Рішення

від 20.02.2018 по справі 495/5572/16-ц

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/5572/16-ц

№ провадження 2/495/549/2018

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

20 лютого 2018 року м. Білгород-Дністровський

Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого - одноособово судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі - Мамончик К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород - Дністровському цивільну справу за позовом Приватного підприємства Рута до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Рута звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, і просить суд:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства Рута нанесену матеріальну шкоду у розмірі 15 218,00 гривень;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства Рута грошову компенсацію за нанесені збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 30 000,00 гривень;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства Рута суму за нанесені збитки у вигляді витрат а перевезення та монтаж нового бігборда у розмірі 11 054,00 гривень;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства Рута сплачений судовий збір у сумі 1378,00 гривень.

Свої позовні вимоги Приватне підприємство Рута обґрунтовує наступним. Рішенням виконавчого комітету Затоківської селищної ради від 14.02.2007 року Приватному підприємству фірмі РУТА був наданий дозвіл на розміщення зовнішньої реклами у вигляді наземного рекламного щиту (рекламоносія, біг борду) за адресою: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, смт. Затока, Центральний район, в'їзд зі сторони м. Білгород- Дністровська (район бази відпочинку Лазурний берег ). Зазначений Рекламоносій містив інформацію про рекламу бази відпочинку Рута . Згідно листа ГУНП в Одеській області від 14.03.2016 року, термін дії узгодження на розміщення вказаного бігборду продовжено до 01 квітня 2018 року. 14 червня 2016 року ОСОБА_2, який є директором бази відпочинку РУТА , помітив відсутність Рекламоносія на своєму місці розташування. Станом на сьогоднішній день, на місці Рекламоносія розташована перенесена зупинка громадського транспорту, та збудована кам'яна пішохідна доріжка на фундаменті з цементу. Про факт незаконного демонтажу Рекламоносія, та його відсутність на своєму місці, 15 червня 2016 року начальником охорони ПП РУТА ОСОБА_3 було складено відповідний Акт. Також, начальник охорони ПП РУТА ОСОБА_3 викликав поліцію, та директором бази відпочинку РУТА ОСОБА_2 було подано заяву до поліції про незаконний демонтаж Рекламоносія. В ході розслідування поданої заяви, були отримані письмові пояснення від ОСОБА_4 - адміністратора бази відпочинку Лазурний берег біля якої і був розташований Рекламоносій, з яких вбачається, що перенесення зупинки громадського транспортута будівництво кам'яної пішохідної доріжки на фундаменті з цементу здійснювалось працівниками бази відпочинку Лазурний берег , яка знаходиться за адресою:Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, вул. Озерна 1, напідставі Рішення Виконавчого комітету Затоківської селищної ради від 24.12.2015 р. № 215 пронадання Дозволу ОСОБА_1, на проведення благоустрою прилеглої території до базивідпочинку Лазурний берег . Також позивач зазначає, що під час того, як співробітники поліції оглядали місце події,де був розташований Рекламоносій, до них підійшов чоловік який представився директором бази відпочинку Лазурний берег , як пізніше стало відомо, це бувВідповідач, та повідомив, що це він демонтував рекламний щит посилаючись на те, щощит встановлений незаконно, однак, документів на підтвердження цього не надав. Далі, як вказує позивач, є ряд фактів відповідно до яких відповідальним за незаконні дії працівників базивідпочинку "Лазурний берег" слід вважати відповідача ОСОБА_1. Так, ОСОБА_1 особисто заявив працівникам поліції що Рекламоносій демонтованийбув ним демонтований, що може підтвердити начальник охорони ПП фірма РУТА ОСОБА_3 Також, відповідно до Інформаційної довідки з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про Інформацію Державного земельного кадастру про правовласності та речові права на земельну ділянку від 15.07.2016, земельна ділянка якарозташована за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, Центральнийрайон вул. Озерна, 1, Кадастровий номер якої: 5110300000:02:027:0137, пільовепризначення якої: Експлуатація та обслуговування частини бази відпочинку Лазурнийберег , знаходиться в оренді у Відповідача. Далі, Як вбачається з показів та усних пояснень, які були надані адміністраторомбази відпочинку Лазурний берег ОСОБА_4, при здійсненні незаконногодемонтажу Рекламоносія, працівники бази відпочинку Лазурний берег діяли порозпорядженню ОСОБА_1, який керувався Рішенням Виконавчого комітету Затоківськоїселищної ради від 24.12.2015 р. № 215, яким Відповідачу був наданийдозвіл на проведення благоустрою прилеглої території до бази відпочинку -"Лазурнийберег . Тобто, діючи нібито на підставі зазначеного рішення Затоківської селищноїради були розпочаті землевпорядні роботи з вимощення кам'яної пішохідної доріжкита перенесення зупинки громадського транспорту на 10 метрів праворуч. При цьомупід час будування цієї доріжки та перенесення зупинки, і був незаконно демонтованийРекламоносій. Отже, на думку позивача, демонтаж Рекламоносія був здійснений виключно вінтересах Відповідача. Далі, у відповідності до висновку від 08 липня 2016 року, складеного лейтенантом поліції ОСОБА_5, вбачається, що Позивача не одноразово попереджували щодо демонтажу Рекламоносія, що також на думку позивача, підтверджує виновність Відповідача. Отже, так як працівники бази відпочинку "Лазурний берег", діяли на користь ОСОБА_1 та за його розпорядженням, керуючись Рішенням Виконавчого комітету Затоківської селищної ради від 24.12.2015 р. № 215, а також, саме Відповідач являється орендарем земельної ділянки навколо якої йому був наданий дозвіл напроведення благоустрою, керуючись ч.1 ст. 1172 ЦК України, позивач вважає, що відповідальним за неправомірні дії працівниківбази відпочинку "Лазурний берег" слід вважати саме ОСОБА_1. Також позивач вказує, що земельна ділянка, на якій розташований Рекламоносій, відноситься до земель комунальної власності, і не знаходиться у приватнійвласності Відповідача, тому посилання робітників бази відпочинку "Лазурний берег " нате, що демонтаж Рекламоносія було здійснено у зв'язку з тим, що він розташованийна земельній ділянці, яка не відноситься до власності ПП "РУТА", не відповідаєдійсності. Далі позивач вказує, що на сьогоднішній день не має Рішення органів місцевого самоврядування, або інших уповноважених органів про демонтаж Рекламоносія та/або анулювання дозволу, наданого ПП РУТА на розміщення вказаного Рекламоносія. Далі, щодо розміру завданих відповідачем збитків, позивач вказує наступне. Відповідно до Довідки про балансову вартість, за даними балансового обліку ПП фірма РУТА , балансова вартість основного засобу Рекламний щит , станом на 01 червня 2016 року становить 15 218, 00 гривень. В результаті незаконного демонтажу Рекломоносія його було приведено у непридатний до використання стан, а ПП РУТА зазнало упущеної вигоди. Як вказує позивач, при порівнянні проміжку часу з 14 червня по 15 липня цього року, коли Рекламоносій був незаконно демонтований, та проміжку часу з 14 червня по 15 липня 2015 року коли Рекламоносій був на своєму законному місці, то розмір упущеної вигоди в 2016 році у зв'язку із відсутністю Рекламоносія склав 30 000,00 гривень. Згідно Довідки про вартість робіт із перевезення та монтажу рекламоносія, вбачається, що ПП РУТА , у зв'язку із протиправною поведінкою Відповідача, витратила 11 054,00 гривні на перевезення та монтаж нового бігборда (рекламоносія). Тобто, розмір завданих Відповідачем ПП РУТА збитків складає 56 272,00 гривні. Також позивач вказує на наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими ним збитками, а саме: станом на сьогоднішній день Рекламоносій ПП РУТА незаконно демонтований відповідачем та значно ушкодженим, тобто потребує матеріальних витрат на його відновлення. А отже, своєю протиправною поведінкою Відповідач позбавив ПП РУТА рекламо носія, та ПП РУТА повинна нести грошові витрати для відновлення належному йому майна, а також позбавлена можливості вести господарську діяльність без упущеної вигоди у зв'язку із відсутністю Рекламоносія. На підстави викладеного, позивач просить суд задовольнити заявлені ним позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_7 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову, мотивуючи це наступним. Як вказує представник відповідача, позивач, як на підставу задоволення своїх позовних вимог посилається на наявність протиправної поведінки Відповідача, яка виразилась у наданні Відповідачем розпорядження про демонтаж належного Позивачу ОСОБА_8. З представлених Позивачем доказів не вбачається будь-яких наказів, розпоряджень, тощо, щодо дій, які б свідчили про те, що Відповідач, виконуючи певні обов'язки, надав розпорядження будь-кому про знесення Рекламоносія. Щодо спричиненої відповідачем шкоди у розмірі 56 272 гривень, то представник відповідача вказує наступне. Позивач у своєму позові зазначає, що відповідно до Довідки про балансову вартість, за даними балансового обліку ПП фірма Рута , балансова вартість основного засобу Рекламний щит становить 15 218 грн. . Дослідивши надану Позивачем довідку, відповідач вважає, що не можливо встановити по-перше, яким чином спірний Рекламоносій ідентифікується (інвентарний номер основного засобу, тощо) з основним засобом Рекламний щит , вказаним в Довідці, тобто яким чином можливо встановити, що мова йде про один і той самий щит; по-друге - чим підтверджується та обставина, що в результаті демонтажу Рекламоносія, його було приведено у непридатний до використання стан (експертні висновки, акти про перевірку технічного стану (дефектний акт), тощо відсутні. Також Позивач посилається на те, що у зв'язку із демонтажем Рекламоносія, Позивачу завдано збитків у вигляді упущеної вигоди, яку Позивач оцінює в розмірі 30 000,00 гривень. Однак, Позивачем не надано суду жодного належного доказу про достовірність таких розрахунків, їхнє відповідне документальне підтвердження. Так, відповідно до п. 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 30.03.95 р. № 02- 5/218, підприємство самостійно планує свою діяльність і основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності на всіх підприємствах незалежно від форм власності є прибуток (доход). Визначаючи ці показники, підприємства, незалежно від форми власності повинні керуватися Законом України Про оподаткування прибутку підприємств , згідно з яким прибуток визначається як скоригований валовий доход відповідного звітного періоду, зменшений на суму валових витрат виробництва та обігу і суму амортизаційних відрахувань, і включає зокрема загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг). Отже вихідним при визначенні неодержаного доходу юридичних осіб є поняття доходів. Вони визначаються як збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які приводять до збільшення власного капіталу (п. 3 Розділу І Національного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності . Крім того, відповідно до частин другої, четвертої ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов 'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Таким чином, як вказує відповідач, для задоволення позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди позивач має довести за допомогою документів бухгалтерського та податкового обліку розмір завданих збитків (упущеної вигоди), причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та неотриманими доходами (прибутком), зазначити (з відповідним документальним підтвердженням) на заходи, вжиті ним щодо одержання доходів, обгрунтувати (з документальним підтвердженням) з яких міркувань він виходив, при визначенні розміру упущеної вигоди (докази того факту, що при відсутності порушення відповідачем зобов'язання, позивач одержав би зазначений розмір доходу). Будь-яких доказів на підтвердження вищезазначених обставин позивачем не надано, більше того відсутні навіть посилання на обставини предмета доказування у справі. Також відповідач зазначає, що Позивач повинен довести також, що саме він (Позивач а ні хто інший) міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії Відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Також, Позивачем заявлена вимога про стягнення з Відповідача збитків пов'язаних із перевезенням та монтажем нового Рекламоносія, в розмірі 11 054,00 гривні. На підтвердження заявленої вимоги Позивачем представлена Довідка про вартість таких робіт. на думку відповідача, в розумінні ст. 59 ЦПК України, вказана довідка не може слугувати доказом понесених Позивачем збитків у зв'язку із виконання робіт по перевезенню та монтажу Рекламоносія. Зазначена Довідка лише визначає можливу вартість тих чи інших робіт. При цьому підтверджень того, що Позивачу були представлені такі роботи (Акт виконаних робіт, тощо) та Позивач поніс у зв'язку із цим витрати (квитанції, касові ордери, тощо) на оплату таких робіт та будівельних матеріалів - суду представлені не були. Докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані. Факт - це явище об'єктивної соціальної дійсності. Вони існують незалежно від того, чи знають про них особи, що здійснюють судовий розгляду. Фактичні дані, тобто відомості про факт - це інформація, за допомогою якої пізнається факт, що має значення для вирішення справи.Таким чином, вказує представник відповідача, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що саме з вини відповідача біг-борд був демонтований, і, відповідно, не надано доказі на підтвердження причинно-наслідного зв'язку із винними діями відповідача та наслідками у вигляді демонтажу біг-борду. Оскільки сам факт незаконного демонтажу рекламного біг-борду відповідачем не доведений позивачем, то, відповідно і позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача матеріальної шкоди на думку представника відповідача, також задоволенню не підлягають.

Дослідивши матеріали справи, докази, заперечення, вислухавши сторони, свідка, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та не доведеними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішенням виконавчого комітету Затоківської селищної ради від 14.02.2007 року Приватному підприємству фірмі РУТА був наданий дозвіл на розміщення зовнішньої реклами у вигляді наземного рекламного щиту (рекламоносія, біг борду) за адресою: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, смт. Затока, Центральний район, в'їзд зі сторони м. Білгород- Дністровського (район бази відпочинку Лазурний берег ). Зазначений Рекламоносій містив інформацію про рекламу бази відпочинку Рута . Згідно листа ГУНП в Одеській області від 14.03.2016 року, термін дії узгодження на розміщення вказаного бігборду продовжено до 01 квітня 2018 року.

14 червня 2016 року ОСОБА_2, який є директором бази відпочинку РУТА , помітив відсутність Рекламоносія на своєму місці розташування, в зв'язку з чим 15 червня 2016 року звернувся з заявою до Білгород-Дністровського ВП ГУПН України в Одеській області, в якій зазначив, що невідомими особами проведено демонтаж рекламоносія.

З висновку Білгород-Дністровського ВП ГУПН України в Одеській області вбачається, що в ході перевірки був опитаний ОСОБА_9, який підтвердив факт демонтажу. Також був опитаний ОСОБА_4, який повідомив, що біля бази відпочинку Лазурний берег був розміщений рекламосій, якій належить ОСОБА_9, крім того повідомив, що вказаний рекламо носій розташований на території, яка належить базі відпочинку Лазурний берег , чим порушувалось право на землю, також ОСОБА_9 неодноразово було попереджено про демонтування рекламоносія, але останній на зауваження не реагував (а.с.10).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 особисто заявив працівникам поліції що рекламоносій демонтований на підставі його розпорядження та на його місці ніколи нічого не буде, та вказує, що це може підтвердити начальник охорони ПП фірма Рута . Також вказує, що оскільки Рішенням виконавчого комітету Затоківської селищної ради від 24.12.2015 року №215 відповідачу було надано дозвіл на проведення благоустрою прилеглої території до бази відпочинку Лазурний берег , тобто діючи нібито на підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради були розпочаті землевпорядні роботи з вимощенням кам'яної пішохідної доріжкита перенесення зупинки громадського транспорту на 10 метрів праворуч, тобто під час будування цієї доріжки та перенесення зупинки, був незаконно демонтованийРекламоносій. Тобто, на думку позивача, демонтаж Рекламоносія був здійснений виключно вінтересах Відповідача ОСОБА_1, на підставі чого відповідач має відшкодувати матеріальну та моральну шкоду позивачу, яку він спричинив своєю протиправною поведінкою.

Допитаний в якості свідка у судовому засіданні ОСОБА_3 пояснив наступне. У 2016 році він працював на посаді начальника служби охорони Фірми Рута . У червні 2016 року йому повідомили, що в районі бази відпочинку Золотий Берег пропав рекламо носій - біг-борд, який належить фірмі Рута . Він особисто виїхав на місце, та переконався, що біг-борд дійсно зник. З метою виявлення свідків даної пригоди він розмовляв із робітниками, які працювали на базі відпочинку Золотий Берег . Вони йому повідомили, де саме знаходиться цей рекламо носій, та вказали, що окрім цього біг-борду там знаходяться й інші бігборди. Підійшовши до місця, на яке вказали робітники, де знаходились біг-борди, він запита, як він може забрати свій біг-борд, на що робітники йому відповіли, що старшим у них є ОСОБА_10, та йому необхідно звернутись до нього. Також, як пояснив свідок ОСОБА_3, у нього зі ОСОБА_1 була розмова, і це був перший раз, коли він побачив ОСОБА_1 У ході розмови скалозуб В.П. пояснив йому, що він має дозвіл Затоківської селищної ради на благоустрій прилеглої до бази відпочинку Золотий Берег території, і усі біг-борди мають бути демонтовані, оскільки вони розташовані у зоні високовольтних дротів.

