Постанова

від 17.04.2018 по справі 367/6471/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/6471/16-ц Головуючий у І інстанції Саранюк Л. П. Провадження № 22-ц/780/1572/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 46 17.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2018 року м. Київ

справа № 367/6471/16

провадження № 22 ц/780/1572/18

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

при секретарі - Тимошевській С.І.

сторони :

позивач - Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

відповідач - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_4 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 грудня 2017 року у складі судді Саранюк Л.П., повний текст складений 23.12.2017 року,

встановила:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до розділу XIII Перехідні положення ЦПК України:

пункт 8) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується;

пункт 9) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до

Конституції України (щодо правосуддя) від 02 червня 2016 року N 1401-VIII.

Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню (підпункт 9 пункт 161 розділу XV Перехідних положень Конституції України).

У даному випадку провадження у справі відкрито 22.08.2016 року, тобто розпочате до 30 вересня 2016 року.

Так, у серпні 2016 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України із позовом до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський , ОСОБА_6 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року за № 1973/25-5 було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку по вул. Мальовничій, 46 в селищі Коцюбинське Київської області. На підставі даного рішення ОСОБА_7 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922186 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0094).

В подальшому ОСОБА_7 провела відчуження спірної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2009 року ОСОБА_4, у зв'язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922186 зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_4 від 25.04.2009 року.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 листопада 2015 року залишено без змін заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 вересня 2013 року в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації.

Позивач в позові посилався на те, що Указом Президента України від 01 травня 2014 року розширено територію Національного природного парку Голосіївський на 6462,62 га. Згідно проектних матеріалів до Указу Президента розширення зазначеного парку відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. В той же час за інформацією акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 01 червня 2016 року спірна земельна ділянка відноситься до 111 кварталу і розташована відповідно до картосхеми на території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку Голосіївський .

Крім того, згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Укрдержліспроект спірна земельна ділянка виділена із земель лісогосподарського призначення, які перебували у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , що стверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення на території об'єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України. Оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, а рішення Коцюбинської селищної ради про надання першому набувачу - ОСОБА_7 земельної ділянки скасовано, прокурор на підставі ст.388 ЦК України просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку розміром 0,1500 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0094, вартістю 77 215,00 грн., судові витрати покласти на відповідача.

В запереченнях на позов представник відповідача - ОСОБА_5 зазначив, що даним позовом прокуратура порушує право його довірителя володіти його власністю, а саме земельною ділянкою, оскільки ОСОБА_4 є добросовісним набувачем і власником даної земельної ділянки. Вважає, що до даних правовідносин має бути застосована ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, зокрема право мирно володіти своїм майном, а також те, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними нормами міжнародного права. Та подав заяву про застосування строку позовної давності зазначивши, що прокуратура була обізнана про порушені права ще у 2013 році, оскільки приймала участь у справі про визнання права власності на земельну ділянку з зазначеним кадастровим номером, крім того в 2011 році розглядалась справа в адміністративному порядку щодо скасування та визнання рішень нечинними. Тому просив відмовити у задоволенні позову.

В своїх поясненнях Мінприроди зазначив, що відповідно норм ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, тобто рішення винесені судом у 2013 та 2015 році за позовом прокурора м. Ірпеня, яким визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради та державний акт на право власності на спірну земельну ділянку та скасовано його державну реєстрацію у зв'язку встановленням факту відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б поновлювала межі смт. Коцюбинське, а також дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за її межами.

У своїх поясненнях КМУ з поміж іншого зазначив, що суспільний або публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності. Щодо строків позовної давності зауважили, що дізнались про оскаржуване розпорядження про передачу у власність спірної земельної ділянки з моменту пред'явлення позову прокуратурою Київської області, оскільки не здійснюють функції контролю у сфері земельних правовідносин та немає повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації. Також просили позов задовольнити.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 грудня 2017 року позов прокурора задоволено. Ухвалено витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0094, вартістю 77215 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального і процесуального права. В обґрунтуванні скарги посилається на те, що позивачеві про обставини, викладені в позовній заяві, стало відомо ще у 2011 році, а з позовом до суду він звернувся у серпні 2016 року, пропустивши таким чином строк звернення з позовом до суду, визначений ст.257 ЦК України. Зазначив, що суд у своєму рішенні не надав оцінки усім трьом заявам, що ним подавались відносно застосування строку позовної давності, що також є порушенням процесуальних норм. До того ж в своєму рішенні суд посилається на преюдиційність рішення Ірпінського суду від 19 вересня 2013 року, однак копій згаданих рішень у справі немає, а отже судом не було їх ідентифіковано, тому посилання на них у рішенні є безпідставним. Крім того, зазначив, що судом не враховано вимоги ЗУ Про прокуратуру , відповідно до якого, представництво в суді інтересів держави в особі КМУ може здійснюватись прокурором Генпрокуратури або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом ГПУ або його першого заступника відповідно до компетенції. Суд у своєму рішенні не навів жодного аргументу, чому КМУ не може здійснювати свій захист хоча його представники були в суді і у справі немає жодної письмової вказівки ГПУ щодо представництва інтересів КМУ регіональною прокуратурою, аналогічні позиції містяться в рішеннях ВСУ. Стосовно положень Конвенції, що порушуються судом, зазначив, наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор зазначив, що судом вірно встановлено факт порушення у цьому спорі на даний час інтересів держави в особі КМУ, оскільки спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, а також наразі є територією національного природного парку Голосіївський та відноситься одночасно до земель природно-заповідного фонду, вкритих лісом. Даний факт також підтверджується Указом Президента України, а відповідно до Земельного кодексу України до повноважень КМУ в галузі земельних відносин належить серед іншого і розпорядження землями державної власності в межах визначених Кодексом. Щодо порушення строків позовної давності зазначив, що на витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України положення про позовну давність не застосовуються, а тому КМУ як особа, яка має речове право на спірне майно підлягає захисту шляхом пред'явлення віндикаційного позову до відповідача, а прокурор звернувся за захистом інтересів держави в особі КМУ, який на підставі ст. ст. 122, 149 Земельного кодексу України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду України - Національного природного парку Голосіївський .

В суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав, просив задовольнити скаргу.

Прокурор та представник Кабінету Міністрів України в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників, розглянувши матеріали цивільної справи , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності передбачених ст.388 ЦК України підстав для витребування із незаконного володіння ОСОБА_4 на користь держави в особі КМУ спірної земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили,

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз змісту ст.388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акту.

Відповідно до роз'яснень викладених у п.п.21,22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Добросовісність набуття майна в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Судом першої інстанції встановлено, що Прокуратурою області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 1973/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Мальовничій, 46 у смт. Коцюбинське ОСОБА_7 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_7 видано державний акт серії ЯЖ № 922186 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0094, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому ОСОБА_7 відчужив зазначену земельну ділянку відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 25.04.2009, та на державному акті серії ЯЖ №922186 біло зроблено відмітку про перехід права власності земельної ділянки до ОСОБА_4

Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу становить 77215 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.09.2013р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12.11.2015 року, визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №922186 із скасуванням його державної реєстрації.

Вказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що продавець ділянки ОСОБА_7 не мав права відчужувати спірну земельну ділянку, поскільки набув на неї права власності всупереч закону і правова підстава набуття права власності рішення Коцюбинської селищної ради про передачу ділянки у власність і державний акт визнані за рішенням суду недійсними з огляду на порушення прав держави.

Крім того, судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на землях, які віднесені до земель природно-заповідного фонду, а саме - Національного природного парку Голосіївський і згідно ч.4 ст.84 ЗК України належать до земель державної власності, а Кабінет Міністрів України є її розпорядником в силу вимог ст.ст.13,149 ЗК України.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність передбачених ст.388 ЦК України підстав для витребування ділянки з володіння відповідача на користь держави в особі КМ України, бо ділянка відчужена особою, яка не мала на це права і поза волею власника держави.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у справі копії рішення Ірпінського суду від 19 вересня 2013 року, спростовуються матеріалами справи, в яких міститься копія рішення Ірпінського суду від 19 вересня 2013 року, крім того учасники справи не заперечують факт існування цього рішення суду, яке набрало законної сили, тому судом вірно застосовано ч.3 ст.61 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення), згідно якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини (а.с.52).

Доводи скарги про те, що суд не застосував до спірних відносин положення закону про позовну давність, про що відповідач неодноразово просив у поданій до суду першої інстанції заяві, його представник не ґрунтуються на законі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не застосував позовну давність до спірних правовідносин, виходячи з того, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст.388 ЦК України не застосовуються.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16.

Щодо посилання скаржника на те, що суд не врахував порушення ст.1 Першого протоколу конвенції про захист прав і основних свобод людини стосовно позбавлення його права на майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, тому має місце непропорційне втручання у право на мирне володінні своїм майном, судова колегія вважає що установлені судом під час розгляду справи обставини й факти, з огляду на зміст суспільного , публічного інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу пропорційності , тому результат розгляду судом першої інстанції позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Посилання у скарзі, що судом не враховано вимоги ЗУ Про прокуратуру , відповідно до якого, представництво в суді інтересів держави в особі КМУ може здійснюватись прокурором Генпрокуратури або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом ГПУ або його першого заступника відповідно до компетенції, не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для його скасування, оскільки участь у справі приймав представник Кабінету Міністрів України, який підтримав позов, подавав пояснення та приймав участь у розгляді апеляційної скарги.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 ЦПК України, колегія судів, -

постановила :

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: І.В.Іванова

Судді:

ОСОБА_2

ОСОБА_3