Рішення

від 27.04.2018 по справі 826/20441/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 квітня 2018 року № 826/20441/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовомПриватного акціонерного товариства Укрліспромоптторг до 1. Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, 2. Державної фіскальної служби України, 3. Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство Укрліспромоптторг (далі - ПрАТ Укрліспромоптторг , позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач 1), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач 2), Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач 3) про:

- визнання акту про результати камеральної перевірки з питання дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати від 18.07.2016 № 828/26-50-15-03-17/00275889, таким який не відповідає чинному законодавству;

- скасування податкового повідомлення - рішення від 29.07.2016р. № 0067231203;

- скасування Рішення про результати розгляду скарги від 14.12.2016р. № 27035/6/99-99-140301-25 ДФС України;

- скасування Рішення про результати розгляду первинної скарги від 07.10.2016р. № 21763/10/26-15-10-02-16 Головного управління ДФС у м. Києві;

- визнання дій працівників ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва протиправними, які порушили: п.п. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2, п. 53.1 ст.53, п. 78.2 ст. 78, п. 102.1 ст. 102, п. 200.10 ст. 200 ПК України; не виконання п. 2.1 р. 2 Методичних рекомендацій (Наказ № 165) та Наказу № 416, чим порушено п. 2 ст. 9 р. II Закону України Про державну службу від 10.12.2015р. № 889- VIII; п. 1 та п. З ст. 5 ЦК України; ст. 5, п. 4 ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 № 2269-ХІІ.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2017 року суддею Арсірієм Р.О. відкрито провадження по справі № 826/20441/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

21 червня 2017 року у судовому засіданні на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до Розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2017р. №7918 Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ та згідно з п. 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015р. №25), адміністративну справу №826/20441/16 повторно розподілено на суддю Амельохіна В.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2017 року суддею Амельохіним В.В. справу № 826/20441/16 прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач сплачував плату за землю за 2013- 2016 р.р. своєчасно та в повному обсязі, згідно договору на право тимчасового користування землею від 26.04.1996р. зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею за № 90-5-00007 та згідно п.52.2 ст. 52 ПК України на підставі податкової консультації ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (лист від 18.09.2013р. № 4809/10/26-50-15-03-12).

А тому, на думку позивача, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що в майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена.

Окрім цього, позивач також зазначає, що відповідачем 1 камеральна перевірка була проведена з порушенням граничних строків проведення камеральних перевірок податкової звітності.

Також, на думку позивача, донарахування орендної плати, органами ДФС, відповідно ст. 288 ПК України, без зміни договору оренди, суперечить ст. 5 Закону № 2269-ХІІ та п. 4 ст. 10 Закону № 2269-ХІІ.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1 проти задоволення адміністративного позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Письмові заперечення відповідача 1 обґрунтовано тим, що у разі зміни розміру земельного податку дані обставини перерахунку є не правом, а обов'язком сторін договору, оскільки стосується сплати податку, розмір якого не може визначатися за домовленістю сторін, відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між учасниками правочину і не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обов'язку. Оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку із волевиявленням сторін, а у зв'язку із зміною ставки податку відповідно до закону, необхідність сплати земельного податку у новому розмірі виникає незалежно від внесення змін до договорів оренди.

А тому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства.

При цьому, відповідач 1 також зазначає, що в порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність органів влади, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у платника податків, якщо він вважає, що цими рішеннями або діями порушуються його права чи свободи або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод. Разом з тим висновки акта перевірки та власне сам акт перевірки не є рішенням органу владних повноважень, а відтак не породжує для платника податків будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права, обов'язки та законні інтереси.

Представник відповідачів 2 та 3 проти задоволення адміністративного позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Письмові заперечення відповідачів 2 та 3 обґрунтовано тим, що посилання позивача на незаконність рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 07.10.2016р. № 21763/10/26-15-10-02-16 та рішення ДФС України від 14.12.2016 №27035/6/99-99-11- 03-01-25, є безпідставним, оскільки в даному випадку предметом дослідження є дотримання суб'єктом владних повноважень конкретних юридичних норм при прийнятті спірного рішення.

Рішення про результат розгляду скарги та викладені у ньому факти та висновки не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для Позивача певні правові наслідки. Зазначене рішення є виключно носієм інформації про правомірність чи неправомірність будь-якого нарахування, здійсненого контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексом України, або будь-яке іншого рішення. Контролюючий орган не позбавлений права викладати в рішенні власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податку порушень.

В даному випадку, рішення про результат розгляду скарги не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для платника податків.

19.02.2018 року у судовому засіданні ухвалено про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи та матеріали, враховуючи пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

На підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20 та п.п 75.1.1 п. 75.1 ст. 75, п.76.1 ст.76 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, головним державним ревізором - інспектором відділу адміністрування місцевих податків управління податків і зборів з юридичних осіб Портянкою Світланою Миколаївною у приміщенні Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку Приватного акціонерного товариства Укрліслромоптторг (ЄДРПОУ 00275859) з питань дотримання вимог своєчасності нарахування та сплати орендної плати за період з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено Акт № 828/26-50-15-03-17/00275889 від 18 липня 2016 року.

Висновками вказаного Акту перевірки встановлено порушення позивачем ст. 21 Закону України від 6 жовтня 1998 року №161- XIV Про оренду землі , п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) платником ПАТ Укрліспромоптторг (ЄДРПОУ 00275889), що призвело до заниження податкового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб.

29 липня 2016 року ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 0067231203, яким згідно п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) ПАТ Укрліспромоптторг збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 365 073, 66 грн., в тому числі 292 058, 93 грн. - за податковими зобов'язання та 73 014, 73 грн. - за штрафними(фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення позивачем було оскаржено в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у м. Києві та ДФС України, які за результатами розгляду скарг позивача рішеннями від 07.10.2016р. № 21763/10/26-15-10-02-16 та від 14.12.2016 №27035/6/99-99-11- 03-01-25 оскаржуване рішення залишили без змін, а скарги - без задоволення.

Незгода позивача з вказаними рішеннями відповідачів, а також висновками Акту перевірки та діями по її проведенню, обумовили звернення ПАТ Укрліспромоптторг до суду з адміністративним позовом.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), а справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України.

Статтею 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно ст.1 Закону України Про оренду землі від 06.10.1998 р. № 161-XIV (далі - Закон № 161) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ст.6 Закону № 161-XIV)

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону № 161-XIV).

Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (ст.15 Закону № 161-XIV).

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України, плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковим кодексом України визначено обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України Про оренду землі від 06.10.1998 №161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України). Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Податкового кодексу України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив граничні межі річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки (найменшу та найвищу), незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

З аналізу наведених норм вбачається, що з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 02.12.2014 № 21-274а14, від 14.04.2015 № 21-165а15 та від 10.02.2016 у справі №804/9264/14, від 14 березня 2017 року у справі 804/16943/13 та Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 804/8351/14.

Як встановлено матеріалами справи, позивач користується земельною ділянкою загальною площею 16379 кв.м, наданою Київською міською радою народних депутатів в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для експлуатації та обслуговування складських приміщень, гаража і адмінприміщення по вул. Деревообробній, 5 у Харківському районі м. Києва, згідно Договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 26.04.1996 року.

Відповідно до п. 2.1 вказаного Договору, плата за землю вноситься землекористувачем згідно Закону України Про плату за землю у вигляді орендної плати у розмірі одного земельного податку.

Згідно наданих до суду копій звітної податкової декларації з орендної плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки комунальної або державної власності) за 2013 рік від 06.02.2013 року № 9004684787 та уточнюючої податкової декларації з орендної плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки комунальної або державної власності) за 2013 рік від 18.09.2013 року № 9058252772, встановлено, що ПрАТ Укрліспромоптторг сплачується орендна плата за земельну ділянку на підставі встановленої на рівні 1,0% від її нормативної грошової оцінки, тобто у розмірі меншому, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

При цьому, суд звертає увагу, що матеріали справи містять листи Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21.06.2013 року № 577/10/15-511, від 24.03.2014 року № 3295/10/26-50-15-05-22, від 24.05.2016 року № 5895/10/26-50-12-03-10, якими позивачу пропонувалося подати уточнюючі декларації з розрахунком орендної плати за землю, у відповідності до ст. 50 та ст. 288 ПК України. Також вказаними листами позивача повідомлялося, що у разі залишення без змін даних його декларацій з орендної плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки комунальної або державної власності), буде проведена перевірка та донараховано суму орендної плати за землю, що і було зроблено податковим органом, за результатами якої винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

У той же час, судом не беруться посилання позивача про сплату ним орендної плати відповідно до наданої Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві податкової консультації від 18.09.2013 року № 4809/10/26-50-15-03-12, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 52.1 ст. 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі повинно містити:

найменування для юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також номер засобу зв'язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні;

код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);

зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації;

підпис платника податків;

дату підписання звернення.

Пунктом 52.4 ст. 52 ПК України передбачено, що індивідуальні податкові консультації надаються:

в усній формі - контролюючими органами та державними податковими інспекціями;

у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, підлягає реєстрації в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, без зазначення найменування (прізвища, ім'я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.

Згідно п. 53.1 ст. 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована.

Положення абзацу першого цього пункту застосовуються до індивідуальної податкової консультації, за умови що вона зареєстрована в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій.

У той же час, з дослідженої судом, так званої, на думку позивача, податкової консультації від 18.09.2013 року № 4809/10/26-50-15-03-12, суд зазначає, що остання є листом про надання інформації на запит ПрАТ Укрліспромоптторг від 11.09.2013 року № 624, а саме про надання відомостей щодо сплати підприємством плати за землю, за період, визначений ст. 102 ПК України, у зв'язку зі зміною головного бухгалтера та проведення повноти та своєчасності сплати податків та зборів ПрАТ Укрліспромоптторг .

Таким чином, суд приходить до переконання, що податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 29.07.2016р. № 0067231203, прийнято правомірно, а тому підстав для його скасування у суду немає.

Щодо позовної вимоги позивача про:

- визнання акту про результати камеральної перевірки з питання дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати від 18.07.2016 № 828/26-50-15-03-17/00275889, таким який не відповідає чинному законодавству;

- скасування Рішення про результати розгляду скарги від 14.12.2016р. № 27035/6/99-99-140301-25 ДФС України;

- скасування Рішення про результати розгляду первинної скарги від 07.10.2016р. № 21763/10/26-15-10-02-16 Головного управління ДФС у м. Києві, суд зазначає наступне.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За правилом пункту 86.1 статті 86 ПК результати перевірок оформляються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до статті 74 ПК податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Тобто, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Вказана позиція, викладена в постанові ВСУ від 3 листопада 2015 року у справі № 826/20761/14

Згідно п.56.1 - 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Пунктом 56.3 Податкового кодексу України вказано, що скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з п. 56.8 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Порядок розгляду скарг платників податків на податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов'язань платника податків або будь-які інші рішення контролюючих органів щодо податків, зборів, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на контролюючі органи врегульований нормами Податкового кодексу України та Порядком оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами від 21.10.2015 №916.

За змістом п.1-3 розділу 8 Порядку за результатами проведення процедури адміністративного оскарження контролюючим органом приймається рішення. Рішення оформляються на бланку контролюючого органу, який розглянув скаргу.

Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом, або інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Під час розгляду матеріалів скарги платника податків в ході адміністративного оскарження враховуються податкові консультації, а також узагальнюючі податкові консультації, надані такому платнику податків контролюючим органом, з урахуванням положень статті 53 глави 3 розділу II Податкового кодексу України.

Розділом 9 Порядку Зміст рішення про результати розгляду скарги та його вручення , передбачено наступне.

Контролюючий орган у разі розгляду скарги перевіряє правомірність та обґрунтованість рішення, що оскаржується, та приймає рішення про результати розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги контролюючий орган приймає одне з таких рішень: 2) частково задовольняє скаргу платника податків та в окремій частині скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується.

Рішення про результати розгляду скарги складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин:

1) у вступній частині рішення зазначаються: найменування платника податків - юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податків; дата отримання скарги (дата і номер визначаються за даними реєстраційної картки або журналу реєстрації вхідної кореспонденції);

2) описова частина рішення має містити: дату і номер рішення контролюючого органу, яке було оскаржено платником податків; вимоги, зазначені у скарзі платника податків, та стислий зміст його позиції; стислий виклад обставин, встановлених перевіркою, та докази, на яких ґрунтуються висновки контролюючого органу;

3) у мотивувальній частині рішення вказуються: результати дослідження матеріалів скарги та обставини, з урахуванням яких приймається рішення; пропозиції (у разі наявності) представника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, представника центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, представника Ради бізнес-омбудсмена; мотиви, з яких відхиляються вимоги чи заперечення платника податків, пропозиції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, представника центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, представника Ради бізнес-омбудсмена, за умови, що такі пропозиції були надані контролюючому органу за 5 робочих днів до граничної дати прийняття рішення за скаргою платника податків; або мотиви, з яких висновки контролюючого органу, викладені в оскаржуваному рішенні, скасовуються повністю чи частково; посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, якими обґрунтовано рішення про результати розгляду скарги;

4) у резолютивній частині рішення зазначається висновок про повне чи часткове задоволення скарги або про залишення скарги без задоволення.

У рішенні про результати розгляду скарги також зазначається про право особи, яка подала скаргу, у разі її незгоди з прийнятим рішенням оскаржити таке рішення до контролюючого органу вищого рівня у строки, визначені законодавством, або в судовому порядку.

Рішення за результатами розгляду скарги платника податків приймає керівник контролюючого органу (заступник керівника). Оригінал рішення після зазначення реєстраційного номера вихідної кореспонденції надсилається (надається) платнику податків.

Таким чином, розглядаючи даний позов, суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 07.10.2016р. № 21763/10/26-15-10-02-16 та ДФС України від 14.12.2016 №27035/6/99-99-11- 03-01-25 про результати розгляду скарги були прийняті у відповідності до зазначених вище норм законодавства.

В свою чергу, ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України як суб'єкти владних повноважень, наділені правом для прийняття рішення про результати розгляду скарги.

При цьому, невірність суджень посадових чи службових осіб контролюючого органу при застосуванні норм ПК України, зроблених ними на основі фактичних даних, на думку суду, не може бути достатньою підставою для висновку про порушення прав чи інтересів платника, який в цьому випадку не позбавлений права оскаржити в судовому порядку визначені йому податковим повідомленням рішенням, рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій грошові зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.06.2015 № К/800/22558/14.

А тому, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання акту про результати камеральної перевірки з питання дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати від 18.07.2016 № 828/26-50-15-03-17/00275889, таким який не відповідає чинному законодавству та скасування Рішення про результати розгляду скарги від 14.12.2016р. № 27035/6/99-99-140301-25 ДФС України та Рішення про результати розгляду первинної скарги від 07.10.2016р. № 21763/10/26-15-10-02-16 Головного управління ДФС у м. Києві.

Щодо вимоги позивача про визнання дій працівників ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва протиправними, які порушили: п.п. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2, п. 53.1 ст.53, п. 78.2 ст. 78, п. 102.1 ст. 102, п. 200.10 ст. 200 ПК України; не виконання п. 2.1 р. 2 Методичних рекомендацій (Наказ № 165) та Наказу № 416, чим порушено п. 2 ст. 9 р. II Закону України Про державну службу від 10.12.2015р. № 889- VIII; п. 1 та п. З ст. 5 ЦК України; ст. 5, п. 4 ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, суд зазначає наступне.

За правилами підпункту 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 ПК податкові декларації, зокрема, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За правилами підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Порядок проведення камеральної перевірки та його процедуру врегульовано статтею 76 ПК. Зокрема, така перевірка проводиться посадовими особами податкового органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення перевірки не обов'язкова.

Згідно з пунктом 76.2 цієї ж статті порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу, пунктом 86.2 якої передбачено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами податкового органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

В силу вимог пункту 102.1 статті 102 ПК, яка регулює строки давності та їх застосування, контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

На підставі аналізу зазначених норм права суд дійшов висновку, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів з питань проведення камеральних перевірок, урегульовані ПК.

Так, розділ ІІ Адміністрування податків, зборів, платежів цього Кодексу який визначає право податкового органу на проведення камеральних перевірок з питань адміністрування прибутків не містить граничних строків проведення таких перевірок. У свою чергу, таке обмеження випливає з положень статті 102 ПК зі строком у 1095 днів.

У той же час, посилання позивачем на пункт 2.1 наказу № 165 є некоректним, оскільки цей наказ на порушення вимог Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, не пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України, не є нормативним актом, який встановлює права та обов'язки сторін, а відтак його положення не мають обов'язкової сили.

Аналогічна позиція викладена в постанові ВСУ від 09.02.2016 по справі № 21-4341а15.

Так, як позивачем звітна податкова декларація з орендної плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки комунальної або державної власності) за 2013 рік була подана 06.02.2013 року, а уточнююча податкова декларація з орендної плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки комунальної або державної власності) за 2013 рік - 18.09.2013 року, відповідачем правомірно проведено камеральну перевірку Приватного акціонерного товариства Укрліслромоптторг (ЄДРПОУ 00275859) з питань дотримання вимог своєчасності нарахування та сплати орендної плати за період з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено Акт № 828/26-50-15-03-17/00275889 від 18 липня 2016 року. Тобто у строки, передбачені 102 ПК України.

Враховуючи зазначене, суд вважає вказані позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Натомість, відповідач діяв у відповідності до повноважень, наданих йому законодавством та в рамках чинного законодавства.

Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України Про судовий збір від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачами судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідачів не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства Укрліспромоптторг (01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 5, код ЄДРПОУ 00275889) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін