Постанова

від 24.04.2018 по справі 815/3961/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/3961/17

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

судді - Яковлєва О.В.,

судді - Танасогло Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою підприємства Антос ЛТД у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2018 року у справі за позовом підприємства Антос ЛТД у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Підприємство Антос ЛТД у вигляді ТОВ звернулось до суду з позовом до Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконними та скасування: постанови про стягнення виконавчого збору ВП №52981634 від 21.07.2017 року; постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №54361685 від 21.07.2017 року; постанови про арешт майна боржника ВП №54361685 від 21.07.2017 року; постанови про арешт коштів боржника ВП №54361685 від 21.07.2017 року та зобов'язати відповідача закінчити виконавче провадження ВП №52981634.

Свої позовні вимоги підприємство Антос ЛТД обґрунтувало незаконністю спірних рішень.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2018 року відмовлено в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі підприємство Антос ЛТД просить скасувати вищенаведене рішення, як таке, що прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з необґрунтованості даного позову та відсутності підстав для його задоволення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд:

- зобов'язати відповідача закінчити ВП № 52981634 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» ;

- скасувати постанови від 21 липня 2017 року: про стягнення виконавчого збору, про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника.

Так, у провадженні відповідача перебувало виконавче провадження ВП № 52981634 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом його реалізації через прилюдні торги.

Постановою відповідача від 20 липня 2017 року ВП № 52981634 було закінчено вищенаведене виконавче провадження за п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з затвердженням судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Майже за 8 місяців виконавчого провадження відповідачем рішення суду не було виконано навіть частково (не отримано будь-яких сум від реалізації заставленого майна, не передано його кредитору чи чогось іншого з чим Закон пов'язує виконання рішення суду).

Вже після закінчення зазначеного виконавчого провадження відповідачем було прийнято постанову від 21 липня 2017 року ВП № 52981634 про стягнення з позивача виконавчого збору.

21 липня 2017 року, на підставі вищенаведеної постанови, відповідачем було прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника (ВП № 54361685).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Таким чином, Основним Законом України органам державної влади, у тому числі державним виконавцям, не надано права діяти на свій розсуд.

Тобто, суб'єкти владних повноважень повинні діяти виключно на підставі, у спосіб та у межах передбачених Законом.

Законом, що регламентує діяльність виконавчої служби є Закон України « Про виконавче провадження» .

Частиною 1 ст. 27 вищенаведеного Закону передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Таким чином, виконавчий збір стягується саме за виконання рішення, а не за невдалу спробу його виконання. Про те, що законодавець пов'язував можливість стягнення виконавчого збору лише з вже виконаними рішеннями беззаперечно свідчить конструкція вищенаведеної норми. Так, там йдеться про виконання у минулому, а не просто за вчинення деяких чи будь-яких виконавчих дій.

Частиною 2 ст. 27 того ж Закону передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 45 того ж Закону передбачено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:

- у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми.

Таким чином, сума виконавчого збору повинна дорівнювати 10 відсоткам стягнутої суми. Тобто, стягнення збору, і цими нормами, пов'язано виключно з хоч частковим фактичним виконанням стягнення.

Частиною 3 ст. 40 того ж Закону передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Статті 37 та 39 вищенаведеного закону регламентують підстави для повернення виконавчого документа та закриття виконавчого провадження.

Зазначені підстави, умовно, можливо розподілити на такі у зв'язку з якими виконання судового рішення фактично не відбулося (не зазначені в ч. 3 ст. 40) та такими, що не виключають можливості виконання рішення (частково або в повному обсязі).

Отже, за сукупністю вимог вищенаведених норм, виконавчий збір за ч. 3 ст. 40 зазначеного Закону може бути стягнуто виключно у разі хоч часткового виконання рішення. В іншому випадку Законом встановлено пряму та безпосередню заборону на таке стягнення.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 42 вищенаведеного Закону передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.

Отже, будь-якої іншої процедури стягнення виконавчого збору не встановлено, а у 27 статті йдеться лише про фактичне стягнення та стягнену суму на яку нараховуються відсотки виконавчого збору.

З урахуванням того, що державний виконавець не виконав вищенаведене рішення навіть частково (майно не було реалізовано з прилюдних торгів) то і застосовувати 10 відсоткову ставку не до чого.

Тобто, у даному випадку виконавчий збір не стягується, наслідком чого є протиправність спірного рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку, підстава закінчення виконавчого провадження (п. 2 чи п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону) саме для цілей стягнення виконавчого збору не має будь-якого значення, так як рішення не було навіть частково виконано (не мається суми до якої можна застосувати 10 відсоткову ставку виконавчого збору).

Окрім того, виконавче провадження, як і документи прийняті в його межах, порушеного на підставі наказу господарського суду (виконавчий документ, а не само рішення) можуть бути оскаржені виключно в межах господарського судочинства.

Частиною 2 ст. 74 того ж Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, спірні рішення підлягають скасуванню, а провадження в частині вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії закриттю.

Пунктом 4 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до абзацу другого ч.1 ст. 319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті, внаслідок чого його постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову та закриття провадження в частині позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 238, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу підприємства Антос ЛТД у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 лютого 2018 року - скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги підприємства Антос ЛТД у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю - задовольнити частково.

Постанови ВП №52981634, ВП №54361685, ВП №54361685, ВП №54361685 від 21.07.2017 року - скасувати.

В частині позовних вимог про зобов'язання відповідача закінчити виконавче провадження ВП №52981634 - провадження закрити.

Роз'яснити підприємству Антос ЛТД у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, що позовні вимоги в цій частині можуть бути вирішені в порядку господарського судочинства.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк передбачений ст.329 КАС України.

Головуючий /ОСОБА_1/

Судді /ОСОБА_2 /

/ОСОБА_3/