Рішення

від 17.04.2018 по справі 910/726/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 17.04.2018Справа №  910/726/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіль» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вулиця Соборна, буд.1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Ген-Буд Підряд» (03138, м. Київ, пров. Охтирський, будинок 7, офіс 16) про стягнення 34 327,43 грн. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Профіль» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Ген-Буд Підряд» про стягнення 34 327,43 грн., з яких: 32 429,81 грн. основного боргу, 517,10 грн. 3% річних, 1380,52 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язання із своєчасної оплати поставленого за видатковою накладною  товару, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втратив від інфляції у вказаних сумах. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2018 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіль» залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви. 08.02.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної зави від 07.02.2018р. вих. №12, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2018  року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/726/18 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/726/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь – якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Ухвала Господарського суду міста Києва від 09.02.2018 року, яка надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: 03138, м. Київ, пров. Охтирський, будинок 7, офіс 16, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання» та адресату не вручена, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення Форми 20 та поштовим конвертом, в якому ухвала суду від 09.02.2018 у справі № 910/726/18 була надіслана на адресу відповідача. Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач не повідомив суд про іншу адресу, відмінну від адреси місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Ген-Буд Підряд», яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 910/726/18. Суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. За таких обставин, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Ген-Буд Підряд» не скористалось наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України. При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. У відповідності до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Частиною 2 ст. 642 Цивільного кодексу України визначено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Судом встановлено за матеріалами справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Профіль»  в липні 2017 було виставлено відповідачеві рахунок № 7749 на оплату товару та послуг на суму 32429,81 грн., копія якого наявна в матеріалах справи. Як зазначено в виставленому позивачем рахунку, оплаті підлягали послуги по обробці матеріалу та будівельні матеріали. На підставі виставленого рахунку ТОВ «Профіль» було здійснено відвантаження ТОВ «БК ГЕН-БУД Підряд» товару, а саме, алюмінієво-композитні панелі на загальну суму 28255,83 грн., в т.ч. ПДВ, а також надані послуги з порізки та фрезерування матеріалу на суму 4173,98 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № 5964 від 212.07.2017 року на суму 32429,81 грн. Таким чином, з матеріалів позовної заяви вбачається, що договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався. Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджуються обставини щодо передачі товару відповідачу та прийняття його останнім, а також надання позивачем послуг відповідачу та прийняття їх, суд, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків. При цьому зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що позивач зобов'язався поставити відповідачу товар – панелі та надати послуги по обробці матеріалу, а відповідач зобов'язався оплатити товар та послуги, які зазначені у відповідному рахунку на оплату та видатковій накладній. Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами, свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки, з елементами договору про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України  та § 1  глави 30 Господарського кодексу України, а також глави 63 Цивільного кодексу України. Суд зазначає, що можливість укладення сторонами змішаного договору та узгодження ними умов в такому договорі не суперечить приписам ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Окрім того, згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. На підтвердження факту поставки відповідачеві товару та надання послуг позивачем надана копія відповідної видаткової накладної № 5964 від 12.07.2017 року за спірний період, отримання товару та прийняття послуг згідно якої ТОВ «БК ГЕН-БУД Підряд» підтверджується підписом представника останнього. Заперечень щодо факту поставки товару та надання послуг за вказаною видатковою накладною відповідачем суду не надано. В свою чергу доказів пред'явлення відповідачем на час здійснення поставки претензій щодо якості, кількості товару та термінів поставки, якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг, а також наявності Актів про виявлені недоліки поставленого товару та невідповідності від відповідача до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «Профіль» умов зобов'язання з поставки та надання послуг з боку відповідача на момент спірних правовідносин відсутні. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано взяті на себе зобов'язання з передачі товару (алюмінієво-композитних панелей) та обробки матеріалу (порізки та фрезерування), а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар та послуги без будь - яких зауважень, факт передачі позивачем товару та надання послуг належним чином підтверджено матеріалами справи. Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Отже, за висновками суду, підписання без зауважень позивачем та відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, зокрема, як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару та надання послуг відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з оплати, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги та прийнятий від позивача товар. Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У відповідності до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Судом встановлено, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки з елементами надання послуг, за яким сторони не визначили строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар. Єдиною зазначеною у рахунку умовою продажу зазначено узгодження заздалегідь терміну виконання та відвантаження оплаченого замовлення, яке включає порізку, гнуття, фрезерування, свердління тощо, та здійснюється за наявності у представника відповідача довіреності і документа, що посвідчує особу, а також зазначено про дійсність рахунку протягом одного банківського дня. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої  статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої  статті 530 ЦК України. Вищезазначена позиція кореспондується з п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, згідно якого також встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні  Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема,  статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Отже, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою  статті 692 ЦК України. Враховуючи вищезазначені правові норми, оскільки інший строк оплати товару  (замовлення) сторонами у накладній та рахунку встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем у повному обсязі після отримання товару. Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставивши товар та надавши попередньо послуги обробки матеріалу, а відповідач в порушення досягнутих між сторонами домовленостей не оплатив поставлений товар та має перед позивачем заборгованість з оплати останнього та послуг з обробки матеріалу в загальній сумі 32429,81 грн. з ПДВ. Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару та послуг з обробки матеріалу відповідно до досягнутих між сторонами домовленостей, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві в сумі 32429,81 грн. Окрім того, оскільки, на думку позивача, відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого за видатковою накладною товару, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено нарахування 3% річних в сумі 517,10 грн. за період з 13.07.2017 року по 22.01.2018 року, та втрат від інфляції в сумі 1380,52 грн. за період з 13.07.2017 року по 31.12.2017 року, які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку. Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини,  господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу позивачем нормативно та документально доведені в сумі 32429,81 грн., а тому підлягають задоволенню у вказаній сумі. Суд зазначає, що спір у даній справі стосується порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної оплати поставленого товару та послуг з попередньої обробки матеріалу. Згідно пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення досягнутих між сторонами домовленостей у визначений строк оплату поставленого товару не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання. Окрім того, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого товару позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено нарахування 3% річних в сумі 517,10 грн. за період з 13.07.2017 року по 22.01.2018 року, та  втрат від інфляції в сумі 1380,52 грн. за період з 13.07.2017 року по 31.12.2017 року. Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з п. 4.1Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі – Постанова № 14) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. У відповідності до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови № 14інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14). Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців. Суд зазначає, що згідно з п. 3 Постанови № 14, інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений. В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку. Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 517,10 грн. процентів річних та 1380,52 грн. втрат від інфляції за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 517,10 грн. процентів річних та 1380,52 грн. Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача. Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. З урахуванням вищевикладеного, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Ген-Буд Підряд» (03138, м. Київ, ПРОВУЛОК ОХТИРСЬКИЙ, будинок 7, офіс 16; код ЄДРПОУ 40538243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіль» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, ВУЛИЦЯ СОБОРНА , будинок 1; код ЄДРПОУ 25294416) 32 429,81 грн. (тридцять дві тисячі чотириста двадцять дев'ять грн. 81 коп.) - заборгованість, 517,10 грн. (п'ятсот сімнадцять грн. 52 коп.) - процентів річних, 1380,52 грн. (одну тисячу триста вісімдесят грн. 52 коп.) - втрат від інфляції, 1 762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.) - судового збору. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України) У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Суддя                                                                                         М.М. Якименко