Постанова

від 23.04.2018 по справі 910/19510/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2018 р. Справа№ 910/19510/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

секретар судового засідання: Вайнер Є.І.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 23.04.2018

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 (повний текст складено - 02.01.2018)

у справі №910/19510/17 ( суддя Пінчук В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖІТАЛ ДЕСІЖИНС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД" про стягнення 85 017, 30 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІДЖІТАЛ ДЕСІЖИНС" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД" (далі - відповідач) 85 017,30 грн., з яких: 55 348,00 грн. сума основного боргу, 14 169,09 грн. збитки від інфляції, 12 143,21 грн. пені та 3 357,00 грн. - 3% річних.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати вартості отриманих рекламних послуг відповідно до додатку №4 від 21.03.2014 та додатку №4/1-1 від 07.04.2014, які були укладені між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖІТАЛ ДЕСІЖИНС" задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖІТАЛ ДЕСІЖИНС" 55 348, 00 грн. основного боргу, 14 169, 09 грн. збитків від інфляції, 12 143,00 грн. пені, 3357грн. - 3% річних та 1 600,00 грн. судового збору.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього обов'язку згідно з договором та додатків до нього, своє зобов'язання щодо оплати рекламних послуг не виконав, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/19510/17 у повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги, що додатків до договору №4 від 21.03.2014 та №4/1-1 від 07.04.2014 з позивачем не підписував та у спрощений спосіб їх не укладав, послугу не отримував. Також вказав, що оплата рахунку №145 не підтверджує надання послуг за актом №139 та не є належним доказом позиції позивача про підписання додатків до договору у спрощений спосіб.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того вказував, що відповідач сплатив частково рахунок №145 від 07.04.2014, чим фактично визнав розмір грошових зобов'язань за додатками, а відтак і ту обставину, що послуги йому було надано належним чином та в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/19510/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Коротун О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/19510/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 призначено розгляд справи на 12.03.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД" на 12.03.2018.

В судове засідання 12.03.2018 представники відповідача не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 розгляд справи №910/19510/17 відкладено на 02.04.2018.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Майданевича А.Г. на лікарняному, судове засідання, призначене на 02.04.2018, не відбулося.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 розгляд справи №910/19510/17 призначено на 23.04.2018.

Розпорядженням №09.1-08/1058/18 від 23.04.2018 Київського апеляційного господарського суду у зв'язку із перебуванням судді Коротун О.М. на лікарняному з 23.04.2018, відповідно до підпункту 2.3.25. пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/19510/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД" у справі №910/19510/17 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у складі: головуючого судді: Майданевича А.Г., суддів Гаврилюка О.М. та Суліма В.В. до провадження.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 23.04.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, наявних у матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 23.04.2018 заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення Господарського суду міста Києва скасуванню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІДЖІТАЛ ДЕСІЖИНС" (виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД" (замовником) був укладений договір № 2/б про надання рекламних послуг.

Відповідно до п.1.1 договору виконавець в порядку та на умовах, що визначені договором та додатками до договору, зобов'язується надавати рекламні послуги шляхом розміщення рекламних матеріалів замовника на інформаційних ресурсах - на Інтернет - порталах вказаних у відповідних додатках, а замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що конкретний вид, формат і період розміщення рекламних матеріалів замовника визначаються в додатках, що становлять невід'ємну частину договору.

Згідно з п. 2.1 договору не менш ніж за 1 (один) робочий день до запланованої календарної дати надання послуг, замовник зобов'язується надати виконавцю письмове підтвердження-бронювання місця для розміщення рекламних матеріалів. В підтвердженні-бронюванні повинні зазначатися: конкретний інформаційний ресурс, на якому повинні бути розміщені рекламні матеріали, вид, формат, період та умови розміщення таких матеріалів, а також інші суттєві умови відносно рекламних матеріалів.

Підтвердження-бронювання надсилається в письмовій формі за допомогою електронної пошти, факсом, телеграфом, або будь-яким іншим доступним для замовника способом (п. 2.2 договору).

Сторони погодили у п. 2.3 договору, що у разі неотримання письмового підтвердження-бронювання від замовника у строк, визначений п. 2.1. договору, виконавець має право автоматично зняти бронювання без повідомлення замовника.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що замовник повинен надати виконавцю: в електронному вигляді (по е-mail, яка зазначена в реквізитах договору) рекламні матеріали для надання послуг, оформлені з дотриманням всіх вимог, визначених у п.1.3. договору (підпункт 2.4.1.договору); копії дозвільної або іншої уповноважуючої документації, завірені підписом уповноваженої особи замовника, скріплені печаткою замовника, в разі якщо предметом реклами є послуги/діяльність/продукція, що підлягає ліцензуванню, сертифікації, або в рекламних матеріалах використовуються об'єкти права інтелектуальної власності (підпункт 2.4.2.).

Згідно з п. 3.1 договору вартість послуг, які замовляються в рамках договору вказується у додатках.

Відповідно до п. 3.3 договору послуги, що зазначені в конкретних додатках до договору, оплачуються замовником в безготівковій формі на підставі оригіналу рахунку-фактури, наданого виконавцем, протягом 120 (сто двадцать) календарних днів з моменту підписання сторонами акту прийому - передачі - наданих послуг, якщо інше не погоджено сторонами у відповідному додатку.

Факт надання послуг підтверджується відповідним актом приймання-передачі, який повинен бути підписаний замовником впродовж 10 (десяти) календарних днів після його отримання, або впродовж зазначеного строку виконанню повинна бути надана мотивована відмова від підписання зазначеного акту (пункт 4.1 договору).

Сторони в п. 4.3 договору встановили, що після підписання актів приймання-передачі зобов'язання виконавця вважаються виконаними у повному обсязі та належним чином. У випадку, коли акти приймання-передачі не підписуються протягом строків, визначених договором, або якщо за цей час виконавець не отримає мотивовану відмову від підписання цих актів, то зобов'язання виконавця вважаються виконаними у повному обсязі та належним чином.

Строк дії договору сторонами погоджено п. 8.1 (в редакції додаткової угоди № 1 від 29.12.2014) з дня його підписання і діє до 31.12.2015 включно.

Зміни та доповнення до договору можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформляються у письмовій формі, скріплюються печатками та підписуються уповноваженими представниками сторін (пункт 9.4. договору).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що на виконання умов договору №2/б між позивачем та відповідачем були укладені додатки №4 від 21.03.2014 та №4/1-1 від 07.04.2014 до договору у спрощений спосіб. У відповідності до додатку №4 позивачем були прийняті до виконання замовлення з надання послуг розміщення текстової новини, загальна вартість яких складає 1 152,00 грн. та до додатку №4-1/1 були прийняті до виконання замовлення з надання рекламних послуг, загальна вартість яких складає 92 196,00 грн. Надання послуг, на думку позивача, згідно з додатком №4 підтверджується актом наданих послуг №48 від 25.03.2014 та рахунком на оплату №28 від 21.03.2014 з вартістю послуг - 1 152,00 грн., та згідно з додатком №4/1-1 підтверджується актом наданих послуг №139 від 02.05.2014 та рахунком на оплату №145 від 07.04.2014 з вартістю послуг - 92 196,00 грн.

19.06.2015 на адресу відповідача позивач направив претензію №45 разом із вказаними актами. Відповідач вказану претензію залишив без відповіді.

Суд першої інстанції погодився із доводами позивача та задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, обов'язок замовника оплатити за надані послуги кореспондується з обов'язком виконавця надати таку послугу належної якості у строки та у порядку, встановленому договором.

Згідно з ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Зміни та доповнення до договору можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформляються у письмовій формі, скріплюються печатками та підписуються уповноваженими представниками сторін (пунктом 9.4).

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом апеляційної інстанції досліджено матеріали справи та встановлено, що у справі відсутні додатки №4 та №4/1-1 до договору №2/б, на які посилається позивач. Також, виходячи з наведеної вище норми апеляційний суд зазначає, що спрощений спосіб укладення договору полягає в обміні листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, прийняття до виконання замовлення тощо. Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження укладення між сторонами у спрощений спосіб додатків.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що п. 9.4. договору встановлено, що доповнення можуть бути тільки у письмовій формі, які скріпляються печатками та підписами сторін.

Більш того, відповідно до п. 2.1, п. 2.2, п. 2.4 договору замовник повинен надіслати в письмовій формі виконавцю письмове підтвердження-бронювання місця та надати копії дозвільної або іншої уповноважуючої документації, які повинні бути завірені підписом уповноваженої особи замовника та скріплені печаткою.

Також позивачем не виконано вимоги ухвал, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції та не надано оригіналів документів, на які посилається в позовній заяві.

Таким чином, судом апеляційної інстанції достовірно встановлено, що позивачем не надано належних доказів, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції, на підтвердження замовлення рекламної послуги відповідачем та укладення ними додатків №4 від 21.03.2014 та №4/1-1 від 07.04.2014 до договору №2/б.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що позивачем надавалися послуги відповідачу на підставі додатків №4та №4/1-1до договору, пославшись при цьому на акти надання послуг №48 від 25.03.2014 на суму 1 152,00 грн. і №139 від 02.05.2014 на суму 92 196,00 грн. та рахунки на оплату №28 від 21.03.2014 на суму 1 152,00 грн., і №145 від 07.04.2014 на суму 92 196,00 грн.

Однак, відповідно до п. 3.3 та п. 4.1 договору факт надання послуг підтверджується відповідним актом приймання-передачі, який повинен бути підписаний замовником впродовж десяти календарних днів після його отримання. Крім того, послуги оплачуються замовником в безготівковій формі на підставі оригіналу рахунку-фактури, наданого виконавцем, протягом сто двадцать календарних днів з моменту підписання сторонами акту прийому - передачі наданих послуг.

Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що акт надання послуг №48 від 25.03.2014 на суму 1 152,00 грн. та акт надання послуг №139 від 02.05.2014 на суму 92 196,00 грн. були направлені позивачем разом з претензією лише 19.06.2015, що підтверджується копіями опису вкладення та чека (а.с. 27). Проте, доказів про отримання вказаних документів відповідачем матеріали справи не містять.

Також, докази направлення позивачем рахунку на оплату №28 від 21.03.2014 на суму 1 152,00 грн. та рахунку на оплату №145 від 07.04.2014 на суму 92 196,00 грн. в справі взагалі відсутні.

Одночасно колегія суддів вважає, що твердження позивача про те, що відповідач визнав факт прийняття замовлення та надання йому послуг свідчить часткове виконання останнім своїх зобов'язань за договором, що підтверджується виписками по особовим рахункам від 31.03.2015 та 08.04.2015, наданими ПАТ "Банк "Юнісон", є безпідставне, з огляду на наступне.

Відповідно до виписок по особовим рахункам від 31.03.2015 та 08.04.2015 відповідач здійснив оплату на суми 21 000,00 грн. та 17 000,00 грн., в графі призначення платежу зазначено: "оплата за розміщення реклами згідно з рахунком №145 від 07.04.2014". Проте, в графі призначення платежу не зазначено за яким договором, додатками та за які саме послуги було здійснено оплату.

Крім того, відповідно п. 4.1 договору підписані сторонами акти приймання-передачі наданих послуг є підтвердженням отримання послуг за договором про їх надання, що в даному випадку не було зроблено.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач в апеляційній скарзі категорично заперечував проти здійснення вказаної вище оплати на підставі додатків до договору.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що виписки по особовим рахункам від 31.03.2015 та 08.04.2015 не є належними та допустимими доказами того, що оплата згідно з рахунком №145 від 07.04.2014 являється оплатою рекламних послуг саме за актом №139 від 02.05.2014 додатку №4/1-1 до договору №2/б.

Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не дослідив всіх доказів наданих для розгляду справи, а позивач не підтвердив жодним оригіналом з зазначених до позовної заяви документів для прийняття об'єктивного рішення, а тим самим надавши тільки копії того на чому ґрунтує свої вимоги.

Таким чином, на переконання колегії суддів, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, тому в позові слід відмовити з підстав необґрунтованості.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Вказане стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про порушення місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи, підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/19510/17 підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/19510/17 - скасуванню, з прийняттям нового про відмову у позові. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/19510/17 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/19510/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖІТАЛ ДЕСІЖИНС" (01001, м. Київ, площа Спортивна, 1А, код 39020595) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОК ІНТЕРНЕТ ЛТД" (03065, м.Київ, проспект КОСМОНАВТА КОМАРОВА, будинок 42, офіс 1/6, код 38214542) 2 400,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Матеріали справи №910/19510/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 25.04.2018

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім