Постанова

від 13.04.2018 по справі 812/1544/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2018 року справа №812/1544/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача ОСОБА_1, суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М.,

секретар судового засідання - Токарева А.Г.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_2, договір № АД/18-1 від 22.02.2018 року, ордер серія ЛГ № 003055, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 812,представника відповідача - ОСОБА_3, довіреність № 1942/281010-ц від 19.02.2018 року,

розглянув у судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі № 812/1544/17 (головуючий І інстанції Басова Н.М. м. Сєвєродонецьк, повний текст складено 18 грудня 2017 року) за позовом Приватного акціонерного товариства Лисичанська нафтова інвестиційна компанія до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Лисичанська нафтова інвестиційна компанія (далі - позивач, підприємство, ПрАТ ЛИНІК ) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників Державної фіскальної служби (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.08.2017 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Постановою від 13 грудня 2017 року Луганський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги підприємства.

Визнав протиправними та скасував:

- податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 02.08.2017 року;

- податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 02.08.2017 року.

Стягнув з відповідача на користь товариства судові витрати у розмірі 331098 (триста тридцять одна тисяча дев'яносто вісім) гривень 27 копійок.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій пославшись на порушення норм матеріального права та неповну оцінку судом доводів контролюючого органу, просив скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що ПрАТ ЛИНІК зупинено з 2012 року, тому не здійснює господарську діяльність. Вказані обставини позбавляють позивача права відшкодування ПДВ із Державного бюджету.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції з підстав необґрунтованості та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав його правомірності та обґрунтованості.

Суд, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін та наданих заперечень, встановила наступне.

Приватне акціонерне товариство Лисичанська нафтова інвестиційна компанія є юридичною особою відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 93113, Україна, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Свердлова, 371, офіс 1А, основними видами діяльності за КВЕД-2010: 19.20 Виробництво продуктів нафто перероблення; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.30 Роздрібна торгівля пальним; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 71.11 Діяльність у сфері архітектури (т.1 а.с.15,16).

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби є суб'єктом владних повноважень, який діє на підставі положення про Державну фіскальну службу та у спірних правовідносинах реалізує повноваження, надані йому Податковим кодексом України.

Державними ревізорами Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС на підставі п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 ПК України з 31.05.2017 року по 19.06.2017 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ ЛИНІК з питань достовірності декларування від'ємного значення з ПДВ за період березень 2013 року, грудень 2014 року, січень 2015 року, січень, березень 2017 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт №42/28-10-4708/32292929 від 19.06.2017 року, який позивач отримав 22.06.2017 року (т.1 а.с.42-62,111).

Керуючись п.6 р.5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом державної податкової адміністрації України від 20.08.2015 року № 727 Позивач листом №1300000/100000-0239 від 23.06.2017 року надав до Запорізького управління Офісу великих платників ДФС та до Офісу великих платників ДФС заперечення до акту. Втім вони залишені без задоволення (лист №40462/10/28-10-47-08 від 28.07.2017 року) (т.1 а.с.63-68, 69-73).

У період з 03.07.2017 року по 19.07.2017 року у зв'язку з надходженням заперечень ПРАТ ЛИНІК №1300000/100000-0239 від 23.06.2017 року до акту №42/28-10-4708/32292929 від 19.06.2017 року державними ревізорами Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст.75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ ЛИНІК з питань, що стали предметом заперечень.

За результатами даної перевірки складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування Приватним акціонерним товариством Лисичанська нафтова інвестиційна компанія бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2017 року № 50/28-10-4-08/32292929 від 19.07.2017 року, який позивач отримав 24.07.2017 року (т.1 а.с.17-39,112).

На цей акт позивачем було направлено заперечення (лист №1300000/100000-0002 від 26.07.2017 року), але вони також залишені без задоволення (лист №40491/10/28-10-47-08 від 01.08.2017 року) (т.1 а.с.75-83, 84-86).

07.08.2017 року ПрАТ ЛИНІК отримано податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 02.08.2017 року та № НОМЕР_2 від 02.08.2017 року, видані за результатами акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування Приватним акціонерним товариством Лисичанська нафтова інвестиційна компанія бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2017 року № 50/28-10-47-08/32292929 від 19.07.2017 року, які позивач листом № 130000/100000-1 від 09.08.2017 року оскаржив до Офісу великих платників ДФС та Державної фіскальної служби України (листом ДФС №19617/6/99-99-11-01-02-25 від 04.09.2017 року було прийнято рішення продовжити строк розгляду скарги до 13.10.2017 року включно). Скарга була залишена без задоволення (т.1 а.с.40, 41, 87-95, 96, 97-99, 113, 114).

Згідно прийнятих податкових повідомлень-рішень від 02.08.2017 року № НОМЕР_1 зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 21001140грн. із штрафною санкцією у розмірі 5250285 грн. та № НОМЕР_2 зменшено суму від'ємного значення з ПДВ за січень 2015 року на 76 088 грн., за січень 2017 року на 8055249 грн., за березень 2017 року на 8587656 грн.

При цьому, актами перевірок встановлено, що ПрАТ ЛИНІК у податкових періодах, по яких досліджувалось питання правильності визначення від'ємного значення, не здійснював діяльність, яка передбачена його уставними документами. Заявляючи бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності факту здійснення реальної господарської діяльності з виробництва та реалізації продуктів нафтоперероблення, не відбувається формування собівартості продукції, підприємство фактично погашає свої витрати за рахунок Державного бюджету.

Крім того, у перевіряємому періоді між ПрАТ ЛИНІК та ПП Укрхімсіз , ТОВ Промкомплект , ТОВ Компанія Максімет були укладені договори поставки. Вказані договори відповідач відніс до нереальних, оскільки відповідно до ЄРПН за перевіряємий період вказаними контрагентами сформовано податковий кредит за рахунок придбання товарів відмінних від тих, що були реалізовані на адресу позивача.

Пройшовши процедуру оскарження податкових повідомлень - рішень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 02.08.2017 року у контролюючому органі та вважаючи протиправними вказані податкові повідомлення - рішення, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який є частиною новоствореної вартості товарів (робіт, послуг), яка формується на кожному етапі виробництва, обігу та включається до ціни товару і сплачується кінцевим споживачем. ПДВ представляє собою податок на внутрішнє споживання продукції, являючи при цьому надбавку до ціни товарів (робіт, послуг), які споживаються на митній території України.

Сутність ПДВ полягає у сплаті податку продавцем (виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг з тієї частини вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до стадії реалізації їх. Додана вартість створюється в процесі всього циклу виробництва і обігу товарів, починаючи із стадії виготовлення їх і закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно податок сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. Продавець включає податок на додану вартість у вартість товарів та наданих послуг. Але й сам він сплачує ПДВ за придбані ним товари (роботи, послуги).

Таким чином, суть податку на додану вартість полягає у тому, що підприємством оподатковуються не одержані доходи, а його витрати, при цьому суб'єкт господарювання сплачує різницю між сплаченим та одержаними сумами ПДВ, а решту платять покупці, які є кінцевими споживачами.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування для податку на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

При цьому, оподатковуються за відповідною ставкою усі операції, перелічені у пункті 185.1 статті 185 Податкового кодексу, крім тих, що не є об'єктом оподаткування, звільнені від оподаткування, та операції, до яких застосовуються нульова ставка.

Відтак, усі господарські операції щодо постачання товарів та послуг, крім виключень, встановлених Податковим кодексом України, є об'єктом оподаткування податку на додану вартість.

Приписами пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України визначено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно із пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналізуючи викладені норми Податкового кодексу України суд вважає, що податкове законодавство дає право платнику податку на додану вартість на податковий кредит у разі придбання товарів та послуг, які будуть використовуватися ним в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності. А тому, придбання товарів та послуг платником податку на додану вартість для здійснення своєї господарської діяльності дає право на формування податкового кредиту.

Апелянт стверджує, що ПрАТ ЛИНІК не має права на бюджетне відшкодування, оскільки ним сформований податковий кредит за господарськими операціями, які не пов'язані з основною господарською діяльністю, у кожній господарській операції відсутня економічна мета - отримання прибутку.

Однак, суд зазначає, що для підтвердження права платника податків на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Окрім того, неотримання економічного ефекту від придбання товарів та послуг у періоді, коли вони придбані, само собою не свідчить про негосподарський характер таких операцій, оскільки такий економічний ефект не обов'язково має настати одразу після придбання послуг, а мета його отримання може мати довгострокову перспективу.

За змістом абзацу 6 частини третьої статті 19 Господарського кодексу України держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах: виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно з частинами першою та другою статті 246 Господарського кодексу України здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом.

ПрАТ ЛИНІК віднесений до юридичних осіб підвищеної небезпеки, та у відповідності до ст. 8 Закону України № 762 від 15.05.2003 року (зі змінами та доповненнями) зобов'язаний вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу, забезпечувати експлуатацію об'єктів підвищеної небезпеки з додержанням мінімально можливого ризику, виконувати вимоги цього закону та інших нормативно-правових актів, які регулюють діяльність об'єктів підвищеної небезпеки.

Таким чином, на думку суду, позивач має господарський обов'язок вести свою господарську діяльність в межах приписів нормативних актів, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що виробнича діяльність позивача передбачає під час експлуатації обладнання проведення обов'язкових регламентних та ремонтних операцій навіть при зупиненому технологічному процесі, тобто вчасний поточний ремонт, діагностування та технічна підтримка будівель, вентиляційних комунікацій, електричного, водогосподарчого та каналізаційного господарств, захисних споруд та пристроїв аварійного освітлення, чи то сповіщення про аварії.

Такі вимоги регламентуються Правилами безпеки при експлуатації нафтопереробних заводів (ПТБ НП-73) затверджених 01.03.1973 року Міністром нафтопереробної та нафтохімічної промисловості СРСР та 10.04.1973 року Головою Держгірпромнагляду СРСР та Загальних Правил вибухобезпеки для вибухопожежонебезпечних хімічних, нафтохімічних та нафтопереробних виробництв затверджених 08.09.1988 року Головою Держгіртехнагляду СРСР (обидва нормативні акти не втратили чинності і є діючими в СНГ та в Україні відповідно до Наказу Міністерства палива та енергетики України № 346 від 19.06.2002 року (в редакції від 12.07.2013 року № 561) Про чинність галузевих нормативних документів колишнього СРСР ) та цілої низки інших нормативних актів.

Вимоги які викладені в зазначених нормативних актах, зобов'язують нести постійні витрати на такі регламентні операції, які разом з капітальним ремонтом є фактично складовою функції експлуатації нафтопереробних підприємств, без чого неможлива безпека виробництва. Недотримання таких правил та приписів тягне за собою небезпеку руйнування, пожеж, вибухів та як наслідок, встановлену законодавством адміністративну, кримінальну, цивільну відповідальність.

Крім зазначеного, проведення зупиночного капітального ремонту проводиться з періодичністю один раз на два роки. Для підтримання технологічного обладнання в безпечному для навколишнього середовища та населення стані на підприємство такий обов'язок покладений приписами Положення про планово-попереджувальний ремонт технологічного обладнання підприємств нафтоперереробної та нафтохімічної промисловості , Волгоград, 1977 (далі-Положення). Зазначений документ діє в Україні у відповідності до наказу Міністерства палива та енергетики України № 346 від 19.06.2002 року (в редакції від 12.07.2013 року № 561) Про чинність галузевих нормативних документів колишнього СРСР . Останній капітальний ремонт відбувався у другій половині 2013 року - першого кварталу 2014 року, для чого були задіяні більш як 300 підрядних організацій, щомісяця укладалось від 300 до 450 різноманітних договорів та угод, а загальний бюджет всіх ремонтних робіт складав приблизно 156,7 млн. грн., більшу частину з яких позивач вчасно сплатив контрагентам разом з податком на додану вартість.

До цього часу, як пояснив представник позивача в судовому засіданні, відновлювальні роботи не завершені, до того ж ведуться інші роботи для підтримки в безпечному стані комунікацій, споруд та обладнання, для чого укладаються угоди з придбання товарів, послуг та робіт.

З матеріалів справи вбачається, що 12 лютого 2015 року наказом Генерального директора № 0214/1 на ПрАТ ЛИНІК затверджено та введено в дію новий Регламент Забезпечення промислової та екологічної безпеки в період відсутності виробничої діяльності з випуску товарної продукції Р 22929.002:2015 (т.6 а.с.101-133).

Регламент підтверджений на відповідність нормам законодавства висновком експертизи Державного підприємства Луганський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України від 10.02.2015 року № 44-01-с-1-15 (т.6 а.с.134-151).

Вказаний регламент підтверджує ділову мету господарських операцій, пов'язаних з ремонтними, регламентними ті іншими операціями, для виконання яких ПрАТ ЛИНІК використовує операції з придбання матеріалів, робіт та послуг в період відсутності виробничої діяльності з випуску товарної продукції. Регламент визначає комплекс технічних та організаційних заходів, затвердження мінімального переліку об'єктів інфраструктури необхідних для забезпечення промислової та екологічної безпеки об'єктів підприємства в період тривалого простою головних технологічних установок, що здійснюють переробку нафти та нафтопродуктів, в тому числі для забезпечення схоронності таких об'єктів від дії корозії та небезпечних природних факторів з метою якомога швидкого відновлення виробничого стану та наступного відновлення технологічного процесу.

Приписами Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України № 271 передбачено обов'язковий щомісячний контроль якості, а приписами Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України № 281 встановлено обов'язок щомісячного проведення інвентаризацій нафти та нафтопродуктів. Зазначеними нормативними актами встановлена обов'язковість наявності на підприємстві, які здійснюють операції з нафтопродуктами та їх компонентами, власної акредитованої лабораторії, або залученої на договірній основі.

Суд вважає, оскільки на підприємстві не завершені роботи щодо повного звільнення від нафтопродукту, позивач зобов'язаний здійснювати безперервний аналітичний контроль середовища в технологічних установках. Такий обов'язок передбачений Технологічними регламентами всіх його установок, що діють на ПрАТ ЛИНІК , та він забезпечується шляхом визначення місць і періодичності відібрання проб для подальшого проведення іспитів із обов'язковим занесенням результатів до загальної системи аналітичного контролю, що ведеться за допомогою лабораторної інформаційної системи LIMS . Зокрема цей обов'язок ґрунтується на приписах пункту 4 ОСОБА_4 2 Правил безпеки при експлуатації нафтопереробних заводів (ПТБ НП-73) затверджених 01.03.1973 року Міністром нафтопереробної та нафтохімічної промисловості СРСР та 10.04.1973 року Головою Держгірпромнагляду СРСР та пунктів 1.7; 2.3; 2.4.1 Загальних Правил вибухобезпеки для вибухопожежонебезпечних хімічних, нафтохімічних та нафтопереробних виробництв затверджених 08.09.1988 року Головою Держгіртехнагляду СРСР.

Відтак, проведення таких робіт на постійній основі має не лише свою ділову мету, але й нормативне врегулювання, недотримання яких тягне відповідальність у разі загрози безпеки виробництва.

Решта господарських операцій, які не пов'язані з регламентними та ремонтними роботами, становлять господарський обов'язок незалежно від зупинки основного виду діяльності, які також передбачені приписами законодавства і є для підприємства обов'язковими.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України Про охорону праці від 14.10.1992 року № 2694-XII (далі - Закон № 2694-XII) умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Згідно із ч.1 ст. 13 цього Закону роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Статтєю 8 Закону № 2694-XII передбачено, що забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору. Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

З приписів вказаної статті вбачається, що роботодавець, тобто позивач, повинен закуповувати не лише спецодяг, але і послуги з прання одягу.

Відповідно до статті 19 Закону № 2694-XII, фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах. Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік. На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до витрат/валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року № 994 (з доповненнями та змінами) затверджений перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких обов'язково включаються до складу витрат, це:

1. Приведення основних фондів у відповідність з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці щодо:

- механізації вантажно-розвантажувальних та інших важких робіт, робіт з розливу і транспортування отруйних, агресивних, легкозаймистих і горючих речовин;

- захисту працюючих від ураження електричним струмом, дії статичної електрики та розрядів блискавок;

- безпечного виконання робіт на висоті;

- діючого технологічного та іншого виробничого обладнання;

- систем вентиляції та аспірації, пристроїв, які вловлюють пил, і установок для кондиціювання повітря у приміщеннях діючого виробництва та на робочих місцях;

- систем природного та штучного освітлення виробничих, адміністративних та інших приміщень, робочих місць, проходів, аварійних виходів тощо;

- систем теплових, водяних або повітряних завіс, а також установок для нагрівання (охолодження) повітря виробничих, адміністративних та інших приміщень, а під час роботи на відкритому повітрі - споруд для обігрівання працівників та укриття від сонячних променів і атмосферних опадів;

- виробничих та санітарно-побутових приміщень, робочих місць, евакуаційних виходів тощо, технологічних розривів, проходів та габаритних розмірів; обладнання спеціальних перехідних галерей, тунелів у місцях масового переходу працівників, зон руху транспортних засобів;

- впровадження в умовах діючого виробництва автоматизованих інформаційних систем охорони праці, систем аналізу та прогнозування аварійних ситуацій, автоматичного та дистанційного керування технологічними процесами і виробничим обладнанням, систем автоматичного контролю і сигналізації про наявність (виникнення) небезпечних або шкідливих виробничих факторів та пристроїв аварійного вимкнення обладнання чи комунікацій у разі виникнення небезпеки для працівників, а також відповідного програмного забезпечення та електронних баз даних з охорони праці у порядку та обсягах, погоджених з територіальними органами Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки.

2. Усунення впливу на працівників небезпечних і шкідливих виробничих факторів або приведення їх рівнів на робочих місцях до вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

3. Проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці та аудиту з охорони праці, оформлення стендів, оснащення кабінетів, виставок, придбання необхідних нормативно-правових актів, наочних посібників, літератури, плакатів, відеофільмів, макетів, програмних продуктів тощо з питань охорони праці.

4. Проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників у процесі трудової діяльності, організація лекцій, семінарів та консультацій із зазначених питань.

5. Забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям та засобами індивідуального захисту відповідно до встановлених норм (включаючи забезпечення мийними засобами та засобами, що нейтралізують небезпечну дію на організм або шкіру шкідливих речовин, у зв'язку з виконанням робіт, які не виключають можливості забруднення цими речовинами).

6. Надання працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці, спеціального харчування, молока чи рівноцінних харчових продуктів, а також газованої солоної води.

7. Проведення обов'язкового попереднього, періодичного і позапланового медичного огляду працівників, зайнятих на важких роботах, роботах з небезпечними чи шкідливими умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі. Приписи зазначеної Постанови кореспондують із загальними нормами Закону Про охорону праці .

Невизнання таких витрат та права на формування податкового кредиту за господарськими операціями, наведеними у переліку (як такими, що не мають зв'язку з господарською діяльністю) відповідачем є безпідставними.

Суд звертає увагу на те, що підприємством було надано всю первинну документацію за перевіряємий період, відповідачем не заперечувався факт надання первинної документації під час проведення перевірки та реальність цих договорів.

Як вже зазначалось, неотримання економічного ефекту від придбання товарів та послуг у періоді, коли вони придбані, само собою не свідчить про негосподарський характер таких операцій, оскільки такий економічний ефект наступить після запуску підприємства, а всі дії та укладені господарські операції на теперішній час направлені на відновлення роботи підприємства та недопущення техногенної катастрофи у зв'язку з його призупиненням.

Обов'язкові за своїм призначенням регламентні операції, поточний або капітальний ремонт технологічного обладнання, будівель, технологічних споруд, їх утримання в належному санітарному та технічному стані, витрати на щоденні регламентні роботи, витрати на підтримання безпеки виробництва, доставка на підприємство та забезпечення працівників підприємства необхідними умовами праці та господарські операції - є складовою виробничого процесу із підтримки безпеки виробництва, підготовки до випуску та власне випуску нафтопродуктів.

Відтак, придбання товарів та послуг для цих цілей відбувається в межах такої господарської діяльності платника податку на додану вартість, а тому на думку суду, дає ПрАТ ЛИНІК право на формування податкового кредиту. Оскільки такі операції здійснювалися саме у цехах та на установках, що належать ПрАТ ЛИНІК , в межах зупиночного капітального ремонту, або пов'язані з поточними витратами на ведення його господарської діяльності, визначеної Статутом.

Суть та ділова мета господарських операцій ПрАТ ЛИНІК за цей період полягає в підтримці безпеки виробництва та відновлення майнового комплексу для майбутнього подальшої нафтопереробки.

Доводи апелянта про відсутність пов'язаності з господарською діяльністю і ділової мети у витратах на відновлення виробництва є нічим не підтвердженими припущеннями, оскільки визначення питання про відновлення виробництва перебуває у виключній компетенції власника юридичної особи, а не ревізорів податкового органу.

Суд не приймає доводів апелянта стосовно нереальності господарських операцій, укладених у перевіряємому періоді між ПрАТ ЛИНІК та ПП Укрхімсіз , ТОВ Промкомплект , ТОВ Компанія Максімет , виходячи з наступного.

Статтею 44 Податкового кодексу України встановлені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 1 статті 8 Закону № 996-XIV визначено, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Відповідно до приписів статті 1 Закону № 996-XIV Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище, визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (діяв до 31 грудня 2014 року) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (діяв до 31 грудня 2014 року) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (діяв до 31 грудня 2014 року) не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пунктів 6-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (діє з 01 січня 2015 року) - витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце

У перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності було укладено договори з ПП Укрхімсіз (код ЄДРПОУ 33503369), ТОВ Промкомплект (код ЄДРПОУ 31367359) та ТОВ Компанія Максімет (код ЄДРПОУ 35079231).

Суд зазначає, що виконання робіт та надання послуг за наведеними вище договорами підтверджено первинними документами, достовірність яких відповідачем не заперечується, всі вони були досліджені відповідачем під час перевірок, та містяться в матеріалах справи в т.4 а.с.1-53, т.6 а.с.152-173, т.7 а.с.1-136. Рух коштів підтверджується платіжними дорученнями (т.7 а.с.137-188).

Фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ ВП Укрліспром підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, що повністю відповідають:

1. частині другій статті 207 Цивільного Кодексу України;

2. статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ;

3. статті 44, статті 201 Податкового кодексу України;

4. пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Зазначені в акті перевірки обставини не є підставою для позбавлення позивача права на витрати та податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру своїх витрат та податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на прибуток на витрати або платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки суть податку на додану вартість полягає у тому, що підприємством оподатковуються не одержані доходи, а його витрати, при цьому суб'єкт господарювання сплачує різницю між сплаченим та одержаними сумами ПДВ, а решту платять покупці, які є кінцевими споживачами, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду, тому з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази позивача, дають суду підстави для постановлення висновків, які спростовують доводи апеляційної скарги відповідача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що податковим органом неправомірно винесено повідомлення-рішення від 02.08.2017 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, оскільки відповідач діяв у межах та у спосіб, що не передбачений законодавством України.

Враховуючи встановлені по справі обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте із дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі № 812/1544/17 за позовом Приватного акціонерного товариства Лисичанська нафтова інвестиційна компанія до Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі № 812/1544/17 - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 13 квітня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя І.В. Геращенко

Судді Т.Г. Арабей

ОСОБА_4

Головуючий