Постанова

від 03.09.2018 по справі 350/532/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 350/532/16-ц

Провадження № 22-ц/779/794/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Пулик М. В.

ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Ясеновенко Л.В., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Возняк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Рожнятівського районного суду, ухвалене суддею Пуликом М.В. 13 квітня 2018 року в смт. Рожнятів, у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Грабівська сільська рада Рожнятівського району Івано-Франківської області, про встановлення земельного сервітуту, повний текст рішення складено 23 квітня 2018 року, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися в суд із вказаним позовом.

Свої вимоги мотивували тим, що їхня сім'я без будь-яких перешкод завжди користувалася громадською дорогою, що веде до їхнього господарства. Однак, починаючи з 2006 року, відповідач по справі стала чинити перешкоди в користуванні вказаною дорогою, встановила на спільній дорозі ворота та стала закривати їх.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 05.06.2007 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні дорогою. Дане рішення було виконано державним виконавцем 05.11.2007 року, а в кінці 2007 року відповідач знову встановила ворота і знову створила перешкоди в користуванні дорогою.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 09.06.2008 року її позов знову було задоволено та зобов'язано ОСОБА_4 не чинити їй перешкоди в користуванні дорогою довжиною 83 м. шириною 3.9-3.0-2.7 м., загальною пл.0. 0261 га, зобов'язано усунути перешкоди в користуванні дорогою шляхом демонтажу воріт.

10.03.2009 року комісія Грабівської сільської ради склала акт про те, що відповідач знову встановила ворота на громадській дорозі та створила перешкоди у користуванні дорогою.

Рішенням Рожнятівського районного суду 05.05.2009 року було задоволено її позов та зобов'язано відповідача усунути перешкоди в користуванні громадською дорогою.

Вироком Рожнятівського районного суду від 30.12.2011 року відповідач по справі була притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 382 ч. 1 КК України.

В даний час ОСОБА_4 знову встановила ворота на громадській дорозі та закрила їх, а отже, знову створила перешкоди в користуванні громадською дорогою, що підтверджено актом, складеним комісією Грабівської сільської ради.

09.12.2015 року відповідач отримала Свідоцтво про право власності на земельну ділянку в розмірі 0,0806 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка). В склад цієї земельної ділянки входить і заїзд (дорога) до їхнього господарства довжиною 83 м., шириною 3,9-3,0-2,7 м., загальною площею 0,0261 га.

Оскільки іншого заїзду до господарства позивачів немає, а в добровільному порядку вирішити дане питання неможливо, вони змушені звернутися за захистом свого права до суду.

На підставі наведеного просять суд ухвалити рішення, яким встановити земельний сервітут для проходу, проїзду будь-яким транспортом земельною ділянкою довжиною 83 м., шириною 3,9-3,0-2,7 м., загальною площею 0,0261 га., що належить на праві власності ОСОБА_4, та зобов'язати її не чинити перешкод у користуванні дорогою довжиною 83 м., шириною 3,9-3,0-2,7 м., площею 0,0261 га, зняти встановлені нею ворота.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 13 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Грабівська сільська рада Рожнятівського району Івано-Франківської області, про встановлення земельного сервітуту відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

На дане рішення суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, вважають його незаконним, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначають, що їхня сім'я більше 50-ти років користувалась громадською дорогою, що веде до їхнього господарства та з'єднує їхню садибу з центральною вулицею села. Громадська дорога межувала із земельною ділянкою ОСОБА_4 Однак, починаючи з 2006 року, відповідач стала чинити їм перешкоди в користуванні даною дорогою, встановила на ній ворота та стала закривати їх.

Неодноразовими рішеннями Рожнятівського районного суду від 05.06.2007 року, від 09.06.2008 року, від 05.05.2009 року задоволено позови ОСОБА_2 до відповідача, зобов'язано ОСОБА_4 не чинити їй перешкод у користуванні дорогою довжиною 83 м., шириною 3.9-3.0-2.7 м., загальною площею 0,0261 га, зобов'язано усунути перешкоди в користуванні дорогою шляхом демонтажу воріт.

Проте в даний час відповідач знову встановила ворота на громадській дорозі та створила перешкоди у користуванні дорогою.

Весною 2016 року їм стало відомо, що відповідач отримала свідоцтво на право власності на земельну ділянку площею 0,0806 га та включила до неї спірну громадську дорогу.

Окрім цього позивачі зазначають, що іншого заїзду до їхнього господарства практично немає, спірний заїзд є найзручнішим для них, і ним вони користувалися все життя. Заїзд, про який вказувала відповідач, значно довший до центра села, проходить польовою дорогою через потік, без облаштованого моста.

Тому вважають, що суд мав підстави для встановлення земельного сервітуту у відповідності до ст.ст. 98, 99, 100 ЗК України.

Крім того, зазначають, що в судовому засіданні відповідач вказувала, що спірна дорога тепер входить не тільки до її земельної ділянки, а й ділянки її сестри ОСОБА_6 Проте, суд, незважаючи на клопотання їхнього адвоката, не залучив дану особу до участі у справі в якості співвідповідача.

Просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_4 подала відзив на дану апеляційну скаргу, вважає, що доводи наведені у скарзі є необґрунтованими та безпідставними. Зазначила, що позивачі не надали суду жодних документальних доказів того, що через земельну ділянку відповідача існувала дорога до їхнього домогосподарства, і що вони нею користувалися. Вказала, що позивачі мають можливість користуватися дорогою, якою користуються їхні сусіди в урочищі Борсуків , а також іншими заїздами, що було встановлено в судовому засіданні. Після смерті свого батька вона разом із сестрою успадкували по 1/2 його домогосподарства, на якому не було передбачено дороги. Згодом їй було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, яка у верхній частині межує із ділянкою ОСОБА_6, а її - з існуючою дорогою, за якою проживають позивачі. Для того, щоб встановити сервітут через її земельну ділянку, необхідно було б встановити сервітут і через ділянку ОСОБА_6 Просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити, рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13 квітня 2018 року залишити без змін.

Згідно із п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року №1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У зв'язку з чим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримала.

Апелянт ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином.

Відповідач та її представник заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін.

Представник третьої особи просила апеляційну скаргу задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, відповідача та її представника, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює, у випадку необхідності, учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судовому процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не представлено належних та допустимих доказів того, що відповідачу на праві власності належить частина земельної ділянки, яка раніше була громадською дорогою, а також не доведено, що вони позбавлені можливості проходу та проїзду до свого домоволодіння іншим шляхом без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача. Відповідно, вимоги про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні дорогою та зняти встановлені відповідачем ворота є безпідставними.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Як зазначено в ч. 1 ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Статтею 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України, ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи, у тому числі і в користувача земельною ділянкою, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужою земельною ділянкою - земельного сервітуту.

Згідно ст.ст. 78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 79, 80 ЦПК України).

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачі по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач ОСОБА_4 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2.

Протягом тривалого часу між сторонами існує спір з приводу користування земельною ділянкою, яку позивачі вважають громадською дорогою, про що свідчать копії рішень Рожнятівського районного суду від 05.06.2007 року, від 09.06.2008 року, від 05.05.2009 року та копія вироку Рожнятівського районного суду від 30.12.2011 року (а.с. 9-19).

Встановлено також, що рішенням Грабівської сільської ради від 30.12.1997 року Про приватизацію земель було вирішено надати безоплатно у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,57 га для ведення особистого підсобного господарства, в тому числі 0,08 га для обслуговування будинку (а.с. 34, 42).

Згідно копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно СТВ 211191 від 09.12.2015 року ОСОБА_4 на праві приватної власності належить земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0806 га за адресою: вул. Івана Франка, 547, с. Грабів Рожнятівського району Івано-Франківської області (а.с. 37).

Апеляційний суд вважає безпідставними посилання позивачів та представника Грабівської сільської ради на те, що у приватну власність до земельної ділянки відповідача незаконно відійшла частина громадської дороги, оскільки ОСОБА_4 Свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0806 га видано у встановленому законом порядку і таке право відповідача ними не оспорювалося.

Як вбачається з ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.06.2015 року по справі за касаційними скаргами ОСОБА_2 та Грабівської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Грабівської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, факт включення позивачем ОСОБА_4 у площу земельної ділянки громадської дороги документально не встановлено (а.с. 25-28).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Із копії листа-відповіді Грабівської сільської ради від 29.01.2014 року №18/02-26 вбачається, що заїзд спільного користування, яким користується ОСОБА_2, не передбачений, а нанесений на карті впорядкування присадибних та громадських земель Грабівської сільської ради, затвердженій рішенням №107 Рожнятівського райвиконкому від 27.05.1981 року. До будинковолодіння ОСОБА_2 можна під'їхати іншою вулицею, якою користуються жителі села, що проживають в урочищі Борсуків і мають там земельні ділянки. Від центральної вулиці села до будинковолодіння ОСОБА_2 цей заїзд має протяжність близько 500 м. (а.с. 36).

Актом комісії у складі сільського голови ОСОБА_7, головного спеціаліста відділу Держгеокадастру в Рожнятівському районі ОСОБА_8, головного архітектора ОСОБА_9, представника землевпорядної організації ПП Геоукрресурс ОСОБА_10 в присутності сторін спору встановлено, що до присадибної ділянки ОСОБА_2 можна використовувати заїзд, довжина якого від її житлового будинку до магазину на центральній дорозі села становить близько 700 м., заїзд суміжного землекористувача ОСОБА_11, а також можливо облаштувати заїзд через частину земельної ділянки померлого ОСОБА_12, спадкоємцем якого є ОСОБА_13 (а.с. 145-146).

Відповідно до роз'яснень, наданих в п. 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року №7 види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК; цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Враховуючи наведене, а також те, що позовна заява не містить конкретизації виду земельного сервітуту, який належить встановити, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості користуватися своїм домоволодінням у зв'язку з відсутністю у них доступу до земельної ділянки, на якій воно розташоване, у будь-який інший спосіб, а відповідно, і з безпідставністю позовних вимог про зобов'язання відповідача не чинити перешкод у користуванні дорогою, зняти встановлені нею ворота.

Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у поданій ними позовній заяві просять встановити земельний сервітут для проходу, проїзду будь-яким транспортом земельною ділянкою довжиною 83 м., шириною 3.9-3.0-2.7 м., загальною площею 0,0261 га, яка належить на праві власності ОСОБА_4

Однак, відповідно до копії Кадастрового плану земельної ділянки ОСОБА_4, кадастровий номер 2624881101:01:003:0083, її протяжність від А до В становить 63,11 м. (а.с. 39). Інша частина земельної ділянки, яка необхідна для проходу та проїзду до господарства позивачів, перебуває у власності ОСОБА_6 згідно витягу з Державного реєстру речових правна нерухоме майно про реєстрацію права власності №110339556 від 11.01.2018 року (а.с. 157).

Як вбачається з копії Плану меж земельної ділянки, складеного за результатами зйомки, Схеми перенесення меж земельної ділянки в натуру та Викопіювання з генплану Грабівської сільської ради, земельна ділянка ОСОБА_6 (розташована за адресою: вул. Івана Франка, 547а, с. Грабів Рожнятівського району Івано-Франківської області) межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 від А до Б, а у верхній частині від В до Г - з дорогою, за якою проживають позивачі (а.с. 158, 160, 154-155).

Разом з тим, позивачі не заявляли вимог про встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку ОСОБА_6

Посилання апелянтів на те, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив їхнє клопотання про відкладення розгляду справи та залучення ОСОБА_6 в якості співвідповідача не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи відсутнє дане клопотання, подане в порядку та в строки, визначені ст. 51 ЦПК України, якій кореспондує ст. 33 ЦПК України в редакції 2004 року.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки були предметом розгляду в суді першої інстанції і їм судом дана належна оцінка.

Враховуючи зазначене, місцевий суд правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі, застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду від 13 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Ясеновенко Л.В.

ОСОБА_14