Рішення

від 22.03.2018 по справі 679/432/17

НЕТІШИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/679/74/2018

Справа № 679/432/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 року м. Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі:

головуючого судді Базарника Б.І.,

при секретарі Ясенчук С.Ю.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Нетішин цивільну справу №679/432/17 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ Теплоенергомонтаж , про стягнення заборгованості із виплати відрядних та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом до ПАТ Теплоенергомонтаж про стягнення заборгованості із виплати відрядних та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість з виплат на відрядження у розмірі 6902,83 гривні, середній заробіток за час затримки кінцевого розрахунку з 26.03.2016 року по день фактичного розрахунку, також судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилається на те, що в період з 02.11.2001 року працював на різних посадах у Хмельницькому монтажному управлінні ВАТ Теплоенергомонтаж , 02.09.2013 року його звільнено із посади старшого прораба у зв'язку з переведенням і 03.09.2013 року прийнято на посаду виконавця робіт Славутського монтажного управління ВАТ Теплоенергомонтаж .

08.09.2014 року Відкрите акціонерне товариство Теплоенергомонтаж перетворено в Публічне акціонерне товариство Теплоенергомонтаж .

25.03.2016 року позивача звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

Позивач вказує на те, що відповідач всупереч ст.116 КЗпП України не провів із ним повного розрахунку при звільненні, а саме не компенсував йому службові відрядження в сумі 6902,83 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 в позовній заяві посилається на положення ч.1 ст.94, ст.ст.116, 117, 121, 233 КЗпП України, ст.ст.1, 2 Закону України Про оплату праці .

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом у встановленому законом порядку.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлений позов підтримав та просив суд позовні вимоги задоволити у повному обсязі, надав суду усні пояснення, аналогічні до викладених позивачем у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом у встановленому законом порядку, заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не подавав.

23.05.2017 року від представника відповідача надійшли до суду письмові заперечення на позовну заяву, а також письмова заява про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідач вказує на те, що позовні вимоги є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на законі, будь-яка заборгованість відповідача перед позивачем відсутня. Крім того, відповідач посилається на те, що позов подано до неналежного відповідача, судом прийнято до провадження спір, який не є трудовим, без сплати позивачем судового збору, позивачем обґрунтовуються позовні вимоги з посиланням на неналежні докази.

У своїй заяві, яка надійшла до суду 23.05.2017 року, відповідач просить застосувати до позовних вимог позивача строк позовної давності.

З урахуванням наведеного та відповідно до ч.3 ст.131, ст. 223 ЦПК України суд приходить до висновку про наявність можливості та правових підстав для розгляду справи за відсутності представника відповідача та ухвалення судом за результатами розгляду справи відповідного рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та докази, надані суду учасниками справи, здійснивши системний аналіз норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судом встановлено наступні обставини справи та наявність підстав для відмови у задоволенні позову, зважаючи на наступне.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_2 в період з 02.11.2001 року по 02.09.2013 року працював на різних посадах у Хмельницькому монтажному управлінні ВАТ Теплоенергомонтаж , 02.09.2013 року на підставі п.5 ст.36 КЗпП України його звільнено з посади старшого прораба Хмельницького монтажного управління ВАТ Теплоенергомонтаж у зв'язку з переведенням у СМУ ВАТ ТЕМ і 03.09.2013 року прийнято на посаду виконавця робіт Славутського монтажного управління ВАТ Теплоенергомонтаж в порядку переведення з Хмельницького монтажного управління ВАТ Теплоенергомонтаж . 08.09.2014 року Відкрите акціонерне товариство Теплоенергомонтаж перетворено в Публічне акціонерне товариство Теплоенергомонтаж . 25.03.2016 року позивача звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України згідно наказу №73к від 25.03.2016 року.

Зі змісту долученої позивачем до позовної заяви довідки Хмельницького монтажного управління ВАТ Теплоенергомонтаж №87 від 22.10.2013 року вбачається, що заборгованість Хмельницького монтажного управління ВАТ Теплоенергомонтаж перед ОСОБА_2 по відрядних за період серпень 2012 складає 6902,83 гривні. Зазначена довідка видана позивачу 22.10.2013 року, підписана заступником директора ХМУ ВАТ ТЕМ ОСОБА_4 і головним бухгалтером ОСОБА_5 та містить відбиток печатки Хмельницького монтажного управління ВАТ Теплоенергомонтаж з кодом 21339518.

Зі змісту наданого суду відповідачем ОСОБА_6 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців №1002866755 від 30.07.2017 року судом встановлено, що Хмельницьке монтажне управління Відкритого акціонерного товариства Теплоенергомонтаж (код 21339518, 30100, Хмельницька обл., м.Нетішин, Піонерська база) є відокремленим підрозділом юридичної особи - ОСОБА_7 акціонерного товариства Теплоенергомонтаж , (код ЄДРПОУ-00120980, місцезнаходження: 61166, Харківська обл., м. Харків, Дзержинський р-н, проспект Науки, буд.30), яке є відповідачем у цій справі.

Відповідно до статтей 46 та 47 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи; здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Згідно ч.2ст.48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що позивачем пред'явлено позов до належного відповідача ОСОБА_7 акціонерного товариства Теплоенергомонтаж , (код ЄДРПОУ-00120980, місцезнаходження: 61166, Харківська обл., м. Харків, Дзержинський р-н, проспект Науки, буд.30), відокремленим структурним підрозділом якого є Хмельницьке монтажне управління Відкритого акціонерного товариства Теплоенергомонтаж (код 21339518, 30100, Хмельницька обл., м.Нетішин, Піонерська база), де працював позивач на момент виникнення заборгованості по оплаті відрядних, яку позивач просить стягнути.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, у разі якщо він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Позовні вимоги ґрунтуються на стягненні з відповідача витрат на відрядження, виплата яких регулюється положеннями ст.121 КЗпП України, якою встановлено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями, працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством, за відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада), працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Згідно із ч.1 ст.1 Закону України Про оплату праці заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

До структури заробітної плати, визначеної у ст.2 цього Закону, входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч.3 ст.2 Закону України Про оплату праці ).

Згідно з підпунктом 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України №5 від 13 січня 2004 року, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про те, що заявлена позивачем сума невиплачених витрат на відрядження та сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не входять до фонду оплати праці та не є заробітною платою, з позовом про стягнення якої працівник має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком, а тому до таких позовних вимог застосовується передбачений ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення працівника до суду із заявою про вирішення такого трудового спору, який починає свій перебіг з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного суду України від 25 грудня 2008 року у справі №6-16282вов08 (ЄДРСРУ №2984580) та від 04 лютого 2009 року у справі №6-17656св08 (ЄДРСРУ № 3111400), а також постанові Верховного суду України від 11.10.2017 року по справі № 311/136/16-ц (ЄДРСРУ № 69649885).

Враховуючи наведене, а також те, що позивач про наявність такої заборгованості дізнався із довідки Хмельницького монтажного управління ВАТ Теплоенергомонтаж №87 від 22.10.2013 року, яка була йому видана 22.10.2013 року, а про факт невиплати йому такої заборгованості відповідачем у момент звільнення позивач повинен був дізнатися в момент його звільнення з роботи 25.03.2016 року, суд приходить до висновку, що позивач пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки з позовом про стягнення сум невиплачених витрат на відрядження та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні він звернувся поза межами строку передбаченими статтею 233 КЗпП України, а саме - 21.04.2017 року.

За правилами ч.1 ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Разом з тим, ні позивач, ні його представник під час судового розгляду даної справи з відповідними клопотаннями про поновлення строку звернення до суду не звертались, про причини пропущення такого строку, їх поважність, не вказували. Окрім того, представник відповідача у своєму письмовому клопотанні від 23.05.2017 року просив суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог позивача.

Оскільки в ході судового розгляду справи позивачем не заявлялось клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із заявою про вирішення такого трудового спору, крім того, позивачем не наведено суду та недоведено належними та допустимими доказами наявності поважних причин пропуску такого строку, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для поновлення передбаченого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення позивача до суду із заявою про вирішення такого трудового спору.

Зважаючи на вищенаведене, суд вважає, що наявні передбачені законом підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ Теплоенергомонтаж про стягнення заборгованості із виплати відрядних та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з тим, що позивач пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору та підстав для поновлення судом такого строку в ході судового розгляду справи судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 9-13, 76-83, 95, 209-250, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_2 (адреса проживання: 30100, АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1) до ПАТ Теплоенергомонтаж (адреса місцезнаходження: 61166, м.Харків, пр.Науки, 30, код ЄДРПОУ - 00120980), про стягнення заборгованості із виплати відрядних та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Хмельницької області через Нетішинський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Б.І. Базарник