Рішення

від 23.04.2018 по справі 915/1286/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року Справа № 915/1286/17

м. Миколаїв.

Господарський суд Миколаївської області

головуючий суддя Коваль С.М .,

за участю:

секретаря судового засідання Сьянової О.С.,

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 6/10-05-58/6-18 від 02.01.18,

від відповідача-1: не присутній;

від відповідача-2: ОСОБА_2 довіреність б/н від 03.04.18;

від третьої особи: не присутній;

В судовому засіданні приймає участь прокурор Григорян Е.Р. посвідчення № 035059 від 13.08.15.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом: Заступника прокурора Миколаївської місцевої прокуратури №1, 54001, вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв,

в інтересах держави

в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, 54001, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 22,

до відповідача-1: Березанської районної державної адміністрації, 57400, смт. Березанка, вул. Центральна, 33,

до відповідача-2: Приватного підприємства «Меркурій-5 ОСОБА_3» , 57400, смт. Березанка, вул. Леніна, 7,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» (57555, Миколаївська область, Очаківсьий район, с. Василинівка, вул. Лісна, б.6),

про визнання розпорядження № 1597 від 28.12.2007 р. незаконним, визнання недійсним на майбутнє договору оренди зобов'язання повернути орендовану земельну ділянку.

ВСТАНОВИВ:

Заступником прокурора Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації пред'явлено позов до Березанської районної державної адміністрації та Приватного підприємства «Меркурій-5 ОСОБА_3» , третя особа Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» з вимогами:

« 1. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації №1597 від 28.12.2007 про затвердження проекту землеустрою та надання приватному підприємству «Меркурій-5 ОСОБА_3» в оренду терміном на 49 років для рекреаційного призначення під розміщення кемпінгу земельну ділянку площею 0,99 га, з них 0,5378 га пасовища за рахунок земель ДП «Очаківське лісомисливське господарство» та 0,4522 га пасовищ за рахунок земель державної власності (запас) за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

2. Визнати недійсним на майбутнє укладений 28.12.2007 між Березанською районною державною адміністрацією та приватним підприємством «Меркурій-5 ОСОБА_3» договір оренди щодо земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0352 за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, який 29.12.2007 зареєстрований в Березанському районному реєстраційному окрузі (офісі) Миколаївської регіональної філії ДП Центр Державного земельного кадастру за №040700700085.

3. Приватному підприємству «Меркурій-5 ОСОБА_3» повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку з правом постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» , площею 0,99 га нормативною грошовою оцінкою 546579,00 грн. з кадастровим номером 4820983900:09:000:0352 за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

4. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову» .

В обґрунтування своїх вимог прокурор у позовній заяві зазначає наступне:

- розпорядження Березанської районної адміністрації № 1597 від 28.12.2007 прийняте з порушенням вимог законодавства, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель державної власності та знаходиться за межами населеного пункту, тому повноваження щодо розпорядження вказаною земельної ділянкою, в силу приписів ч.ч. 3, 4 ст. 122 Земельного кодексу України, на той час, мала виключно Миколаївська обласна державна адміністрація. Тобто, при прийнятті спірного розпорядження Березанська районна державна адміністрація перевищила надані їй законом повноваження та незаконно передала в оренду Приватному підприємству «Меркурій-5 ОСОБА_3» спірну земельну ділянку, чим порушила приписи вказаних нормативних актів;

- під час передачі в оренду спірної земельної ділянки відповідачем-1 не було взято до уваги її місцезнаходження, а саме перебування у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, яка у відповідності до приписів ст.88 Водного кодексу України та ст.60 Земельного кодексу України становить два кілометри від узрізу води. Згідно ст.ст.85, 90 Водного кодексу України та ст.62 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить в зону санітарної охорони моря і може використовуватись лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих заходів з обов'язковим централізованим водопостачанням та каналізацією. У тимчасове користування земельні ділянки прибережної захисної смуги можуть надаватись за погодженням з постійними землекористувачами для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Спірним розпорядженням перший відповідач передав земельну ділянку товариству під розміщення торгово-розважального та готельного комплексів, що суперечить приписам вказаних нормативних актів;

- враховуючи, що на підставі незаконного розпорядження № 1597 від 28.12.2007 між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки, останній відповідно до ст.ст.16, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 207 Господарського кодексу України та ст.152 Земельного кодексу України підлягає визнанню недійсним;

- згідно ч.5 ст.122 Земельного кодексу України саме Миколаївська обласна державна адміністрація у даному випадку є уповноваженим державою органом, який розпоряджається землями зазначеної категорії, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення відповідного позову;

- обставини незаконної передачі земель державної власності за межами населеного пункту викликають необхідність повернення спірної земельної ділянки державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації;

- про вказані в позові порушення органам прокуратури стало відомо під час прийняття Березанською райдержадміністрацією розпорядження із земельних питань. Початок перебігу строку позовної давності пов'язано з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушено стало відомо про таке порушення. За інформацією Миколаївської облдержадміністрації від 26.10.2017, про незаконний характер розпоряджень першого відповідача про відведення спірної земельної ділянки відомо не було, у зв'язку з чим заходи реагування не вживались. З урахуванням викладеного, строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом не пропушено.

