Постанова

від 31.07.2018 по справі 826/6465/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6465/17 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В.

Сорочка Є.О.

при секретарі: Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до Публічного акціонерного товариства ОТП Банк , Товариства з обмеженою відповідальністю Волантис про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ПАТ ОТП Банк , ТОВ Волантис про визнання недійсним договору від 02 грудня 2014 року про відступлення права вимоги, за договором про надання банківських послуг № СК 06-489/300 від 30 листопада 2006 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, висновки суду, покладені в основу рішення, не відповідають обставинам справи, а також судом було неправильно застосовано норми матеріального і порушено вимоги процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач - ПАТ ОТП Банк , зазначаючи, що рішення суду першої інстанції було винесено в результаті повного, всебічного і об'єктивного розгляду справи, просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється учасниками справи, що 02 грудня 2014 року між ПАТ ОТП Банк та ТОВ Волантис укладено договір про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30 листопада 2006 року.

Відповідно до пункту 3 вказаного договору ПАТ ОТП Банк відступає новому кредитору права вимоги, а новий кредитор - ТОВ Волантис приймає права вимоги та зобов'язується належним чином виконувати усі зобов'язання, що встановлені в договорі цесії, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати сплату вартості прав вимоги. Також вказаним пунктом встановлено, що ціна (сума) договору цесії дорівнює вартості прав вимоги. Зазначення вартості прав вимоги наведені в пункті 17 договору цесії.

Згідно пункту 17 договору про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30 листопада 2006 року вартість прав вимоги становить 10000 грн.

Із розрахунку заборгованості боржника - ТОВ ТРК Материк по кредитному договору № СR 06-489/300 від 30 листопада 2006 року, який додано до договору цесії, вбачається, що станом на 02 грудня 2014 року загальна сума заборгованості складала 277594701,48 грн.

Офісом великих платників податків ДФС України проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ПАТ ОТП Банк вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2016 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2016 року за результатами якої складено акт від 16 грудня 2016 року № 2124/28-10-43-01/21685166 від 16 грудня 2016 року, яким встановлено, зокрема, завищення ПАТ ОТП Банк розміру витрат за 2013, 2014 роки внаслідок відображення в даних податкового обліку операцій із відчуження прав вимоги за кредитними договорами особам, які не мають статусу фінансових установ.

На підставі вказаного акту перевірки прийняті податкові повідомлення - рішення від 04 січня 2017 року № 0000412200 та № 0000432200 від 22 березня 2017 року, №0000074301 та №0000084301.

Офіс великих платників податків ДФС України вважаючи, що договір від 02 грудня 2014 року про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 06-489/300 dsl 30/11/2006 суперечить вимогам чинного законодавства, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства звернувся до суду з позовом щодо визнання вказаного договору недійсним.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність обставин, які б свідчили про наявність підстав для визнання договору від 02 грудня 2014 року про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30 листопада 2006 року укладеного між ПАТ ОТП Банк та ТОВ Волантис недійсним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року у справі №826/4419/17 за позовом ПАТ ОТП Банк до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 04 січня 2017 року №0000412200 та №0000432200 від 22 березня 2017 року, № 0000074301 та № 0000084301, яка залишена в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 22 березня 2017 року № 0000432200, № 0000074301, № 0000084301, № 0000412200 в частині нарахування суми грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток у розмірі 87837753,33 грн. за основним платежем та у розмірі 714913,33 грн. за штрафними санкціями.

В рамках вказаної справи судом було досліджено та надано оцінку 34 договорам про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, що були укладені між відповідачем 1 та фізичними та юридичними особами, які не є фінансовими установами згідно із законодавством, не зареєстровані в Державному реєстрі фінансових установ, не мають на дату здійснення зазначених операцій відповідних дозволів/ліцензій Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, а також не є банківськими установами у відповідності до вимог Закону України Про банки і банківську діяльність , у тому числі договір від 02 грудня 2014 року про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30 листопада 2006 року укладений між ПАТ ОТП Банк та ТОВ Волантис , який позивач просить суд визнати недійсним, з огляду на факт укладання яких актом від 16 грудня 2016 року № 2124/26-10-43-01/21685166 встановлено допущення позивачем порушення п. 138.1 ст. 138 та п. 153.5 ст. 153 Податкового кодексу України в частині завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за договорами про відступлення прав вимоги за кредитними договорами на загальну суму 487142299,16 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив в з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України (ст. 1 Закону №2664-ІІІ).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону фінансовими вважаються такі послуги, зокрема, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст. 2 Закону України Про банки і банківську діяльність ).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що наявність статусу банку або фінансової установи вимагається саме для видачі кредиту, адже саме діяльність з надання грошових коштів у кредит є фінансовою послугою та вимагає отримання спеціальних дозволів та ліцензій відповідно до вимог Законів України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг та Про банки і банківську діяльність .

Наведене дає підстави для висновку, що укладати та виконувати кредитний договір шляхом надання грошових коштів (кредиту) позичальнику може лише банк або фінансова установа.

Водночас, матеріалами справи підтверджувалось, а висновками акта перевірки не спростовувалось, що усі банківські кредити були надані ПАТ ОТП Банк на підставі діючої банківської ліцензії, а відтак ПАТ ОТП Банк повністю виконав свій обов'язок за кредитним договором, який полягав в фактичній видачі грошових коштів позичальникам за такими кредитними договорами.

При цьому, суд зазначив, що відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України кредитний договір відноситься до двостороннього зобов'язання сторін, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

ПАТ ОТП Банк , безпосередньо видавши кошти позичальнику, виконав свій обов'язок перед позичальником за кредитним договором та набув права кредитора вимагати від позичальника (боржника) повернути суму наданих грошових коштів та сплатити відсотки/комісію за користування такими грошима.

В свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор (в даному випадку ПАТ ОТП Банк ) у зобов'язанні (кредитному договорі) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), якщо тільки відповідно до договору або закону кредитор не може бути замінений.

При цьому, відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом зазначено про те, що ним встановлено, а податковим органом не спростовано належними доказами, що кредитні договори, що були укладені ПАТ ОТП Банк , та норми діючого законодавства не встановлюють заборони для зміни кредитора в кредитних зобов'язаннях, а відтак, будь-яка особа може передати свої права за правочином іншій особі шляхом укладення договору про відступлення прав вимоги. При цьому, первинний кредитор може відступити не всі права за правочином, а тільки ті права, що існували (тобто тільки ті права, що ще не були виконані боржником) на момент відступлення цих прав.

Враховуючи те, що ПАТ ОТП Банк свій обов'язок з видачі грошових коштів позичальнику за кредитним договором виконав повністю, то на момент передачі прав за 34 договорами про відступлення прав вимоги ПАТ ОТП Банк володів лише правами вимоги повернення суми кредитних коштів та сплату процентів за користування такими коштами, а відтак за даними 34 договорами про відступлення прав вимоги позивач передав новим кредиторам лише права вимагати повернення позичених грошових коштів, тобто відступив новим кредиторам права вимоги за кредитними договорами. Жодні інші права та обов'язки, в т.ч. обов'язок із видачі банківських або фінансових кредитів не передавалися позивачем на користь нових кредиторів, що підтверджується предметом та умовами вказаних договорів про відступлення прав вимог, копії яких наявні в матеріалах справи.

У постанові від 30 травня 2017 року у справі № 826/4419/17 суд дійшов висновку про те, що оскільки норми Цивільного кодексу України дозволяють банківським установам відступати права вимоги, які виникли за кредитними договорами, третім особам, які не фінансовими установами, а норми Податкового кодексу України не місять жодної заборони на здійснення банками таких операцій та в силу п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та ст. 56.21 Податкового кодексу України встановлюють пріоритет тлумачення норм Податкового кодексу України в інтересах платника податків, то відповідно 34 договори про відступлення прав вимог за кредитними договорами є чинними та відповідають законодавству, укладеними із належними особами, які мали всі права укладання договорів придбання прав вимога за кредитними договорами як нові кредитори.

Отже є рішення суду, у справі за позовом ПАТ ОТП Банк до позивача, яке набрало законної сили, так яким встановлено, що договір від 02 грудня 2014 року про відступлення права вимоги за договором про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30 листопада 2006 року укладений між ПАТ ОТП Банк та ТОВ Волантис , є чинним та відповідає законодавству, укладений ПАТ ОТП Банк з належною особою, яка мали всі права укладання договорів придбання прав вимога за кредитними договорами як нові кредитори.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи зазначені вище обставини, колегією суддів приймаються до уваги встановлені під час розгляду справи № 826/4419/17 обставини в якості преюдиційного факту.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача стосовно того, що договір про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30 листопада 2006 року укладений між відповідачами з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, з огляду на наступне.

Договір цесії за своєю правовою природою відноситься до договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України).

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пунктів 3 та 17 договору від 02 грудня 2014 року про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30.11.2006 укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 відповідач 1 та відповідач 2 домовились, що вартість права вимоги, яке передається за договором, становить 10 000,00 грн.

Таким чином, право ПАТ ОТП Банк та ТОВ Волантис на зазначення вартості вказаної ціни договору від 02 грудня 2014 року про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30 листопада 2006 року відповідає положенням ст. 632 Цивільного кодексу України, яке надає сторонам право встановлювати ціну в договорі за своєю домовленістю та не позбавляє сторін відступлення права вимоги права визначити плату за відступлене право у розмірі меншому, ніж сама вимога.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилання позивача на те, що ціна договору від 02 грудня 2014 року про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30 листопада 2006 року суперечить загальним принципам підприємницької діяльності та меті банку в отриманні доходу, як на обставину, яка свідчить про нікчемність вказаного договору є необґрунтованими, оскільки відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредитору, а відтак сторони є вільними в установленні його положень, в тому числі й і ціни права вимоги за договором цесії.

Інших доказів на обґрунтувань на підтвердження нікчемності договору від 02 грудня 2014 року про надання банківських послуг № CR 06-489/300 від 30 листопада 2006 року укладеного між відповідачами, крім посилань на факт укладання його з порушенням вимог чинного законодавства, що спростовується фактами встановленими постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року у справі №826/4419/17 та з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, про що свідчить ціна договору, позивачем суду надано не було.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час розгляду зазначеної справи представником ПАТ ОТП Банк заявлено клопотання про розподіл судових витрат та продовження строку на подання доказів стосовно розміру судових витрат. Представник відповідача зазначає, що з метою захисту інтересів товариства у спірних правовідносинах ПАТ ОТП Банк було укладено договір із Адвокатським об'єднанням ПАВЛЕНКО ЛІГАЛ ГРУП про надання правничої допомоги від 27 липня 2018 року.

Розглянувши зазначені клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України, учасники справи зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Згідно ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З огляду на зазначені вище вимоги процесуального законодавства, вбачається, що учасникам справи надано право надавити докази про розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, у строк, визначений ч. 7 ст. 139 КАС України.

При цьому, в силу вимог ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи повинні добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, зокрема, мотивувати поважність причин неможливості подання відповідних доказів до суду під час розгляду справи на стадії надання відповідних пояснень та до початку судових дебатів.

Як зазначає представник відповідача та вбачається з тексту п. 3.1 договору від 27 липня 2018 року вартість послуг виконавця на кожному з етапів представництва інтересів Замовника у судових органах різних інстанцій складається з сум авансової оплати за участь у судових засіданнях, підготовку процесуальних документів та авансової оплати винагороди за досягнення позитивного результату Послуг.

Разом з тим, під час розгляду справи представник позивача не пояснив поважність причин ненадання доказів про здійснені витрати на правову допомогу до початку судових дебатів. Матеріали справи та поданих клопотань не містять доказів здійснення будь яких з передбачених договором послуг.

Стверджуючи про необхідність відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу відповідно до укладеного договору від 27 липня 2018 року апелянтом не надано будь яких процесуальних документів, складених представниками відповідача після вказаної дати, актів виконаних робіт, або будь якого іншого документу, підтверджуючого об'єм та характер наданих відповідачу послуг, документу про сплату авансового внеску.

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у поданому представниками відповідача клопотанні про продовженні строку на подання доказів щодо розміру судових витрат та про розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 02 серпня 2018 року.