Рішення

від 16.04.2018 по справі 826/6465/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 квітня 2018 року № 826/6465/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., при секретарі судового засідання Кириллові М.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОфісу великих платників податків ДФС до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛАНТИС" провизнання недійсним договору від 02.12.2014 про відступлення права вимоги, за договором про надання банківських послуг №СК 06-489/300 від 30.11.2006, за участю:

представник позивача: Норця В.М. (довіреність від 20.02.2018 № 2010/9/28-10-10-18),

представника відповідач 1: Тарасенко В.С. (довіреність від 21.03.2018 б/н),

представника відповідач 1: Скузь І.І. (довіреність від 21.03.2018 б/н),

представник відповідача 2: не прибув,

В С Т А Н О В И В:

Офіс великих платників податків ДФС звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛАНТИС" про визнання недійсним договору від 02.12.2014 про відступлення права вимоги, за договором про надання банківських послуг №СК 06-489/300 від 30.11.2006.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2017 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі проведеної документальної планової виїзної перевірки відповідача 1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2016 та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.06.2016 за результатами якої складено акт від 16.12.2016 № 2124/26-10-43-01/21685166 встановлено завищення відповідачем 1 розміру витрат за 2013, 2014 роки внаслідок відображення в даних податкового обліку операцій із відчуження прав вимоги, зокрема, за кредитним договором відповідачу 2, який не має статусу фінансової установи та за цінами, значно меншими за їх балансову вартість, з огляду на що відповідний договір від 02.12.2014 про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30.11.2006 суперечить вимогам чинного законодавства, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, а отже підлягає визнанню недійним.

Представник позивача у судовому засіданні 16.04.2018 підтримав позовні вимоги.

Відповідач 1 проти позовних вимог заперечив, надав суду письмові заперечення, які обґрунтовує тим, що договір від 02.12.2014 про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № СК 06-489/300 від 30.11.2006 є дійсним, укладеним із належною на те юридичною особою та за ціною, яка повністю відповідає положенням чинного законодавства. Представник відповідача 1 у судовому засіданні 16.04.2018 заперечив проти позовних вимог.

У судове засідання 16.04.2018 представник відповідача 2 не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Під час судового розгляду справи, судом встановлено наступне.

02.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВОЛАНТИС" укладено договір про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30.11.2006.

Відповідно до пункту 3 вказаного договору Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" відступає новому кредитору права вимоги, а новий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЛАНТИС" приймає права вимоги та зобов'язується належним чином виконувати усі зобов'язання, що встановлені в договорі цесії, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати сплату вартості прав вимоги. Також вказаним пунктом встановлено, що ціна (сума) договору цесії дорівнює вартості прав вимоги. Зазначення вартості прав вимоги наведені в пункті 17 договору цесії.

Згідно пункту 17 договору про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30.11.2006 вартість прав вимоги становить 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Із розрахунку заборгованості боржника - ТОВ ТРК Материк по кредитному договору № СR 06-489/300 від 30.11.2006, який додано до договору цесії, вбачається, що станом на 02.12.2014 загальна сума заборгованості складала 277594701,48 грн.

Офісом великих платників податків ДФС України проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2016 та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.06.2016 за результатами якої складено акт від 16.12.2016 № 2124/28-10-43-01/21685166 від 16.12.2016, яким встановлено, зокрема, завищення Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" розміру витрат за 2013, 2014 роки внаслідок відображення в даних податкового обліку операцій із відчуження прав вимоги за кредитними договорами особам, які не мають статусу фінансових установ.

На підставі вказаного акту перевірки прийняті податкові повідомлення - рішення від 04.01.2017 №0000412200 та №0000432200 від 22.03.2017 року, №0000074301 та №0000084301.

Офіс великих платників податків ДФС України вважаючи, що договір від 02.12.2014 про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 06-489/300 dsl 30/11/2006 суперечить вимогам чинного законодавства, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства звернувся до суду з позовом щодо визнання вказаного договору недійсним.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси за захистом яких позивач звернувся до суду не були порушені з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній станом на 07.12.2016) у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2017 у справі №826/4419/17 за позовом Публічного акціонерного товариства ОТП Банк до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 04.01.2017 №0000412200 та №0000432200 від 22.03.2017 року, №0000074301 та №0000084301, яка залишена в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 22.03.2017 року №0000432200, №0000074301, №0000084301, №0000412200 в частині нарахування суми грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток у розмірі 87837753,33 грн. за основним платежем та у розмірі 714913,33 грн. за штрафними санкціями.

В рамках вказаної справи судом було досліджено та надано оцінку 34 договорам про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, що були укладені між відповідачем 1 та фізичними та юридичними особами, які не є фінансовими установами згідно із законодавством, не зареєстровані в Державному реєстрі фінансових установ, не мають на дату здійснення зазначених операцій відповідних дозволів/ліцензій Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, а також не є банківськими установами у відповідності до вимог Закону України Про банки і банківську діяльність , у тому числі договір від 02.12.2014 про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30.11.2006 укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2, який позивач просить суд визнати недійсним, з огляду на факт укладання яких актом від 16.12.2016 № 2124/26-10-43-01/21685166 встановлено допущення позивачем порушення пункту 138.1 статті 138 та пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України в частині завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за договорами про відступлення прав вимоги за кредитними договорами на загальну суму 487142299,16 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходи в з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України (ст. 1 Закону №2664-ІІІ).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 4 вказаного Закону фінансовими вважаються такі послуги, зокрема, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

При цьому, відповідно до частини третьої статті 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Відповідно до статті 2 Закону України Про банки і банківську діяльність банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно вимог статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що наявність статусу банку або фінансової установи вимагається саме для видачі кредиту, адже саме діяльність з надання грошових коштів у кредит є фінансовою послугою та вимагає отримання спеціальних дозволів та ліцензій відповідно до вимог Законів України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг та Про банки і банківську діяльність .

Наведене дає підстави для висновку, що укладати та виконувати кредитний договір шляхом надання грошових коштів (кредиту) позичальнику може лише банк або фінансова установа.

Водночас, матеріалами справи підтверджувалось, а висновками акта перевірки не спростовувалось, що усі банківські кредити були надані ПАТ ОТП Банк на підставі діючої банківської ліцензії, а відтак відповідач 1 повністю виконав свій обов'язок за кредитним договором, який полягав в фактичній видачі грошових коштів позичальникам за такими кредитними договорами.

При цьому, суд зазначив, що відповідно до статті 510 Цивільного кодексу України кредитний договір відноситься до двостороннього зобов'язання сторін, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

ПАТ ОТП Банк , безпосередньо видавши кошти позичальнику, виконав свій обов'язок перед позичальником за кредитним договором та набув права кредитора вимагати від позичальника (боржника) повернути суму наданих грошових коштів та сплатити відсотки/комісію за користування такими грошима.

В свою чергу, відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор (в даному випадку ПАТ ОТП Банк ) у зобов'язанні (кредитному договорі) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), якщо тільки відповідно до договору або закону кредитор не може бути замінений.

При цьому, відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом зазначено про те, що ним встановлено, а податковим органом не спростовано належними доказами, що кредитні договори, що були укладені ПАТ ОТП Банк , та норми діючого законодавства не встановлюють заборони для зміни кредитора в кредитних зобов'язаннях, а відтак, будь-яка особа може передати свої права за правочином іншій особі шляхом укладення договору про відступлення прав вимоги. При цьому, первинний кредитор може відступити не всі права за правочином, а тільки ті права, що існували (тобто тільки ті права, що ще не були виконані боржником) на момент відступлення цих прав.

Враховуючи те, що ПАТ ОТП Банк свій обов'язок з видачі грошових коштів позичальнику за кредитним договором виконав повністю, то на момент передачі прав за 34 договорами про відступлення прав вимоги ПАТ ОТП Банк володів лише правами вимоги повернення суми кредитних коштів та сплату процентів за користування такими коштами, а відтак за даними 34 договорами про відступлення прав вимоги позивач передав новим кредиторам лише права вимагати повернення позичених грошових коштів, тобто відступив новим кредиторам права вимоги за кредитними договорами. Жодні інші права та обов'язки, в т.ч. обов'язок із видачі банківських або фінансових кредитів не передавалися позивачем на користь нових кредиторів, що підтверджується предметом та умовами вказаних договорів про відступлення прав вимог, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відступлення права вимоги - це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Тобто, нові кредитори замінили ПАТ ОТП Банк як первісного кредитора не в кредитних правовідносинах, а в правовідносинах щодо стягнення боргу та у даному випадку не відбувається повна заміна сторони у кредитному зобов'язані, оскільки частина зобов'язання із надання коштів у кредит ПАТ ОТП Банк вже виконав.

При цьому, всі 34 договори про відступлення прав вимог за кредитними договорами є оплатними та передбачали сплату позивачу певної вартості за відступлення прав вимоги, тобто такі договори є договорами купівлі-продажу, предметом яких є права вимоги боргу відповідно до статті 656 Цивільного кодексу України.

Водночас суд зазначив, що операції із відступлення прав вимоги боргу або купівлі-продажу прав вимог не відносяться до фінансових послуг відповідно до статті 5 Закону №2664-ІІІ та не підпадають під ознаки фінансової послуги , що встановлені в її визначенні відповідно до частини п'ятої статті 1 Законів України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Крім того, в положеннях Цивільного кодексу України та Податкового кодексу України також відсутні будь-які обмеження щодо суб'єктного складу правочинів із відступлення прав вимоги боргу.

Також суд звернув увагу на те, що в листі Державної регуляторної служби України від 27.02.2017 №1226/0/20-17, наданому у відповідь на звернення ПАТ ОТП Банк від 08.02.2017 №01-12/445 щодо законності операцій з відступлення права вимоги за кредитними договорами на користь фізичних та юридичних осіб, які не є фінансовими установами та не мають ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, вказано, що є усі підстави для висновку стосовно відсутності законних правових підстав для ототожнення договорів про відступлення права вимоги (за кредитними договорами) з договірними відносинами надання фінансових послуг в розумінні Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , а також обмеження права сторін зобов'язання на реалізацію ними передбаченого законом відступлення права вимоги у спосіб фактичного спонукання до отримання спеціального правового статусу (шляхом отримання відповідних дозволів/ліцензій Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України чи статусу банківської установи).

Крім того, суд зазначив про те, що з електронного повідомлення Національного банку України від 22.02.2017 №18-0006/14028, наданого у відповідь на звернення ПАТ ОТП Банк від 08.02.2017 №01-12/418 щодо висновків органів фіскальної служби про незаконність операцій з відступлення права вимоги за кредитними договорами на користь третіх осіб, які не є фінансовими установами та не мають ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, вбачається, що Національний банк України вважає, що укладання банками договорів, предметом яких є відступлення права вимоги за кредитними договорами на користь третіх осіб, які не є фінансовими установами та не мають ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, є таким, що відповідає вимогам законодавства.

Зважаючи на наведене в сукупності, суд у постанові від 30.05.2017 у справі №826/4419/17 дійшов висновку про те, що оскільки норми Цивільного кодексу України дозволяють банківським установам відступати права вимоги, які виникли за кредитними договорами, третім особам, які не фінансовими установами, а норми Податкового кодексу України не місять жодної заборони на здійснення банками таких операцій та в силу підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та статті 56.21 Податкового кодексу України встановлюють пріоритет тлумачення норм Податкового кодексу України в інтересах платника податків, то відповідно 34 договори про відступлення прав вимог за кредитними договорами є чинними та відповідають законодавству, укладеними із належними особами, які мали всі права укладання договорів придбання прав вимога за кредитними договорами як нові кредитори.

Отже є рішення суду, у справі за позовом відповідача 1 до позивача, яке набрало законної сили, так яким встановлено, що договір від 02.12.2014 про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30.11.2006 укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2, є чинним та відповідає законодавству, укладений відповідачем 1 з належною особою, яка мали всі права укладання договорів придбання прав вимога за кредитними договорами як нові кредитори.

В частині щодо посилань позивача на факт того, що договір про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30.11.2006 укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки укладений без мети отримання прибутку суд зазначає наступне.

Договір цесії за своєю правовою природою відноситься до договору купівлі-продажу.

Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пунктів 3 та 17 договору від 02.12.2014 про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30.11.2006 укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 відповідач 1 та відповідач 2 домовились, що вартість права вимоги, яке передається за договором, становить 10 000,00 грн.

Таким чином, право відповідача 1 та відповідача 2 на зазначення вартості вказаної ціни договору договору від 02.12.2014 про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30.11.2006 відповідає положенням статті 632 Цивільного кодексу України, яке надає сторонам право встановлювати ціну в договорі за своєю домовленістю та не позбавляє сторін відступлення права вимоги права визначити плату за відступлене право у розмірі меншому, ніж сама вимога.

Посилання позивача в позовній заяві на те, що ціна договору від 02.12.2014 про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30.11.2006 суперечить загальним принципам підприємницької діяльності та меті банку в отриманні доходу, як на обставину, яка свідчить про нікчемність вказаного договору є необгрунтованими, оскільки відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредитору, а відтак сторони є вільними в установленні його положень, в тому числі й і ціни права вимоги за договором цесії.

При цьому, суд звертає увагу, що при оцінці категорій зв'язок з господарською діяльністю , розумна економічна мета слід досліджувати не одну окремо взяту операцію, а діяльність юридичної особи в цілому, умови господарювання, наявність об'єктивних причин, що спонукали платника податків до її здійснення.

Інших доказів на обґрунтувань на підтвердження нікчемності договору від 02.12.2014 про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30.11.2006 укладеного між відповідачами, крім посилань на факт укладання його з порушенням вимог чинного законодавства. що спростовується фактами встановленими постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2017 у справі №826/4419/17 та з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, про що свідчить ціна договору, позивачем суду надано не було.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявність обставин, які б свідчили про наявність підстав для визнання договору від 02.12.2014 про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30.11.2006 укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 недійсним.

Керуючись вимогами статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Офісу великих платників податків ДФС (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г, код ЄДРПОУ 39440996) до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166), Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛАНТИС" (65000, Одеська обл., м. Одеса, вул. Буніна, буд. 10, код ЄДРПОУ 38528812) про визнання недійсним договору від 02.12.2014 про відступлення права вимоги, за договором про надання банківських послуг №СК 06-489/300 від 30.11.2006 - відмовити повністю .

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.П. Огурцов