Постанова

від 23.08.2007 по справі 32/117-07(39/65)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

32/117-07(39/65)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.2007                                                                                   Справа № 32/117-07(39/65)  

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Неклеси М.П. (доповідач)    

суддів: Павловського П.П., Чус О.В.

при секретарі судового засідання:   Корх К.В.

за участю представників:

від позивача: Федоров М.О., представник, довіреність №б/н, 19.10.05

від відповідача: Ляшко О.Б., довіреність №б/н  від 12.06.07,  представник;

від третьої особи: представник в судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансові резерви”, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від  31.05.2007р.  у справі №32/117-07 (39/65)

за позовом акціонерного комерційного банку “Прем”єрбанк”, м.Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансові резерви”, м.Дніпропетровськ

за участю третьої особи: відкритого акціонерного товариства “Вуглеприлад”, м.Луганськ

про  визнання недійсними договору, протоколу та т.і.

ВСТАНОВИВ:

          В січні 2006р. ліквідатор АКБ “Прем”єрбанк” Боткачик С.І. звернувся в господарський суд Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсними договору купівлі-продажу векселів і протоколу заліку взаємних однорідних вимог та стягнення з ТОВ “Фінансові резерви” збитків в розмірі 27 402 367, 54грн.

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2006р. (суддя Ліпинський О.В.) позов задоволено в повному обсязі. Визнано недійсними договір купівлі-продажу векселів № 54-Т від 16.12.2003р. та протокол про залік взаємних однорідних вимог від 08.11.2004р. Стягнуто з ТОВ “Фінансові резерви” на користь АКБ “Прем”єрбанк” 8960000,00грн. заборгованості по поверненню кредиту, 1041848, 89грн. –заборгованості по оплаті відсотків за користування кредитом, 85478, 65грн. - пені за порушення термінів оплати відсотків, 1335040,00грн. - пені за порушення строків повернення кредиту, 25585,00грн. - витрат по сплаті державного мита, 118,00грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Зазначене рішення оскаржувалось ТОВ “Фінансові резерви” до Дніпропетровського апеляційного господарського суду .

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р. (судді: Науменко І.М. (доповідач), Білецька Л.М, Голяшкін О.В.) було скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2006р.та в позові відмовлено.

Вищий господарський суд України переглядав постанову апеляційної інстанції. В результаті перегляду - залишено без змін постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р.

Верховний суд України, розглянувши касаційну скаргу  ТОВ “Фінансові резерви” скасував рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2006р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2006р, постанову Вищого господарського суду України від 11.10.2006р. та передав справу на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Господарський суд Дніпропетровської області, розглянувши справу №32/117-07 (39/65), прийняв 31.05.2007р. рішення (суддя Васильєв О.Ю.), яким задовольнив змінені позовні вимоги АКБ “Прем”єрбанк” в повному обсязі. Рішення мотивоване тим, що строк виконання зобов”язання за договором купівлі-продажу не настав всупереч ст. 601 Цивільного кодексу України; позивач виступав в одній особі як боржник, так і кредитор, що не відповідає вимогам ст.50 Закону України “Про заставу”, ст.ст.43, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ст.48 ЦК УРСР.

Не погодившись з вказаним рішенням господарського суду Дніпропетровської області, ТОВ “Фінансові резерви” звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити АКБ “Прем”єрбанк” у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з”ясування обставин справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права з наступних підстав:

-        суд не з”ясував те, що одні й ті самі векселі, являються предметом правочинів: договору застави майнових прав, купівлі-продажу, протоколу про залік взаємних однорідних вимог, а розглянув лише один із них;

-            вищезазначені правочини є недійсними та суперечать ст.ст.48, 181, 224 ЦК УРСР, ст. 3 ЗУ “Про заставу”, п.9 Положення НБУ ”Про кредитування”, затвердженого постановою Правління НБУ від 28.09.1995р. №246;

-           позовні вимоги не підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу, заборгованості по оплаті відсотків за користування кредитом, пені за порушення термінів оплати відсотків, пені за порушення строків повернення.

У відзиві на апеляційну скаргу АКБ “Прем”єрбанк” заперечує проти задоволення апеляційної скарги,  вважає рішення господарського суду від 31.05.2007р. обґрунтованим та законним, просить його залишити без змін,  а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа вважає, що в апеляційній скарзі не наведено жодних підстав, передбачених ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування рішення господарського суду від 31.05.2007р., тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення –без змін.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи АКБ “Прем”єрбанк” (кредитодавець) надав кредит ТОВ “Фінансові резерви” у розмірі 8960000,00грн. за кредитним договором № 76 від 16.12.2003р. Умовами договору було покладено  на ТОВ “Фінансові резерви” обов”язок у день видачі кредиту сплатити суму відсотків за весь період дії кредитного договору із розрахунку 14 відсотків річних авансом (п.5.3 Кредитного договору) та повернути кредит до 24.03.2005р.(п.5.2)

Відповідно до п.5.4 Кредитного договору відповідач забезпечив виконання кредитного зобов”язання договором застави майнових прав №101 від 16.12.2003р. (а.с. 19 ,том 1), умовами якого ТОВ “Фінансові резерви” передало АКБ “Прем”єрбанк” на відповідальне зберігання оригінали векселів (додаток №2 до Договору) та майнові права на отримання грошових коштів за векселями в розмірі 9 790 000грн. 00 коп., про що було складено 16.12.2003р. акт прийому-передачі векселів. (а.с.22, том 1)

Того ж дня АКБ “Прем”єрбанк” та ТОВ “Фінансові резерви” уклали договір купівлі-продажу №54-Т, за яким ТОВ “Фінансові резерви” зобов”язувалось передати у власність АКБ “Прем”єрбанк” векселі, які є предметом договору застави майнових прав №101 від 16.12.2003р, а АКБ “Прем”єрбанк” в свою чергу зобов”язувався сплатити вартість векселів в сумі 8960000, 00 грн. Виконання зобов”язань повинно було відбутися з моменту настання строку погашення кредиту за кредитним договором №76 від 16.12.2003р., тобто 24.03.2005р.

Відповідно до договору купівлі - продажу №54-Т, предметом якого виступали векселі, передані у заставу за договором застави №101 з метою забезпечення виконання зобов”язання відповідача за кредитним договором №76. Таким чином, позивач набув статусу заставодавця та повинен був за рахунок власного майна забезпечити виконання зобов”язання відповідача за кредитним договором, в якому позивач  є кредитором.

Тобто АКБ “Прем”єрбанк”  виступав як кредитор та боржник в одній особі, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Статтею 50 Закону України “Про заставу” передбачено, що при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний, зокрема: виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; не здійснювати уступки заставленого права; не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості.

Частиною 1 статті 43 Закону України ”Про  банки і банківську діяльність” передбачено, що при виконанні своїх обов'язків відповідно до вимог цього Закону

керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних.

Частиною 5 статті 49 Закону України ”Про  банки і банківську діяльність” банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

          В даних спірних правовідносинах кредит забезпечувався майном, яке відповідач (боржник) продав позивачу (кредитору), що прямо суперечить принципу забезпеченості кредитування, оскільки кредитор та боржник не може виступати  в одній особі за кредитним договором.

Отже, внаслідок укладення договору купівлі-продажу векселів №54-Т, позивач втратив право на забезпечення виконання відповідачем зобов”язань за кредитним договором №76, оскільки позивач став боржником за договором №54-Т та заставодавцем за договором №76. Тобто, позивач сам собі надав заставу та сам перед собою, власним майном зобов”язався забезпечити повернення відповідачем кредиту в строк.

Відповідно до ст.48 Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року, який був чинним на час укладення договору купівлі-продажу векселів №54-Т від 16.12.2003р., недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Господарський суд першої інстанції підставно визнав протокол про залік однорідних вимог від 08.11.2004р, недійсним, пославшись на ст.601 ЦК України, тому що для припинення зобов”язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог необхідна наявність однієї з головних умов –зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зустрічних зобов”язань настав.

        Згідно п.3.1 договору купівлі-продажу векселів №54-Т строк виконання зобов”язань настає з моменту настання строку погашення кредиту, а саме: з 24.03.2005р. Проте, строк виконання не настав по жодному з зобов”язань, зазначених в протоколі про залік однорідних вимог (надалі Протокол). Крім того, відповідно до п.4 Протоколу, протокол набуває чинності 24.03.2005р, що прямо суперечить ч.2 ст.631 Цивільного кодексу України: договір набирає чинності з моменту його укладення.

Всупереч зазначеній нормі, залік відбувся 08.11.2004р , тобто до настання строку виконання зобов”язаннь за Протоколом : до 24.03.2005р.

Зміст протоколу про залік взаємних однорідних вимог суперечить актам цивільного законодавства (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України), оскільки строк виконання зобов”язань за договором купівлі-продажу не настав, що є підставою недійсності Протоколу (ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України).

Правовими наслідками недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону є його недійсність, а недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов”язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України).

Підстави, викладені в апеляційній скарзі, щодо розгляду судом лише одного правочину з усіх які виникли, колегія суддів не бере до уваги, оскільки господарським судом першої інстанції повно та всебічно розглянута справа та дана належна оцінка всім обставинам справи, в тому числі розглянуто, досліджено та

визнано недійсними договір купівлі-продажу векселів, протокол про залік взаємних однорідних вимог та відповідно стягнуті кошти з відповідача на користь позивача.

Що стосується виконання п.5.3 кредитного договору, відповідач дійсно сплатив відсотки за користування кредитом, але терміном до 24.03.2005р. (а.с. 29, том 2), а відповідно п.9.1 кредитного договору, договір діє до повного погашення кредиту і сплаті відсотків.

В зв”язку з тим, що відповідач до теперішнього часу не повернув кредит та продовжує ним користуватися, місцевий суд обґрунтовано стягнув відсотки і пеню за порушення термінів по оплаті відсотків та повернення кредиту.

Отже, ТОВ “Фінансові резерви” залишається боржником за кредитним договором №76 від 16.12.2003р. та повинно виконати свої зобов”язання належним чином, як того вимагає кредитний договір, відповідно до Закону.

За таких обставин, апеляційну скаргу ТОВ “Фінансові резерви” слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2007р.  слід залишити без змін.

          Керуючись ст. ст. 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу

України, суд, -  

П О С Т А Н О В И В:

     Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансові резерви” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від  31.05.2007р.  у справі №32/117-07 (39/65) залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                             М.П.Неклеса

Суддя                                                                                            П.П.Павловський                                                                    

Суддя                                                                                                     О.В.Чус