Постанова

від 04.04.2018 по справі 910/12154/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/12154/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Стратієнко Л.В., Ткача І.В.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - Кравцов В.В. (представник за довіреністю), Шестіріков А.В. (адвокат),

відповідача - Гриб Ю.М. (адвокат), Мосунов Ю.А. (представник за довіреністю),

третьої особи - Кравцов В.В. (представник за довіреністю),

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2017 (суддя Підченко Ю.О.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2017 (Зеленін В.О. - головуючий, судді: Смірнова Л.Г., Чорногуз М.Г.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Велта"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Товариства з обмеженою відповідальністю "Звездапарк"

про внесення змін до договору,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Велта" (далі - ТОВ "ВКФ "Велта", Товариство, позичальник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви від 22.03.2017 про зміну предмета позову) до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк", Банк) про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-2870/2-1 від 18.10.2011 (далі - кредитний договір №20-2870/2-1), з наступними змінами та доповненнями, у зв'язку з істотною зміною обставин, на умовах запропонованого позивачем проекту договору про внесення змін, а саме шляхом продовження строків повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом до 01.07.2021 року включно, з посиланням на статтю 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Позовна заява обґрунтовується тим, що 08.10.2014 на території цеху гравітації №1 сталася пожежа, внаслідок якої майже повністю знищено першу чергу належного Товариству гірничозбагачувального комплексу (повністю знищено цех гравітації №1, майже повністю знищено обладнання цього цеху, пошкоджено будівлю цеху доведення та його обладнання, будівлю електрощитової та її обладнання), а після пожежі обставини, пов'язані з падінням потужностей виробництва до 40% (за рахунок працюючої лише другої черги виробництва, яка залишилася неушкодженою), необхідністю тривалого відновлення першої черги комплексу з нуля, покриттям понесених збитків сумою страхового відшкодування лише на 44%, зумовлюють необхідність продовження терміну повернення кредиту та процентів за користування кредитом, оскільки якби позичальник міг передбачити таку зміну обставин, то не укладав би кредитний договір на початкових умовах або уклав би його на зовсім інших умовах.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2017, позов задоволено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду мотивовані приписами статей 526, 530, 627, 652, 653, 1054 ЦК, статей 42, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК) та статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017)), з урахуванням яких суди дійшли висновку про доведеність належними доказами одночасної наявності всіх необхідних умов, з якими закон пов'язує можливість зміни договору у зв'язку з істотною зміною обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, 10.08.2017 ПАТ "Промінвестбанк" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2018 задоволено клопотання ПАТ "Промінвестбанк", ТОВ "ВКФ "Велта" та ТОВ "Звездапарк" про відкладення розгляду справи №910/12154/16 на більш пізню дату (на 04.04.2018) в межах встановленого законом строку розгляду касаційної скарги, у зв'язку з тим, що на стадії касаційного розгляду справи між сторонами проводяться переговори щодо позасудового врегулювання спору та примирення.

У зв'язку з цим, колегія суддів відхиляє заявлені 04.04.2018 безпідставні клопотання сторін і третьої особи про повторне відкладення розгляду справи, які обґрунтовуються тими ж доводами, що і попередні клопотання, та фактично спрямовані на затягування касаційного перегляду судових рішень та свідчать про зловживання учасників справи своїми процесуальними правами, що згідно з приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній з 15.12.2017 (далі - ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017)) є неприпустимим.

