Постанова

від 27.03.2018 по справі 820/6721/17

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 березня 2018 р. № 820/6721/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В.,

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представника позивача Ульянова Д.В.

представника відповідача Рочняк Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ТОВ " Алерс логістик Україна" (61177, м.Харків, вул.. Щаслива,1) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул..Пушкінська,46) про скасування податкових повідомлень-рішень

встановив

Позивач звернувся до суду зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 03.11.2017 року №0002801401 від 03.11.2017р. та № 0002791401

Ухвалою суду від 03.01.2018 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання. 13.02.2018 року у справі закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі, просив позовні вимоги задовольнити, пославшись на те, що фахівцями податкового органу до спірних правовідносин не застосовано норми права, які безпосередньо регулюють такі правовідносини, а саме норми Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" №1955 від 01.07.2004р., норми глави 65 ЦК України (ст.ст. 929-935), положення ст. 316 ГК України; висновки актів перевірки №13299/20-40-14-03-08/37766122 від 22.09.2017 та №16823/20-40-14- 01/37766122 від 30.10.2017р. грунтуються на довільному тлумаченні норм права, безпідставному застосуванні до спірних правовідносин положень ст.902 ЦК України тощо; не прийнято до уваги положення Узагальнюючої податкової консультації щодо порядку оподаткування податком на додану вартість транспортно-експедиторської діяльності, затвердженої наказом ДПС України 06.07.2012 №610 та п.53.1 ст. 53 Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування діяльності платника податків та використання зазначеної податкової консультації таким платником податків; при проведенні перевірки не враховано того , що норми ст.ст. 141, 186, 195 Податкового кодексу України щодо застосування до певних господарських операцій ставки ПДВ нуль відсотків, не зважаючи на належним чином оформлення таких господарських операцій платником податків та надання всіх первинних документів на їх підтвердження; оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено із порушенням строків, визначених п.86.8. ст.86 Податкового кодексу України, так як після розгляду заперечень на Акт перевірки №13299/20-40-14-03- 08/37766122 від 22.09.2017 станом на дату винесення податкових повідомлень-рішень минуло 10 робочих днів, а щодо висновків Акту перевірки №16823/20-40-14-01/37766122 від 30.10.2017р. було порушено строки та порядок розгляду заперечень платника податків на такий Акт перевірки, встановлений п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, чим грубо порушено права платника податків.

Представники відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнали, просили позовні вимоги залишити без задоволення, пославшись на те, що під час проведення перевірки відповідач дію у межах та у спосіб, визначені законодавством, підстави для скасування податкових повідомлень-рішень відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання юридичної особи, основним видом діяльності якого є надання послуг.

Судовим розглядом встановлено, що фахівцями податкового органу відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.75, ст.77. п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 3 квартал 2017 року, на підставі наказу ГУ ДФС у Харківській області від 28.07.2017р. №3616, проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ АЛЕРС ЛОГІСТИК УКРАЇНА з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р.

За результатами зазначеної перевірки складено акт від 22.09.2017р. №13299/20-40-14-01-08/37766122 , яким зафіксовані порушення пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.135.4.1 п.135.4 ст.135, п.138.4 ст.138 ПК України та п.188.1 ст.188 ПК України.

Не погодившись із висновками акту перевірки позивачем подано заперечення, за результатами розгляду яких листом від 10.10.2017 №19940/10/20-40-14-03-17 підприємство повідомлено про проведення перевірки, у відповідності до п.86.7 ст.86 Податкового Кодексу України та на підставі пп.78.1.5 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України, внаслідок не дослідження в повній мірі питань, що стали предметом оскарження.

На підставі направлень від 11.10.2017 №8157, №8158 згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.5 п.78.1, п.82.2 ст.82 Податкового Кодексу України , відповідно до наказу ГУ ДФС у Харківській області від 01.11.2016 №2979, проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань, що стали предметом оскарження у запереченнях ТОВ АЛЕРС ЛОГІСТИК УКРАЇНА податковий номер 37766122 на акт від 22.09.2017 №13299/20-40- 14-03-08/37766122 про результати документальної планової виїзної перевірки.

За результатами позапланової виїзної документальної перевірки складено акт №16823/20-40-14- 01/37766122 від 30.10.2017 (далі Акт перевірки №16823/20-40-14-01/37766122 від 30.10.2017)., яким встановлено порушення пп.134.1.1 п.134.1. ст.134, пп.135.4.1 п.135.4. ст.135, п.138.4. ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань по податку на прибуток всього у сумі 39330грн., в т.ч. 2014 у сумі 0 грн., 2015 у сумі 0 гри., 2016 у сумі 39330 грн. та пп.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань по податку на додану вартість всього у сумі 2 110 009 грн.

Порушення встановлені актом перевірки від 02.10.2017 року стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 03.11.2017року №0002801401, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2551187,75грн.; №0002791401, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 49162,50 грн.;

Не погодившись з зазначеними рішеннями позивач скористався правом адміністративного оскарження, визначеного ст.56 ПК України, за результатами якого скарга залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 03.11.2017 року №0002791401, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 49162,50 грн.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України, визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із досліджених в судовому засіданні актів перевірки судом встановлено, що висновки податкового органу на порушенні позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що зміст договору про надання послуг транспортного експедитування від 30.01.2014 року № АНL-0214, укладеного позивачем з ПРаТ А/Т Тютюнова компанія В.А.Т.- Прилдуки є звичайним договором з надання послуг, таким чином враховуючи зміст акту прийому - передачі наданих послуг від 30.09.2014 року № 2100кд, фактично надані послуги є платою за послуги виконавця.

Відповідно до положень ст..19 ГК України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату та за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу (ч. 1 ст. 929 ЦК України). Договором транспортного експедирування може бути встановлено: обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом; зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправлення та одержання вантажу; а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням (ч. 1 ст. 929 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ПРаТ А/Т Тютюнова компанія В.А.Т.- Прилдуки укладено договір про надання послуг транспортного експедитування від 30.01.2014 року № АНL-0214. Відповідно до п.1.1. вказаного договору сторонами визначено, що виконавець надає транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів Замовника, які належать Замовнику або стосовно яких є заявка на перевезення від Замовника, а Замовник приймає та оплачує надані послуги.

Відповідно до ст.1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність від 01.07.2004 року № 1955 (далі по тесту Закон) транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

Перелік транспортно-експедиційних послуг наведений у ст.8 зазначеного Закону, які можуть бути класифіковані за наступними напрямками: безпосередні послуги експедитора із організації перевезення та супутніх до перевезення послуг; послуги із транспортування, перевезення, морського фрахту тощо,які можуть надавати експедиторами та третіми особами, залученими експедитором; послуг, що мають допоміжний характер,в тому числі, пов'язаних з перевезенням вантажів, послуг страхування.

Статтею 4 Закону встановлено, що експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Відповідно до ст. 9 Закону до виконання зобов'язань за договором транспортного експедитування експедитором можуть залучатись інші особи, у відносинах з якими експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Платою експедитору, розмір якої є однією з істотних умов договору транспортного експедирування, вважаються кошти, сплачені клієнтом за належне виконання такого договору. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Із дослідженого в судовому засіданні договору від 30.01.2014 року № АНL-0214 встановлено, що відповідно до п.1.5 Договору позивач має право для виконання заявки на перевезення від контрагента здійснювати самостійний добір перевізників, агентів, інших третіх осіб та укладати відповідні правочини з такими третіми особами від свого імені. При цьому виконавець есе повну відповідальність перед Замовником за збереження вантажу та за дії таких третіх осіб, включаючи, але не обмежуючись діями, що можуть привезти до матеріальних збитків..

Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки встановлено, що висновок про те, що вказаний договір є договором надання послуг зроблено на підставі того, що якщо договором транспортного експедирування передбачено доручення експедитору укласти договори з третіми особами, то вся відповідальність перед клієнтом за порушення договору покладається на експедитора, водночас усі отримані за договором кошти - плата за послуги експедитора, та якщо такого доручення немає, то договір транспортного експедирування є договором з надання послуг.

Проте суд зауважує, що п.1.5 Договору відповідає положенням ч.1 ст.10 Закону України Про транспортно-експедиційну діяльність , яка передбачає право експедитора обирати або змінювати вид транспорту та маршрут перевезення, обирати або змінювати порядок перевезення вантажу, а також порядок виконання транспортно-експедиторських послуг, діючи в інтересах

клієнта, згідно з відповідним договором транспортного експедирування; відступати від вказівок клієнта в порядку, передбаченому договором транспортного експедирування; на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

Аналогічне право визначено ч.1 ст. 932 ЦК України відповідно до якої експедитор має право залучати до виконання своїх обов'язків інших осіб.

Виходячи з аналізу зазначених вище норм, суд дійшов висновку, що діючим законодавством не передбачено обов'язкової умови укладення договорів окремого доручення (письмової згоди) від клієнта на укладання експедитором договорів з третіми особами в межах виконання транспортно-експедиційної діяльності.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не надавалися послуги перевезення, а лише реалізовувалися послуги з організації таких перевезень.

Положеннями ч.7,8 ст.9 Закону визначено, що платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Із дослідженого в судовому засіданні договору від 30.01.2014 року № АНL-0214 встановлено , що визначені ціни за організацію перевезень за кожним конкретним маршрутом місять як плату експедитору, так і витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедитування.

Положеннями ст.9 Закону визначено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Із досліджених в судовому засіданні актів перевірок, встановлено, що вони не містять посилань на те, що підприємством до перевірки не надано або надано не в повному обсязі документи на підтвердження витрат позивача по договорам, укладеним з третіми особами на виконання умов договору транспортного експедирування від 30.01.2014 року № АНL-0214.

Із досліджених в судовому засіданні актів приймання-передачі послуг позивача встановлено, що останні містять інформацію про конкретного виду вантажу, що перевозився, місць навантаження-розвантажання.

Відповідно до приписів Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Мінфіну від 29.11.1999 року за № 290 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена (п.5) Не визнаються доходами надходження від третіх осіб за договорами комісії, агентськими та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципла і т.п. зазначені положення кореспондуються з приписами Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Мінфіну від 29.11.1999 року за № 290 відповідно до яких не визнаються витратами платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо.

Відповідно до положень пп. 134.1.1 п.134.1. ст.134 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є:. прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Так, за даними перевіряючих, ТОВ "АЛЕРС ЛОГІСТИК УКРАЇНА в порушення пп. 134.1.1 п. 134.1. ст.134 Податкового Кодексу України занижено суму доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку в сумі 23 731 201 гри, в тому числі за 2015рік в сумі 19 758 568 грн., за 2016 рік в сумі 3 972 633 грн.

Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки встановлено, що до розміру доходу та витрат отриманих/понесених позивачем у період, що ревізувався, включені транзитні кошти, отримані у вигляді компенсації понесених експедитором витрат за отримані в інтересах та за дорученням замовника послуги від третіх осіб.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що кошти, які надійшли на рахунок позивача для оплати третім особам за виконані ними роботи, послуги, не можуть бути визнані доходом, оскільки не збільшують активи позивача та відповідно не зменшують зобов'язань, що визначають збільшення власного капіталу.

Враховуючи викладене вище, суд вважає висновки податкового органу про заниження суми доходу необґрунтованими.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 03.11.2017 року №0002801401, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2551187,75грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п.201.10 ст.201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Як вже зазначалося вище, перелік транспортно-експедиційних послуг наведений у ст.8 зазначеного Закону, які можуть бути класифіковані за наступними напрямками: безпосередні послуги експедитора із організації перевезення та супутніх до перевезення послуг; послуги із транспортування, перевезення, морського фрахту тощо, які можуть надавати експедиторами та третіми особами, залученими експедитором; послуг, що мають допоміжний характер, в тому числі, пов'язаних з перевезенням вантажів, послуг страхування.

Зазначені послуги є окремими послугами, кожна з яких має власну специфіку оподаткування, допоміжні послуги ( страхування, тощо) замовляються експедитором у третіх осіб за заявкою Замовника та з метою виконання такого замовлення у межах договору транспортного експедитування.

Із долучених до матеріалів справи актів приймання-передачі послуг за Договором про надання послуг транспортного експедирування від 30.01.2014 року № АНL-0214 встановлено, що позивачем замовнику надавалися в т.ч. послуги міжнародного перевезення, перевезення за межами України, послуги морського фрахту, послуги страхування, послуги, що є допоміжними у транспортній діяльності, а також послуги , пов'язані з перевезенням вантажів, які надані за межами України тощо.

Відповідно до абз. а п.п. 195.1.3 ст.195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються міжнародні перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Приписами пп. 141.4.5. ст.. 141 ПК України визначено , що страховики або інші резиденти, які здійснюють страхові платежі (страхові внески, страхові премії) та страхові виплати (страхові відшкодування) у межах договорів страхування або перестрахування ризиків, у тому числі страхування життя на користь нерезидентів, зобов'язані оподатковувати суми, що перераховуються: у межах договорів із обов'язкових видів страхування, за якими страхові виплати (страхові відшкодування) здійснюються на користь фізичних осіб - нерезидентів, а також за договорами страхування у межах системи міжнародних договорів "Зелена карта", а також за договорами страхування пасажирських перевезень цивільної авіації - за ставкою 0 відсотків; під час укладання договорів страхування або перестрахування ризику безпосередньо із страховиками та перестраховиками-нерезидентами, рейтинг фінансової надійності (стійкості) яких відповідає вимогам, установленим національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (у тому числі через або за посередництвом перестрахових брокерів, які в порядку, визначеному такою національною комісією, підтверджують, що перестрахування здійснено в перестраховика, рейтинг фінансової надійності (стійкості) якого відповідає вимогам, установленим зазначеною національною комісією), а також під час укладання договорів перестрахування з обов'язкового страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, - за ставкою 0 відсотків.

Згідно абз. а-б пп. 186.2.1 п.186.2 ст.186 ПК України місцем постачання послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності, а також послуг , пов'язаних з перевезенням вантажів є місце фактичного постачання послуг. Якщо зазначені послуги надаються на території України, то надані послуги підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за ставкою 20 %, я а якщо поза межами митної території України - не підлягають оподаткуванню ПДВ (незалежно від того резидентом чи нерезидентом надаються такі послуги).

Із долучених до матеріалів справи документів, судом встановлено, що податковим органом застосовано ставку ПДВ 20 % в тому числі до послуг з міжнародних перевезень, вартості страхових виплат, які були придбані позивачем поза межами митної території України, в межах договору транспортного експедитування.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до положень п.4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в України встановлено, що не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансову платника податків, який діяв у відповідності до узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містять ознаки податкового правопорушення, зокрема, на підставі того , що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.

Так, відповідно до узагальнюючої податкової консультації щодо порядку оподаткування податком на додану вартість транспортно-експедиторської діяльності, затвердженої наказом ДПС України 06.07.2012 № 610 у випадку залучення експедитором до міжнародного перевезення вантажів перевізників чи інших учасників транспортно-експедиторської діяльності, то нульова ставка, визначена абзацом „а" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Кодексу, застосовується саме такими перевізниками чи іншими учасниками транспортно-експедиторської діяльності.

При цьому, з урахуванням положень пункту 189.4 статті 189 ПК України, при отриманні коштів від замовника чи за датою оформлення документів, що підтверджують факт здійснення міжнародного перевезення для замовника, залежно від того, яка з цих подій відбулася раніше, у експедитора виникає податкове зобов'язання з ПДВ на суму перевезення за ставкою 0 відсотків, якщо перевізник є резидентом - платником ПДВ, та на суму наданих такому замовнику експедиторських послуг за ставкою 20 відсотків (якщо замовник послуг зареєстрований на території України як суб'єкт господарювання). У випадку, коли перевізник не є резидентом - платником ПДВ, податкові зобов'язання у експедитора на вартість послуг з перевезення не виникають.

Перевізник - резидент (платник ПДВ) на дату виникнення податкових зобов'язань по міжнародному перевезенню виписує податкову накладну з нарахуванням податку на додану вартість за нульовою ставкою та надає її експедитору. Отриману податкову накладну від такого перевізника експедитор має право включити до реєстру отриманих податкових накладних. У випадку, коли перевізник не є резидентом - платником ПДВ, податкові зобов'язання у експедитора на вартість послуг з перевезення не виникають.

Враховуючи викладене вище суд вважає висновки акту перевірки про заниження суми грошових зобов'язань з ПДВ необґрунтованими.

Відповідно до ст. ст.7, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних рішень, а отже адміністративний позов є таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 257, 258, 262, 246, 255, 295 КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.11.2017 року № 0002801401, № 0002791401, винесені ГУДФС України в Харківській області.

Стягнути на користь ТОВ "Алерс логістик Україна" (61177, м.Харків, вул.. Щаслива,1, код 37766122) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул..Пушкінська,46, код ЄДРПОУ 39599198) судовий збір у розмірі 39005 ( тридцять дев'ять тисяч п'ять грн..) 27 коп.

Рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду. Скарга може бути подана у порядку ч. 1 ст. 297 КАС України безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду або у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

У повному обсязі рішення виготовлено 06.04.2018 року

Суддя Зоркіна Ю.В.