Рішення

від 11.04.2018 по справі 489/1722/18

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

11.04.2018

Справа № 489/1949 /17

Провадження № 2-о/489/56/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста ОСОБА_1 у складі:

головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,

із секретарем судового засідання - Животовою А.В.

за участю заявника - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту смерті, зацікавлена особа - ОСОБА_3 районний в місті ОСОБА_1 відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області,

В С Т А Н О В И В :

10 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті його матері ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування заявлених вимог заявник зазначив, що його мати ОСОБА_4 померла 04 квітня 2018 року у місті Саки Автономної Республіки Крим, причина смерті крововилив у мозок після гіпертонічного кризу.

При зверненні до ОСОБА_3 районного у місті Миколаїв відділу реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Миколаївській області з метою державної реєстрації смерті матері та отримання свідоцтва про смерть, йому було відмовлено з тих підстав, що надані документи не зазначені в переліку документів, які є підставою для проведення державної реєстрації смерті відповідно до діючого законодавства.

Затвердження факту смерті необхідно їй для отримання свідоцтва про смерть.

Заявник у судовому засіданні надав пояснення відповідно викладеному у заяві.

Від представника зацікавленої особи надійшла заява про слухання справи за її відсутністю, проти позову не заперечує.

З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно п. 8 ч. 1ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про смерть особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Статтею 316 ЦПК України встановлено, що заяви про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у своєму інформаційному листі Про застосування положень статті 257-1 Цивільного процесуального кодексу України надав роз'яснення щодо окремих питань розгляду судами справ про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, де зазначено, що справи про встановлення факту смерті можуть бути подані за місцем проживання (перебування) заявника до суду за межами тимчасово окупованої території України.

Заявник ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_3. Зареєстрований за адресою: Автономна Республіка Крим, Сакський район, пмт. Новофедорівка, АДРЕСА_1.

Відповідно до наданих заявником письмових доказів вбачається, що заявник є сином померлої ОСОБА_4П це підтверджується свідоцтвом про народження, серії VII-УР № 09971449.

Відповідно до абзацу першого п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення , заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

ОСОБА_3 районного у місті Миколаїв відділу реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Миколаївській області заявниці відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті на підставі представлених нею документів (а.с. 6).

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки : документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .

Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ України в Інформаційному листі "Про окремі питання застосування Закону України від 4 лютого 2016 року № 990-УІІІ "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України", вих. №9- 1130/0/4-16 від 15.04.2016 в п. з "Щодо належних та допустимих доказів на підтвердження факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України" зазначив, "Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням зазначених положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів.

Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заявником надано свідоцтво про смерть ОСОБА_4 Серія І-АЯ №631064 виданого 04 квітня 2018 року Сакським відділом запису актів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим (а.с. 7).

Згідно ч. 2, 3 ст. 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), a також Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v. the Republic of Moldova and Russia", "Iiuycu and Оіїшт v. Ivlvldoua and Russia."), де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого "намібійського винятку", який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення.

Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території.

Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території.

Застосовуючи "намібійський виняток" у справі "Кіпр проти Туреччини", ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Таким чином вважає за необхідне застосувати названі загальні принципи Намібійські винятки , сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів (лікарське свідоцтво про смерть, довідку про причину смерті особи, свідоцтва про смерть), виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як докази смерті його бабусі, оскільки можливості збору доказів смерті його бабусі на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

За вказаних обставин суд вважає, що вимоги заявника підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні на підставі пояснень заявника, відомостях, що містяться у досліджених матеріалах справи в їх сукупності, було встановлено, що 04 квітня 2018 року в місті Саки АРК померла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Одеси, Україна, громадянка України.

При цьому суд звертає увагу заявника та зацікавленої особи ОСОБА_3 районного у місті Миколаїв відділу реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на позицію Верховного суду України, викладену в п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року, згідно якої, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом. В разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту громадянського стану орган державної реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.

На підставі ст. 17 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану , керуючись ст. ст. 12, 81, 259, 263-265, 317 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_2 про встановлення факту смерті, зацікавлена особа - ОСОБА_3 районний в місті ОСОБА_1 відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянки України, яка померла 04 квітня 2018 року у місті Саки Автономної Республіки Крим.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення .

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя Ленінського районного

суду міста ОСОБА_1 Рум'янцева

Повний текст судового рішення складено 11 квітня 2018 року.