Постанова

від 05.04.2018 по справі 367/6773/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/6773/16-ц Головуючий у І інстанції Оладько С. І. Провадження № 22-ц/780/1072/18 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О. Категорія 46 05.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 квітня 2018 року Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого - судді : Матвієнко Ю.О.,

суддів: Волохова Л.А., Мельника Я.С.,

за участю секретаря: Удовиченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 грудня 2017 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2, 3-і особи Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський , про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року за №2144/25-5 було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку по АДРЕСА_1 На підставі даного рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 (кадастровий номер НОМЕР_2).

В подальшому ОСОБА_3 провів відчуження спірної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2009 року ОСОБА_4, у зв'язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_4 від 22.05.2009 року.

24 березня 2010 року ОСОБА_4 відчужив спірну земельну ділянку шляхом укладення договору купівлі - продажу земельної ділянки № 605 ОСОБА_2, у зв'язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2014 року залишено без змін рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня 2013 року в частині визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2144/25-5 щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки. Вказаним судовим рішенням встановлено, що, передаючи у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, селищна рада перевищила свої повноваження, оскільки на той час межі смт. Коцюбинське не були визначені, а тому рішення не відповідає вимогам земельного законодавства.

Позивач в позові посилався на те, що Указом Президента України від 01 травня 2014 року розширено територію Національного природного парку Голосіївський на 6462,62 га. Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до Указу Президента розширення зазначеного парку відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва. В той же час за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року №01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 29 червня 2016 року спірна земельна ділянка відноситься до 27 кварталу і розташована на землях природно - заповідного фонду, а саме Національного природного парку Голосіївський .

Крім того, згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Укрдержліспроект спірна земельна ділянка виділена із земель лісогосподарського призначення, які перебували у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , що стверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування і з користування не вилучалась та не змінювалося її цільове призначення.

Отже, спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель державної форми власності і розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України. Оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, прокурор на підставі ст.388 ЦК України просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку розміром 0,1500 га з кадастровим номером НОМЕР_2, вартістю 60 000,00 грн., судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 грудня 2017 року позов прокурора задоволено.

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,1500 га з кадастровим номером НОМЕР_2.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області судові витрати в сумі 1 378 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Обгрунтовуючи скаргу, посилалась на те, що позивачеві про обставини, викладені в позовній заяві, стало відомо ще у 2011 році, а з позовом до суду він звернувся у вересні 2016 року, пропустивши таким чином строк звернення з позовом до суду, визначений ст.257 ЦК України. Крім того, апелянт посилалась на те, що згідно положень ст. 387 ЦК України правом на витребування майна з чужого незаконного володіння наділений власник (розпорядник) такого майна, однак доказів того, що Кабінет Міністрів України, в інтересах якого подано позов, був у 2008 році належним розпорядником земельної ділянки, позивачем суду надано не було. Також апелянт посилається на те, що суд не дав належної оцінки рішенню Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня 2013 року, яким встановлено, що спірна ділянка не відноситься до земель державної власності та не є землями лісогосподарського призначення, при цьому суд дійшов хибних висновків, що спірна ділянка знаходиться поза межами селища Коцюбинське і належить до складу земель НПП Голосіївський .

В суді апеляційної інстанції представник відповідача подану апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених в ній підстав.

Прокурор та представник Кабінету Міністрів України в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Решта учасників справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч. 2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки наявністю передбачених ст.388 ЦК України підстав для витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, яка вибула з володіння держави не з її волі іншим шляхом.

При цьому суд виходив з того, що, спірна ділянка придбана ОСОБА_4, а в подальшому ОСОБА_2, за відплатним договором у ОСОБА_3, який не мав права її відчужувати, оскільки набув право власності всупереч закону, що встановлено рішенням суду.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону, що вбачається з наступного.

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року за № 2144/25-5 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва і обслуговування будинку площею 0,1500 га по АДРЕСА_1 На підставі даного рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 (кадастровий номер НОМЕР_2).

В подальшому ОСОБА_3 провів відчуження спірної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2009 року ОСОБА_4, у зв'язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 зроблено відмітку про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_4 від 22.05.2009 року.

24 березня 2010 року ОСОБА_4 відчужено спірну земельну ділянку шляхом укладення договору купівлі - продажу земельної ділянки № 605 ОСОБА_2, у зв'язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 зроблено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2

Також судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 червня 2014 року залишено без змін рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня 2013 року в частині визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2144/25-5 щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки. Цим рішенням встановлено, що на час передачі Коцюбинською селищною радою у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки межі селища Коцюбинське Київської області у встановленому законом порядку не установлювалися, проект встановлення меж не розроблявся і не затверджувався, державний акт, який би визначав межі селища, та генеральний план населеного пункту відсутні, а відтак селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське, з порушенням вимог п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Аналіз змісту ст.388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акту.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п.21, 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав у разі, коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Такі ж роз'яснення викладені у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

Добросовісність набуття майна в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлене законом.

Отже відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що 24 березня 2010 року між ОСОБА_4 і відповідачкою ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким остання придбала земельну ділянку розміром 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку, що розташована по АДРЕСА_1 з кадастровим номером НОМЕР_2. Відчужувач ОСОБА_4, в свою чергу, придбав вищевказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу ділянки від 22 травня 2009 року у ОСОБА_3, якому ділянку у власність надано рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що покупець ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, придбаної за відплатним договором, доказів на спростування чого прокурором надано не було.

Також судом правильно встановлено, що продавець ділянки за першим договором купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3 не мав права відчужувати спірну земельну ділянку, оскільки набув на неї право власності всупереч закону і правова підстава набуття права власності - рішення Коцюбинської селищної ради про передачу ділянки у власність та державний акт, визнані за рішенням суду недійсними з огляду на порушення прав держави.

Крім того встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на землях, які віднесені до земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку Голосіївський і згідно ч.4 ст.84 ЗК України належать до земель державної власності, розпорядником яких є Кабінет Міністрів України в силу вимог ст.ст.13,149 ЗК України.

Оскільки спірна земельна ділянка відчужена особою, яка не мала на це права і поза волею власника - держави, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність передбачених ст.388 ЦК України підстав для витребування ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня 2013 року встановлено, що спірна ділянка не відноситься до земель державної власності і суд першої інстанції не дав цьому належної оцінки, необґрунтовані, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд, розглядаючи справу, дав вищевказаному рішенню належну правову оцінку.

Посилання ж апелянта на те, що цим рішенням встановлено, що земельна ділянка не відноситься до земель державної власності надумані. Дана обставина судом не встановлювалася.

Навпаки, вказаним судовим рішенням встановлено факт перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та порушення прав держави, які підлягають захисту, оскільки відповідно до п.12 розділу X Перехідні положення ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Вирішуючи позов прокурора в інтересах держави, суд дійшов висновку, що рішення Коцюбинської селищної ради прийнято з порушенням вимог п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське, а тому суд визнав недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2144/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Озерній, 1 в смт. Коцюбинське .

Отже, встановлене рішенням суду незаконне виділення ОСОБА_3 спірної земельної ділянки за межами селища свідчить про її незаконне вибуття із володіння держави.

Доводи скарги про те, що ділянка вибула із володіння держави за її волею, бо місцеві органи державної влади погодили проект відводу ОСОБА_3, необґрунтовані, оскільки встановленим є той факт, що рада розпорядилася ділянкою поза межами селища із перевищенням повноважень, а погодження проекту відводу не свідчить про наявність у держави волевиявлення на відчуження, бо рішення прийнято некомпетентним органом - селищною радою, який не мав права розпоряджатися цією ділянкою.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у справі доказів, що спірна ділянка знаходиться поза межами селища Коцюбинське, необгрунтовані та суперечать приписам ч.3 ст.61 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення), згідно якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.

Та обставина, що спірна ділянка знаходиться поза межами селища Коцюбинське, встановлена рішенням Ірпінського міського суду від 30 липня 2013 року і відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) не доказується при розгляді даної справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд прийшов до хибних висновків, що спірна ділянка належить до складу земель НПП Голосіївський необгрунтовані і спростовуються матеріалами справи.

Подаючи позов, прокурор зазначав, що на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку Голосіївський , територія якого була розширена на 6462,62 га відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року.

На підтвердження своїх доводів прокурор надав суду Схему розширення Національного природного парку Голосіївський , виготовлену Управлінням Держгеокадастру у м.Ірпені Київської облаті та у встановленому порядку погоджену із Державним агенством земельних ресурсів України, Київською міськдержадміністрацією, Київською облдержадміністрацією, Комунальним підприємством Святошинське лісопаркове господарство, Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд , Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київради (а.с.25), картосхему, виготовлену Управлінням Держгеокадастру у м.Ірпені Київської облаті із зазначенням місцезнаходження спірної ділянки (а.с.26), а також акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства державної інспекції сільського господарства у Київській області № А 97/180 від 29 червня 2016 року (а.с.20-21).

Згідно наведених документів спірна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 розташована на землях Національного природного парку Голосіївський (27 квартал).

Ці ж обставини підтверджуються листом КП Святошинське лісопаркове господарство № 472 від 14 липня 2014 року, згідно якого 501 земельна ділянка, надана Коцюбинською селищною радою громадянам, розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва і кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства і увійшли до НПП Голосіївський згідно Указу Президента (а.с.22).

Наведені вище докази відповідачкою не спростовані, а посилання на їх неналежність надумані, бо в даному випадку відповідач на підтвердження своїх доводів повинна надати докази, які їх спростовують, проте цього не зробила.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірна ділянка ніколи не перебувала у володінні Кабінету Міністрів України, а отже не може бути витребувана на його користь, безпідставні, що вбачається з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України Про природно-заповідний фонд України до природно-заповідного фонду України належать природні території та об'єкти, в тому числі національні природні парки.

Згідно ч.1 ст.4 вказаного Закону землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Згідно ч.4 ст.7 вказаного Закону межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до п. а ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно п. г ч.4 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду.

Отже, оскільки спірна ділянка згідно Схеми розширення Національного природного парку Голосіївський і картосхеми розташована на землях природно-заповідного фонду, які відносяться до земель державної власності, то розпорядником її є Кабінет Міністрів України, який згідно ст.ст.13, 149 ЗК України наділений повноваженнями щодо розпорядження такою ділянкою, а тому суд правильно витребував її на користь Кабінету Міністрів України.

Доводи скарги про те, що суд не застосував до спірних відносин положення закону про позовну давність, про що просив у поданій до суду першої інстанції заяві представник відповідачки, не грунтуються на законі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не застосував позовну давність до спірних правовідносин, зважаючи на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст.388 ЦК України не застосовуються.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_2 без задоволення.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: