Рішення

від 20.04.2018 по справі 910/123/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 20.04.2018Справа №  910/123/18 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді:           Літвінової М.Є. за участю секретаря судового засідання:                                        Яроменко І.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи За позовом           Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Стародарницький”                     (02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 14а; код ЄДРПОУ 40182399) до                    Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕДІЛАНО” (02090, місто Київ,                     провулок Лобачевського, будинок 7А, приміщення 8/2; код ЄДРПОУ                      40748915) про                    стягнення 36 096, 75 грн. Суддя Літвінова М.Є. Без повідомлення (виклику) учасників справи ВСТАНОВИВ: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Стародарницький” (далі – позивач) подало до господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕДІЛАНО” (далі – відповідач) про стягнення 36 096,75 грн. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач є власником приміщення № 2П по вулиці Харківське шосе 17а в місті Києві, проте всупереч вимог частини 1 статті 15 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” не сплачує щомісячні внески з обслуговування будинку, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за період з січня 2017 року по листопад 2017 року включно в сумі 33 846, 56 грн та виникли підстави для стягнення інфляційних втрат і 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.01.2018 у справі № 910/123/18 позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Стародарницький” залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків. 29.01.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків. Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.02.2018 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/123/18 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, - ВСТАНОВИВ: Співвласниками багатоквартирного будинку № 17-А по вул. Харківське шосе, м. Києва 17.12.2015 року зареєстроване Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Стародарницький”. Функції з управління та обслуговування багатоквартирного будинку № 17а по вул. Харківське шосе, м. Києва ОСББ “Стародарницький” розпочало з 31.10.2016 року, що підтверджується копією протоколу загальних зборів ОСББ “Стародарницький” №4-3 від 31.10.2016 року. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №109313972 від 27.12.2017 року, ТОВ “ЕДІЛАНО” є власником приміщення №2П по вул. Харківське шосе 7а, м. Києва з 17.08.2016 року. Загальна площа зазначеного приміщення складає 527,78 кв. м. Розмір щомісячного внеску на обслуговування будинку для співвласників багатоквартирного будинку №17а по вул. Харківське шосе, м. Києва затверджено на загальних зборах ОСББ “Стародарницький” від 16.12.2016 року, який складає 5,83 грн. за м. кв. загальної площі приміщення, що підтверджується протоколом загальних зборів ОСББ “Стародарницький” № 4 від 16.12.2016 року. Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що оскільки ТОВ “ЕДІЛАНО”  володіє приміщенням №2П в багатоквартирному будинку по вул.Харківське шосе, 17а, м. Києва, утримання та обслуговування якого здійснюється ОСББ “Стародарницький”, відповідно на ТОВ “ЕДІЛАНО” покладається обов'язок своєчасно та у повному обсязі сплачувати щомісячні внески з обслуговування будинку. Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживачем відповідно до вказаної статті Закону є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України “Про житлово-комунальні послуги  ”. Суб'єктами цього Закону  є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг. Згідно зі    ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”  залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо). Відповідно до    ст. 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”   відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Пунктом 1 ч.1 ст.20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги  ” передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України   та   ст. 526 ЦК України  суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. Згідно із ч.1    ст.509 ЦК України    зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням. Відповідно до    ст.218 ЦК України    недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Недійсність договору з водопостачання і водовідведення у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 року у справі №916/3566/13). Статтею 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” встановлено обов'язок споживача, зокрема, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Відповідачем не спростовано факту постачання житлово-комунальних послуг позивачем, відтак в силу наведених норм відповідач зобов'язаний був оплачувати надані позивачем послуги не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. Відповідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як встановлено судом, відповідач зобов'язаний був здійснювати оплату наданих позивачем житлово-комунальних послуг щомісяця, не пізніше 20-го числа. У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг. Відповідач не надав доказів оплати ним наданих позивачем житлово-комунальних послуг. Судом перевірено розрахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з січня 2017 по листопад 2017., в зв'язку з чим суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 33  846,56 грн. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв'язку з порушенням грошового зобов'язання відповідачем позивач здійснив нарахування інфляційних втрат в розмірі 1 806,85 грн та 3% річних в розмірі 443,34 грн за загальний період з 21.02.2017 року по 27.12.17 року. Судом перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат. За перерахунком суду розмір інфляційних втрат становить 1 773,96 грн, в зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 773,96 грн. Також позивачем при визначенні строку початку нарахування 3% річних не враховано приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, яка встановлює, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Судом також перевірено здійснений позивачем розрахунок 3% річних. За перерахунком суду розмір 3% річних, що підлягає стягненню, становить 442,57 грн. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року “Про судове рішення ” рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Приписами ст. ст. 76, 77  Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів. Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного. Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240  Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -                                                                                ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Стародарницький” (код ЄДРПОУ 40182399) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕДІЛАНО” (код ЄДРПОУ 40748915) про стягнення 36 096,75 грн задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДІЛАНО" (02090, м. Київ, провулок Лобачевського, 7А, приміщення 8/2, код ЄДРПОУ 40748915) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Стародарницький" (02090, м.Київ, Харківське шосе, 17-А, код ЄДРПОУ 40182399) 33 846 (тридцять три тисячі вісімсот сорок шість) гривень 56 копійок основного боргу, 442 (чотириста сорок дві) гривні 57 копійок 3% річних, 1 773 (одну тисячу сімсот сімдесят три) гривні 96 копійок інфляційних втрат та 1    598 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто вісім) гривень 51 копійку суми сплаченого судового збору. 3. В іншій частині позовних вимог відмовити. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. 5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 7. Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне рішення складено  20.04.2018 року. Суддя                                                                                                               М.Є. Літвінова