Рішення

від 18.04.2018 по справі 905/346/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.04.2018 м.Харків Справа № 905/346/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григорєвої М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю РЕГИОН-ТРЕЙДИНГ (АДРЕСА_1, 85102)

до відповідача: Приватного підприємства Астон (вул. Орджонікідзе, 2-В, м.Краматорськ, Донецька область, 84306)

про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 104863,61грн. та 3% річних у розмірі 7214,00грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність від 29.11.17р.

від відповідача: ОСОБА_2 довіреність №39/18 від 12.03.18р.

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю РЕГИОН-ТРЕЙДИНГ , м.Костянтинівка, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства Астон , м.Краматорськ, Донецька область про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 104863,61грн. та 3% річних у розмірі 7214,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №03/04/2007 від 03.04.2007р. та рішення господарського суду Донецької області №905/2524/14 від 12.06.2014р., внаслідок чого, додатково нараховує 3% річних та інфляційні втрати.

В якості правових підстав позову позивач зазначив положення статей 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.229 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/346/18.

Ухвалою господарського суду від 02.03.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/346/18; справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 28.03.2018р.

20.03.18р. до суду від відповідача надійшов відзив №43/18 від 15.03.18р. на позовну заяву, у якому останній просить суд застосувати строк позовної давності, передбачений ст.257 Цивільного кодексу України. На переконання відповідача, позивачем пропущений 3 річний строк для звернення до суду з відповідною заявою, оскільки строк для нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних витік 20.03.17р., в той час як позовна заява датована 27.12.17р.

28.03.18р. до суду від позивача надійшло клопотання №0327/2018 від 27.03.18р., у якому останній повідомляє про необхідність розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, а також просить суд долучити до матеріалів справи докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 28.03.18р. у судовому засіданні оголошена перерва до 18.04.18р.

06.04.18р. до суду від відповідача надійшли письмові пояснення №57/18 від 30.03.18р., у яких відповідачем наведений власний розрахунок інфляційних втрат. За твердженнями відповідача, виходячи з проведеного ним розрахунку, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат допущена помилка, а тому розмір інфляційних втрат підлягає зменшенню на 17159,15грн. Також, відповідач просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу вдвічі виходячи з розумної необхідності судових витрат по даній справі.

12.04.18р. на адресу суду надійшло доповнення до відзиву відповідача від 10.04.18р. №60/18 в якому відповідач зазначив з посиланням на постанову Верховного суду України від 20.01.2016р. по справі №6-2759цс15, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону України Про виконавче провадження і неможливо застосовувати норми ст.625 Цивільного кодексу України.

У судове засідання 18.04.18р. представник позивача з'явився надав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів щодо витрат на оплату правничої допомоги та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.04.18р. проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін суд

встановив:

Рішенням господарського суду Донецької області №905/2524/14 від 12.06.2014р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю РЕГИОН-ТРЕЙДИНГ , м.Костянтинівка, Донецька область до Приватного підприємства Астон , м.Краматорськ, Донецька область задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 137294,08грн., судовий збір в сумі 2745,85грн., витрати по сплаті вартості послуг адвоката в сумі 7424,00грн.

Рішення господарського суду Донецької області №905/2524/14 від 12.06.2014р. мотивовано невиконанням відповідачем умов договору №03/04/2007 від 03.04.2007р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.01.2015р. у справі №905/2524/14 рішення господарського суду Донецької області від 12.06.2014р. у справі №905/2524/14 залишено без змін.

На виконання рішення господарського суду Донецької області від 12.06.2014р. у справі №905/2524/15 господарським судом Донецької області видано наказ №905/2524/14 від 24.06.2014р. про примусове виконання рішення.

Відділом державної виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання наказу №905/2524/14 від 24.06.2014р.

На виконання судового рішення відповідачем сплачено 09.10.15р. заборгованість у сумі 11695,75грн. та 29.12.2015р. заборгованість у сумі 135768,21грн.

Таким чином, враховуючи несвоєчасне виконання зобов'язань відповідача перед позивачем щодо оплати боргу, позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам суд виходить з наступного:

Згідно з ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України).

Також підстави припинення зобов'язання визначені статтями 599, 600, 601, 604-609 Цивільног кодексу України.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України) .

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Крім того, за змістом ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідача існувало прострочене зобов'язання перед позивачем в частині погашення основного зобов'язання у сумі 137294,08грн., що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Рішенням суду від 12.06.2014р. у справі №905/2524/14 (залишеним в силі постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.01.15р. у справі №905/2524/14) стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 137294,08грн., судовий збір в сумі 2745,85грн., витрати по сплаті вартості послуг адвоката в сумі 7424,00грн., всього 147463,96грн.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно платіжного доручення №1758 від 08.10.2015р. (проведено банком 09.10.2015р.) відповідачем сплачена заборгованість у сумі 11695,75грн. та згідно платіжного доручення №2303 від 28.12.2015р. (проведено банком 29.12.2015р.) у сумі 135768,21грн.

Позивач визначив період нарахування заявлених до стягнення сум 3% річних з 21.03.2014р. по 09.10.2015р. нараховані на суму боргу 137294,08грн. та з 10.10.2015р. по 28.12.2015р. нараховані на суму боргу 125598,33грн. та інфляційних нарахувань з березня 2014 року по вересень 2015 року (включно) на суму боргу 137294,08грн. та за жовтень 2015 року по грудень 2015 року (включно) на суму боргу 125598,33грн.

За змістом позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 3% річних, нарахованих за період з 21.03.2014р. по 09.10.2015р. в сумі 6398,00грн., а також нарахованих за період з 10.10.2015р. по 28.12.2015р. в сумі 816,00грн., а всього 7214,00грн. та інфляційні нарахування з березня 2014 року по вересень 2015 року (включно) та з жовтня 2015 року по грудень 2015 року (включно) в сумі 104 863,61грн.

У постанові Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №918/329/16, прийнятій у зв'язку з неоднаковим застосування судами ст.625 Цивільного кодексу України, викладено правову позицію щодо правової природи нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та обчислення перебігу строку позовної давності в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, зазначено, що правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.2018р. у справі №906/1283/16.

Судами встановлено, що інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 ЦК України, внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Також, у вказаній постанові Верховним Судом з посиланням на Рекомендації Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав про пропуск позивачем строків позовної давності.

Главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Загальний строк позовної давності за порушення грошових зобов'язань встановлений тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові (ст.267 Цивільного кодексу України).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст.261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 264 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (п.4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Враховуючи те, що позивач звернувся з даним позовом до суду 16.02.2018р., а доказів переривання позовної давності щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат позивачем суду не надано, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є загальний період з 16.02.2015р. по 16.02.2018р.

Провівши розрахунок 3% річних відповідно до норм чинного законодавства судом встановлено, що такі нарахування за період з 16.02.2015р. по 08.10.2015р. на суму боргу 137294,08грн. складають 2651,84грн. та за період з 09.10.2015р. по 28.12.2015р. на суму боргу 125598,33грн. складають 836,18грн.

Таким чином, загальний розмір 3% річних, який підлягає стягненню становить 3488,02грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань за період з лютого 2015р. по вересень 2015р. та за період з жовтня 2015р. по грудень 2015р. суд дійшов висновку, що інфляційні нарахування за період з лютого 2015р. по вересень 2015р. (включно) нараховані на суму боргу 137294,08грн. складають 41479,58грн. та за період з жовтня 2015р. по грудень 2015р. (включно) нараховані на суму боргу 125598,33грн. складають 1731,65грн., а всього 43211,23грн.

Таким чином, загальний розмір інфляційних, який підлягає стягненню становить 43211,23грн.

Перевірка розрахунку 3% річних та інфляційних здійснена судом за допомогою програми Ліга Закон .

Вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних, нараховані за період 21.03.2014р. по 15.02.2015р. задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

За вказаних обставин, виходячи з вищевикладеного суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних частково у розмірі: 3% річних -3488,02грн., інфляційні нарахування - 43211,23грн.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача в яких останній посилаючись на правову позицію Верховного суду України викладену в постанові від 20.01.2016р. по справі №6-2759цс15 зазначає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону України Про виконавче провадження і неможливо застосовувати норми ст.625 Цивільного кодексу України, з наступних підстав.

Правова позиція Верховного суду України викладена у вищенаведеній постанові стосується цивільних правовідносинах, які склалися під час трудових відносин щодо виплатити одноразової грошової допомоги фізичній особі відповідно до статей 9, 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Верховний суду України в постанові від 20.01.2016р. по справі №6-2759цс15 зазначив, що передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Предметом розгляду даної справи є стягнення з відповідача - Приватного підприємства Астон інфляційних нарахувань та 3% річних за неналежне виконання грошових зобов'язань за договором №03/04/2007 від 03.04.2007р. та рішенням господарського суду Донецької області №905/2524/14 від 12.06.2014р., що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.01.2018р. у справі №906/1283/16 не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ч.1 ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно положень ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивач в позовній заяві вказав попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат в сумі 15 807,77грн., які складаються з витрат на сплату судового збору та витрат на послуги адвоката.

Інтереси позивача у даній справі представляв адвокат ОСОБА_1, який приймав участь в судових засіданнях 28.03.18р. та 18.04.18р., готував та подавав документи, тощо.

В підтвердження факту надання правничої допомоги та понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 11800,00грн., позивачем надано: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1996 від 24.03.11р., ордер серії АА №063385 від 05.12.17р., копію актів приймання-передачі наданих послуг від 27.03.18р. та від 18.04.18р., рахунків-фактур №0327/18 від 23.03.18р. та №0417/18 від 17.04.18р., копії квитанцій від 27.03.18р. на суму 5000,00грн. від 17.04.18р. на суму 6800,00грн.

Суд приймає в якості належних та допустимих доказів надані позивачем документи в підтвердження надання правничої допомоги та понесення витрат в сумі 11800,00грн.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Регион-Трейдинг , м.Костянтинівка, Донецька область до Приватного підприємства Астон , м.Краматорськ, Донецька область про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 104863,61грн. та 3% річних у розмірі 7214,00грн., задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства Астон (вул. Орджонікідзе, 2-В, м.Краматорськ, Донецька область, 84306; код ЄДРПОУ 31054936) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Регион-Трейдинг (АДРЕСА_2, 85102; код ЄДРПОУ 32749170) 3% річних в розмірі 3488,02грн., інфляційні нарахування у розмірі 43211,23грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4916,69грн., судовий збір в розмірі 734,02грн.,

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні 18.04.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.04.2018р.

Суддя М.О. Лейба