Рішення

від 23.04.2018 по справі 914/2236/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2018р. Справа №914/2236/17

місто Львів

За позовом: Львівського комунального підприємства Львівтеплоенерго , м. Львів

до відповідача: Установи дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району м. Львова, м. Львів

про стягнення 33 017, 25 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2

Суть спору:

Позовну заяву подано Львівським комунальним підприємством Львівтеплоенерго , м. Львів до Установи дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району м. Львова, м. Львів про стягнення 33 017, 25 грн.

Ухвалою господарського суду від 03.11.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 28.11.2017р.

28.11.2017р. та 11.12.2017р. розгляд справи відкладено з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", відповідно до положень якого Господарський процесуальний кодекс України було викладено у новій редакції. Згідно з п. 9 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження або позовного провадження (загального або спрощеного).

З метою забезпечення реалізації учасниками справи своїх нових процесуальних прав, суд в судовому засіданні 03.01.2018р. ухвалив продовжити розгляд справи за правилами позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та відкласти підготовче засідання.

В судовому засіданні 06.02.2018р. оголошувалась перерва, про що представники сторін ознайомлені під розписку.

Ухвалою від 20.02.2018р. продовжено підготовче провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання.

В судовому засіданні 22.03.2018р. суд, за клопотанням сторін, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 13.04.2018р. оголошувалась перерва до 23.04.2018р., про що представники сторін ознайомлені під розписку.

В судове засідання 23.04.2018р. представник позивача з'явився, дав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Зокрема, просить стягнути з відповідача заборгованість за постачання теплової енергії в гарячій воді у розмірі 27 782, 39 грн. - за період з 03 липня 2014р. по 30 вересня 2016р. та 2 240, 30 грн. - за період з 01 жовтня 2016р. по 30 вересня 2017р. Позов просить задоволити.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, дав пояснення по суті спору, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначив про невизнання боргу в частині стягнення за період з 03 липня 2014р. по 11 жовтня 2016р. (до моменту укладення між сторонами договору про постачання теплової енергії в гарячій воді).

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов»язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Однією з підстав виникнення зобов»язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

11.10.2016р. між Львівським міським комунальним підприємством Львівтеплоенерго (позивач, за договором - теплопостачальна організація) та Установою дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району (УДЮМК) (відповідач, за договором - споживач) укладено договір №1927/Г про постачання теплової енергії в гарячій воді.

Станом на момент укладення вказаного договору, у сторін не було жодних зауважень щодо умов останнього. Дана обставина сторонами не заперечувалась.

Згідно умов договору №1927/Г, теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно п.2.1 договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року відповідно до графіка, затвердженого органами місцевої влади.

У відповідності до п.3.2.2 договору, споживач зобов'язаний виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені даним договором.

Як зазначено в п.6.1 договору, розрахунки за гаряче водопостачання та теплову енергію для опалення проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими законодавством формами.

Згідно п.6.3 договору, споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження. Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.6.2 договору).

Відповідно до умов п. 10.1 договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01 жовтня 2017 року. Відповідно до ч.3 ст. 631 ЦК України, сторони дійшли згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 03.07.2014р.

На виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу теплову енергію, що підтверджується актами про включення системи теплоспоживання від 01.10.2013р., 22.10.2014р., 09.10.2015р., 11.10.2016р.

Проте, як зазначено в позовній заяві, всупереч умов укладеного договору, відповідач за поставлену теплову енергію повністю не оплатив, в результаті чого в останнього утворилась заборгованість за період з 03.07.2014р. по 30.09.2017р. у розмірі 29 851, 99 грн. Внаслідок чого, позивач звернувся з позовом до господарського суду з метою захисту своїх прав.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що у період з 03.07.2014р. до моменту укладення договору (11.10.2016р.) послуги теплопостачання фактично не надавались, оскільки приміщення, щодо якого укладено договір №1921/Г (нежитлове приміщення по вул. Стрийська, 20) є підвалом будинку, потребувало ремонту та на той час у вказаному приміщенні не було каналізації і батарей, а тому УДЮМК не використовувалось. Також, відповідачем зазначено, що за спірний період - з 03.07.2014р. по 11.10.2016р. позивачем не було надіслано на адресу УДЮМК Галицького району м. Львова жодних рахунків на оплату послуг, не укладалось жодних актів прийому-передачі теплової енергії та не висувалось претензій щодо заборгованості, що свідчить про те, що у цей період фактичні відносини між сторонами з приводу теплопостачання не існували. Крім того, відповідач зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази приєднання до теплової мережі будинку по вул. Стрийська, 20 за період з 03.07.2014р. по 22.10.2014р., а зі змісту актів, що наявні в матеріалах справи слідує, що вони підтверджують підключення до теплової мережі виключно квартир будинку, а не допоміжних приміщень.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.07.2014р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та Установою дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району м. Львова (орендар) укладено договір оренди №Г-9084-14 (нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень). Об'єктом оренди в зазначеному договорі є нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛКП Снопківське за адресою м. Львів, вул. Стрийська, 20.

