає вимогам належності, допустимості та достовірності, та враховує такий доказ при вирішенні даного спору.

Щодо доводів контролюючого органу, наведених, зокрема, у відповіді на заперечення № 1351/ФОП/17-00-13-09-04 від 15.08.2017 та підтриманих представником відповідача в судовому засіданні, про те, що в обгрунтування своєї позиції платником не було надано як під час перевірки, так і при поданні заперечень первинних документів, що засвідчують факт реалізації пального бензовозними партіями власними бензовозами (а.с.38 т.1), суд зазначає наступне.

В п.1.6.2 акта перевірки ревізором зазначено про належність позивачу автомобіля вантажного (спеціального) DAF 95 XF 43012580, НОМЕР_5, дата набуття у власність 17.12.2015 (а.с.219 т.2).

Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 вказаний транспортний засіб є вантажним сідловим тягачем-Е. Окрім цього, відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_7 ОСОБА_3 з 21.01.2016 є власником транспортного засобу Merceron М-343 SM реєстраційний номер НОМЕР_4, який є напівпричіпом Н/ПР-Цистерна-Е (а.с.2 т.3).

Окрім цього, свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 2А/16005 від 04.02.2016, виданим ДП "Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", підтверджується, що автоцистерна калібрована автомашини НОМЕР_8, що належить ПП ОСОБА_3, на підставі результатів повірки засіб вимірювальної техніки визнано придатним до застосування згідно з Р 50-059-95, дійсна місткість автоцистерни становить 38130 літрів (а.с.170 т.1).

Таким чином, судом достовірно встановлено фактичну наявність у власності позивача в перевіреному періоді повірених спеціальних вантажних транспортних засобів (цистерни), що об'єктивно підтверджує можливість їх використання в господарській діяльності за основним реєстраційним видом: оптова торгівля пальним. Зазначені обставини були залишені поза увагою контролюючого органу.

Оцінюючи обгрунтованість доводів відповідача щодо здійснення позивачем роздрібної торгівлі пальним в перевіреному періоді, суд враховує, що згідно з визначеннями, наведеними в Національному стандарті України "Роздрібна та оптова торгівля" ДСТУ 4303:2004, затвердженому Наказом Держспоживстандарту України № 130 від 8 червня 2004 р., роздрібна торгівля - вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві та надавання йому торговельних послуг (пункт 4.4);

оптова торгівля - вид економічної діяльності у сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання та надавання пов'язаних із цим послуг (пункт 4.5);

роздрібний товарооборот - обсяг продажу товарів споживачам для особистого, сімейного, домашнього використання та реалізації торговельних послуг (пункт 8.1).

Відповідач вказує, що впродовж 2016 року ФОП ОСОБА_3 здійснював роздрібну реалізацію пального фізичним та юридичним особам - кінцевим споживачам.

Суд встановив, що зі всіма покупцями - юридичними особами та фізичними особами - підприємцями, наведеними в додатку до акта перевірки (а.с.232, 235-236 т.2), господарські взаємовідносини ФОП ОСОБА_3 здійснювались на підставі договорів поставки (а.с.66-94 т.1), умовами яких передбачено: поставку паливно-мастильних матеріалів партіями; зобов'язання постачальника поставити товар на умовах, визначених договором, та вимагати від покупця відшкодування всіх понесених збитків, що виникли при безпідставній відмові від поставленої партії товару; обов'язок покупця прийняти поставлений товар та сплатити його вартість впродовж трьох банківських днів. При цьому умови досліджених судом договорів не передбачають таких умов поставки, як заправка транспортних засобів покупця на АЗС постачальника.

На поставлений покупцям товар позивачем видавались рахунки-фактури, видаткові накладні (а.с.172-250 т.1, 1-176 т.2), з яких встановлено, що обсяг партії становив від 180 літрів до 10000 літрів.

Як пояснив представник позивача, реалізація пального здійснювалась переважно власними бензовозами позивача, а також бензовозами покупців, що підтверджене дослідженими судом товарно-транспортними накладними (а.с.36-37,100,140-143,156-157 т.2).

Суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.698 Цивільного кодексу України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 52 Господарського кодексу України встановлено, що некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Встановлені в судовому засіданні фактичні обставини справи свідчать, що позивач в перевіреному періоді здійснював реалізацію нафтопродуктів виключно суб'єктам підприємництва для виробничого використання, що має на меті отримання прибутку.

Відповідно до підпункту 14.1.212 п.14.1 ст.14 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом № 71-VIII від 28.12.2014, реалізація підакцизних товарів (продукції) - будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Реалізація пального для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів купівлі-продажу, міни, поставки, дарування, комісії, доручення (в тому числі передача на комісійну/довірчу реалізацію), поруки, інших господарських та цивільно-правових договорів або за рішенням суду, іншого компетентного державного органу чи органу місцевого самоврядування за плату (компенсацію) або без такої, які передбачають перехід права власності або права розпорядження, а також передачу (відпуск, відвантаження) пального на підставі договорів про виробництво із сировини замовника. Не вважаються реалізацією пального операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів зберігання.

Абзацом третім підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції Закону № 909-VIII від 24.12.2015 передбачено, що реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших об'єктах громадського харчування, а також фізичний відпуск з автозаправної станції та/або автомобільної газозаправної станції товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, незалежно від форми розрахунків.

В ході судового розгляду адміністративної справи відповідачем не надано, а судом не встановлено жодних доказів, які б підтверджували фізичний відпуск позивачем з автозаправної станції та/або автомобільної газозаправної станції нафтопродуктів для покупців.

Так, судом встановлено, що позивач в господарській діяльності дійсно використовував автозаправну станцію, однак виключно для передачі пального на зберігання для Філії "Рівнеавтотранссервіс" УДП "Укрінтеравтосервіс" за договором зберігання від 30.10.2014 та додаткових угод до нього, якими передбачалось винятково право позивача передати майно на зберігання та отримати його від Зберігача повністю або частинами, оплачуючи при цьому лише послуги зі зберігання та вартість електроенергії, затраченої на технологічні потреби.

При цьому, відповідно до п.3.2 договору від 30.10.2014 передбачено умови повернення позивачу пального, в тому числі здійснення заправки автотранспортних засобів поклажодавця, шляхом перекачування пального через відповідну заправну колонку на АЗС зберігача (а безпосередньо в перевіреному періоді - шляхом відбору пального з відповідного резервуара власними бензовозами поклажодавця (позивача)).

Таким чином, означеним договором зберігання не передбачено можливості реалізації пального покупцям позивача через заправну колонку на АЗС зберігача, а винятково прийняття на зберігання та повернення пального позивачу.

Зазначені умови господарського договору відповідають обставинам справи та узгоджуються з доводами позивача щодо відбору позивачем пального з резервуара на АЗС зберігача та подальшої реалізації бензовозами.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що при здійсненні фізичного відпуску пального через АЗС, із застосуванням спеціалізованих комп'ютерно-касових систем, оператор рину нафтопродуктів - експлуатант АЗС як суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів повинен сплачувати акцизний податок із реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за ставкою 0,042 євро за кожен літр реалізованого пального, при цьому об'єктом оподаткування акцизним податком є операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а базою оподаткування акцизним податком - об'єм пального у літрах реалізованого (відпущеного) суб'єктом господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (пп.215.3.10 п.215.3 ст.215, пп.213.1.9 п.213.1 ст.213, пп.214.1.4 п.214.1 ст.214 ПК України).

Разом з тим, за обставинами справи контролюючим органом не встановлено фактичного вчинення позивачем таких дій, як фізичний відпуск пального через АЗС із застосуванням спеціалізованих комп'ютерно-касових систем.

Так, допитаний в судовому засіданні 31.01.2018 свідок ОСОБА_6, ГДРІ ГУ ДФС у Рівненській області, який проводив документальну перевірку ФОП ОСОБА_3, пояснив, що ним під час документальної перевірки було здійснено виїзд на АЗС за адресою АДРЕСА_2, де здійснював господарську діяльність позивач в перевіреному періоді. Було встановлено, що до резервуарів, де в перевіреному періоді зберігалось пальне, належне позивачу, було під'єднано рахунковий пристрій, відмінний від автозаправної колонки, а самі резервуари були відокремлені огорожею від загальної території АЗС. Касовий апарат, спеціалізований електронний апарат до колонки під'єднані не були. Пістолет для заправки пального був відсутній, наявний лише шланг.

Актом перевірки підтверджено, що ФОП ОСОБА_3 не використовував в господарській діяльності реєстратор розрахункових операцій.

Також суд враховує, що акт перевірки не містить жодних відомостей щодо наявності у позивача найманих працівників, які виконували обов'язки оператора АЗС, та будь-яких фактичних даних, що реалізацію належного позивачу пального на АЗС зберігача здійснювали на договірних умовах інші особи.

З огляду на наведене вище суд дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів здійснення ФОП ОСОБА_3 в перевіреному періоді роздрібної торгівлі пальним на АСЗ, де фактично пальне лише зберігалось. Реалізація позивачем пального фактично здійснювалась у спосіб поставки покупцям оптовими партіями, поза АЗС зберігача.

Суд враховує, що відповідно до п.212.1 ст.212 ПК України платниками акцизного податку є, зокрема:

пп.212.1.11. особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів;

пп.212.1.15 (згідно із Законом № 909-VIII від 24.12.2015) особа, яка реалізує пальне.

З огляду на встановлені обставини справи суд зазначає, що ФОП ОСОБА_3 в перевіреному періоді 2016 року здійснював реалізацію пального, а відтак він є платником акцизного податку відповідно до приписів податкового законодавства в редакції на час виникнення спірних правовідносин, однак не як суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, а як особа, яка реалізує пальне.

Пункт 213.1 статті 213 ПК України доповнено підпунктом 213.1.12 згідно із Законом №909-VIII від 24.12.2015, відповідно до якого об'єктами оподаткування акцизним податком є операції з реалізації будь-яких обсягів пального понад обсяги, що:

отримані від інших платників акцизного податку, що підтверджені зареєстрованими акцизними накладними в Єдиному реєстрі акцизних накладних;

ввезені (імпортовані) на митну територію України, що засвідчені належно оформленою митною декларацією;

вироблені в Україні, реалізація яких є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 213.1.1 цього пункту, що підтверджені зареєстрованими акцизними накладними в Єдиному реєстрі акцизних накладних.

При цьому суд констатує, що акт перевірки не містить жодних відомостей про наявність наведених в пп.213.1.12 п.213.1 ст.213 ПК України обставин для визначення об'єкта оподаткування акцизним податком щодо ФОП ОСОБА_3

З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що контролюючий орган в ході документальної перевірки помилково розцінив фактичні обставини здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 як роздрібну торгівлю підакцизними товарами та хибно застосував до спірних правовідносин положення пп.215.3.10 п.215.3 ст.215, пп.213.1.9 п.213.1 ст.213, пп.214.1.4 п.214.1 ст.214 ПК України, за відсутності для цього підстав.

Таким чином, донарахування позивачу податкового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів суд вважає неправомірним та безпідставних, що свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення від 18.08.2017 № 0005401309. Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування означеного рішення суб'єкта владних повноважень підлягає задоволенню.

Також судом достовірно встановлено і позивачем не спростовано, що ФОП ОСОБА_3 був зареєстрований платником акцизного податку 01.03.2016 та не подавав звітність з цього податку за січень та лютий 2016 року. При цьому актом перевірки та дослідженими судом первинними документами підтверджується, що ФОП ОСОБА_3 здійснював реалізацію пального в січні, лютому 2016 року.

Суд враховує, що пункт 212.3 статті 212 ПК України доповнено підпунктом 212.3.4 згідно із Законом № 909-VIII від 24.12.2015, яким встановлено, що особи, які здійснюватимуть реалізацію пального, підлягають обов'язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб - підприємців до початку здійснення реалізації пального.

Реєстрація платника податку здійснюється на підставі подання особою не пізніше ніж за три робочі дні до початку здійснення реалізації пального заяви, форма якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників акцизного податку з реалізації пального, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками акцизного податку.

Складення та подання декларації з акцизного податку регламентоване в статті 223 ПК України, відповідно до п.223.1 якої встановлено, що базовий податковий період для сплати податку відповідає календарному місяцю.

З огляду на наведене, суд вважає обгрунтованим висновок контролюючого органу про застосування до ФОП ОСОБА_3 штрафних санкцій у зв'язку з неподанням декларацій з акцизного податку за січень, лютий 2016 року, відповідно до п.120.1 ст.120 ПК України.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 18.08.2017 № 0005411309 суд вважає правомірним, підстави для його скасування відсутні, а тому в позові в цій частині вимог слід відмовити.

Позивачем пред'явлено позов на загальну суму 204674,38 грн. та сплачено судовий збір в сумі 3071,00 грн. (а.с.2 т.1). Задоволено позов на суму 204334,38 грн., що становить 99,83% від ціни позову. У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ч.3 ст.139 КАС України суд присуджує на користь позивача пропорційно до задоволених вимог, в сумі 3065,78 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_3) до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (вул. Відінська,12, м. Рівне, 33000, код 39394217) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0005401309 від 18.08.2017.

В позові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005411309 від 18.08.2017 відмовити.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з Державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3065,78 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді складено 03.04.18.

Суддя Дорошенко Н.О.