Касаційна інстанція також залишає без задоволення клопотання ТОВ "ВКФ "Велта" від 04.04.2018 про розгляд справи у закритому судовому засіданні, яке мотивоване можливістю розголошення під час її розгляду відомостей, що становлять банківську та комерційну таємницю, оскільки з липня 2016 року ця справа розглядалася судами попередніх інстанцій відкрито без присвоєння грифу "таємно", а наразі не вбачається передбачених частиною 8 статті 8 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017) підстав для розгляду справи у закритому судовому засіданні та жодних доказів з цього приводу заявником не надано.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме статей 13, 509, 526, 530, 627, 629, 652, 1054 ЦК України, статей 181, 187, 219 ГК України та статей 32, 33, 34, 43 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), наголошуючи на тому, що: 1) позивачем свідомо та без жодних застережень через 10 місяців після пожежі та виникнення скрутного фінансового становища, з якими ТОВ "ВКФ "Велта" власне і пов'язує настання істотної зміни обставин, було укладено з Банком договір від 25.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №20-2870/2-1, за умовами якого дату остаточного повернення кредиту було перенесено з 31.12.2020 на 30.06.2016, що свідчить про чітке розуміння позичальником на момент укладення цього договору можливих наслідків порушення зобов'язань зі скороченим строком виконання; 2) судами не встановлено того, що розірвання договору потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом, що в розумінні частини 4 статті 652 ЦК України є винятковим випадком для зміни договору у зв'язку з істотною зміною обставин; 3) вимагаючи внесення змін до договору, позивач намагається фактично перекласти негативні наслідки у вигляді дефіциту власних коштів на Банк, при цьому протягом всього строку розгляду справи позивач не виконує зобов'язань з повернення кредиту чи відсотків, але, як свідчать судові рішення у справах №912/3974/16 та №912/147/16, вибірково погашає заборгованість перед іншими контрагентами, що не може характеризувати ТОВ "ВКФ "Велта" як добросовісного позичальника; 5) позивач безпідставно ототожнює форс-мажорні обставини з істотною зміною обставин, тому висновок Торгово-промислової палати України від 19.05.2016 №3713/05.0-19 про наявність істотної зміни обставин не є належним доказом, оскільки наявність сукупності зазначених обставин може встановити виключно суд; 6) судом першої інстанції залишено поза увагою висновок судово-економічної експертизи №15237/16-45 від 08.02.2017, яким встановлено, що внаслідок відкладення позивачем фінансування капіталовкладень за рахунок страхового відшкодування на 2016 рік, мала місце затримка процесу відновлення роботи першої черги виробничого комплексу; 7) сам факт пожежі та спричинені нею негативні економічні наслідки, яких зазнає позивач не свідчать про наявність умов для внесення змін до кредитного договору №20-2870/2-1.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить у її задоволенні відмовити повністю з огляду на те, що судами в повній мірі встановлено наявність усіх визначених статтею 652 ЦК п'яти ознак, одночасна наявність яких необхідна для внесення змін до договору у зв'язку з істотною зміною обставин, а за змістом статті 43 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) прийняття чи неприйняття до уваги висновку судової експертизи є правом суду.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 18.10.2011 між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "ВКФ "Велта" укладено кредитний договір №20-2870/2-1, за умовами пункту 2.1 якого (з урахуванням змін, внесених договором про внесення змін від 14.09.2012) Банк зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 93500000 доларів США (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, (далі - Кредит або Кредитна лінія), а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

В подальшому до кредитного договору №20-2870/2-1 неодноразово вносилися зміни, зокрема згідно з договорами про внесення змін: № 20-3340/2-1 від 01.12.2011; № 20-3534/2-1 від 20.12.2011; № 20-0234/2-1 від 02.02.2012; № 20-1047/2-1 від 30.03.2012; № 20-2376/2-1 від 04.07.2012; № 20-2883/2-1 від 06.08.2012; № 20-3181/2-1 від 05.09.2012; № 20-3177/2-1 від 14.09.2012; № 20-3796/2-1 від 06.11.2012; № 20-3893/2-1 від 16.11.2012; № 20-4123/2-1 від 12.12.2012; № 20-4123/2-1 від 31.01.2013; № 20-0749/2-1 від 15.03.2013; № 20-2219/2-1 від 24.07.2013; № 20-3112/2-1 від 28.10.2013; № 20-4181/2-1 від 26.12.2013; № 20-2870/2-1-25082015 від 25.08.2015; № 20-2870/2-1-25122015 від 25.12.2015; № 20-2870/2-1-01042016 від 01.04.2016.

Пунктом 2.2 кредитного договору №20-2870/2-1 (в редакції договору про внесення змін від 25.08.2015) визначено дату остаточного повернення сум кредиту, отриманих в межах цього договору - 30.06.2016. У разі невиконання позичальником зобов'язань за цим договором, в частині погашення кредиту та/або його частини та/або сплати плати за кредит, днем остаточного повернення всіх отриманих в межах цього ліміту кредитної лінії сум кредиту є п'ятий робочий день від дня настання такої події.

Пунктом 3.2.1 кредитного договору №20-2870/2-1 (в редакціях договорів про внесення змін від 25.08.2015 та від 01.04.2016) передбачено, що проценти за користування кредитними коштами нараховуються Банком виходячи із процентної ставки у розмірі 8,43% процентів річних. Проценти за користування кредитом, нараховані за період з 01.12.2015 по 29.02.2016 включно, а також проценти, що будуть нараховані за період з 01.03.2016 по 31.05.2016, сплачуються позичальником не пізніше останнього дня строку кредитування, визначеного в пункті 2.2 цього договору.

За умовами кредитного договору №20-2870/2-1 позивач був зобов'язаний не пізніше 30.06.2016 повернути на користь відповідача кредит в розмірі 93338446,37 доларів США, а також проценти за користування кредитом, нараховані за період з 01.12.2015 по 30.06.2016 в розмірі 4655488,36 доларів США (згідно з договором про внесення змін від 01.04.2016).

Судами також встановлено, що до першої черги належного позивачу гірничо-збагачувального комплексу входять об'єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: с. Коробчине Новомиргородського району Кіровоградської області, вул. Хутір Комінтерн, буд. 2, перелічені у свідоцтві про право власності на нерухоме майно серія САЕ № 237284 від 10.02.2012 згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10.02.2012 р. серія САЕ № 237284 та витягом про державну реєстрацію прав від 10.02.2012 № 33142438, а також відповідне обладнання (устаткування). Основними об'єктами виробництва першої черги гірничо-збагачувального комплексу є: корпус дільниці гравітації, літ. "А" (дільниця гравітації № 1), загальною площею 4579 кв.м.; корпус дільниці доводки, літ. "А1", загальною площею 1878,6 кв.м. В свою чергу, основним об'єктом виробництва другої черги є корпус гравітації літ. "ДД1" (дільниця гравітації № 2) загальною площею 4600 кв. м.

08.10.2014 за адресою: Україна, Кіровоградська обл., Новомиргородський р-н, с. Коробчине, вул. Хутір Комінтерн, 2 на території цеху гравітації №1 (корпус дільниці гравітації, літ. "А") сталася пожежа, внаслідок якої майже повністю знищено належну Товариству першу чергу гірничо-збагачувального комплексу, а саме: повністю знищено цех (дільницю) гравітації №1; майже повністю знищено обладнання цеху (дільниці) гравітації № 1; пошкоджено будівлю цеху (дільниці) доведення; пошкоджено обладнання цеху (дільниці) доведення; пошкоджено будівлю електрощитової; пошкоджено обладнання електрощитової.

Факт пожежі та завдані збитки підтверджується повідомленням Новомиргородського РВ УМВС України в Кіровоградській області № 38/485 від 08.10.2014 про початок досудового розслідування, постановою про прийняття кримінального провадження до свого провадження Новомиргородського РВ УМВС України в Кіровоградській області від 08.10.2014, листом Новомиргородського РВ УМВС України в Кіровоградській області від 22.12.2014, актом про пожежу від 08.10.2014.

Пожежа сталася в результаті умисного підпалу, що встановлено постановою Новомиргородського РВ УМВС України в Кіровоградській області від 24.07.2015 про перекваліфікацію кримінального правопорушення.

Пошкодження та матеріальні збитки, завдані пожежею 08.10.2014 на території цеху гравітації № 1, були встановлені ПП "Юнайтед Лосс Аджастерс", якою було складено сюрвейєрські звіти №№1, 2, 3.

Будівлю цеху гравітації №1 було демонтовано повністю. Обладнання, що знаходилось в цеху гравітації № 1, за виключенням Струйного зумпфа № 1 (який був серйозно пошкоджений), також було демонтовано та вивезено з території виробництва. Зазначене підтверджується матеріалами справи, а саме: технічним паспортом на комплекс будівель і споруд за адресою: вул. Хутір Комінтерн № 2, село Коробчине, район Новомиргородський, Кіровоградська обл., свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та Сюрвейєрськими звітами №№ 1, 2, 3.

В жовтні 2014 збагачувальне виробництво повністю не працювало через відновлювальні роботи, а починаючи з листопада 2014 виробництво було поновлено тільки на другій черзі, що збереглася неушкодженою. За доводами позивача, за період з листопада 2014 року по день розгляду справи судом першої інстанції потужність виробництва дільниці (цеху) доведення за рахунок другої черги гірничо-збагачувального комплексу, яка залишилась неушкодженою, становить лише 40%.

Крім того, позивачем понесені прямі збитки, пов'язані з необхідністю відновлення виробництва. ТОВ "ВКФ "Велта" змушене витрачати значні фінансові ресурси на відновлення (будівництво з нуля цеху гравітації № 1), оскільки розмір страхового відшкодування за збиток, нанесений підприємству в результаті пожежі становить 55254408,08 грн., що покриває 44% суми, необхідної на повне відновлення цеху гравітації № 1 та необхідного обладнання (устаткування) цеху гравітації № 1, що становить 125334716,71 грн.

При цьому, виплати страхового відшкодування розпочалися лише через півроку після пожежі (у середині 2015 року), тому відновлювальні роботи Товариству вдалося розпочати лише у вересні 2015 року, через рік після пожежі.

Місцевим господарським судом було встановлено, що згідно з довідкою ТОВ "ВКФ "Велта" за період з 18.10.2011 по 30.06.2016 позичальником сплачено на користь ПАТ "Промінвестбанк" проценти за користування кредитом в розмірі 39354705,01 доларів США та 31904957,75 грн. Матеріалами справи також підтверджується, що на дату звернення з позовом до суду позивач належним чином виконував свої обов'язки за кредитним договором №20-2870/2-1.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про те, що сторони не досягнули згоди щодо приведення кредитного договору №20-2870/2-1 у відповідність з обставинами (пожежа у жовтні 2014 року та знищення нею більше половини виробничих потужностей позивача), які істотно змінилися, але враховуючи наявність у сукупності чотирьох умов, передбачених частиною 2 статті 652 ЦК, зміни кредитного договору, що запропоновані позивачем в проекті договору про внесення змін, дозволять позичальнику виконати кредитний договір з урахуванням дотримання співвідношення майнових інтересів сторін, тоді як розірвання або виконання кредитного договору на чинних умовах потягне для сторін шкоду (загроза банкрутства ТОВ "ВКФ "Велта" та обумовлене цим часткове повернення Банку кредитних коштів (11% від розміру заборгованості Товариства) за рахунок заставленого та іпотечного майна), яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина 4 статті 652 ЦК).

Однак, колегія суддів вважає передчасним висновок судів про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Згідно приписів частини 1 статті 652 ЦК у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

При цьому частиною 2 статті 652 ЦК передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання чи зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК, при істотній зміні обставин.

Згідно з частиною 4 статті 652 ЦК зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Відтак, при розгляді позову про внесення змін до договору у зв'язку з істотною зміною обставин суди, окрім сукупності передумов, передбачених частиною 2 статті 652 ЦК, також повинні встановити наявність виняткового випадку, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з частиною 2 статті 101 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 105 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

В порушення вимог статей 43, 101, 105 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи належним чином не спростовано доводи Банку про те, що позивачем свідомо та без жодних застережень через 10 місяців після пожежі, втрати більше половини виробничих потужностей та виникнення скрутного фінансового становища, з якими ТОВ "ВКФ "Велта" власне і пов'язує настання істотної зміни обставин, було укладено з Банком договір від 25.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №20-2870/2-1, за умовами якого дату остаточного повернення кредиту було перенесено з 31.12.2020 на 30.06.2016, що свідчить про чітке розуміння позичальником на момент укладення цього договору можливих наслідків порушення основного зобов'язання після скорочення строку його виконання більш як на 4 роки. Адже, до 25.08.2015 діяла більш сприятлива для позичальника редакція кредитного договору від 26.12.2013, якою визначався значно пізніший строк погашення переважної частини кредиту (85359458,01 дол. США) - 31.12.2020. Наведене свідчить про передчасність висновку судів щодо доведеності передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 652 ЦК умови про те, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, оскільки станом на 25.08.2015 істотна зміна обставин вже відбулася. При цьому, колегія суддів вважає непереконливим посилання судів на те, що чинне законодавство не обмежує позивача в часі у праві ініціювати додаткові зміни до кредитного договору в зв'язку з істотною зміною обставин, якщо після такої зміни обставин до цього ж договору були внесені інші зміни та з інших підстав, оскільки пропозиція позивача про перенесення строку погашення кредитного договору на пізніший термін та подання позову у цій справі були вчинені більш як через півтора року після істотної зміни обставин.

Крім того, в аспекті застосування частини 4 статті 652 ЦК місцевий господарський суд погодився з тим, що розірвання або виконання кредитного договору №20-2870/2-1 на чинних умовах потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом, так як у випадку розірвання кредитного договору №20-2870/2-1, відповідач має право вимагати відшкодування збитків, завданих порушенням договору позивачем, що призведе до стягнення відповідачем заставного та іпотечного майна (основних засобів) позивача та його банкрутства.

Однак, при цьому судами не було відхилено доводи відповідача про відсутність дослідження того, в якому обсязі та якій стороні в разі розірвання договору буде завдано шкоди що є неспіврозмірною із затратами, необхідними для виконання договору на умовах, змінених судом, що в розумінні частини 4 статті 652 ЦК України є винятковим випадком для зміни договору у зв'язку з істотною зміною обставин.

Що стосується другої необхідної умови для зміни договору (зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися), то суди попередніх інстанцій, констатуючи її наявність, помилково залишили поза увагою приписи статті 42 ГК, за змістом якої ризики ведення підприємницької діяльності, зокрема, ненадходження коштів від такої діяльності або надходження у розмірі меншому, ніж розраховувалось, покладаються виключно на суб'єкта такої діяльності.

При цьому, судами не спростовано твердження Банку про те, що вимагаючи внесення змін до договору, позивач намагається фактично перекласти негативні наслідки у вигляді дефіциту власних коштів на Банк, не виконуючи протягом всього строку розгляду справи зобов'язання з повернення кредиту чи відсотків, тоді як судові рішення у справах №912/3974/16 та №912/147/16 свідчать про вибіркове погашення Товариством заборгованості перед іншими контрагентами, що не може характеризувати ТОВ "ВКФ "Велта" як добросовісного позичальника.

Щодо третьої умови, необхідної для зміни договору (виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору), місцевий господарський суд зазначив, що на підтвердження порушення співвідношення майнових інтересів сторін позивачем надано докази збитковості власної господарської діяльності (баланс (звіт про фінансові результати) на 31.12.2015 та на 31.03.2016, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2016 року, довідка Обласного відділення ПАТ "Промінвестбанк" в м. Дніпропетровськ від 16.08.2016 №104/33-879), яка (збитковість) перебуває у причинному зв'язку із настанням істотної зміни обставин за кредитним договором №20-2870/2-1, а тому саме виконання цього договору на чинних умовах порушує співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.

Проте, судами попередніх інстанцій не спростовано доводи скаржника про те, що позичальник, отримавши кошти Банку та використавши їх відповідно до умов кредитного договору, несвоєчасним поверненням кредиту та процентів за його користування позбавляє іншу сторону (Банк) того, на що останній розраховував при укладенні кредитного договору, тобто не існує порушення співвідношення майнових інтересів сторін кредитного договору. Крім того, в якості доказу скрутного фінансового становища ТОВ "ВКФ "Велта" суди визнали довідку Обласного відділення ПАТ "Промінвестбанк" в м. Дніпропетровськ від 16.08.2016 №104/33-879), оскільки ця довідка не може свідчити про відсутність у Товариства рахунків в інших банківських установах та недостатність грошових коштів.

Також судами залишено поза увагою та не відхилено твердження Банку про те, що навіть до пожежі у ТОВ "ВКФ "Велта" спостерігався нестійкий фінансовий стан.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1048 та частини 2 статті 1054 ЦК у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Однак, судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки умовам пунктів 2, 3, 4 проекту внесення змін до кредитного договору №20-2870/2-1, затвердженого оскаржуваним рішенням, які (пункти) визначають обов'язок позичальника сплатити проценти за користування кредитом, нараховані за період з 01.12.2015 по 30.06.2016 включно, проценти, що будуть нараховані за період з 01.07.2016 по 30.09.2017, а також проценти, нараховані за поточний місяць з 01.10.2017, не пізніше останнього дня строку кредитування, визначеного в пункті 2.2 кредитного договору, а саме не пізніше 01.07.2021.

Викладене свідчить про порушення судом першої інстанції положень пункту 2 частини 1 статті 1048 ЦК щодо щомісячної сплати позичальником процентів, оскільки виняток з цього правила допускається лише в разі існування домовленості (волевиявлення) сторін про інший порядок виплати процентів, тоді як з матеріалів справи не вбачається досягнення сторонами відповідної домовленості.

За наведених обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого та апеляційного господарських судів про доведеність одночасного існування усіх передбачених статтею 652 ЦК умов для внесення змін до кредитного договору №20-2870/2-1 в частині продовження строку повернення кредиту та процентів за користування ним до 01.07.2021.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Касаційна інстанція погоджується з доводами скаржника про передчасність висновку судів попередніх інстанцій щодо доведеності позичальником усіх передбачених частинами 2 і 4 статті 652 ЦК передумов в їх сукупності для внесення змін до кредитного договору №20-2870/2-1 у зв'язку з істотною зміною обставин після пожежі, яка сталася 08.10.2014 у виробничих приміщеннях Товариства, оскільки сам факт пожежі та спричинені нею негативні економічні наслідки, яких зазнає позивач, не свідчать про наявність умов для внесення змін до цього кредитного договору.

Заслуговує на увагу твердження Банку про те, що позивач безпідставно ототожнює форс-мажорні обставини з істотною зміною обставин, тому висновок Торгово-промислової палати України від 19.05.2016 №3713/05.0-19 про істотну зміну обставин за кредитним договором №20-2870/2-1, який було надано позичальником на підтвердження такої зміни обставин, не є належним доказом, оскільки наявність сукупності зазначених обставин може встановити виключно суд.

Колегія суддів також вважає обґрунтованим посилання відповідача на неврахування судом першої інстанції висновку судово-економічної експертизи №15237/16-45 від 08.02.2017 у цій справі, яким встановлено, що внаслідок відкладення позивачем фінансування капіталовкладень за рахунок значної суми страхового відшкодування (55254408,08 грн.) на 2016 рік, мала місце затримка процесу відновлення роботи першої черги виробничого комплексу.

В свою чергу, колегія суддів не приймає до уваги викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи позивача про те, що за змістом статті 43 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017) прийняття чи неприйняття до уваги висновку судової експертизи є правом суду, позаяк згідно з частиною 6 статті 42 цього Кодексу відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК (у редакції, чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За наведених обставин висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам статей 43, 101, 105 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017) щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позову та заперечень щодо позову, місцевий та апеляційний суди дійшли передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з порушенням норм процесуального права (статті 43, 101, 105 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017).

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки передбачені статтею 300 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017) межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК (в редакції, чинній з 15.12.2017), розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2017 у справі №910/12154/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Л.В. Стратієнко

І.В. Ткач