Рішення

від 04.06.2007 по справі 32/117-07(39/65)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

32/117-07(39/65)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.05.07р.

Справа № 32/117-07(39/65)

За позовом: Акціонерного комерційного банку «Прем'єрбанк»,  м. Дніпропетровськ

До: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансові резерви»,м. Дніпропетровськ

Третя особа : Відкрите акціонерне товариство «Вуглеприлад»,м. Луганськ

Про: визнання недійсними договору ,протоколу та т.і.

Суддя  Васильєв О.Ю.             

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: Федоров М.О.  (дов. № 45 від 19.10.05 р.) ;

Від відповідача :   не з'явився  ;

Від третьої особи : Шатських В.В. ( дов. від 19.03.07 р. )  

СУТЬ СПОРУ:

  Акціонерний комерційний банк «Прем'єрбанк» в січні 2006 р. звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю  «Фінансові резерви» про визнання недійсним договору купівлі-продажу векселів № 54 –Т від 16.12.2003 р., протоколу про залік взаємних однорідних вимог від 08.11.2004р. та про стягнення з відповідача збитків на суму 27 402 367,54 грн. Заявою про зміну позовних вимог №04/301 від 22.02.2006р. позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення збитків до 11422367,54 грн. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2006 р. у справі № 39/65 (суддя Ліпинський О.В.)  позов задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу векселів від 16.12.2003 р. № 54-Т;  визнано недійсним протокол про залік взаємних однорідних  вимог від 08.11.2004 р.;  стягнуто з відповідача на користь позивача : 8960000,00 грн. -заборгованості по поверненню кредиту; 1 041 848,89 грн. - заборгованості по оплаті  відсотків за користування  кредитом; 85 478,65 грн.-  пені за  порушення термінів оплати відсотків; 1 335 040,00 грн. - пені за порушення строків повернення кредиту; 25 585,00 грн. - витрат по оплаті державного мита; 118,00 грн. - витрат на  інформаційно-технічне забезпечення  судового процесу.

   Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006 р. апеляційну скаргу ТОВ «Фінансові резерви»  задоволено частково: рішення господарського суду Дніпропетровської  області від  03.04.2006 р. зі справи  скасовано; в позові  відмовлено; з  АКБ «Прем'єрбанк» на користь ТОВ «Фінансові резерви»стягнуто державне мито у сумі  12792,50 грн.; ухвалу суду першої інстанції від 01.03.2006 зі справи залишено без змін; скасовано заходи по забезпеченню позову, а саме: скасовано арешт, накладений ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2006 р. зі справи № 39/65 на грошові кошти ТОВ “Фінансові резерви”, що знаходяться на всіх банківських рахунках в межах розміру заявлених позовних вимог в сумі 11 447952,53 грн.

     Постановою Вищого господарського суду України від 11.10.06 р.  вищезазначену постанову апеляційного господарського суду залишено без змін .

    Постановою Верховного Суду України від 23.01.07 р. Постанову Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2006 року, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10 липня 2006 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 3 квітня 2006 року скасовано , а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому , задовольняючи касаційну скаргу  та скасовуючи попередні судові рішення у цій справі судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходила з наступних підстав : залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, якою у задоволенні позову було відмовлено, Вищий господарський суд України виходив із того, що способи вираження згоди заставодержателя на відчуження майна заставодавцем чинним законодавством не обмежуються і доказом такої згоди може бути укладення між сторонами договору купівлі-продажу заставлених майнових прав. Крім того, доводи касатора про неправомірність зарахування зустрічних однорідних вимог по зобов'язаннях, строк виконання яких не настав, суперечать частині 1 статті 601 Цивільного кодексу України, яка передбачає можливість зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги. Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі непогашеного кредиту, відсотків, пені по кредитному договору, то вони не підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання за кредитним договором припинило своє існування шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно протоколу від 8 листопада 2004 року. Проте з такими висновками суду погодитися не можна.  Враховуючи викладене, ухвалені у даній справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню.

     Водночас незаконним є рішення Господарського суду Дніпропетровської області, яким було задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 041 848 грн. 89 коп. заборгованості по оплаті відсотків за користування кредитом та 85 478 грн. 65 коп. пені за порушення термінів оплати відсотків, оскільки відповідно до пункту 5.3 договору кредиту  № 76 від 16 грудня 2003 року позичальник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансові резерви» - зобов'язувався у день видачі кредиту сплатити суму відсотків за весь період дії вказаного договору із розрахунку 14 відсотків річних авансом. Про те, що вказаний обов'язок відповідачем виконувався, свідчить наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення №3 від 16 грудня 2003 року, відповідно до якого на погашення процентів по вказаному кредитному договору на рахунок позивача було перераховано суму у розмірі    1 616 782 грн. 22 коп. Однак під час розгляду справи вказаний письмовий, доказ місцевим господарським судом не досліджувався і належної оцінки не отримав. За таких обставин всі постановлені в справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

     Розпорядженням голови господарського суду  Дніпропетровської області від 28.02.07 р. справа передана на новий розгляд судді Васильєву О.Ю. Ухвалою від 02.03.07 р. справа прийнята до свого провадження суддею Васильєвим О.Ю.

    Відповідно до приписів ст.11121  ГПК України вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи та для Вищого господарського суду України під час розгляду матеріалів касаційної скарги чи касаційного подання. Враховуючи вищезазначене, вищезазначеною ухвалою суд витребував від позивача позовні вимоги в останній редакції, від відповідача –відзив на позов, від третьої особи –письмові пояснення щодо позову .

  АКБ «Прем'єрбанк»виклав свої позовні вимоги у заяві від 30.03.07 р.                          вих. № 04/415 в наступній редакції: просив суд визнати протокол про залік взаємних однорідних вимог від 08.11.2004р. недійсним; визнати договір купівлі-продажу векселів №54-Т від 16.12.2003р. недійсним; стягнути з ТОВ «Фінансові резерви»на користь АКБ «Прем`єрбанк»завдані збитки у сумі 11 422 367, 54  грн., де 8 960 000 ,00 грн. –основна сума боргу за договором кредиту №76; 1 041 848,89 грн. - заборгованість по сплаті відсотків за користування наданим кредитом; 85 478, 65 грн. - пеня за порушення термінів оплати відсотків; 1 335 040, 00 грн. - пеня за порушення терміну повернення кредиту. При цьому позовні вимоги обґрунтовані посиланням позивача на наступні обставини : предметом договорів як купівлі-продажу, так і  застави, укладених одночасно в один день,  були одні й ті ж самі векселі. Договір купівлі - продажу векселів №54-Т від 16.12.2003р. є ( на думку позивача ) недійсним з наступних підстав. Договір купівлі-продажу векселів № 54-Т від 16.12.2003р. прямо суперечить як діючому законодавству, так і законодавству, що діяло на період укладення договору купівлі-продажу векселів № 54-Т. Так, в ст.5 ЦК УРСР (1963р.) зазначено, що при здійсненні прав і виконанні обов`язків громадяни і організації повинні додержуватись законів. Згідно ст. 48 ЦК УРСР, який був чинним на момент укладення спірного договору купівлі-продажу № 54-Т від 16.12.2003р., недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Укладений між сторонами договір купівлі-продажу векселів № 54-Т від 16.12.2003 р.  порушує вимоги ст. 50 ЗУ «Про заставу»щодо обов`язку заставодавця виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права, не здійснювати уступки заставленого права, не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості. Відповідно до п.1.1 договору купівлі-продажу векселів № 54-Т від 16.12.2003 р., предметом договору є векселі, реквізити яких наведено в Реєстрі векселів (додаток № 1 до договору). Вказані векселі одночасно є предметом застави згідно з п.2 договору застави майнових прав № 101 від 16.12.2003 р.

Відповідно до ст. 178 ЦК УРСР, застава є одним зі способів забезпечення виконання зобов`язання. Будь-який спосіб забезпечення зобов`язання має на меті спонукати боржника виконати зобов`язання належним чином, а такий вид забезпечення зобов`язання, як застава, взагалі надає заставодержателю право задовольнити за рахунок заставленого майна свої вимоги у разі невиконання боржником зобов`язання.

Згідно статті 27 Закону України «Про заставу», застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Таким чином, внаслідок укладення договору купівлі-продажу № 54-Т, Позивач втратив право на забезпечення виконання Відповідачем зобов`язань за кредитним договором № 76, оскільки позивач  став  боржником за договором купівлі-продажу № 54-Т та одночасно - заставодавцем за кредитним договором № 76. Отже, внаслідок укладення договору купівлі-продажу №54-Т, на позивача було покладено зобов`язання власним майном забезпечувати виконання зобов`язань Відповідача за договором, в якому позивач є кредитором. Таким чином, Договір №54-Т було укладено з порушенням вимог ст.50 Закону України “Про заставу”, що є підставою для визнання Договору купівлі-продажу №54-Т недійсним у відповідності до ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України. Також укладення договору купівлі-продажу векселів суперечить  положенням ст.43 ЗУ «Про банки та банківську діяльність»: банк зобов`язаний діяти на користь власних інтересів та інтересів клієнтів. Є очевидним, що укладаючи договір купівлі-продажу векселів, банк в особі Позивача діяв всупереч інтересів як клієнтів, так і своїх власних, оскільки втрачав забезпечення кредиту та при цьому сам ставав особою, зобов'язаною своїм придбаним за цим договором майном забезпечувати повернення кредиту. Як зазначає позивач,  у відповідності до ч.5 ст.49 ЗУ «Про банки та банківську діяльність»банк зобов`язаний при надані кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти наявність забезпечення кредитів. Відповідно до ч.2 ст.346 ГК України для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності серед інших гарантій під заставу належного позичальникові майна. В нашому випадку кредит забезпечувався фактично власним майном Позивача (кредитора), що прямо суперечить принципу забезпеченості кредитування. Враховуючи вищевикладене, договір купівлі-продажу векселів №54-Т від 16.12.2003р. є таким, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а тому  він є недійсним. Враховуючи те, що згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, Позивач не є боржником за недійсним договором купівлі-продажу векселів №54-Т від 16.12.2003р.

Позивач вважає протокол про залік однорідних вимог від 08.11.2004р. між Позивачем та Відповідачем недійсним і таким, що укладений всупереч діючому законодавству з наступних підстав. По-перше, відповідно до ч.2 ст. 1054 ЦК України до кредитного договору застосовуються положення ЦК, що стосуються договору позики. Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві (кредитору) позику (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За п. 1.1 кредитного договору  Позивач надав Відповідачу грошові кошти в сумі 8 960 000 грн. Відповідно до п.2.4 кредитного договору платежі за погашення кредиту і відсотки за користування кредитом проводяться шляхом перерахування коштів з поточних рахунків позичальника. Враховуючи вищевикладене та виходячи з суті кредитування,  позичальник зобов`язаний за договором кредиту повернути  кредитору саме грошову суму. Тому припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних вимог  є неприпустимим у відповідності до п.5 ч.1 ст. 602 ЦК України. По-друге,  у відповідності до ст.601 ЦК України для припинення зобов`язання зарахуванням необхідна наявність однієї з головних умов –зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зустрічних зобов`язаннь настав. 08.11.2004р. строк виконання по жодному з  зобов`язаннь, зазначених в протоколі про залік однорідних вимог не настав, а саме: у відповідності до п.1.1. кредитного договору № 76 від 16.12.2003 строк виконання зобов`язання - 24.03.2005р.; у відповідності до п.3.1. договору №54-Т купівлі-продажу векселів від 16.12.2003р. строк виконання зобов`язань настає з моменту настання строку погашення кредиту за кредитним договором №76 від 16.12.2003 р., тобто - 24.03.2005р.

 Відповідно до п.4 Протоколу , протокол набуває чинності 24.03.2005р. Вказане положення прямо суперечить ч.2 ст. 631 ЦК України: договір набирає чинності з моменту його укладення.

          У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, укладення протоколу про залік однорідних вимог , строк виконання яких не настав, прямо суперечить  нормам ЦК України.           Протокол про залік однорідних вимог є недійсним також на підставі того, що одне із зобов'язань , за яким проводилось зарахування, не існує і не існувало, оскільки недійсний договір купівлі-продажу №54-Т не породжує правових наслідків. Отже, протокол  про залік однорідних вимог від 08.11.2004р. між Позивачем та Відповідачем є недійсним відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Отже, Відповідач залишається боржником за договором кредиту №76 від 16.12.2003р.

Відповідно до ст. 193 ГК України  суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Свій обов`язок, щодо повернення кредиту за кредитним договором №76 від 16.12.2003р.  Відповідач не виконав. Таким чином, основна сума заборгованості Відповідача за кредитним договором №76 становить 8 960 000 (вісім мільйонів дев`ятсот шістдесят тисяч) грн.

Щодо виплати відсотків за кредитним договором. Дійсно, відповідно до п. 5.3 кредитного договору № 76, сторони обумовили виплату суми відсотків за весь період дії кредитного договору авансом у день видачі кредиту, тобто 16.12.2003р. Так Відповідачем на рахунок Позивача було перераховано суму в розмірі 1 616 782 грн. 22 коп., про що свідчить копія платіжного доручення №3 від 16.12.2003р. В той же час, відповідно до п. 9.1. кредитного договору № 76 договір діє до повного погашення кредиту і сплаті відсотків.

          24.03.2005р., в день виконання зобов`язання за кредитним договором № 76, Відповідач кредит не повернув. Отже відсотки і пеня за порушення термінів по оплаті відсотків та термінів повернення кредиту нараховувались з 25.03.2005р., про що зазначено в розрахунку суми заборгованості, доданому до позовної заяви.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до п.4.3 договору у випадку неповернення кредиту в зазначений термін, кредит вважається простроченим, і з зазначеного дня за неповернення кредиту і відсотків Позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Відповідач в строк, встановлений п.1 кредитного договору №76, тобто 24.03.2005р. , кредит не повернув. Отже заборгованість Відповідача перед Позивачем за кредитним договором №76 від 16.12.2003р. станом на 17.01.2006р. становить  11 422 367, 54 грн., де 8 960 000,00 грн. –основна сума боргу;   1 041 848,89 грн. - заборгованість за відсотками, 85 478, 65 грн. - пеня за порушення термінів оплати відсотків; 1 335 040,00 грн. - пеня за порушення терміну повернення кредиту. Отже, враховуючи те, що Відповідач не повернув своєчасно кредит та не сплатив заборгованість по виплаті відсотків, Позивачу завдано збитки на суму  11 422 367, 54 грн.  При цьому, як зазначив представник позивача в судових засіданнях , під час розрахунку стягуваної суми враховано грошові кошти в  розмірі  1 616 782,22 грн. ( про які зазначено в Постанові Верховного Суду України ) .

ТОВ «Фінансові резерви»( відповідач ) проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи у відзиві на позов  від 03.04.07 р. про наступне: на момент укладання договору купівлі-продажу веселів № 54-Т від 16.12.03 р. між сторонами було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов договору ; цей договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, що діяло на час його укладання. Оспорюваний позивачем протокол про залік взаємних однорідних вимог від 08.11.04 р.  також повністю відповідає вимогам закону, зокрема ст.203 ЦК України. На думку відповідача, у нього відсутня заборгованість перед позивачем за кредитним договором, оскільки сторони провели залік зустрічних однорідних вимог .

   ВАТ «Вуглеприлад»( третя особа ) в своїх письмових поясненнях щодо позову, наданих 20.03.07 р.  зазначило, що векселі, що є предметом купівлі-продажу за спірними договором від 16.12.03 р.  , ВАТ «Вуглеприлад»не емітувалися ( не випускалися ). Підписи, прізвища посадових осіб, які начебто підписали ці векселі ; та печатка від імені ВАТ «Вуглеприлад»на векселях  не належать третій особі .У зв'язку з чим посадові особи товариства зверталися із відповідною заявою до правоохоронних органів .та на цей час триває досудове слідство у кримінальній справі .

  По справі оголошувалась перерва з 03.04.07 р. до 19.04.07 р. За заявою сторін строк вирішення спору у справі було продовжено до 02.06.07 р.

  Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

  16 грудня 2003 року між АКБ «Прем'єрбанк»( банк )  та ТОВ «Фінансові резерви»                             ( позичальник ) було укладено договір кредиту №76, відповідно до умов якого банк надав позичальнику для цільової оплати за договором №51-Т від 16 грудня 2003 року кредит у сумі                    8 960 000 грн. 00 коп. терміном до 24 березня 2005 року зі сплатою за користування кредитом 14 відсотків річних. У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між сторонами було укладено договір застави майнових прав №101 від 16 грудня 2003 року , за яким відповідач надав у заставу майнові права на отримання грошових коштів за цінними паперами, що зазначені у Реєстрі згідно додатка №1 до вказаної угоди. На виконання умов договору застави відповідач передав позивачу на відповідальне зберігання цінні папери (векселі) у кількості 15 штук номінальною вартістю 9 790 000 ,00 грн. , що підтверджується актом прийому-передачі від 16 грудня 2003 року.Того ж дня АКБ «Прем'єрбанк» та   ТОВ «Фінансові резерви» уклали договір купівлі-продажу №54-Т, за яким відповідач зобов'язувався передати позивачу у власність векселі, які є предметом договору застави майнових прав. 8 листопада 2004 року між сторонами було укладено протокол про залік взаємних однорідних вимог за договором кредиту №76 від 16 грудня 2003 року та за договором купівлі-продажу №54-Т від 16 грудня 2003 року.

 Згідно зі статтею 50 Закону України «Про заставу» при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець крім іншого зобов'язаний: виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; не здійснювати уступки заставленого права; не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості.  Частиною 1 статті 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що при виконанні своїх обов'язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних. У частині 5 статті 49 зазначеного Закону вказано, що банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

  Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який був чинний на час укладення договору купівлі-продажу векселів №54-Т від 16 грудня 2003 року, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Оскільки предметом договору купівлі - продажу №54-Т від 16 грудня 2003 року є ті ж самі векселі, які були передані у заставу відповідно до договору застави №101 від 16 грудня 2003 року з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором кредиту № 76 від 16 грудня 2003 року, позивач набув статусу заставодавця та повинен був за рахунок власного майна забезпечити виконання зобов'язання відповідача за вказаним договором кредиту, в якому сам позивач є кредитором, що суперечить вищенаведеним вимогам Закону.  

  Також не можна погодитися з твердженнями відповідача  про відповідність спірного протоколу про залік взаємних однорідних вимог положенням частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України, оскільки згідно з вказаною нормою Кодексу зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.  Як вбачається з матеріалів справи, строк виконання зобов'язань по оплаті придбаних векселів за договором купівлі-продажу №54-Т від 16 грудня 2003 року виникає з моменту настання терміну погашення кредиту за договором №76 від 16 грудня 2003 року, а саме з 24 березня 2005 року  Таким чином на момент підписання сторонами спірного протоколу строк виконання зобов'язань позивача за вказаним договором купівлі-продажу не настав, у зв'язку з чим даний правочин суперечить вимогам статті 601 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України  зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно, ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не   встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором, банк або інша фінансова установа (кредитодавець)  зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі  та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.  

  Враховуючи вищезазначене позовні вимоги є обґрунтованими та такими , що підлягають задоволенню в повному обсязі . Одночасно з тих же підстав заперечення відповідача суд оцінює критично .

    На підставі вищезазначеного, керуючись вимогами ст.ст.49,82-85 ГПК України , господарський суд , -

ВИРІШИВ :

1.Визнати недійсними договір купівлі продажу веселів № 54-Т від 16.12.2003 р., укладений між Акціонерним комерційним банком „Прем'єрбанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фінансові резерви” .

2. Визнати недійсним протокол про залік взаємних однорідних вимог від 08.11.2004 р., укладений між Акціонерним комерційним банком „Прем'єрбанк”  та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фінансові резерви” .

3. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансові резерви” (49023, м. Дніпропетровськ, пр. Воронова, 9/18, пот./рах. № 26001001004866 в АКБ „Прем'єрбанк” , МФО 305686, код ЄДРПОУ 32186782) на користь позивача - Акціонерного комерційного банку „Прем'єрбанк” в стадії ліквідації (49000, м. Дніпропетровськ,                            вул. Мечнікова, 18 ; рахунок ліквідатора АКБ «Прем'єрбанк»№ 32075335801 в Управління НБУ в Дніпропетровській обл., МФО 305686, код ЄДРПОУ 20026838):

·          8 960 000 ,00 грн. - заборгованості по кредиту;

·          1 041 848 ,89 грн. -  заборгованості по оплаті відсотків за користування кредитом ;  

·          85 478 ,65 грн. -  пені за порушення термінів оплати відсотків;

·          1 335 040 ,00 грн. - пені за порушення строків повернення кредиту;

·          25 585 , 00 грн. -  витрат по оплаті держмита;

·          118 ,00 грн. -  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності .

Суддя                                                                                              О.Ю. Васильєв