Постанова

від 10.04.2018 по справі 211/3313/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/3313/16-ц 22-ц/774/37/К/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 211/3313/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар - Євтодій К.С.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

відповідачі - Приватне акціонерне товариство Страхове товариство Іллічівське , Товариство з обмеженою відповідальністю І-СОФ ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 31 березня 2017 року, ухваленого суддею Бардіним О.С. у м. Кривому Розі,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, Приватного акціонерного товариства Страхове товариство Іллічівське (далі - ПрАТ СТ Іллічівське ) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

В обґрунтування позову зазначила, що 31.05.2016 року о 14 годині 45 хвилин в м. Кривому Розі по вул. Дніпропетровське шосе сталася дорожньо-транспортна пригода з вини водія транспортного засобу VOLKSWAGEN TOUAREG , державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, цивільно-правова відповідальність якого застрахована ПрАТ СТ Іллічівське , який не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу контролювати його рух та безпечно керувати транспортним засобом, не дотримався дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом OPEL OMEGA , державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5 та транспортним засобом NISSAN NOTE , державний номерний знак НОМЕР_3, під її керуванням, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Посилаючись на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини відповідача ОСОБА_3 було пошкоджено належний їй транспортний засіб, у зв'язку з чим спричинено їй матеріальну та моральну шкоду, просила суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_3 та ПрАТ СТ Іллічівське спричинену матеріальну шкоду в розмірі 232770,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн., а також стягнути з відповідача ОСОБА_3 на її користь витрати на правову допомогу в розмірі 3500,00 грн., витрати на проведення автотоварознавчого дослідження в розмірі 1200,00 грн., а також сплачений судовий збір за подання позовної заяви.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 листопада 2016 року за клопотанням відповідача ОСОБА_3 до участі у розгляді справи в якості співвідповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю І-СОФ (далі - ТОВ І-СОФ ).

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 31 березня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ СТ Іллічівське на користь ОСОБА_2 майнову шкоду в сумі 232770,00 грн., витрати по справі - судовий збір у сумі 2327,70 грн., витрати на проведення експертизи в сумі 1200,00 грн.

Стягнуто з ТОВ І-СОФ на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 8000,00 грн., витрати по справі - судовий збір у сумі 551,20 грн.

В іншій частині в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду змінити в частині розподілу обов'язку відшкодування матеріальної та моральної шкоди та судових витрат, стягнувши солідарно на її користь з відповідачів ОСОБА_3 та ПрАТ СТ Іллічівське матеріальну шкоду в сумі 232770,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн., поклавши понесені нею судові на відповідача ОСОБА_3

Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність у відповідача ОСОБА_3 обов'язку з відшкодування завданої шкоди, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження перебування його у трудових відносинах з ТОВ І-СОФ і здійснення останнім оренди належного на праві власності відповідачу автомобіля. Крім того, позивач вказала на порушення судом вимог ст. 33 ЦПК України та залучення до у часті у розгляді справи в якості співвідповідача ТОВ І-СОФ за клопотанням відповідача ОСОБА_3

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_2, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Указом Президента України Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31.05.2016 року о 14 годині 45 хвилин в м. Кривому Розі по вул. Дніпропетровське шосе водій транспортного засобу VOLKSWAGEN TOUAREG державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_3 не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу контролювати його рух та безпечно керувати транспортним засобом, не дотримався дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом OPEL OMEGA , державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5 та транспортним засобом NISSAN NOTE державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_8

Вищевказаними діями ОСОБА_3 порушив вимоги п. п. 12.1, 13.1, 2.3.6 Правил дорожнього руху України (далі ПДР України), внаслідок чого транспортні засобом засоби отримали механічні пошкодження.

Винним у скоєнні ДТП визнано ОСОБА_3, який керував транспортним засобом VOLKSWAGEN TOUAREG , державний номерний знак НОМЕР_1, й за постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогувід 08.07.2016 року, яка набрала законної сили, притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП з застосуванням щодо нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. (а.с. 7).

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № Д27/06/16 від 22 червня 2016 року сума матеріальної шкоди, заподіяної володільцю пошкодженого автомобіля NISSAN NOTE , державний номерний знак НОМЕР_3, в цінах станом на 10.06.2016 року становить 232770,00 грн. (а.с. 8-43).

08.09.2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до відповідача ПрАТ СТ Іллічівське , яким була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, з заявою про виплату страхового відшкодування, яку відповідачем залишено без відповіді (а.с. 153).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для покладення обв'язку з відшкодування заподіяної шкоди на відповідача ОСОБА_3 у зв'язку з його перебуванням на момент ДТП у трудових відносинах з ТОВ І-СОФ , яке й повинно нести відповідальність за спричинену моральну шкоду, а ПрАТ СТ Іллічівське - за спричинену матеріальну шкоду.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів.

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела, тобто особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналогічне роз'яснення міститься і в п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання застосування законодавства при вирішенні спорів по відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки № 4 від 01.03.2013 року.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Разом з тим, як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.6 вищенаведеної Постанови не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

Отже, з викладеного вбачається, що відповідальність за шкоду заподіяну працівником під час виконання ним трудових обов'язків, несе працедавець, з яким останній перебуває у трудових відносинах.

При цьому, доведенню підлягає не тільки факт перебування трудових відносин працівника з працедавцем в момент ДТП, але й виконання ним трудових обов'язків.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, частина 6 ст. 81 ЦПК України цієї статті вказує на те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як видно з матеріалів справи, на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди відповідач ОСОБА_3 керував належним йому на праві власності транспортним засобом VOLKSWAGEN TOUAREG , державний номерний знак НОМЕР_1, мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на даний транспортний засіб. ( а.с.139).

Відповідачем надано докази в підтвердження перебування його на момент ДТП в трудових відносинах з ТОВ І-СОФ , що підтверджуються фотокопією-витягом з трудової книжники на його ім'я, засвідченої нотаріально. Так згідно записам в трудовій книжці, ОСОБА_3 03.05.2016 року за наказом № 5 від 03.05.2016 року прийнято на посаду водія автотранспортних засобів ТОВ І-СОФ з випробувальним строком на 1 місяць та 06.06.2016 року його звільнено з займаної посади за ст. 28 КЗпП України на підставі наказу № 17 від 06.06.2016 року.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 в момент ДТП виконував трудові обов'язки водія зазначеного підприємства та виконував рейс на власному транспортному засобі VOLKSWAGEN TOUAREG , державний номерний знак НОМЕР_1до м. Кривого Рогу, так як у нього, як, у водія, був відсутній шляховий лист. В свою чергу, наявні в матеріалах справи наказ про відрядження № 15 від 27.05.2016 року та посвідчення про відрядження, підтверджують лише сам факт відрядження ОСОБА_3 до м. Кривого Рогу в період з 30.05.2016 року по 01.06.2016 року й не є підтвердженням, що саме в момент ДТП, останній виконував трудові обов'язки водія ТОВ І-СОФ .

Крім того, в постанові про адміністративне правопорушення від 08.07.2016 року, ухваленої Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу щодо ОСОБА_3 за фактом ДТП, яке мало місце 31.05.2016 року, місце роботи останнього вказано як фізична особа-підприємець та відомостей про будь-яке інше місце роботи ОСОБА_3 остання не містить (а.с. 7).

Факт здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_3, як фізичною особою-підприємцем, підтверджується й наданими суду апеляційної інстанції представником позивача податковою декларацією ФОП ОСОБА_3 за період з 03.05.2016 року по 03.08.2016 року та довідкою про його доходи за цей період.

Отже, доказів в підтвердження факту виконання в момент ДТП відповідачем ОСОБА_3 трудових обов'язків водія ТОВ І-СОФ , відповідач та його представник ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надали.

Натомість, згідно відомостей Державної податкової інспекції у Соломянському районі головного управління ДФС у м.Києві від 01.02.2018 року, згідно інформаційних ресурсів ДФС України відомості про прийняття на роботу правцівників ТОВ "І-Соф" за період 2016-2017р.р. відсутні.

Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції наведеного не врахував, дійшовши помилкового висновку, що ТОВ І-СОФ є належним відповідачем у справі, й на підставі ст. 1172 ЦК України повинен відшкодувати шкоду, завдану з вини ОСОБА_3

За таких обставин, колегія суддів, погоджуючись з доводами апеляційної скарги позивача та відхиляючи аргументи, наведені представником відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, вважає, що суд неправильно застосував норму ст. 1172 ЦК України й поклав відповідальність з відшкодування шкоди, заподіяної з вини ОСОБА_9 на ТОВ І-СОФ , як працедавця, без достатніх на те правових підстав, у зв'язку з чим скасовує ухвалене у справі рішення судом першої інстанції та ухвалює нове рішення по суті позову.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до змісту яких майнова та моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Отже, зі змісту положень ст. 1187, ч.1 ст. 1188, ст.ст. 1166, 1167 ЦК України вбачається, що єдиною підставою для покладення цивільно-правової відповідальності за завдану джерелом підвищеної небезпеки матеріальну та моральну шкоду є вина особи, яка її завдала.

Вина відповідача ОСОБА_3 у скоєнні даного ДТП підтверджується постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 08.07.2016 року, яка набрала законної сили, відповідно до якої ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП з застосуванням щодо нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. Цією постановою встановлено вину ОСОБА_3 у порушенні п. 12.1, 13.21, 2.3 б) ПДР України, що й спричинило виникнення ДТП (а.с. 7).

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини ДТП та докази участі в ній ОСОБА_3 у її вчиненні встановлені вищевказаною постановою, яка має преюдиційне значення в силу ч.2 ст. 82 ЦПК України.

Доказів в спростування своєї вини в скоєнні ДТП, відповідачем ОСОБА_3 ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано, тоді як, відповідно до вимог ст.ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченим ЦПК випадках.

У суді апеляційної інстанції представнику відповідача роз'яснено положення ст. 12 ЦПК України та ризик настання негативних наслідків, пов'язаних із невчиненням процесуальних дій.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що цивільна-правова відповідальність водія ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована ПрАТ СТ Іллічівське , що підтверджується полісом № АІ 8809834 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 19.10.2015 року, термін дії якого закінчується 18.10.2016 року (а.с. 74).

Відповідно до ст. 21 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

При цьому, ст. 3 зазначеного Закону передбачено, що, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників.

Необхідною умовою виникнення обов'язку страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором - ст. 6 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ).

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних встановлено правило, згідно якого при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, і ст. 33 - зобов'язання учасника дорожньо-транспортної пригоди повідомити страховика про дорожньо-транспортну пригоду. Зокрема в п. 33.1.2 п. 33.1 застережено, що учасник дорожньо-транспортної пригоди зобов'язаний вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно із п. 35.1 ст. 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ СТ Іллічівське з заявою про виплату страхового відшкодування у зв'язку з ДТП, що мало місце 31.05.2016 року з вини ОСОБА_11, яка була отримана останнім 08.09.2016 року (а.с. 153).

Однак, станом на теперішній час страхове відшкодування ОСОБА_2 не виплачено. При цьому, матеріали справи не містять доказів й відмови страховика ПрАТ СТ Іллічівське у його виплаті.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме ПрАТ СТ Іллічівське повинно нести відповідальність з виплати матеріальної шкоди, заподіяної відповідачем ОСОБА_3 внаслідок ДТП в межах лімітів відповідальності.

Статтею 1192 ЦК України визначено способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, відповідно до ч.1 якої, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, ст. 1194 передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_2, обрала відшкодування шкоди в спосіб відшкодування спричинених збитків (а.с. 2-5).

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № Д27/06/16 від 22 червня 2016 року сума матеріальної шкоди, заподіяної володільцю пошкодженого автомобіля NISSAN NOTE , державний номерний знак НОМЕР_3, в цінах станом на 10.06.2016 року становить 232770,00 грн., що відповідає ринковій вартості пошкодженого транспортного засобу (а.с. 8-43).

Саме вказану суму матеріальної шкоди просила позивач суд першої інстанції стягнути з відповідачів ПрАТ СТ Іллічівське та ОСОБА_3 в солідарному порядку.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником позивача надано висновок експерта № Д9/03/18 про оцінку транспортного засобу від 12.03.2018 року, яким визначено утилізаційну вартість автомобіля NISSAN NOTE , державний номерний знак НОМЕР_3 станом на 10.06.2016 року в розмірі 75909,48 грн. У зв'язку з цим, позивач ОСОБА_2 просила суд апеляційної інстанції стягнути солідарно з відповідачів матеріальну шкоду в розмірі 156860,52 грн. (232770,00 грн. - 75909,48 грн.).

Враховуючи те, що під час розгляду справи як судом першої, так і апеляційної інстанції позивач ОСОБА_12 не погодилася з визнанням її автомобіля фізично знищеним, колегія суддів вважає, що підстави для стягнення матеріального збитку у вигляді вартості пошкодженого транспортного засобу в розмірі 232770,00 грн. відсутні, оскільки відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання застосування законодавства при вирішенні спорів по відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки № 4 від 01.03.2013 року, у разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що підлягає відшкодуванню матеріальна шкода в розмірі 156860,52 грн.

Згідно п. 4 полісу № АІ 8809834 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 19.10.2015 року встановлений ліміт відповідальності страховика ПрАТ СТ Іллічівське -50000,00 грн. за шкоду завдану майну, франшиза складає 0,00 грн.

При цьому, 19.10.2015 року між ОСОБА_3 та ПрАТ СТ Іллічівське укладено договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, терміном дії по 18.10.2016 року включно, згідно умов якого предметом цього договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з його цивільною відповідальністю за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок ДТП, що сталася під час дії цього Договору за участю транспортного засобу. Пунктом 6 цього договору встановлено ліміт відповідальності страховика за шкоду - 100000,00 грн., франшиза - 0,00 грн. (а.с. 75).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо відшкодування матеріальної шкоди та покладення обов'язку з її відшкодування на ПрАТ СТ Іллічівське в межах ліміту його відповідальності - в розмірі 100000,00 грн. та в силу ст. 1194 ЦК України в розмірі 56860,52 грн. - на відповідача ОСОБА_3

При цьому, колегія суддів, погоджуючись з аргументами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, звертає увагу, що діючим законодавством не передбачено відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП в солідарному порядку страховиком та страхувальником, тоді як, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, особа яка її заподіяла, зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) за правилами ст. 1194 ЦК України.

Вирішуючи спір, щодо вимог ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку з ПрАТ СТ Іллічівське та ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Зі змісту позовних вимог ОСОБА_2 вбачається, що вона просила суд відшкодувати моральну шкоду, пов'язану з душевними стражданнями, яких вона зазнала у зв'язку з пошкодженням її майна.

Статтею 1167 ЦК України передбачено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, частина перша якої прямо зазначає на наявність вини як умову виникнення зобов'язання відшкодування моральної шкоди.

Аналогічне роз'яснення надане й Пленумом Верховного Суду України в п. 5 Постанови Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року № 4 зі змінами та доповненнями.

Абз. 3 п.5 наведеної Постанови Пленуму Верховного Суду України вказує на те, що особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Враховуючи те, що ДТП сталося з вини ОСОБА_3, що останнім не спростовано, та зміст позовних вимог ОСОБА_2 щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 й повинен нести відповідальність перед позивачем за спричинену йому неправомірними діями моральну шкоду.

При цьому, обов'язок страховика ПрАТ СТ Іллічівське з відшкодування на користь позивача ОСОБА_2 моральної шкоди, пов'язаної з душевними стражданнями, яких вона зазнала у зв'язку з пошкодженням її автомобіля внаслідок ДТП виключається, оскільки ст. 26-1 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних передбачено відшкодування страховиком моральної шкоди потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП.

Відповідно до ч.3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналогічне роз'яснення щодо порядку визначення розміру відшкодування моральної шкоди судом надане Пленумом Верховного Суду України в п.9 Постанови Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами.

Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача, колегія суддів враховує обставини справи, характер правопорушення та його наслідки, ступінь вини особи, яка її завдала, відсутність вини позивача як потерпілої особи, глибину тих моральних страждань, яких зазнала позивач у зв'язку з пошкодженням її транспортного засобу, а також засади розумності та справедливості, відповідно до положень ст. 23 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню та приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що позов ОСОБА_2 в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково та факт сплати позивачем ОСОБА_2 судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про покладення обов'язку зі сплати судового збору на кожного з відповідачів - ПрАТ СТ Іллічівське , та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 в розмірі по 3722,85 грн. з кожного.

В частині заявлення вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3 витрат на правову допомогу, колегія суддів не вбачає підстав для їх стягнення, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, 03 червня 2016 року ОСОБА_2 уклала договір про надання юридичних послуг з метою отримання юридичної допомоги ОСОБА_10, який є фахівцем у галузі права, а 25 липня 2016 року пред'явила до суду даний позов (а.с. 44-45).

Згідно з роз'ясненнями, що надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 47 Постанови Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах від 17 жовтня 2014 року № 10, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК України, в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року).

При цьому, в п. 48 зазначеної Постанови роз'яснено, що зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав договір про надання юридичних послуг від 03.06.2016 року, нотаріально посвідчену довіреність на представництво інтересів ОСОБА_2 ОСОБА_10 від 03.06.2016 року та розрахунок послуг за надану юридичну допомогу.

Отже, враховуючи те, що дії на виконання договору про надання правової допомоги були вчинені фахівцем у галузі права до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання Цивільним процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII законної сили, тому позивач має право на відшкодування понесених витрат, однак у разі їх документального підтвердження та доведення.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в підтвердження оплати здійснених витрат, що виключає наявність підстав для їх стягнення з відповідача.

Керуючись ст.ст. 367, 374, п.п. 2,4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, Апеляційний суд Дніпропетровської області, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 31 березня 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Приватного акціонерного товариства Страхове товариство Іллічівське , Товариства з обмеженою відповідальністю І-СОФ про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхове товариство Іллічівське , на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 56860,52 грн. та моральну шкоду в розмірі - 5000,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхове товариство Іллічівське , та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі по 3722,85 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: