Постанова

від 12.04.2018 по справі 208/10620/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2771/18 Справа № 208/10620/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Говоруха В.О. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.

за участю секретаря - Хоменко А.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи, в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2018 року про забезпечення позову у справі за первісним позовом Публічного акціонерного товариства Альфа-Банк до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства АЛЬФА-БАНК , Публічного акціонерного товариства ОМЕГА БАНК , третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки , -

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2018 року заяву представника позивача за первісним позовом ПАТ Альфа-Банк - ОСОБА_6 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ПАТ Альфа-Банк до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ АЛЬФА-БАНК , ПАТ ОМЕГА БАНК , третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки - задоволено.

Накладено арешт, в межах заявлених позовних вимог в розмірі 5686290,96 грн., на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_4 , а саме: - на квартиру АДРЕСА_3 - на будинок АДРЕСА_4 (а.с.17-20).

Не погодившись із вказаною ухвалою, відповідач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та просить її скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову (а.с.21-22).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що позивачем штучно завищено обсяг позовних вимог, який не підтверджується належними доказами та розрахунками; позивачем не надано доказів того, що вартість предмету іпотеки (житлового будинку АДРЕСА_5) та вже арештованого майна (нотаріальну контору-квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1) недостатньо для задоволення позовних вимог; позивач не навів жодних доказів того, що відповідачі вчиняють або збираються вчинити будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, на яке він просить накласти арешт для забезпечення позову.

В порядку ст. 360 ЦПК України, відповідач ОСОБА_5 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримав вимоги апелянта та просив задовольнити апеляційну скаргу, ухвалу суду від 22 січня 2018 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. У відзиві на апеляційну скаргу виклав доводи аналогічні доводам апеляційної скарги, зазначивши, що до заяви про забезпечення позову ПАТ Альфа-Банк в обґрунтування вартості предмету іпотеки за іпотечним договором № 0310/0308/71-058-Z-1 від 21.03.2008 додано лише копію Висновку ВОРЗ, який складається з 1 сторінки. Зазначена копія не засвідчена відповідно до вимог законодавства.

Судова колегія, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Суд першої інстанції, користуючись роз'ясненнями п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22 грудня 2006 року № 9, з'ясував, що між сторонами дійсно виник спір щодо дійсності та виконання кредитного договору та договорів укладених в порядку забезпечення його виконання: договорів поруки та іпотеки. Представник позивача за первісним позовом просив накласти арешт на майно відповідача за первісним позовом в межах заявлених позовних вимог в розмірі 5686290,96 грн., а отже, такий спосіб забезпечення позову не виходить за межі позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду .

Позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно відповідача, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 11 вересня 2014 року ПАТ Альфа-Банк звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Збільшивши позовні вимоги, Банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_4 на свою користь заборгованості у розмірі 5686290, 96 грн.

Тобто предметом спору є стягнення грошових коштів у значному розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Єдиною підставою для забезпечення позову має слугувати обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосовування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року № 9 заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладенням арешту на належне на праві власності відповідачу ОСОБА_4 нерухоме майно, ураховуючи характер та обсяг позовних вимог, а також те, що невжиття заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на їх користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Колегією суддів не встановлено будь-яких обставин які б свідчили про неефективність вжитих заходів чи про невідповідність вжитих заходів дійсним обставинам справи, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку саме про необхідність часткового вжиття заходів забезпечення позову.

Порушень процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Доводи апеляційної скарги, щодо штучно завищеного обсягу позовних вимог, який не підтверджено належними доказами та розрахунками, не приймається до уваги, оскільки правомірність нарахування пені не перевіряється на стадії забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів, що вартість предмету іпотеки (житлового будинку АДРЕСА_6) та вже арештованого майна квартири, що знаходиться з адресою: АДРЕСА_2 недостатньо для задоволених позовних вимог, спростовується висновком щодо проведення експрес-оцінки предмету застави станом на 31.08.2017 року.

Посилання, щодо неналежності доказу, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів іншої вартості нерухомого майна, апелянтом не надано.

Посилання в апеляційній скарзі, що в житловому будинку АДРЕСА_7 Дніпропетровської області, за період перебування предмету іпотеки у власності Відповідачів, у ньому зроблено значні покращення, які неминуче призвели до підвищення його вартості, жодним чином не підтверджені, у зв'язку з чим не приймаються до уваги.

Щодо доводів апеляційної скарги, з приводу відсутності будь-яких доказів, що Відповідачі вчиняють чи збираються вчинити будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Враховуючи, що розгляд справи триває більше трьох років, що свідчить про затягування процесу та відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, згідно якої, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, останній має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У Відповідача є всі необхідні права та можливості для здійснення відчуження майна, що в майбутньому може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду та відновити порушені права позивача.

Будь-яких інших доводів щодо порушень своїх прав, що могли бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, апелянт не навів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції, у відповідності до ст.375 ЦПК України, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга ОСОБА_4 залишенню без задоволення, оскільки суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді