Постанова

від 24.04.2018 по справі 369/11875/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11875/17 Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М. Провадження № 22-ц/780/1934/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 33 24.04.2018

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 року м. Київ

справа № 369/11875/17

провадження № 22ц/780/1934/18

Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

при секретарі - Тимошевській С.І.

сторони :

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Регіон

відповідач - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2018 року у складі судді Ковальчук Л.М., про забезпечення позову,

встановила:

У жовтні 2017 року позивач ТОВ Регіон звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення збитків, завданих внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, в якому просив стягнути з відповідача завдану матеріальну шкоду у розмірі 479 545,76 грн.

У січні 2018 року позивач ТОВ Регіон подав до суду заяву про забезпечення позову з метою гарантованої реальної можливості захисту своїх прав та враховуючи суму збитків завданих йому просив накласти арешт на автомобілі TOYOTA LAND CRUISER, 2012 року випуску; вантажні автомобілі ТАТRА 815, 1988 року випуску; ТАТRА 815 1990 року випуску; ТАТRА 815, червоного кольору, 1988 року випуску; ТАТRА 8152, червоного кольору, 1990 року випуску; MAN 14.264, 1965 року випуску; напівпричіп FUCHS SA 17500, 1991 року; причіп SONST ANH-HERSTELLER, 1989 року випуску.

30 січня позивач уточнив заяву про забезпечення позову, посилаючись що відповідач не відреагував на запрошення оглянути та/або провести експертизу пошкодженого автомобіля, що свідчить про небажання добровільного врегулювання спору, що є підставою побоюватись що така позиція відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, тому остаточно просив накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідача де б воно не знаходилось.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2018 року заяву про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на вантажний автомобіль ТАТRА 815, 1988 року випуску, д.н.з АА8660ОА, дата реєстрації 19.06.2004 року.

В решті заяви відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою представник відповідача ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу посилаючись на те, що судом у листопаді 2017 року вже розглядалась заява про забезпечення позову в якій позивачу було відмовлено з підстав того, що не вказано конкретні обставини, які б свідчили про утруднення чи неможливість виконання рішення суду в майбутньому та не надано доказів на їх підтвердження. Крім того, зазначив, що суду було надано докази того, що на день скоєння ДТП, автомобіль на який накладено арешт, перебував у володінні ТОВ Будмеханізація №14 , а керування вказаним автомобілем здійснював ОСОБА_6, отже відповідальність за завдану шкоду має нести водій чи особа, яка на відповідній правовій підставі керувала автомобілем та з вини якої сталося ДТП, тому вважає що позов подано до неналежного відповідача, що з'ясовувалось в судовому засіданні. Також зазначив, що суму збитків повинна перевірятись судом, оскільки накладення арешту на автомобіль, суд мотивував лише з підстав значної суми відшкодування, заявленою позивачем, оскільки як і по першій заяві, так і в цій заяві позивач не надав доказів того, що не накладання арешту може в майбутньому утруднити виконання рішення суду. Тому просив скасувати ухвалу суду про накладення арешту на вантажний автомобіль, який належить ОСОБА_4

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до розділу XIII Перехідні положення ЦПК України: пункт 8) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; пункт 9) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В суді апеляційної інстанції адвокат ОСОБА_5, представник відповідача ОСОБА_4 підтримав скаргу та просив відмовити у задоволенні заяви позивача про накладення арешту на майно відповідача.

Позивач ТОВ Регіон , будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги, до суду апеляційної інстанції не з'явився, надіславши клопотання про перенесення розгляду скарги у зв'язку з відрядженням представника, при цьому будь-яких доказів, які б підтверджували дану обставину, до клопотання не долучено, тому у колегії суддів відсутні підстави вважати неявку представника позивача з поважних причин, приймаючи до уваги регламентовані строки розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вирішила за можливе провести судове засідання у відсутність представника позивача, згідно ст. 372 ЦПК України .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

За змістом ч.1 п.1, ч.3 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та/або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз'яснень пп. 4, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вимоги щодо форми та змісту заяви про забезпечення позову визначені ст.

151 ЦПК України, в т. ч. передбачено, що вона повинна містити обґрунтування необхідності забезпечення позову (п.3 ч.1).

Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ТОВ Регіон звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, посилаючись на те, що водій ОСОБА_6 керуючи спірним автомобілем ТАТRА 815, 1988 року випуску, д.н.з АА8660ОА, порушив правила дорожнього руху, скоїв зіткнення з автомобілем HONDA CR-V, який належить позивачу, в результаті чого автомобіль позивача отримав механічні пошкодження. Таким чином вважають, що діями ОСОБА_6 позивачу завдано майнову шкоду у розмірі 479 545,76 грн.

Одночасно з позовною заявою ТОВ Регіон звернувся з заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на транспортні засоби: TOYOTA LAND CRUISER, 2012 року випуску; вантажні автомобілі ТАТRА 815, 1988 року випуску; ТАТRА 815 1990 року випуску; ТАТRА 815, червоного кольору, 1988 року випуску; ТАТRА 8152, червоного кольору, 1990 року випуску; MAN 14.264, 1965 року випуску; напівпричіп FUCHS SA 17500, 1991 року; причіп SONST ANH-HERSTELLER, 1989 року випуску.

Ухвалою суду першої інстанції від 01 листопада 2017 року у задоволенні забезпечення позову було відмовлено з підстав ненадання доказів належності транспортних засобів відповідачу та не зазначення конкретних обставин і доказів, які б свідчили про утруднення чи неможливість виконання рішення суду в майбутньому.

У січні 2018 року позивач ТОВ Регіон знов звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, посилаючись на те, що відповідач, як власник автомобіля ТАТРА, на якому ОСОБА_6 вчинено ДТП, не відреагував на запрошення оглянути та/або провести експертизу пошкодженого автомобіля, що свідчить про небажання добровільного врегулювання спору, що і є підставою побоюватись що така позиція відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову та накладаючи арешт на вантажний автомобіль ТАТРА, суд першої інстанції виходив з того, що сума відшкодування є значною, тому невжиття заходів може утруднити виконання судового рішення чи зробити неможливим його виконання.

Проте, такий висновок суду не відповідає обставинам справи.

Відповідно до ст. 1187, 1188 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, у разі завдання одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6, керуючи на відповідній правовій підставі транспортним засобом ТАТRА 815, 1988 року випуску, д.н.з АА8660ОА, скоїв зіткнення з автомобілем HONDA CR-V, який належить позивачу, внаслідок чого постановою суду від 28.08.2017 року ОСОБА_6 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України.

Таким чином, враховуючи характер взаємовідносин сторін по справі, перевіривши чи дійсно між позивачем і відповідачем ОСОБА_4 у справі існує спір, встановивши що ОСОБА_4 не був учасником ДТП, оскільки спірний автомобіль під час ДТП на відповідній правовій підставі знаходився у володінні ОСОБА_6, судова колегія вважає, що позивач не довів наявність обґрунтованих підстав доля задоволення його заяви про накладення арешту на майно ОСОБА_4, тому колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про необхідність накладення арешту на майно останнього.

З огляду на наведене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню за п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, з прийняттям у справі нової постанови про відмову в задоволенні заяви представника ТОВ Регіон про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_4, з наведених раніше підстав.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 389 ЦПК України, колегія судів, -

постановила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 січня 2018 року скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволені заяви Товариство з обмеженою відповідальністю Регіон про забезпечення позову.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: І.В.Іванова

Судді:

ОСОБА_3

ОСОБА_2