Миколаївська обласна державна адміністрація у поясненнях до позову (а.с.122-124) позицію прокуратури підтримала в повному обсязі та додатково зауважила наступне:

- при прийнятті спірного розпорядження відповідач-1 перевищив надані йому законом повноваження та діяв з порушенням приписів ст.ст.85, 88 Водного кодексу України та ст.60, ч.ч.3,5 ст.122 Земельного кодексу України;

- облдержадміністрація не знала і не могла дізнатись про порушення своїх прав, а відомо про це їй стало тільки під час подання органами прокуратури відповідної позовної заяви до суду, оскільки повноваження облдержадміністрації щодо спрямування діяльності райдержадміністрацій та здійснення контролю за їх діяльністю не передбачає по своїй суті здійснення нагляду за відповідністю актів райдержадміністрацій вимогам чинного законодавства, в зв'язку з чим спірне розпорядження нею не оскаржувалось та строки позовної давності пропущено не було.

Березанська РДА відзиви на позов не надала, представники у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ДП «Очаківське ЛМГ» у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи третя особа повідомлена належним чином, пояснення по суті позовних вимог не подано.

Приватне підприємство «Меркурій-5 ОСОБА_3» у відзиві проти позову ( 2 том а.с.1) проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що при виготовлені проекту землеустрою на спірну земельну ділянку було отримано значну кількість погоджень з наступними організаціями та установами: Рибаківська сільрада, Березанський відділ держкомзему України, Березанська РДА, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області, Державна інспекція по охороні пам'яток культури в Миколаївській області, Санітарно-епідеміологічна станція Березанського району Миколаївської області, Служба автомобільних доріг в Миколаївській області, які в силу наданих їм повноважень не встановили порушень чинного законодавства при виготовленні проекту землеустрою та надали свої позитивні висновки.

До того ж, оскаржуваний договір оренди земельної ділянки посвідчувався приватним нотаріусом.

Тобто, як зазначає відповідач-2, про обставини надання Приватному підприємству «Меркурій-5 ОСОБА_3» земельної ділянки в оренду Миколаївська обласна державна адміністрація та органи прокуратури могли довідатись ще у 2007 році, тобто прокуратурою та позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, про застосування якого відповідач-2 заявив клопотання у запереченнях проти позову.

Під час розгляду справи, представники прокуратури та сторін підтримали доводи, викладені у позові та запереченнях проти позову.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, з 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пп.9) п.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи предмет позову, розгляд даної справи, після набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України, продовжувався за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні 23.04.2018 згідно ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При прийнятті рішення судом взято до уваги наступне.

28.12.2007 Березанською районною державною адміністрацією прийняте розпорядженням № 1597 (а.с.29), яким:

- затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки Приватному підприємству «Меркурій-5 ОСОБА_3» в довгострокову оренду терміном на 49 років для рекреаційного призначення під розміщення кемпінгу із земель державної власності (запасу) в межах території Рибаківської сільської ради (за межами населеного пункту) Березанського району Миколаївської області;

- надано Приватному підприємству «Меркурій-5 ОСОБА_3» земельну ділянку для комерційного використання під розміщення кемпінгу терміном на 49 років загальною площею 0,9900 га, із них 0,5378 га пасовищ за рахунок земель ДП Очаківське ЛМГ та 0,4522 га пасовищ, із земель державної власності (запасу) в межах території Рибаківської сільської ради (за межами населеного пункту) Березанського району Миколаївської області;

- запропоновано землевпорядній організації здійснити встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки у відповідності з проектом землеустрою;

- рекомендовано ПП «Меркурій-5 ОСОБА_3» укласти договір оренди земельної ділянки відповідно до чинного законодавства.

На виконання розпорядження № 1597 від 28.12.2007 між Березанською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ПП «Меркурій-5 ОСОБА_3» (орендар) укладено Договір оренди землі від 28.12.2007 (надалі - Договір) (а.с.30-33), згідно якого орендодавець, відповідно до розпорядження № 1597 від 28.12.2007 надає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування земельну ділянку (кадастровий номер 4820983900:09:000:0352) із земель державної власності (запасу) за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області загальною площею 0,99 га з них: 0,5378 га пасовищ та 0,4522 га пасовищ для рекреаційного призначення під розміщення кемпінгу.

Відповідно до п.16 Договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк три доби після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Як вбачається з відмітки реєстратора на Договорі, його державна реєстрація відбулась 29.12.2007 в Березанському районному реєстраційному окрузі (офісі) Миколаївської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» за № 040700700085.

28.12.2007 сторонами Договору підписано акт приймання-передачі земельної ділянки (а.с.38). Факт передання земельної ділянки сторонами не оспорюється.

Представником ТОВ «Обласний земельно-кадастровий центр» , начальником відділу земельних ресурсів у Березанському районі, директором ДП Очаківське ЛМГ та директором ПП «Меркурій-5 ОСОБА_3» підписано акт про передачу межевих знаків під охорону та зберігання (а.с. 39), в якому зафіксовано встановлення в натурі меж земельної ділянки, відведеної ПП «Меркурій-5 ОСОБА_3» для рекреаційного призначення під розміщення кемпінгу в довгострокову оренду терміном на 49 років загальною площею 0,99 га із земель державної власності (запасу) в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області за межами населеного пункту.

Пунктом 7 Договору сторони визначили, що розмір орендної плати за земельну ділянку становить 9059,40 грн. за рік, а після введення в експлуатацію, а також після функціонування кемпінгу на протязі повного календарного року слід перерахувати розмір орендної плати згідно затвердженої нормативно грошової оцінки земельної ділянки, враховуючи фактичне функціональне використання

Представниками прокуратури та Миколаївської облдержадміністрації не надано суду доказів невиконання з боку другого відповідача вказаної умови Договору. Представник другого відповідача наполягає на належному виконанні з боку орендаря умов Договору.

30.11.2017 Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратура № 1 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, в якому зазначає, що органам прокуратури про існування спірного розпорядження стало відомо під час прийняття розпорядження Березанської райдержадміністрації із земельних питань. Уповноваженому державою органу, який розпоряджається землями державної власності - Миколаївській обласній державній адміністрації про порушення її прав стало відомо лише під час подання органами прокуратури відповідної позовної заяви до суду.

Дослідивши матеріали справи, а також заслухавши представників прокуратури та сторін, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст.60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Відповідно до ст.88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до статей 85, 88 Водного кодексу України, статей 59, 84 Земельного кодексу України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей

Згідно ст.90 Водного кодексу України та ст.62 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить в зону санітарної охорони моря і може використовуватись лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих заходів з обов'язковим централізованим водопостачанням та каналізацією. У тимчасове користування земельні ділянки прибережної захисної смуги можуть надаватись за погодженням з постійними землекористувачами для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Відповідно до наявних у проекті землеустрою текстових та графічних матеріалів (пояснювальна записка, експлікація земельних угідь, ситуаційного плану, плану меж зон обмежень і сервітутів земельної ділянки) земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0352 розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря та на неї встановлені та діють обмеження.

Спірним розпорядженням перший відповідач передав земельну ділянку другому відповідачу під розміщення кемпінгу, що суперечить приписам вказаних нормативних актів

До того ж, у ст.2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно ч.1 ст.116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди земельної ділянки) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (або за результатами аукціону (в чинній редакції).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 Земельного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди земельної ділянки), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною 3 ст.122 Земельного кодексу України встановлюється, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності , крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності , крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів , а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, знаходиться за межами населеного пункту та була надана другому відповідачу в довгострокову оренду для комерційного використання під розміщення торгово-розважального та готельного комплексів, а відтак, повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою належали виключно до компетенції Миколаївської обласної державної адміністрації.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із ч.3 ст.34 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня, в судовому порядку.

Враховуючи викладене, приймаючи розпорядження № 1597 від 28.12.2007 та укладаючи на його підставі Договір оренди землі від 28.12.2007 Березанська районна державна адміністрація діяла з перевищенням наданих їй Земельним кодексом України повноважень та порушила приписи ст.ст.85, 88 Водного кодексу України та ст.60, ч.ч.3, 5 ст.122 Земельного кодексу України.

Згідно з ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи.

Постанови Пленумів Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» №3 від 28.04.1978 та «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009, а також Постанова Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013, наголошують, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 статті 203 цього Кодексу.

Оскільки розпорядження Березанської районною державною адміністрацією № 1597 від 28.12.2007 прийнято із суттєвим порушенням вимог закону, то, в силу приписів ст.ст.203, 215 ЦК України Договір оренди землі від 28.12.2007, укладений на підставі вищевказаного розпорядження, підлягає визнанню недійсним.

В той же час, приймаючи рішення у справі, судом враховано приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини, з огляду на приписи ст.11 Господарського процесуального кодексу України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , згідно яких суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з права людини «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» №44277/98 від 24.06.2003 встановлено, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції» , тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Відповідно до другого речення ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція «майна» , в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності» , а відтак і «майном» . До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999).

Тобто, право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким з моменту прийняття оспорюваного розпорядження та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується нормами ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом» . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» .

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право оренди, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, зазначаючи про наявність справедливої рівноваги між інтересами держави та однієї юридичної особи - ПП «Меркурій-5 ОСОБА_3» при позбавленні права, набутого останнім за незаконним розпорядженням Березанської РДА та укладеним на його підставі договором оренди землі, який автоматично визнається недійсним, з тих підстав, що звернення Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 до суду із позовом на захист інтересів держави спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання стосовно розпорядження землями, що належать державі, прокурор не зазначив, в чому саме полягає шкода державі, завдана спірним розпорядженням та укладеним договором оренди: чи має місце ненадходження чи невідповідне надходження плати за користування земельною ділянкою, чи було позбавлено права на неї іншого потенційного землекористувача, чи передана в оренду земельна ділянка відповідно до закону не може використовуватися з метою, наведеною в договорі оренди, а також яким чином буде змінено наявну ситуацію в бік державних/суспільних інтересів щодо використання земельної ділянки в разі задоволення позовних вимог.

Крім того, позивач та перший відповідач є державними органами виконавчої влади і спірна земельна ділянка з державної власності не вибувала, фактично, спір у даній справі виник між державними органами, які відповідно до визначених законодавством повноважень здійснюють розпорядження відповідними землями державної форми власності, а, отже, при розв'язанні вказаного спору суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява №29979/04), згідно з якою:

- Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування» . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, « Megadat.com S.r.l. проти Молдови» , заява №21151/04, п.72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» , заява №10373/05, п.51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» , заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» , заява № 36900/03, п.37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» , п.128, та «Беєлер проти Італії» , п.119) (п.70);

- принцип «належного урядування» , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» , п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (рішення у справі «Москаль проти Польщі» , п.73). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» , заява №36548/97, п.58, ECHR 2002-VIII) (п.71).

Крім того, відповідачем-2 у поданому відзиві просить застосувати наслідків спливу строку позовної давності.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Європейський суд з прав людини наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Другий відповідач у відзиві на позов зазначає, що строк позовної давності прокуратурою та Миколаївською ОДА пропущений та наполягає на застосуванні до спірних правовідносин позовної давності.

Частинами 3, 4, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. При цьому, перебіг позовної давності для оскарження оспорюваних відносин прокурором, який діє в інтересах держави, починається з моменту, коли про порушення цивільного права або інтересу стало відомо позивачу, а закінчується відповідно зі збігом строку позовної давності, встановленого законом для оскарження спірних правовідносин.

До спірних правовідносин про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської РДА № 1597 від 28.12.2007 та визнання недійсним Договору оренди землі від 28.12.2007 застосовується загальний строк позовної давності - три роки.

Оспорювані прокуратурою розпорядження та договір датовані відповідно 28.12.2007 та 28.12.2007. Позовна заява подана до суду 30.11.2017, тобто зі значним пропуском позовної давності. Клопотань про його відновлення, у зв'язку з наявністю поважних причин пропуску, прокуратурою та позивачем не заявлялось.

Інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у господарських відносинах, а також стимулює суд і учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (надалі - Закон №1789-XII), (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Згідно п.п.1,3 ч.1 та ч.2 ст.19 Закону № 1789-XII, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Судом також береться до уваги, що наказом Генерального прокурора України від 19.09.2005 №3гн Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять також і накази Генерального прокурора України, зокрема, від 18.10.2010 №3гн, від 12.04.2011 №3гн, від 07.11.2012 №3гн. Вказані накази, крім іншого, містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Розпорядження № 1597 від 28.12.2007, на підставі якого укладено спірний договір оренди землі є відкритим та доступним як для прокурора, так і для інших контролюючих органів.

Із зазначеного слідує, що органи прокуратури відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та наказів Генерального прокурора України від 19.09.2005 №3гн, від 18.10.2010 №3гн, від 12.04.2011 №3гн, від 07.11.2012 №3гн могли бути обізнаними про існування розпорядження та оскаржуваного прокуратурою договору та звернутися до суду із відповідним позовом до спливу строку позовної давності. Натомість звернення до суду із цим позовом лише у 2017 році відбулось з пропуском строків позовної давності (аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 14.11.2017 у справі №924/228/17, від 28.11.2017 у справі №924/95/17).

Таким чином, органи прокуратури мали своєчасно довідатись про порушення, на їх думку, відповідачами у 2007 році діючого законодавства, оскільки нагляд за законністю має здійснюватись прокуратурою систематично .

Подання позову через значний проміжок часу, після вчиненого порушення, призводить до ситуації, коли зацікавленою особою вже понесені значні матеріальні витрати, що створює невизначеність при реалізації права особи мирно володіти своїм майном, на дотриманні якого наголошує ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Що стосується твердження прокуратури та позивача про те, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо лише під час подання органами прокуратури відповідної позовної заяви до суду, слід зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З аналізу Закону України «Про місцеві державні адміністрації» №586-XIV від 09.04.1999 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон №586-XIV), яким регулюється діяльність місцевих (обласних та районних) державних адміністрації вбачається наступне:

- місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади (ст.1 Закону №586-XIV);

- до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля (п.7 ч.1 ст.13 Закону №586-XIV);

- місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних (п.3 ч.1 ст.16 Закону №586-XIV);

- місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (п.1, 2 ст.21 Закону №586-XIV);

- для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право: проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування по напрямах, визначених статтею 16 цього Закону; залучати вчених, спеціалістів, представників громадськості до проведення перевірок, підготовки і розгляду питань, що входять до компетенції місцевих державних адміністрацій; одержувати відповідну статистичну інформацію та інші дані від державних органів і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб , політичних партій, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності; давати згідно з чинним законодавством обов'язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і громадянам з контрольованих питань, порушувати питання про їх відповідальність у встановленому законом порядку; здійснювати інші функції і повноваження згідно з чинним законодавством (ст.28 Закону №586-XIV);

- у відносинах обласної та районних місцевих державних адміністрацій , обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю . Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними. За наявності підстав, передбачених законодавством, голови обласних державних адміністрацій можуть порушувати питання перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України (в редакції Закону 2010, 2014 років - перед Кабінетом Міністрів України) про притягнення до дисциплінарної відповідальності голів районних державних адміністрацій (ст.33 Закону №586-XIV).

Аналіз вказаних норм Закону №586-XIV вказує на обов'язок обласних державних адміністрацій здійснювати державний контроль за діяльність районних державних адміністрацій та спрямовувати їх діяльність, у тому числі, у сфері земельних правовідносин .

Законом також визначений цілий комплекс заходів для реалізації наданих обласним державним адміністраціям повноважень, зокрема, проведення перевірок; отримання статистичної та іншої інформації; залучення вчених, спеціалістів, представників громадськості до проведення перевірок тощо.

Таким чином. посилання представників прокуратури та позивача на те, що механізм контролю діючим законодавством не врегульований, судом відхиляються як безпідставні, оскільки всі місцеві адміністрації входять до однієї системи органів (вертикалі) виконавчої влади; обов'язок по здійсненню державного контролю за діяльність районних державних адміністрацій з боку обласної державної адміністрації передбачає вжиття з боку контролюючого органу ефективних дій, спрямованих на його реалізацію, навіть за відсутності механізму такого контролю, встановленого на законодавчому рівні.

Тим більше, що ДП «Центр Державного земельного кадастру» , філією якого здійснювалась державна реєстрація договору оренди, є державним підприємством, яке за наявності відповідного запиту Миколаївської ОДА було б зобов'язане надати інформацію щодо існуючої у певний проміжок часу ситуації з відведенням в довгострокову оренду земель державної власності, розташованих поза межами населених пунктів, Березанською районною державною адміністрацією.

Таким чином, суд вважає, що позивач, в силу наданої йому Законом №586-XIV компетенції та повноважень, мав бути обізнаний щодо існування розпорядження №1597 від 28.12.2007 Березанської РДА та укладеного на його виконання Договору оренди землі від 28.12.2007, і в разі, якщо вважав свої права порушеними, мав можливість оскаржити договір до суду у межах визначених законодавством строків позовної давності.

Таким чином, на підставі досліджених під час судового розгляду справи доказів судом встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, порушене; строк звернення до суду з позовом пропущено без поважних причин; другим відповідачем до винесення рішення було заявлено про застосування позовної давності, у зв'язку з чим, суд на підставі ст.267 ЦК України вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити за спливом позовної давності.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 256 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оформлене відповідно до статті 238 цього Кодексу, рішення підписано 27.04.2018.

Суддя С.М.Коваль