Згідно п. 7.1.12 договору оренди, орендар зобов'язується самостійно і від власного імені протягом місяця з дати укладення цього договору та підписання акту здачі-приймання, укласти договори щодо надання комунальних послуг у повному обсязі із відповідними організаціями.

Факт укладення вищевказаного договору оренди спростовує твердження представника відповідача про те, що у період з 03.07.2014р. по 11.10.2016р. приміщення по вул. Стрийська, 20 УДЮМК не викристовувалось, а послуги теплопостачання фактично не надавались, оскільки між балансоутримувачем та орендарем відсутній акт про невикористання об'єкта оренди в спірний період. Доказів зворотнього суду не надано.

Одночасно суд зазначає, що відсутність у приміщенні опалювальних пристроїв, не звільняє відповідача від обов'язку виконання договірних зобов'язань, так як підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем.

Крім того, в додатку 2 до договору №1921/Г від 11.10.2016р. про постачання теплової енергії в гарячій воді зображено схему розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності між теплопостачальною організацією та споживачем, що спростовує твердження відповідача про відсутність у приміщенні опалювальних пристроїв.

Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Згідно ст. 19 Закону України Про теплопостачання , споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У відповідності до п. 25 Правил, самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства (п.п. 25, 26, 30 п.3).

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 встановлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому.

У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення приміщення від мереж теплопостачання.

Матеріали справи не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення приміщення від мереж центрального теплопостачання та ненадання УДЮМК Галицького району м. Львова послуг з теплопостачання.

Таким чином теплопостачальна організація виконала свої зобов'язання щодо надання послуг централізованого опалення, а відповідач незалежно від споживання цієї послуги, або відмови від її споживання, зобов'язаний оплатити надані послуги.

Як вказувалось вище, сторонами п. 10.1 договору №1927/Г погоджено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01 жовтня 2017 року. Відповідно до ч.3 ст. 631 ЦК України, сторони дійшли згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 03.07.2014р. Станом на момент укладення вказаного договору, у сторін не було жодних зауважень щодо умов останнього.

Відповідно до ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов»язання не допускається.

Згідно ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.6 ст.276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору, який може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч.7 ст. 276 ГК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначено в ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до приписів ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, факт надання позивачем послуг з теплопостачання у приміщення за адресою м. Львів, вул. Стрийська, 20 підтверджується актами про включення системи теплоспоживання від 01.10.2013р., 22.10.2014р., 09.10.2015р., 11.10.2016р., інформацією по об'єкту з показами лічильника за період з 01.10.2016р. по 30.09.2017р. копіями виставлених відповідачу рахунків, корінцями про їх отримання та доказами направлення їх відповідачу. Після підписання даних актів їх дія поширювалась на опалювальні сезони 2013/2014, 2014/2015, 2015/2016, 2016/2017р.р.

Посилання відповідача на те, що приміщення УДЮМК Галицького району м.Львова по вул. Стрийська, 20 не охоплюється актами про включення, так як воно є підвальним, а не квартирою, є помилковим, оскільки розмежувань на квартири, підвали, тощо у актах про включення немає, трубопровід під'єднаний до будинку в цілому, а труби теплової мережі проходять через усі його приміщення.

Заперечення відповідача щодо відсутності в актах про включення системи теплопостачання кількості спожитої теплової енергії, судом до уваги не приймається, оскільки такі акти підтверджують лише сам факт включення системи теплопостачання та подачу тепла. Обов'язок зазначати таку інформацію у актах про включення системи теплоспоживання відсутній. Вказана інформація може зазначатися у показах лічильника, а у випадках його відсутності в розрахунках заборгованості або рахунках на оплату, які проводяться згідно Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення.

Як пояснено представником позивача в судових засіданнях, за період з 03.07.2014р. по 11.10.2016р. інформація по об'єкту та показників лічильника відсутня, оскільки до моменту підписання договору лічильник був відсутнім, а його встановлення відбулось 14.04.2016р., що підтверджується актом №2764 та паспортом до лічильника.

Наведене вище спростовує твердження відповідача про ненадсилання теплопостачальною організацією до УДЮМК Галицького району м. Львова жодних рахунків (квитанцій) на оплату послуг та неукладення актів прийому-передачі теплової енергії за період з 03.07.2014р. по 30.09.2016р.

Як з'ясовано в судових засіданнях, нарахування заборгованості за період з 03.07.2014р. по 30.09.2016р. проводилось згідно Методики. Відтак, надсилання рахунків відповідачу за період 03.07.2014р. по 11.10.2016р., не могло бути здійснено раніше, ніж у 2016 році, оскільки договір про постачання теплової енергії №1921/Г укладено 11.10.2016р., а згідно п.10.1, цей договір почав діяти з 03.07.2014р. Відповідно, рахунок за теплопостачання та приєднане теплове навантаження (період нарахування за теплоспоживання: жовтень 2014р. - листопад 2014р., грудень 2014р. - лютий 2015р., березень 2015р. - квітень 2015р., жовтень 2015р., листопад 2015р., лютий 2016р. квітень 2016р.; період нарахування за теплове навантаження 03.07.2014р. - 30.11.2014р., грудень 2014р. - лютий 2015р., 01.03.2015р. - 04.05.2015р., 05.05.2016р. - 30.06.2016р., 3 квартал 2016р.) на суму 28 803, 85 грн. позивачем виставлено відповідачу у листопаді 2016р. (в матеріалах справи).

В судових засіданнях відповідач заперечив проти порядку нарахування заборгованості згідно вищевказаної Методики, посилаючись на те, що Методика розрахунку кількості спожитої теплової енергії об'єктами теплоспоживання погоджена директором УкрНДІінжпроект та затверджена головним інженером ЛМКП Львівтеплоенерго , а відтак є внутрішнім технічним документом, оскільки не затверджена органами влади. Крім того, представник відповідача вказав на той факт, що позивачем в порушення вимог ч. 5 ст. 91 ГПК України, надано відповідачу неналежним чином завірену копію Методики.

Покликання відповідача на те, що Методика є технічним внутрішнім документом та не затверджена органами влади спростовуються тією обставиною, що згідно наказу Міністерства будівництва архітектури та житлово-комунального господарства України №359 від 31.10.2006р. затверджено Методику розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення.

Статтею 7 ГК України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових запереченнях судом оцінюються критично, оскільки спростовуються вищенаведеними обставинами справи.

Згідно ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Згідно п.3.2. вищевказаної постанови, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

На підставі наведеного, позивачем за прострочення виконання зобов'язання нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 658, 69 грн. (за період з 16.11.2016р. по 30.09.2017р.) та 2 335, 87 грн. інфляційних втрат (за період з 01.12.2016р. по 31.08.2017р.) відповідно до поданого розрахунку (в матеріалах справи).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон суд встановив, що розмір 3% річних становить 658, 59 грн., тобто є меншим, ніж вказав позивач.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про порушення прав позивача та обґрунтованість заявлених позовних вимог на суму 30 022, 69 грн. заборгованості за теплову енергію, з яких: 27 782, 39 грн. - заборгованість за період з 03.07.2014р. по 30.09.2016р. та 2 240, 30 грн. - заборгованість за період з 01.10.2016р. по 30.09.2017р.

Довідкою від 02.01.2018р. №08/03 (в матеріалах справи) Львіське міське комунальне підприємство Львівтеплоенерго повідомило про те, що станом на 01.01.2018р. заборгованість УДЮМК Галицького району м. Львова залишається непогашеною в сумі 29 851, 99 грн. з врахуванням оплати, здійсненої споживачем у розмірі 170, 70 грн. від 13.10.2017р., що підтверджується платіжним дорученням №300 від 12.10.2017р. Однак, заяви про зменшення розміру позовних вимог позивачем не подано.

Відтак, враховуючи наведене, заборгованість відповідача перед позивачем підтверджена матеріалами справи та становить 29 851, 99 грн., з яких: 27 782, 39 грн. - за період з 03.07.2014р. по 30.09.2016р. та 2 069, 60 грн. - за період з 01.10.2016р. по 30.08.2016р.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідачем у додаткових поясненнях від 20.03.2018р. заявлено про застосування позовної давності щодо позовних вимог за період липень-вересень 2014р.

Зокрема відповідач посилається на те, що згідно п.п. 6.2 та 6.3 договору №1927/Г про постачання теплової енергії в гарячій воді, розрахунковим періодом є календарний місяць. Спживач до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження.

Таким чином, як зазначено відповідачем, право вимоги за послуги теплопостачання, а отже і строк позовної давності починає відлік з нуля годин наступної за вказаною датою доби, тобто 16-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.

Відтак, з урахуванням того, що позовну заяву подано 31.10.2017р., вважає, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за період липень, серпень, вересень 2014р. є заявленими з пропущенням строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності, за загальним правилом, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Водночас, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів (зі внесеними змінами та доповненнями) роз'яснено, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, враховуючи заяву відповідача про застосування позовної давності та зважаючи на сплив строку позовної давності до правомірно заявлених позовних вимог, а також враховуючи відсутність пояснень позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності, суд дійшов висновку в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за період липень-вересень 2014р. у розмірі 294, 53 грн. відмовити.

Частиною 4 ст.11 ГПК України внормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні по справі №914/2236/17, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду по справі №910/13407/17 від 13.03.2018р.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань по оплаті за постачання теплової енергії в гарячій воді становить 29 557, 46 грн. - основного боргу, 658, 59 грн. - 3% річних, 2 335, 87 грн. - інфляційних втрат. Доказів зворотнього суду не надано.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Установи дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району м. Львова, м. Львів, вул. Ф. Ліста, 2 (код ЄДРПОУ 20770496) на користь Львівського комунального підприємства Львівтеплоенерго , м. Львів, вул. Д. Апостола, 1 (код ЄДРПОУ 05506460) - 29 557, 46 грн. - основного боргу, 658, 59 грн. - 3% річних, 2 335, 87 грн. - інфляційних втрат та 1 576, 00 грн. - судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення складено 27.04.2018р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.