У судовому засіданні встановлено, що дійсно рекламо носій, який був розташований за адресою : Одеська область, м.Білгород-Дністровський, смт. Затока, Центральний район, в'їзд зі сторони м. Білгород- Дністровська (район бази відпочинку Лазурний берег ), який належить Приватному підприємству фірмі РУТА , був демонтований, що не заперечувалось сторонами по справі, тобто даний факт доказуванню не підлягає.

Як пояснив представник позивача, на його думку, вина відповідача - ОСОБА_1 є повністю доведеною та підтверджується тим, що сам ОСОБА_1 визнав свою вину, показами свідка ОСОБА_3, який також пояснив, що саме ОСОБА_1 здійснив демонтаж рекламоносія, а також висновком Білгород-Дністровського ВП ГУНП від 08.07.2016 року.

Дослідивши матеріали цивільної справи, надані сторонами докази, покази свідка, суд приходить до наступних висновків.

Покладення обов'язку відшкодувати завдану майнову чи моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Відповідно до ч ч. 1, 2 ст. 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками визнаються: втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За правилами ч.3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди (зі змінами) роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за вказаними нормами права доказуванню підлягають: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією і негативними наслідками.

Таким чином, протиправною поведінкою, з якої виникає обов'язок відшкодувати завдану нею шкоду, є поведінка, якою порушується право як в об'єктивному його значенні, так і суб'єктивне право Позивача, що останнім в свою чергу не обгрунтовано та у подальшому не підтверджено жодним доказом.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.49 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства позивач був зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, а саме вину відповідача у демонтажу Рекламоносія.

Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.5 постанови №4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ).

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що представником позивача в порушення статті 81 ЦПК України не було надано належних та допустимих доказів того, що саме відповідачем ОСОБА_1 було проведено демонтаж Рекламоносія.

Так, як пояснив представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 його довіритель не здійснював цього демонтажу та заперечує факт того, що він здійснив цей демонтаж. Що стосується показань свідка ОСОБА_3,то, як сам він пояснив, про демонтаж рекламоносія йому стало відомо від працівників бази відпочинку Лазурний Берег , які ж і пояснили де розташовані рекламоносіі, і що відповідальним за них є ОСОБА_1 Тобто, особисто свідок ОСОБА_3 не бачив, що саме ОСОБА_1 здійснював демонтаж рекламо носія, а це йому стало відомо зі слів працівників бази відпочинку Золотий Берег , тому суд критично відноситься до показань свідка ОСОБА_3 Висновок Білгород-Дністровського ВП ГУНП від 08.07.2016 року також не містить відомостей про те, що саме ОСОБА_1 здійснив демонтаж рекламо носія, його прізвище у даному висновку взагалі не фігурує. У ході розгляді справи представник позивача неодноразово вказував, що ОСОБА_1 віддав відповідне розпорядження щодо знесення рекламо носія, яке було виконано працівниками бази відпочинку Лазурний Берег . Однак, під час розгляду справи представником позивача не заявлялись клопотання стосовно залучення в якості співвідповідача (ів) осіб, які здійснили демонтаж Рекламоносія, а суд в силу принципу диспозитивності (ст. 13 ЦПК) не може вийти за межі позовних вимог. Сам по собі факт наявності рішення виконавчого комітету Затоківської селищної ради щодо надання дозволу ОСОБА_1 на благоустрій прилеглої території не може бути розцінений судом як доказ його вини у здійсненні демонтажу рекламо носія.

Крім того, в акті незаконного демонтажу бігборда від 15.06.2016 року, наданого представником позивача (а.с. 72), вказано, що належний ПП Фірма ОСОБА_4 біг-борд, розташований за адресою : Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт.Затока, район бази відпочинку Лазурний Берег був демонтований невідомими особами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вини відповідача ОСОБА_1 у здійсненні демонтажу рекламо носія.

Оскільки суд прийшов до висновку про недоведеність вини відповідача ОСОБА_1 у здійсненні демонтажу рекламо носія, а, у відповідності до вимог статті 1166 ЦК України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача майнової шкоди, упущеної вигоди, грошової компенсації за перевезення та монтаж нового бігборда - задоволенню не підлягають.

Згідно статті ч. 2 статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані із розглядом справи, у разі відмови у позові - покладаються на позивача. Тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача судового збору також не підлягають задоволенню.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно статті 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 6 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказі в їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства Рута до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів є недоведеними, необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди , Постановою №4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ), ст.ст.2, 4,12,13,49,81,89,141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 22,386,1166,1192 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Приватного підприємства Рута до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: