Рішення

від 12.04.2018 по справі 826/23328/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 12 квітня 2018 року                                 № 826/23328/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Урбан» доДержавної податкової інспекції в Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,     ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Урбан» з позовом до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.09.2015 №0006622208, №0006632208, №0006642208. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2017 адміністративну справу №826/23328/15 прийнято до свого провадження суддею Скочок Т.О. та призначено до судового розгляду. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що контролюючим органом безпідставно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки досліджувані під час перевірки фінансово-господарські операції мали реальних характер, що підтверджується належним чином складеною первинною документацією. У призначене судове засідання з'явились представники сторін. Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, з яких вбачається, що реальність вчинення фінансово-господарської діяльності та проведення реальних господарських операцій ТО«Урбан» з його контрагентами – ТОВ «Віртуал консалтінг» (код 38317372), ТОВ «Норт бізнес Альянс» (код 38448182), ТОВ «Бізнес тайм ЛТД» (код 38887386) – відсутня, оскільки не встановлено факт передачі товарів (надання робіт, послуг) від продавця до покупця. Крім того, представником відповідача зазначено, що первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, підписані невстановленими особами, а тому перевіркою не були прийняті до уваги податкові накладні, виписані від імені ТОВ «Віртуал консалтінг» (код 38317372), ТОВ «Норт бізнес Альянс» (код 38448182), ТОВ «Бізнес тайм ЛТД» (код 38887386). У вказаному судовому засіданні, на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка діяла станом на момент вчинення відповідної процесуальної дії, судом ухвалено про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження. Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне. Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Урбан» (код 35911562) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Віртуал консалтінг» (код 38317372), ТОВ «Норт бізнес Альянс» (код 38448182), ТОВ «Бізнес тайм ЛТД» (код 38887386) за весь період взаємовідносин, за результатами якої складно акт від 15.09.2015 №564/1-26-50-22-08-35911562.  За результатами вказаної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про наступні порушення ТОВ «Урбан» вимог податкового законодавства: -          пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у загальні сумі 111   842,00 грн., а саме: за 2013 рік у сумі 111 842,00 грн. - п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 113   166,00 грн., а саме за періодами: за квітень 2013 року у сумі 6   281,00 грн., за травень 2013 року у сумі 2   061,00 грн., за червень 2013 року у сумі 7   200,00 грн., за липень 2013 року у сумі 0,00 грн., за серпень 2013 року у сумі 0,00 грн., за вересень 2013 року у сумі 3   985,00 грн., за жовтень 2013 року у сумі 0,00 грн., за листопад 2013 року у сумі 93   639,00 грн. та завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, в сумі 4   561,00 грн.  На підставі викладеного, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 28.09.2015: - №0006622208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» всього в сумі 139   802,50 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 111   842,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 27   960,50 грн.; - №0006632208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 141   457,50 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 113   166,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 28   291,50 грн.; - №0006642208, яким позивачу зменшено розмір  від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4   561,00 грн. Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та таким, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду. Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного. Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.   Отже, основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі – ПК України). Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України). Приписами абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України). У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України). У силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій –  не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України). Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, – продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи –  продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, – покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України). Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України). Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, останніми визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин (надалі – Закон №996), бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ – документ,  який  містить  відомості  про господарську операцію та підтверджує її здійснення. У свою чергу, підставою   для   бухгалтерського   обліку   господарських операцій  є  первинні  документи,  які  фіксують  факти здійснення господарських операцій.  Первинні документи повинні бути  складені під  час здійснення господарської операції,  а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.  Для контролю та  впорядкування оброблення   даних   на   підставі   первинних  документів  можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996). Первинні  та  зведені  облікові  документи   можуть   бути складені  на  паперових  або  машинних  носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та  обсяг  господарської операції, одиницю  виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних   за  здійснення  господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996). Нормативно-правовим актом, який встановлює  порядок  створення,  прийняття  і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів,    облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та  госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі –  підприємства),  установ та організацій,  основна  діяльність  яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі – установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі – Положення №88). Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи – це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції,   включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.  Господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна,  капіталу,  зобов'язань  і фінансових результатів. Первинні  документи  повинні  бути  складені у момент проведення кожної  господарської операції або,  якщо це неможливо, безпосередньо після  її  завершення.  При  реалізації  товарів  за готівку допускається   складання  первинного  документа  не  рідше одного разу на день на  підставі  даних  касових  апаратів,  чеків тощо.  Для  контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть  складатися  зведені  документи  (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88). Первинні  документи,  створені  в електронному вигляді, застосовуються  у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства    про    електронні    документи   та   електронний документообіг. На вимогу   контролюючих   або   судових   органів  та  своїх контрагентів підприємство,  установа зобов'язані за  свій  рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88). Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування  підприємства,  установи,  від імені яких складений   документ, назва документа  (форми),  дата і місце складання,  зміст  та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської  операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції  і  правильність  її оформлення, особистий чи електронний підпис  або  інші  дані,  що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала  участь  у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть  бути  включені  додаткові  реквізити: ідентифікаційний код підприємства,  установи з Державного реєстру, номер документа,  підстава  для  здійснення  операцій,  дані   про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88). Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 у справі №К/800/18945/14, від 01.03.2016 у справі №К/800/66709/14, від 24.02.2016 у справі №К/800/5891/15, від 03.03.2016 у справі №К/800/21974/14, а також у постанові Верховного Суду України від 06.12.2016 у справі №21-1440а16. Як було зазначено вище, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Віртуал консалтінг», ТОВ «Норт бізнес Альянс», ТОВ «Бізнес тайм ЛТД», з огляду на нереальність (безтоварність) останніх. Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, між позивачем та вказаними контрагентами укладено договори у спрощений спосіб, що передбачено положеннями ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України. При цьому, на підтвердження дійсного виконання умов вказаних договорів представником позивача надано суду копії рахунків-фактур, видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних та платіжних доручень. У свою чергу, контролюючим органом в акті перевірки наголошено на наявну в останнього податкову інформацію щодо контрагентів позивача, яка полягає у неможливості проведення зустрічних звірок ТОВ «Віртуал консалтінг», ТОВ «Норт бізнес Альянс» та. ТОВ «Бізнес тайм ЛТД». З урахуванням викладеного, слід зазначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 у справі №К/800/55977/14. При цьому, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А, відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13. У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11. Натомість, аналіз взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Віртуал консалтінг», ТОВ «Норт бізнес Альянс», ТОВ «Бізнес тайм ЛТД» свідчить, що контролюючим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі вказаних контрагентів позивача. Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток; під час перевірки ТОВ «Урбан» контролюючим органом не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, відповідачем не надано суду доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин.   При цьому, ані акт перевірки, ані письмові заперечення відповідача, не містять аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентами, податкової дисципліни саме у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності. Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цих контрагентів, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13. Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Крім того, суд звертає увагу, що ухвалою від 06.11.2017 від відповідача, як суб'єкта владних повноважень, витребовувалась копія протоколу допиту свідка  директора та засновника ТОВ «Норт бізнес Альянс», на який відповідачем здійснюється посилання в акті перевірки від 15.09.2015 №564/1-26-50-22-08-35911562. Проте, ані копії вказаного протоколу, ані пояснень з приводу неможливості його подання до суду відповідачем не надано. З огляду на викладене, суд вказує, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про порушення позивачем у межах спірних правовідносин податкової дисципліни. Також, слід зазначити, що приписами пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що розумна економічна причина (ділова мета) – причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, позивач мав ділову мету, укладаючи вказані договори з ТОВ «Віртуал консалтінг», ТОВ «Норт бізнес Альянс», ТОВ «Бізнес тайм ЛТД», оскільки, за твердженням останнього, що не заперечувалось відповідачем під час судового розгляду справи, товари (роботи, послуги) були використані (спожиті) ним у процесі господарської діяльності останнього. Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що позивач при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами – ТОВ «Віртуал консалтінг», ТОВ «Норт бізнес Альянс», ТОВ «Бізнес тайм ЛТД» – у спірний період діяв як добросовісний платник. При цьому, іншого з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено. За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 28.09.2015 №0006622208, №0006632208, №0006642208 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання даних податкових повідомлень-рішень протиправними та такими, що підлягають скасуванню, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Як вбачається з наявних у матеріалах справи квитанцій від 08.10.2015 №16 на суму та від 29.10.2015 № 0.0.454625648. 1, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у загальному розмірі 4 287,32 грн., який підлягає присудженню на користь останнього. Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва ВИРІШИВ: Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Визнати протиправними  та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28.09.2015 №0006622208, №0006632208, №0006642208. Присудити здійснені Товариством з обмеженою відповідальністю «Урбан» (код ЄДРПОУ 35911562, адреса: 03118, м. Київ, вулиця Гвардійська, 80-А) документально підтверджені судові витрати у розмірі 4 287,32грн. (чотирьох тисяч двохсот вісімдесяти сімох гривень 32 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України в особі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39468461, адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23). Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                          Т.О. Скочок