Рішення

від 24.04.2018 по справі 902/1076/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" квітня 2018 р. Cправа № 902/1076/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Термо-Ізол

до Виробничо-комерційного підприємства Спецстрой у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 344067,73 грн.

за участю секретаря судового засідання Незамай Д.Д.,

представників сторін:

позивача : ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 10.02.2017р;

відповідача : ОСОБА_2 за довіреністю № 235 від 02.11.2017р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Термо-Ізол звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Виробничо-комерційного підприємства Спецстрой у формі товариства з обмеженою відповідальністю 344 067,73грн.

Ухвалою суду від 05.12.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі 902/1076/17 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 26.12.2017р.

Ухвалою суду від 26.12.2017р., з урахуванням ухвали суду від 12.01.2018р., справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 24.01.2018р.

Ухвалою суду від 24.01.2018р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 06.03.2018 р.

В судовому засіданні 06.03.2018р. оголошено перерву до 26.03.2018 р.

Ухвалою суду від 26.03.2018р закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 24.04.2018р.

На визначену судом дату з'явились представники сторін. Представник позивача підтримав позовні вимоги. Представник відповідача заявлені вимоги визнав частково.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 24.04.2018р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що ТОВ Термо-Ізол , на виконання укладеного 23.09.2015р договору купівлі-продажу, відвантажило ВКП Спецстрой у формі ТОВ товар загальною вартістю 2 262 235,67 грн. У зв'язку з невиконанням ВКП Спецстрой у формі ТОВ зобов'язань за договором в повному обсязі, ТОВ Термо-Ізол звернулося до суду про стягнення заборгованості. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 27.10.2016р у справі № 902/850/16 затверджено мирову угоду, укладену між ТОВ Термо-Ізол та ВКП Спецстрой у формі ТОВ, відповідно до якої заборгованість ВКП Спецстрой у формі ТОВ перед ТОВ Термо-Ізол за поставлений товар за договором купівлі-продажу № 235 від 23.09.2015р становить 982 572,84, і ВКП Спецстрой у формі ТОВ зобов'язується погасити її до 30 березня 2017 року. Проте, ВКП Спецстрой у формі ТОВ умови мирової угоди в повному обсязі не виконало, в результаті чого ТОВ Термо-Ізол звернулось до Державної виконавчої служби для примусового стягнення заборгованості. 22.11.2017 р. на розрахунковий рахунок ТОВ Термо-Ізол надійшли кошти, стягнуті Державної виконавчою службою в примусовому порядку.

Невиконання ВКП Спецстрой ТОВ умов мирової угоди у визначені строки, слугувало підставою для нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві № б/н від 22.12.2017р позовні вимоги визнає частково посилаючись на те, що мирова угода, затверджена ухвалою суду від 27.10.2016р, є підставою виникнення господарських зобов'язань, та по своїй суті є договором між позивачем та відповідачем, яким визначеного грошові зобов'язання зі сплати бору в розмірі 982 572,84 грн до 30 березня 2017 року. Відтак, на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних позивач має право за порушення зобов'язань саме за мировою угодою. Заперечує відповідач нарахування пені, вказуючи, що сторони мировою угодою не передбачали стягнення неустойки у вигляді пені за неналежне виконання грошового зобов'язання зі сплати боргу.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів вбачається, що 23.09.2015р між Товариством з обмеженою відповідальністю Термо-Ізол (позивач, за договором Продавець) та Виробничо-комерційним підприємством Спецстрой у формі товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач, за договором Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 235. (надалі Договір)

Згідно з предметом Договором Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар на умовах цього Договору та оплатити його вартість.

Ціна товару може визначатись специфікаціями, які за умови їх оформлення є невід'ємною частиною Договору. У разі придбання товару окремими партіями без оформлення відповідної специфікації чи понад кількість і номенклатуру, які визначені у специфікації (ях), ціна товару може визначатись виходячи з вартості відпущеного товару, згідно накладних. (п. 2.1. Договору)

Відповідно до п.п. 3.1., 3.3. Договору оплата за товар проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця, або внесення готівки в касу підприємства протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару, або в термін за домовленістю сторін.

В рамках Договору позивачем за видатковими накладними № РН-1758 від 28.09.2015р та № РН-1760 від 28.09.2015р поставлено відповідачу товар загальною вартістю 2 262 235,67 грн.

У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором позивачем подано до Господарського суду Вінницької області позов про стягнення заборгованості, за яким ухвалою суду від 05.10.2016р порушено провадження у справі № 902/850/16.

В процесі розгляду справи сторони дійшли згоди щодо предмету спору у справі № 902/850/16 та уклали мирову угоду від 27.10.2016р, яку затверджено ухвалою суду від 27.10.2016р.

Зазначеною угодою сторони погодили, що заборгованість ВКП Спецстрой у формі ТОВ перед ТОВ Термо-Ізол становить 982 572,84 грн., і складається із заборгованості за поставлений товар за Договором купівлі-продажу № 235 від 23.09.2015 року у розмірі 982 572,84 грн. ВКП Спецстрой у формі ТОВ зобов'язався сплатити визначену суму у строк до 30 березня 2017р.

Проте, визначена мировою угодою від 27.10.2016р сума заборгованості відповідачем погашена з порушенням строку, а саме: 22.03.2017р. - 100 000,00 грн.; 28.04.2017р. - 200 000,00 грн.; 11.08.2017р. - 50 000,00 грн.; 07.11.2017р - 695 930,12 грн. При цьому останній платіж в сумі 695 930,12 грн. проведено в рамках виконавчого провадження за примусовим виконанням ухвали суду від 27.10.2016р.

У зв'язку з тим, що відповідач заборгованість погасив з простроченням, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 88 892,84 грн. пені за період з 30.03.2017р по 27.09.2017р, 59 927,53 грн. - 3% річних за період з 09.10.2015р по 21.11.2017р та 195 247,36 грн. - інфляційних втрат за період з жовтня 2015 року по жовтень 2017 року.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, що у справі №902/850/16 та у даній справі беруть участь ті самі особи, факти, які встановлені ухвалою Господарського суду Вінницької області у справі №902/850/16 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 2 статті 604 ЦК України передбачає припинення зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Таким чином, ознакою новації є укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання (новація), що і є підставою для припинення попереднього зобов'язання.

Отже, укладення мирової угоди від 27.10.2016р, є домовленістю між позивачем та відповідачем щодо порядку погашення такої заборгованості, умов, строків тощо. Тобто в даному випадку відбулася заміна первісного зобов'язання новим (новація), оскільки умовами мирової угоди передбачалося, що виконання зобов'язань за цією мировою угодою здійснюється в установлений нею строк (п.3 мирової угоди).

З припиненням первісного зобов'язання пов'язано правило про те, що новація припиняє і дію додаткових зобов'язань щодо нього (ч.4 ст. 604 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивачем проведено з моменту порушення умов Договору купівлі-продажу № 235 від 23.09.2015р і до повного виконання умов мирової угоди від 27.10.2016р. (09.10.2015р до 22.11.2017р.).

Водночас, з урахуванням того, що з моменту затвердження 27.10.2016 р мирової угоди господарським судом по справі №902/850/16 відбулась новація основного зобов'язання, припинилось первісне зобов'язання боржника щодо сплати суми боргу, а відтак відсутні підстави для нарахування за цей період встановленого законом (ст.625 ЦК України) індексу інфляції і трьох річних від простроченої суми боргу.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Вищого господарського суду України від 05.10.2017р № 904/8688/16.

Як зазначено вище, п. 3 мирової угоди від 27.10.2016р відповідачем зобов'язався погасити заборгованість в розмірі 982 572,84 грн. у строк до 30.03.2017р. Із зазначеної суми лише 100 000,00 грн. сплачено у строки, визначені мировою угодою. Решта суми в розмірі 882 572,84 грн. погашена відповідачем з простроченням.

Виходячи з наведеного, зважаючи на проведення відповідачем проплат, нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат можливе в період з 31.03.2017р по 06.11.2017р включно (останній платіж відповідно до платіжної вимоги № 54928248 від 07.11.2017р)

Здійснивши перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат за визначений період судом отримано 12 497,15 грн - 3% річних та 49 025,95 грн. - інфляційних втрат.

Відтак, вимоги позивача про стягнення 59 927,53 грн. - 3% річних та 195 247,36 грн. - інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумах 12 497,15 та 49 025,95 грн. відповідно.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 88 892,84 грн пені за період з 30.03.2017р по 27.09.2017р суд зважає на наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 551 Цивільного кодексу України, ящо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Аналогічна норма міститься у ч.4 ст.231 ГК України, згідно якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи, що пеня як різновид неустойки є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, що передбачено ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України, правочин щодо неустойки повинен був бути вчинений у письмовій формі.

Зміст мирової угоди від 27.10.2016р, за якою припинилось первісне зобов'язання відповідача за Договором купівлі-продажу № 235 від 23.09.2015р, не містить положень щодо визначення відповідальності боржника (відповідача), за несвоєчасне погашення заборгованості у вигляді пені, а також не містить положення про визначення розміру такої пені.

Не надано позивачем також будь-якого іншого письмового правочину між ним та відповідачем, який передбачав би неустойку за невиконання зобов'язання за мировою угодою від 27.10.2017р.

За таких обставин, у позивача відсутня правова підстава для стягнення з відповідача пені.

Посилання позивача на положення п. 8.1. Договору купівлі-продажу № 235 від 23.09.2015р якими визначено відповідальність за порушення строків оплати товару, з огляду на наведене вище, судом не беруться до уваги.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткову задоволення позову.

Також позивач у клопотанні б/н від 12.12.2017р заявляє до стягнення судові витрати на послуги адвоката в розмірі 57 800,00 грн.

Розглянувши матеріали справи для вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд дійшов до наступного висновку.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Відповідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч.3 ст.4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

01.11.2017р між адвокатським об'єднанням ДЕ ЛЕКС (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Термо-Ізол (Замовник) укладено договір про надання юридичних (адвокатських) послуг.

Відповідно до умов цього договору Виконавець приймає на себе зобов'язання надавати Замовнику наступні послуги: підготовка позову про стягнення із ВКН Спецстрой в формі ТзОВ суми інфляційних, річних та пені та подання позову і представництво інтересів Замовника в Господарському суді Вінницької області при розгляді справи про стягнення із ВКН Спецстрой в формі ТзОВ.

За надання юридичних послуг, передбачених предметом цього договору Замовник сплачує Виконавцю винагороду в розмірі 57 800,00, які оплачуються авансом згідно відповідного рахунку за підготовку позову про стягнення із ВКН Спецстрой в формі ТзОВ суми інфляційних, річних та пені та подання позову і представництво інтересів Замовника в Господарському суді Вінницької області при розгляді справи про стягнення із ВКН Спецстрой в формі ТзОВ. Витрати на проїзд в м. Вінниця та відрядні витрати покриваються за рахунок суми винагороди Виконавця. (п. 3.1. договору)

При цьому суд зважає, що договір про надання юридичних (адвокатських) послуг зі сторони Виконавця підписано старшим партнером ОСОБА_3. У матеріалах справи знаходиться свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2072 від 29.02.2012р, видане ОСОБА_3.

Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесених витрат у сумі 57 800,00 грн. представник позивача надав договір про надання юридичних (адвокатських) послуг від 01.11.2017 р, акт про надані послуги згідно договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 01.11.2017 р, а також докази оплати правничої допомоги позивачем на суму 57 800,00 грн. (виписки банку від 04.12.2017р, 29.11.2017р) Вказані докази суд вважає достатніми для підтвердження факту надання адвокатських послуг у справі № 902/1076/17.

У той же час, відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (п. 6.5), господарський суд враховує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

У даному випадку суд приймає до уваги той факт, що спір у справі не є складним, підготовка позову не займає великого обсягу правових знань та часу, тривалість розгляду справи не перевищила 5 засідань, з яких адвокат ОСОБА_3 інтереси позивача представляв у 3 засіданнях. Також суд застосовує співрозмірність винагороди за адвокатські послуги обсягу наданих послуг в межах даної справи адвокатом, та ціну позову, у зв'язку з чим суд зменшує розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 10% від ціни позову, що становить 34 406,77 грн.

Водночас, суд враховує, що судові витрати, у тому числі і на професійну правничу допомогу, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 191, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково .

2. Стягнути з Воробничо-комерційного підприємства Спецстрой у формі товариства з обмеженою відповідальністю (провулок 1-й Індустріальний, 3, м. Вінниця, 21011, код ЄДРПОУ 01273485) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Термо-Ізол (вул. Заводська, 4, м. Городок, Львівська область, 81500, код ЄДРПОУ 35009379) 49 025 (сорок дев'ять тисяч двадцять п'ять) грн 95 коп. - інфляційних втрат; 12 497 (дванадцять тисяч чотириста дев'яносто сім) грн. 15 коп. - три відсотки річних; 6 152 (шість тисяч сто п'ятдесят дві) грн. 31 коп. - витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 922 (дев'ятсот двадцять дві) грн. 85 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 27 квітня 2018 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Заводська, буд. 4, м. Городок, Львівська область, 81500)

3 - відповідачу (провулок 1-й Індустріальний, 3, м. Вінниця, 21011)