Постанова

від 12.04.2018 по справі 372/3402/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 520/2218/15-ц

провадження № 61-11313св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_4,

суб'єкт оскарження (заінтересована особа) - старший державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Шатохін Олександр Павлович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за скаргою ОСОБА_4 на дії старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Шатохіна Олександра Павловича за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 9 серпня 2016 року у складі у складі колегії суддів: Короткова В. Д., Заїкіна А. П., Калараш А. А.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Шатохіна О. П. (далі - державний виконавець).

Скарга мотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 липня 2010 року у справі № 2-1362/10 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи: виконавчий комітет Одеської міської ради, комунальне підприємство Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості , про встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у здійснені права на приватизацію земельної ділянки, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання права власності на побудовані споруди, задоволено частково.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2013 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 липня 2010 року скасовано в частині встановлення меж земельної ділянки та встановлення порядку користування земельною ділянкою та ухвалене у цій частині нове рішення.

На підставі даних рішень Київським районним судом м. Одеси 18 квітня 2014 року був виданий виконавчий лист у справі № 2-1362/10 , яким ОСОБА_6 визначено стягувачем, а ОСОБА_4 - боржником.

У виконавчому листі визначено порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 згідно заключення судової будівельно-технічної експертизи від 29 жовтня 2013 року № 16184, графічного варіанту, відображеному в додатку № 6, наступним чином: співвласнику ОСОБА_6 в особисте користування виділити земельну ділянку площею 341 кв.м, розташовану з приляганням до фасадної правої і задньої зовнішнім межам, що включає, в тому числі, площу, зайняту частиною житлового будинку літ. А і надвірною будовою літ. К . Вхід і в'їзд на ділянку зберегти існуючий через ворота, влаштовані в огородженні фасадної межі зі сторони проїзду без назви.

25 квітня 2014 року державним виконавцем було відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 статті 26 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон), з тих підстав, що виконавчим документом не встановлено заходи примусового виконання рішення, про що свідчить відповідна відмітка у виконавчому листі.

При повторному зверненні ОСОБА_6 до виконавчої служби з тим же виконавчим листом, 30 грудня 2014 року постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження № 45942360 на виконання виконавчого листа у справі № 2-1362/10.

Скаржник зазначає, що виконавчий лист у справі № 2-1362/10 не відповідає вимогам Закону,оскільки не містить заходів примусового виконання, передбачених статтею 32 Закону, не містить вимог щодо зобов'язання боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, передбачених частиною 1 статті 75 Закону, що виключає можливість застосування будь-яких заходів примусового виконання, а тому державний виконавець мав відмовити у відкритті виконавчого провадження, так як він вчинив 25 квітня 2014 року.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_4 просила суд визнати дії державного виконавця по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження № 45942360 по примусовому виконанню виконавчого листа у справі № 2-1362/10, виданого 18 квітня 2014 року Київським районним судом м. Одеси незаконними, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 45942360, винесену 30 грудня 2014 року.

29 лютого 2015 року ОСОБА_4 подала до суду уточнену заяву, в якій окрім наведеного, просила поновити пропущений строк на оскарження дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 45942360 як такий, що пропущений з поважних причин.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2016 року скаргу ОСОБА_4 задоволено. Визнано дії державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження № 45942360 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-1362/10, виданого 18 квітня 2014 року Київським районним судом м. Одеси, який набрав чинності 23 грудня 2013 року - незаконними. Скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження № 45942360, винесену 30 грудня 2014 року державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-1362/10, виданого 18 квітня 2014 року Київським районним судом, який набрав чинності 23 грудня 2013 року.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 45942360 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-1362/10, виданого 18 квітня 2014 року Київським районним судом м. Одеси, підлягає скасуванню оскільки 25 квітня 2014 року тим же державним виконавцем вже було відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 статті 26 Закону

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 серпня 2016 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2016 року скасовано. У задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання судового збору.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що частиною першою статті 26 Закону не передбаченої такої підстави відмови у відкритті виконавчого провадження, як існування постанови про відмову в відкритті виконавчого провадження. А посилання суду першої інстанції на пункт 8 частини першої статті 26 Закону є безпідставним, оскільки цей пункт стосується інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження. Тобто цей пункт відсилає до закону, яким передбачені інші обставини. Однак суд першої інстанції не зазначив яким законом та які інші обставини виключають здійснення виконавчого провадження.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що після винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 статті 26 Закону до виконавчого листа № 2-1362/10 ніяких змін внесено не було. Обставини, що виключають здійснення виконавчого провадження, а саме, відсутність заходів примусового виконання, як існували, так і залишились. Повторне пред'явлення до виконання виконавчого листа можливо, якщо виконавче провадження відкривалось у випадках передбачених Законом. Крім того, сторони виконавчого провадження з постановою від 25 квітня 2014 року про відмову у відкритті виконавчого провадження № 43132658 за виконавчим листом № 2-1362/10 погодились, її не оскаржували; постанова від 25 квітня 2016 року не визнана судом незаконною та не скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби в порядку, передбаченому Законом. Висновок суду про те, що суд першої інстанції повинен був зазначити, який закон, та які обставини виключають здійснення виконавчого провадження, не ґрунтуються на законі та спростовується матеріалами справи.

У запереченні на касаційну скаргу від 30 вересня 2016 року ОСОБА_6 зазначав, що ОСОБА_4 перешкоджає виконанню рішення суду від 23 грудня 2013 року, відмовляється від підписання та узгодження технічної документації, чинить перешкоди службовим особам у здійсненні будь-яких дій щодо виконання судового рішення та безпідставно оскаржує усі дії державного виконавця. Поданий до виконання виконавчий лист відповідає вимогам Закону.

20 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що 26 липня 2010 року Київським районним судом м. Одеси позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4, треті особи: виконавчий комітет Одеської міської ради, комунальне підприємство Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості , про встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у здійснені права на приватизацію земельної ділянки, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання права власності на побудовані споруди (справа № 2-1362/10) задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_6 нерухомим майном у вигляді 3/4 частин будинку АДРЕСА_1

Зобов'язано ОСОБА_4 відкрити доступ до вікна та капітальної стіни для забезпечення ОСОБА_6 можливості ремонту та обслуговування будинку та вікна.

Встановлені межі земельної ділянки в натурі за адресою: АДРЕСА_1, м. Одеса та виділені ідеальні частки земельної ділянки кожному співвласнику наступним чином:

співвласнику 3/4 частин - ОСОБА_6 межі розподілу земельної ділянки встановити наступним чином:

- від кута огорожі з суміжним користувачем (від точки 1) по прямій лінії на відстань 27, 72 м вздовж лінії огорожі зі суміжним користувачем (до точки 2);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 11, 75 м вздовж лінії огорожі зі суміжним користувачем до перетину з лінією огорожі, розташованою зі сторони тупикового проїзду (до точки 3);

- з наступним поворотом вправо під кутом 90 по прямій лінії на відстань 6, 17 м по лінії огорожі, розташованої зі сторони тупикового проїзду (до точки 4);

- з наступним поворотом вправо під кутом 90 по прямій лінії на відстань 0, 45 м (до точки 18);

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстань 3, 75 м (до точки 19);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 1, 0 м до перетину з зовнішньою стіною житлового будинку літ. А (до точки 8);

- в подальшому у тому ж напрямку по прямій лінії на відстань 5, 6 м вздовж внутрішньої стіни житлового будинку літ. А , розташованої між житловими приміщеннями 1-5 і 3-3 (до точки 9);

- з наступним поворотом вліво під кутом 90 по прямій лінії на відстань 6, 8 м вздовж внутрішньої стіни житлового будинку літ А , розташованої між приміщеннями 1-5 житлова, 1-4 житлова і 3-2 житлова, 3-1 кухня, 3-5 санвузол, до перетину з зовнішньою стороною житлового будинку літ. А (до точки 10);

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстань 1, 5 м по лінії огорожі з суміжним користувачем ОСОБА_4 (до точки 11);

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстань 3, 02 м вздовж лінії огорожі зі суміжним користувачем ОСОБА_4 (до точки 12);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 1,0 м вздовж лінії огорожі зі суміжним користувачем ОСОБА_4 (до точки 14);

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстань 5, 95 м (до точки 15);

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстань 8, 62 м (до точки 16);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 7, 65 м до перетину з лінією огорожі з суміжним користувачем (до точки 17);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 14, 77 м вздовж лінії огорожі з суміжним користувачем (до точки 6);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 25, 17 м вздовж лінії огорожі з суміжним користувачем до початкової точки підрахунку (до точки 1).

Що складає площу земельної ділянки, яка виділяється співвласнику 3/4 частин - ОСОБА_6, (з врахуванням площі забудови приміщеннями житлового будинку літ. А і надвірними спорудами), складає - 441, 1 кв.м , що відповідає площі згідно з ідеальною часткою.

Співвласнику 1/4 частини - ОСОБА_4 межі розділу земельної ділянки, встановлено наступним чином:

- від кута огорожі, розташованої зі сторони тупикового проїзду (від точки 4) по прямій лінії на відстань 9, 50 м вздовж лінії огорожі (до точки 5);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 6, 1 м вздовж лінії огорожі зі суміжним користувачем (до точки 17);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 7, 65 м (до точки 16);

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстань 8, 62 м (до точки 15);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 5,95 м до перетину з лінією огорожі з суміжним користувачем ОСОБА_6 (до точки 14);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 1,0 м вздовж лінії огорожі з суміжним користувачем ОСОБА_6 (до точки 12);

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстань 3, 02 м вздовж лінії огорожі з суміжним користувачем ОСОБА_6 (до точки 11);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 1, 50 м вздовж лінії огорожі з суміжним користувачем ОСОБА_6 до перетину з зовнішньою стіною житлового будинку літ. А (до точки 10);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 6, 8 м вздовж внутрішньої стіни житлового будинку літ. А , розташованої між приміщеннями 1-5 житлова, 1-4 житлова і 3-2 житлова, 3-1 кухня, 3-5 санвузол (до точки 9);

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстань 5, 6 м вздовж внутрішньої стіни житлового будинку літ. А , розташованої між житловими приміщеннями 1-5 і 3-3, до перетину з зовнішньою стіною житлового будинку літ. А (до точки 8);

в подальшому у тому ж напрямку по прямій лінії на відстань 1,0 м (до точки 19);

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстань 3, 75 м (до точки 18);

- з наступнігм поворотом вліво по прямій лінії на відстань 0, 45 м до перетину з лінією огорожі, що розташована зі сторони тупикового проїзду до початкової точки підрахунку (до точки 4).

Таким чином, площа земельної ділянки, яку виділяється співвласнику 1/4 частини - ОСОБА_4 (з урахуванням площі забудови приміщеннями житлового будинку літ. А і надвірними спорудами), складає - 147,0 кв.м, що відповідає площі відповідно до ідеальної частки.

В решті вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6, Одеської міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у здійсненні права на приватизацію земельної ділянки, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання права власності на побудовані споруди -задоволено частково.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, м. Одеса між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 згідно з межами розподілу земельної ділянки вказаної вище.

В решті вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2013 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 липня 2010 року в частині встановлення меж земельної ділянки в натурі та виділення ідеальних часток земельної ділянки і в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення.

Визначено порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 м. Одеса згідно заключення судової будівельно- технічної експертизи від 29 жовтня 2013 року № 16184, графічний варіант відображений в додатку № 6 наступним чином:

співвласнику ОСОБА_6 в особисте користування виділено земельну ділянку площею 341 кв.м, розташовану з приляганням до фасадної правої і задньої зовнішнім межам, що включає, в тому числі, площу зайняту частиною житлового будинку лiт. А і надвірною будовою літ. К .

вхід і в'їзд на ділянку зберегти існуючий через ворота влаштовані в огородженні фасадної межі зі сторони проїзду без назви.

Співвласнику ОСОБА_4 в особисте користування виділити земельну ділянку площею 226 кв.м, розташованої з приляганням до фасадної лівої і задньої зовнішнім межам, що включає, в тому числі, площу зайняту частиною житлового будинку літ. А і надвірними будовами літ. Б , В , О .

Вхід на ділянку зберегти існуючий через ворота влаштовані в огородженні фасадної межі зі сторони проїзду без назви.

Межі, що відділяють ділянки особистого користування співвласників домоволодіння по варіанту порядку користування земельною ділянкою описуються наступним чином:

- від задньої межі з точки розташованої з відступом 21,22 м. від правої межі по напрямку до фасадної межі по прямій лінії довжиною 6,60м;

- поворот наліво по прямій лінії довжиною 9,26 м. вздовж прибудов літ а6 і а5 з відступом 1м.;

- поворот направо довжиною 4,52 м по похилій лінії до перетину з віссю існуючої огорожі;

- поворот направо по осі розподільної огорожі довжиною 1,42 м на зовнішню стіну в місце примикання прилягання зовнішніх стін прибудов літ. а4 и літ. а5 ;

- далі по осях міжквартирних перегородок на всю їх довжину до перетину з зовнішньою стіною будинку літ. А орієнтованої на ліву бокову межу ділянки;

- далі по лінії подовження довжиною 1,0 м по напрямку до правої бічної межі;

- поворот наліво вздовж зовнішньої стіни з відступом 1,0 м довжиною 3,75 м;

- поворот направо по кам'яній огорожі довжиною 0,46 м до перетину з фасадною межею земельної ділянки.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

18 квітня 2014 року Київським районним судом м. Одеси був виданий виконавчий лист по справі № 2-1362/10, яким визначено порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 згідно заключення судової будівельно-технічної експертизи від 29 жовтня 2013 року № 16184, графічного варіанту, відображеному в додатку № 6, наступним чином: співвласнику ОСОБА_6 в особисте користування виділено земельну ділянку площею 341 кв.м, розташовану з приляганням до фасадної правої і задньої зовнішнім межам, що включає, в тому числі, площу, зайняту частиною житлового будинку літ. А і надвірною будовою літ. К . Вхід і в'їзд на ділянку збережено існуючий через ворота, влаштовані в огородженні фасадної межі зі сторони проїзду без назви.

Також у виконавчому листі містилася відмітка про те, що 25 квітня 2014 року державним виконавцем було відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону, з тих підстав, що виконавчим документом не встановлено заходи примусового виконання рішення.

У грудні 2014 року ОСОБА_6 повторно звернувся до виконавчої служби з тим же виконавчим листом, за результатами розгляду якого державним виконавцем 30 грудня 2014 року було відкрито виконавче провадження № 45942360.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 383 ЦПК України 2004 року встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідного до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_4, звертаючись із скаргою на дії державного виконавця, вважала, що оскільки 25 квітня 2014 року державним виконавцем було відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 статті 26 Закону у зв'язку з тим, що виконавчим документом не встановлено заходи примусового виконання рішення, то виконавчий лист у справі № 2-1362/10 не відповідає вимогам Закону, тому державний виконавець мав відмовити у відкритті виконавчого провадження.

У частині першій статті 26 Закону визначено обставини, за яких державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження.

Разом з цим частина перша цієї статті не містить такої підстави відмови у відкритті виконавчого провадження, як існування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Зокрема у пункті 8 частини першої вказаної статті Закону зазначено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Тобто, посилання суду першої інстанції на пункт 8 частини першої статті 26 Закону є безпідставними, оскільки цей пункт стосується інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження. Даний пункт відсилає до закону, яким передбачені інші обставини.

Отже, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, встановив, що відмова у відкритті виконавчого провадження від 25 квітня 2014 року не перешкоджає відкриттю виконавчого провадження при повторному пред'явленні виконавчого листа до виконання; судом першої інстанції не зазначено, яким законом та які інші обставини виключають здійснення виконавчого провадження в даній справі.

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження № 43132658 від 25 квітня 2014 року, прийнята з підстав відсутності у виконавчому листі заходів примусового виконання рішення, стягувачем до суду не оскаржувалася, тому при повторному пред'явленні до виконання того ж виконавчого листа, державний виконавець мав відмовити у відкритті виконавчого провадження, є помилковими з огляду на таке.

У статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Тобто, оскарження постанови державного виконавця від 25 квітня 2014 року є правом ОСОБА_6

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 з метою забезпечення виконання рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2013 року повторно звернувся до державного виконавця у порядку статті 25 Закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргуОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 9 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик