Рішення

від 13.04.2018 по справі 350/532/16-ц

РОЖНЯТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 350/532/16-ц

Номер провадження 2/350/7/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2018 року смт.Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі : головуючого судді Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Стадник О.С.,

з участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Рожнятів цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа Грабівська сільська рада про встановлення земельного сервітуту,-

В С Т А Н О В И В:

У своїй позовній заяві позивачі просять суд ухвалити рішення, яким встановити земельний сервітут для проходу, проїзду, любим транспортом земельною ділянкою довжиною 83 м. шириною З.9., -3.0, 2,7 м. загальною площею 0,0261 га., що належить на праві власності відповідачці та зобов'язати її не чинити перешкоди в користуванні дорогою довжиною 83 м., шириною 3.9-3.0-2.7м площею 0.0261 га. та зняти встановлені нею ворота.

Свої вимоги обґрунтували тим, що з давніх-давен їхня сім'я без будь-яких перешкод користувалася громадською дорогою, що веде до їхнього господарства. Однак починаючи з 2006 року відповідачка по справі стала чинити перешкоди в користуванні дорогою, встановила ворота на спільній дорозі та стала закривати їх і таким чином, створила перешкоди в користуванні дорогою. Рішенням Рожнятівського районного суду від 5 червня 2007 року задоволено позов ОСОБА_3 до відповідачки ОСОБА_6 Дане рішення було виконано державним виконавцем 5 листопада 2007 року, а в кінці 2007 року відповідачка знову встановила ворота і знову створила перешкоди в користуванні дорогою. Рішенням Рожнятівського районного суду від 9 червня 2008 року її позов знову було задоволено та зобов'язано ОСОБА_5 не чинити їй перешкоди в користуванні дорогою довжиною 83 м.. шириною 3.9-3.0-2.7 м загальною пл.0. 0261 га. та зобов'язано усунути перешкоди в користуванні дорогою шляхом демонтажу воріт. 10 березня 2009 року комісія Грабівської сільської Ради склала акт про те, що відповідачка знову встановила ворота на громадській дорозі та створила перешкоди в користуванні дорогою. Рішенням Рожнятівського районного суду 5 травня 2009 року було задоволено її позов та зобов'язано відповідачку усунути перешкоди в користуванні громадською дорогою. Вироком Рожнятівського районного суду від 30 грудня 2011 року відповідачка по справі притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 382 ч. 1 КК України.

В даний час відповідачка знову встановила ворота на громадській дорозі та закрила їх, а отже, знову створила їм перешкоди в користуванні громадською дорогою.

09 грудня 2015 року відповідачка отримала Свідоцтво про право власності на земельну ділянку в розмірі 0,0806 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка).

В склад цієї земельної ділянки входить і заїзд ( дорога ) до їхнього господарства довжиною 83 м. шириною 3.9 - 3.0 -2.7 м. загальною площею 0.0261 га.

Іншого заїзду до їхнього господарства немає, а в добровільному порядку вирішити дане питання неможливо, через це за захистом свого права вони змушені звернутися в суд.

У судовому засіданні ОСОБА_3та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві, а крім того суду пояснили про те, що відповідачка не дає можливості проїзду по громадській дорозі по даний час. Хоч ОСОБА_5 і приватизувала земельну ділянку, по якій проходить громадська дорога, однак така приватизація є незаконною, оскільки існують рішення судів, яким встановлено, що спірний заїзд таки існує. Не заперечила, що існують і інші заїзди до її господарства, однак довжина одного заїзду становить 700 метрів, іншими заїздами забороняють користуватися особи, які їх влаштовували за свій кошт.

ОСОБА_4 в судове засідання не прибув.

Відповідачка ОСОБА_5 позов не визнала, суду пояснила, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0.0806 га. Проїзду до господарства позивачів через її ділянку не передбачено. Позивачі мають інші заїзди до свого господарства, причому не один. Один з таких заїздів передбачений Генпланом с.Грабів і саме цим заїздом повинні користуватися позивачі. Інші заїзди влаштовані через ділянки ОСОБА_7 та ОСОБА_8, однак ці жителі села забороняють позивачам користуватися заїздами мотивуючи тим, що вони їх влаштували за свій кошт. Відповідачі у своєму позові вказали недостовірний факт, що крім заїзду через її земельну ділянку вони не мають можливості заїхати чи зайти до своєї садиби. Просила в задоволенні позову відмовити .

Представник третьої особи - голова Грабівської сільської ради ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що дійсно між сторонами на протязі багатьох років існує спір з приводу заїзду. Існує декілька рішень судів, якими даний спір вирішувався по різному. Однак, на даний час відповідачка ОСОБА_5 має Свідоцтво про право власності на земельну ділянку, в тому числі на частину ділянки, яку позивачі вважають заїздом до свого господарства. Позивачі мають можливість проїзду до свого господарства іншими заїздом, який передбачений картографічними матеріалами, однак він має довжину приблизно 700 метрів і тому є незручним для позивачки. Є інші заїзди, однак можливість користуватися ними залежить від згоди тих осіб, які вважають їх своїми, оскільки облаштовані за їхні кошти. Позивачка просить встановити сервітут на користування ділянкою довжиною 83 м. шириною 3.9 - 3.0 -2.7 м. загальною площею 0.0261 га. вважаючи цю ділянку такою, що належить відповідачці ОСОБА_5Однак потрібно врахувати, що для того, щоб скористатися правом проходу чи проїзду по земельній ділянці ОСОБА_5 позивачі повинні будуть спочатку використати для проходу частину земельної ділянки довжиною приблизно 17 метрів, яка належить на праві власності ОСОБА_10 Тобто, щоб встановити сервітут на право проходу та проїзду по земельній ділянці ОСОБА_5, спочатку треба встановити сервітут на право проходу та проїзду по земельній ділянці ОСОБА_10, оскільки не використавши ділянку останньої неможливо потрапити на ділянку відповідачки.

Суд, вислухавши сторін, вивчивши матеріали справи вважає, що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( ст.5 ЦПК України).

Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак ( ст.6 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що сторони проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1, позивачі по вул.І.Франка,553, а відповідачка по вул.І.Франка,547. Між сторонами на протязі тривалого часу існує спір з приводу користування земельною ділянкою, яку позивачі вважають громадською дорогою, а відповідачка ділянкою, яка належить їй на праві власності.

Копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.12.2015 року підтверджено, що ОСОБА_5М.є власником земельної ділянки площею 0,0806 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка) ( а.с.37-41).

Отже, твердження позивачів про те, що спірна ділянка довжиною 83 м., шириною З.9., -3.0, 2,7 м. загальною площею 0,0261 га. є громадською дорогою, є безпідставними.

Згідно з ч.1 ст.318 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним .Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути обмежена у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, встановленому законом ( ч.ч. 1 та 2 ст.321 ЦК України).

Відповідно до ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів на право проходу та проїзду на велосипеді;на право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; на інші земельні сервітути.

За змістом вказаної норми та ст.98 ЗК України земельний сервітут встановлюється у разі потреби у використанні суміжної земельної ділянки (обслуговуючої) для усунення недоліків іншої (панівної) ділянки, пов'язаних з її місцем розташування чи природним станом. При цьому встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника обслуговуючої земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею.

Відповідно до ч.1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене, щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Таким чином, закон вимагає від позивачів надання суду доказів того, що нормальне, у відповідності до закону господарське використання своєї земельної ділянки, на якій розташоване їхнє домоволодіння, неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб сервітуарія неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Актом комісії в складі сільського голови ОСОБА_9 головного спеціаліста відділу Держгеокадастру ОСОБА_11 головного архітектора ОСОБА_12 представника землевпорядної організації ПП Геокрресурс ОСОБА_13 встановлено, що заїзди до присадибної ділянки ОСОБА_3 існують, однак вони не є зручними для позивачки внаслідок того, що довжина одного заїзду для позивачки становить 700 метрів, іншим заїздом забороняє користуватися ОСОБА_8, а заїзд через земельну ділянку ОСОБА_7, спадкоємцем якого є ОСОБА_14 потребує влаштування (а.с.145).

Отже, зазначеним Актом, копією Генплану забудови с.Грабів ( а.с.62) та поясненнями сторін встановлено, що позивачі мають можливість проходу та проїзду до свого домогосподарства крім інших заїздів, дорогою, яка передбачена Генпланом забудови с.Грабів.

Відповідно до вимог ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Відповідно до п. 4 ст. 98 ЗК України земельний сервітут здійснюється способом найменш обтяжливим для власника земельної ділянки щодо якої він встановлений. Тобто перш за все при встановлені сервітуту враховуються інтереси власника обслуговуючої, а не панівної земельної ділянки.

В даному ж випадку потреба позивачів в заїзді та проході до свого домоволодіння можлива і повинна бути задоволена іншим способом, зокрема вони зобов"язані користуватися дорогою, яка передбачена Генпланом забудови с.Грабів.

Крім того, встановлено, що земельна ділянка відповідачки не має протяжності 83 м.,оскільки частина цієї ділянки довжиною 16.87 м.належить ОСОБА_10, що підтверджено планом меж земельної ділянки ( а.с.160-161), однак позивачі не висувають позовних вимог до цієї особи.

Оскільки судом встановлено, що позивачі не позбавлені можливості проїзду та проходу до свого домоволодіння, тому їхні вимоги про зобов'язання відповідачку не чинити перешкоди в користуванні дорогою довжиною 83 м., шириною 3.9-3.0-2.7м площею 0.0261 га. та зняти встановлені нею ворота також є безпідставними.

Висуваючи вимогу про влаштування заїзду через земельну ділянку відповідачки, позивачі не надали суду доказів, що саме таким способом повинні бути задоволені їхні вимоги.

За таких обставин в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа Грабівська сільська рада про встановлення земельного сервітуту відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги через Рожнятівський районний суд до Апеляційного суду Івано-Франківської області.

Повний текст рішення виготовлено 23 квітня 2018 року.

Суддя: