Постанова

від 10.07.2018 по справі 826/20441/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: №826/20441/16 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Укрліспромторг

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року

у справі №826/20441/16 (розглянутої у письмовому провадженні)

за позовом Приватного акціонерного товариства Укрліспромторг

до відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

та Державної фіскальної служби України

та Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2016 року Приватне акціонерне товариство Укрліспромоптторг (звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві про:

- визнання акту про результати камеральної перевірки з питання дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати від 18.07.2016 №828/26-50-15-03-17/00275889, таким який не відповідає чинному законодавству;

- скасування податкового повідомлення - рішення від 29.07.2016 № 0067231203;

- скасування Рішення про результати розгляду скарги від 14.12.2016 № 27035/6/99-99-140301-25 ДФС України;

- скасування Рішення про результати розгляду первинної скарги від 07.10.2016 № 21763/10/26-15-10-02-16 Головного управління ДФС у м. Києві;

- визнання дій працівників ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва протиправними, які порушили: п.п. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2, п. 53.1 ст.53, п. 78.2 ст. 78, п. 102.1 ст. 102, п. 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України; не виконання п. 2.1 р. 2 Методичних рекомендацій (Наказ № 165) та Наказу № 416, чим порушено п. 2 ст. 9 р. II Закону України Про державну службу від 10.12.2015р. № 889- VIII; п. 1 та п. З ст. 5 Цивільного кодексу України; ст. 5, п. 4 ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 № 2269-ХІІ.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він сплачував плату за землю своєчасно та в повному обсязі, згідно договору на право тимчасового користування землею від 26.04.1996 зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею за №90-5-00007 та згідно п.52.2 ст. 52 Податкового кодексу України на підставі податкової консультації ДПІ у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (лист від 18.09.2013 № 4809/10/26-50-15-03-12). З огляду на зазначене позивач вважає, що його не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що органами державної фіскальної служби було безпідставно збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендної плати з юридичних осіб.

Відзив (заперечення) на апеляційну скаргу відповідачем не надано.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції й прийняти нову постанову про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 2 0 та пункту 75.1 статті 75, статей 76, 86 Податкового кодексу України, проведено камеральну перевірку з питань дотримання вимог своєчасності нарахування та сплати орендної плати Приватним акціонерним товариством Укрліслромоптторг за період з 01.07.2013 по 31.12.2013.

За результатами перевірки складено акт №828/26-50-15-03-17/00275889 від 18 липня 2016 року.

Дані камеральної перевірки свідчать про заниження суми податкових зобов'язань за за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2013 року на суму 292 058,98 грн., заявлених у податковій декларації з плати за землю від 22.02.2013 №9001569944, чим порушено ст. 21 Закону України від 6 жовтня 1998 року №161- XIV Про оренду землі , п.п.288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.07.2016 №0067231203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб на загальну суму 365 073, 66 грн., в тому числі 292 058, 93 грн. - за податковими зобов'язання та 73 014, 73 грн. - за штрафними(фінансовими) санкціями.

В подальшому позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у м. Києві та ДФС України, які за результатами розгляду скарг позивача рішеннями від 07.10.2016 № 21763/10/26-15-10-02-16 та від 14.12.2016 №27035/6/99-99-11- 03-01-25 оскаржуване рішення залишили без змін, а скарги - без задоволення.

Вважаючи дії податкового органу неправомірними, а прийняте податкове повідомлення-рішення протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення, прийшов до висновку про обґрунтованість дій відповідача щодо прийняття Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання, оскільки вважав, що позивачем було не в повному обсязі сплачено податок з орендної плати за землю.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 26 квітня 1996 року ПАТ Укрліспромторг було укладено договір на право тимчасового користування землею за адресою м. Київ вул.Деревообробна,5 загальною площею 16379 кв. м. Відповідно до зазначеного договору було визначено плату за землю у розмірі одного земельного податку.

Відповідно до норм статті 7 Земельного кодексу України (в редакції №561-ХІІ від 18.12.1992, що діяла на час укладення договору) було передбачено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування.

У разі виробничої необхідності договір тимчасового користування може бути продовжено.

Як вбачається з матеріалів справи, за змістом укладений позивачем договір належить до договорів тимчасового користування землею ( т. 1 а.с. 53), а не догорів оренди, як помилково визначено судом першої інстанції.

Вказані обставини підтверджені даними Державного земельного кадастру, відповідно до яких зазначено, що землі, якими користується позивач, знаходяться на праві тимчасового користування землею.

Таким чином станом на момент виникнення спірних правовідносин на позивача поширювались норми Земельного кодексу України в редакції №561-ХІІ від 18.12.1992, що діяла на час укладення договору.

Відповідно до норм Податкового кодексу України для земель тимчасового користування застосовується ставка податку 1 %.

Згідно ст.8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Так відповідно до норм ст. 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції позивач користується земельною ділянкою загальною площею 16379 кв.м, наданою Київською міською радою народних депутатів в тимчасове довгострокове користування для експлуатації та обслуговування складських приміщень, гаража і адмінприміщення по вул. Деревообробній, 5 у Харківському районі м.Києва, згідно Договору на право тимчасового користування землею від 26.04.1996 року №90-5-00007.

Також судом встановлено, що позивачем у повному обсязі відповідно до норм ст. 274 Податкового кодексу України сплачувалась плата за тимчасове користування земельною ділянкою у розмірі 1 % від їх нормативної грошової оцінки, що підтверджено доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

Таким чином податковий орган та відповідно суд першої інстанції в своїх висновках дійшов помилкових висновків про застосування до позивача норми ст.288 Податкового кодексу України, яка встановлює земельний податок для договору оренди, тоді як позивачем було укладено договір тимчасового користування землею до якого застосовується ставка податку відповідно до ст. 274 Податкового кодексу України.

Необхідно зауважити, що ЄСПЛ зазначає, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць (справа Brumarescu v. Romania ) .

Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб'єкта.

Колегія суддів звертає увагу, що правомірність такого застосування податку у розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки землі було підтверджено даними податкової консультації №4506/10/26-50-15-03-12 від 18.09.2013 (т.1 а.с. 80).

Відповідно до пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Пунктом 52.2 ст. 52 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов'язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства (п. 52.3 ст. 52 Податкового кодексу України).

Пунктом 53.1 ст. 53 Податкового кодексу України встановлено, що не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

З огляду на викладене, наслідком застосування податкової консультації, згідно пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України, є те, що платника податку не може бути притягнуто до відповідальності, якщо він діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація була змінена або скасована.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що надане позивачу роз'яснення податкового органу не може вважатися податковою консультацією, оскільки вона не зареєстрована в єдиній базі індивідуальних податкових декларацій згідно норм п. 52.4 ст.52 Податкового кодексу України, оскільки такий обов'язок був передбачений лише після внесення змін до Податкового кодексу України 01.04.2017, а податкова консультація була надана позивачу 18.09.2013.

Більш того, відповідно до норми п. 52.4 ст.52 Податкового кодексу України ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було визначено обов'язок контролюючого органу розміщення на сайті контролюючого органу, який надав консультацію. Разом з цим зазначений обов'язок органу не впливає на платника.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З огляду на встановлені обставини колегія судів приходить до висновку, що відповідачем було протиправно збільшено податкове зобов'язання за платежем орендна плата за землю на підставі норм ст.288.1 Податкового кодексу України, а тому податкове повідомлення рішення від 29.07.2016 № 0067231203 підлягає скасуванню.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 29.07.2016 № 0067231203 та прийняття в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Водночас колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання акту про результати камеральної перевірки з питання дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати орендної плати від 18.07.2016 №828/26-50-15-03-17/00275889, таким який не відповідає чинному законодавству; скасування рішення про результати розгляду скарги від 14.12.2016 № 27035/6/99-99-140301-25 ДФС України; скасування рішення про результати розгляду первинної скарги від 07.10.2016 №21763/10/26-15-10-02-16 Головного управління ДФС у м. Києві; визнання дій працівників ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва протиправними, які порушили: п.п. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2, п. 53.1 ст.53, п. 78.2 ст.78, п. 102.1 ст. 102, п. 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України; не виконання п. 2.1 р. 2 Методичних рекомендацій (Наказ № 165) та Наказу № 416, чим порушено п. 2 ст. 9 р. II Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889- VIII; п. 1 та п. З ст. 5 Цивільного кодексу України; ст. 5, п. 4 ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 № 2269-ХІІ з огляду на наступне.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За правилом пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок оформляються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Тобто, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Вказана позиція, викладена в постанові ВСУ від 3 листопада 2015 року у справі № 826/20761/14

Згідно п.56.1 - 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Пунктом 56.3 Податкового кодексу України вказано, що скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з п. 56.8 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Порядок розгляду скарг платників податків на податкові повідомлення-рішення про визначення сум грошових зобов'язань платника податків або будь-які інші рішення контролюючих органів щодо податків, зборів, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на контролюючі органи врегульований нормами Податкового кодексу України та Порядком оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами від 21.10.2015 №916.

За змістом п.1-3 розділу 8 Порядку за результатами проведення процедури адміністративного оскарження контролюючим органом приймається рішення. Рішення оформляються на бланку контролюючого органу, який розглянув скаргу.

Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом, або інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Під час розгляду матеріалів скарги платника податків в ході адміністративного оскарження враховуються податкові консультації, а також узагальнюючі податкові консультації, надані такому платнику податків контролюючим органом, з урахуванням положень статті 53 глави 3 розділу II Податкового кодексу України.

Розділом 9 Порядку Зміст рішення про результати розгляду скарги та його вручення , передбачено наступне.

Контролюючий орган у разі розгляду скарги перевіряє правомірність та обґрунтованість рішення, що оскаржується, та приймає рішення про результати розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги контролюючий орган приймає одне з таких рішень: 2) частково задовольняє скаргу платника податків та в окремій частині скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується.

Рішення про результати розгляду скарги складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин:

1) у вступній частині рішення зазначаються: найменування платника податків - юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податків; дата отримання скарги (дата і номер визначаються за даними реєстраційної картки або журналу реєстрації вхідної кореспонденції);

2) описова частина рішення має містити: дату і номер рішення контролюючого органу, яке було оскаржено платником податків; вимоги, зазначені у скарзі платника податків, та стислий зміст його позиції; стислий виклад обставин, встановлених перевіркою, та докази, на яких ґрунтуються висновки контролюючого органу;

3) у мотивувальній частині рішення вказуються: результати дослідження матеріалів скарги та обставини, з урахуванням яких приймається рішення; пропозиції (у разі наявності) представника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, представника центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, представника Ради бізнес-омбудсмена; мотиви, з яких відхиляються вимоги чи заперечення платника податків, пропозиції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, представника центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну регуляторну політику, представника Ради бізнес-омбудсмена, за умови, що такі пропозиції були надані контролюючому органу за 5 робочих днів до граничної дати прийняття рішення за скаргою платника податків; або мотиви, з яких висновки контролюючого органу, викладені в оскаржуваному рішенні, скасовуються повністю чи частково; посилання на норми Податкового кодексу України та інші нормативно-правові акти, якими обґрунтовано рішення про результати розгляду скарги;

4) у резолютивній частині рішення зазначається висновок про повне чи часткове задоволення скарги або про залишення скарги без задоволення.

У рішенні про результати розгляду скарги також зазначається про право особи, яка подала скаргу, у разі її незгоди з прийнятим рішенням оскаржити таке рішення до контролюючого органу вищого рівня у строки, визначені законодавством, або в судовому порядку.

Рішення за результатами розгляду скарги платника податків приймає керівник контролюючого органу (заступник керівника). Оригінал рішення після зазначення реєстраційного номера вихідної кореспонденції надсилається (надається) платнику податків.

Таким чином, оскаржувані рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 07.10.2016 №21763/10/26-15-10-02-16 та ДФС України від 14.12.2016 №27035/6/99-99-11- 03-01-25 про результати розгляду скарги були прийняті у відповідності до зазначених вище норм законодавства.

В свою чергу, ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України як суб'єкти владних повноважень, наділені правом для прийняття рішення про результати розгляду скарги.

При цьому, невірність суджень посадових чи службових осіб контролюючого органу при застосуванні норм ПК України, зроблених ними на основі фактичних даних, не може бути достатньою підставою для висновку про порушення прав чи інтересів платника, який в цьому випадку не позбавлений права оскаржити в судовому порядку визначені йому податковим повідомленням рішенням, рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій грошові зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30.06.2015 № К/800/22558/14.

А тому, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, про відсутність правових підстав для задоволення вищезазначених позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про визнання дій працівників ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС м. Києва протиправними, які порушили: п.п. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2, п. 53.1 ст.53, п. 78.2 ст. 78, п. 102.1 ст. 102, п. 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України; не виконання п. 2.1 р. 2 Методичних рекомендацій (Наказ № 165) та Наказу № 416, чим порушено п. 2 ст. 9 р. II Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889- VIII; п. 1 та п. З ст. 5 Цивільного кодексу України; ст. 5, п. 4 ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, суд зазначає наступне.

За правилами підпункту 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, зокрема, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За правилами підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Порядок проведення камеральної перевірки та його процедуру врегульовано статтею 76 ПК. Зокрема, така перевірка проводиться посадовими особами податкового органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення перевірки не обов'язкова.

Згідно з пунктом 76.2 цієї ж статті порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу, пунктом 86.2 якої передбачено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами податкового органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

В силу вимог пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, яка регулює строки давності та їх застосування, контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

На підставі аналізу зазначених норм права суд дійшов висновку, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів з питань проведення камеральних перевірок, урегульовані Податкового кодексу України.

Так, розділ ІІ Адміністрування податків, зборів, платежів цього Кодексу який визначає право податкового органу на проведення камеральних перевірок з питань адміністрування прибутків не містить граничних строків проведення таких перевірок. У свою чергу, таке обмеження випливає з положень статті 102 Податкового кодексу України зі строком у 1095 днів.

В той же час, посилання позивачем на пункт 2.1 наказу № 165 є некоректним, оскільки цей наказ на порушення вимог Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, не пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України, не є нормативним актом, який встановлює права та обов'язки сторін, а відтак його положення не мають обов'язкової сили.

Аналогічна позиція викладена в постанові ВСУ від 09.02.2016 по справі № 21-4341а15.

Так, як позивачем звітна податкова декларація з орендної плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки комунальної або державної власності) за 2013 рік була подана 06.02.2013 року, а уточнююча податкова декларація з орендної плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки комунальної або державної власності) за 2013 рік - 18.09.2013 року, відповідачем правомірно проведено камеральну перевірку Приватного акціонерного товариства Укрліслромоптторг (ЄДРПОУ 00275859) з питань дотримання вимог своєчасності нарахування та сплати орендної плати за період з 01.07.2013 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено Акт № 828/26-50-15-03-17/00275889 від 18 липня 2016 року. Тобто у строки, передбачені 102 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, тому постанова суду підлягає скасуванню в частині з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При цьому, згідно з ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки за поданий позивачем позов, апеляційну скаргу було сплачено судовий збір у розмірі 18 549,15 грн. (114415,15+4134,00), то стягненню на користь позивача за рахунок відповідача підлягає сума 13690,60 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0067231203 від 29.07.2016 з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 242, 246, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Укрліспромторг - задовольнити частково .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0067231203 від 29.07.2016 .

В цій частині прийняти нове рішення.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0067231203 від 29.07.2016.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2018 року - залишити без змін.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства Укрліспромторг (01013, м. Київ, вул. Деревообробна, 5 код ЄДРПОУ 00275889) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 33) судові витрати у розмірі 13 690,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.О. Лічевецький

Повний текст постанови виготовлено 13 липня 2018 року.