Постанова

від 06.08.2018 по справі 914/2236/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2018 р. Справа № 914/2236/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

ОСОБА_1,

секретар судового засідання Лялька Н.Р.,

розглянув апеляційну скаргу Установи дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району м. Львова

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2018 (суддя Мороз Н.В., повний текст складено 27.04.2018)

у справі № 914/2236/17

за позовом Львівського комунального підприємства Львівтеплоенерго , м. Львів

до Установи дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району м. Львова

про стягнення 33017,25 грн.,

представники:

- від позивача - ОСОБА_2

- від відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4

31.10.2017 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівського комунального підприємства (надалі - ЛКП) Львівтеплоенерго про стягнення з Установи дитячо-юнацьких та молодіжних клубів (надалі - УДЮМК) Галицького району м. Львова основного боргу за договором про постачання теплової енергії №1921/г від 11.10.2016 в розмірі 30022,69 грн., а також 2335,87 грн. інфляційних нарахувань та 658,69 грн. 3% річних (а.с. 5-6).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.04.2018 позов у даній справі задоволено частково, стягнуто з відповідача 29557,46 грн. основного боргу, 658,59 грн. 3% річних та 2335,87 грн. інфляційних втрат; в решті позовних вимог відмовлено (а.с. 239-250).

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що в договорі про постачання теплової енергії сторони погодили, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2017, а також, що умови договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, а саме з 03.07.2014. З наявних в матеріалах справи актів про включення системи теплоспоживання від 01.10.2013, 22.10.2014, 09.10.2015 та 11.10.2016, інформації по об'єкту з показами лічильника за період з 01.10.2016 по 30.09.2017, копій виставлених рахунків, корінців про їх отримання та доказів направлення їх відповідачу, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність факту надання позивачем послуг з теплопостачання у приміщення відповідача за адресою м. Львів, вул. Стрийська, 20. Зважаючи на наведене, здійснивши перевірку правильності розрахунку заявлених до стягнення сум, а також взявши до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності за період з липня по вересень 2014 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Не погодившись із ухваленим рішенням, УДЮМК Галицького району м. Львова оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись, зокрема, на те, що:

1) суд першої інстанції не врахував, що позивачем не надано достатніх, достовірних, допустимих та належних доказів фактичного постачання позивачем теплової енергії у конкретних обсягах у період з 03.07.2014 по 11.10.2016, оскільки акти включення систем теплопостачання не підтверджують факту здійснення теплопостачання у приміщення відповідача. Як стверджує скаржник, у вказаний період теплопостачання у його приміщення не здійснювалося, а схема розмежування балансової належності теплових мереж існувала станом на момент укладення договору (11.10.2016), однак цей документ жодним чином не доказує існування у приміщенні відповідача опалювальних пристроїв за попередній період, тобто з 03.07.2014 по 11.10.2016;

2) розрахунок кількості (обсягу) спожитої теплової енергії за період з 03.07.2014 по 11.10.2016 є необґрунтованим, оскільки у позивача не було підстав застосовувати Методику розрахунку кількості спожитої теплової енергії об'єктами теплоспоживання, яка затверджена самим позивачем, а не органом державної влади;

3) матеріалами справи підтверджується той факт, що за період з 11.10.2016 по 30.09.2017 відповідач належним чином оплачував послуги з теплопостачання, а тому позов ЛКП Львівтеплоенерго про стягнення заборгованості у цій частині є безпідставним. Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач не висловлював жодних скарг і зауважень щодо виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про що, зокрема, містяться відповідні відмітки в актах приймання-передачі теплової енергії за період з жовтня 2016 року по вересень 2017 року;

4) з довідки Управління державної казначейської служби України у Галицькому районі міста Львова від 30.01.2018 №03-19/50 вбачається, що станом на 30.09.2017 заборгованість УДЮМК Галицького району м.Львова по загальному фонду за КЕКВ 2271 Оплата теплопостачання відсутня.

ЛКП Львівтеплоенерго подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило доводи та вимоги апеляційної скарги, просило відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначила, зокрема, наступне:

1) твердження відповідача про відсутність теплопостачання у період з 03.07.2014 по 11.10.2016 є безпідставними, оскільки відповідач не подав жодних доказів, які б свідчили про відсутність батарей чи каналізацій у його приміщенні;

2) за спірний період не мало місце встановлення нових або проведення реконструкцій старих систем теплопостачання, відтак у позивача не було підстав для прийняття таких систем в експлуатацію та оформлення відповідного акта допуску;

3) Методика розрахунку кількості спожитої теплової енергії об'єктами теплоспоживання, затверджена головним інженером ЛКП Львівтеплоенерго та погоджена директором УкрНДІінжпроект не суперечить чинному законодавству, ніким не оскаржена та не є скасована, у зв'язку з чим може застосовуватися при проведенні розрахунків за теплову енергію;

4) з платіжних документів відповідача вбачається, що розрахунки з позивачем у період з 03.07.2014 по 11.10.2016 здійснювалися на підставі різних договорів: як договору №1921/Г, так і договору №4969Г, який не є предметом розгляду даного спору, у зв'язку з чим суд першої інстанції вірно визначив суму заборгованості;

5) примітка в актах приймання-передачі теплової енергії за період з жовтня 2016 року по вересень 2017 року про відсутність скарг і зауважень щодо виконання сторонами своїх зобов'язань не свідчить про відмову позивача від своїх претензій за весь період надання послуг з 03.07.2014. Вказана примітка свідчить лише про правильність нарахувань та суму, яку зобов'язується оплатити споживач теплопостачальній організації;

6) довідка Управління державної казначейської служби України у Галицькому районі міста Львова від 30.01.2018 №03-19/50 не може бути доказом відсутності заборгованості, оскільки вказаний державний орган володіє лише інформацією про рух коштів та не може володіти інформацією про стан господарських відносин між сторонами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та часткового скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:

11.10.2016 між ЛМКП Львівтеплоенерго (теплопостачальною організацією) та УДЮМК Галицького району (споживачем) було укладено договір №1927/Г про постачання теплової енергії в гарячій воді (а.с. 7-10), відповідно до якого теплопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно п.2.1 договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гаряче водопостачання протягом року відповідно до графіка, затвердженого органами місцевої влади.

У додатку №1 до договору (а.с. 11) сторони визначили, що об'єктом теплопостачання є приміщення УДЮМК Галицького району по вул. Стрийській, 20 загальною площею 79,40 кв.м, а також узгодили низку показників, зокрема: максимальне теплове навантаження на опалення (0,0049 Гкал/год), максимальне теплове навантаження на гаряче водопостачання (0 Гкал/год), об'єм споживання гарячої води на місяць (0 м3), річний обсяг споживання (10,617 Гкал/рік) та розподіл теплової енергії по кварталах та місяцях.

У додатку №2 до договору (а.с. 12) сторони узгодили схему розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що розрахунки за гаряче водопостачання та теплову енергію для опалення проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими законодавством формами.

Споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження (п.6.3 договору). Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.6.2 договору).

Відповідно до умов п. 10.1 договору, він набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2017. Відповідно до ч.3 ст. 631 ЦК України, сторони дійшли згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 03.07.2014.

Зважаючи на вказаний пункт договору, позивач стверджує про те, що теплопостачання на об'єкт відповідача здійснювалося в період до укладення договору - з 22.10.2014 по 10.10.2016, а також після його укладення - з 11.10.2016 по 30.09.2017. З вказаного приводу колегія суддів зазначає наступне:

а) Твердження позивача про факт теплопостачання в період з 01.10.2014 по 10.10.2016 обґрунтовані наступними доказами: 1) актами про включення системи теплоспоживання від 22.10.2014, 09.10.2015 та 11.10.2016 (а.с. 92-94); договором оренди №Г-9084-14 від 03.07.2014, укладеним між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та УДЮМК Галицького району м. Львова (а.с. 85-86).

В свою чергу, відповідач заперечує факт теплопостачання у цей період, зазначаючи, що в цей час в приміщенні на вул. Стрийській, 20 загальною площею 79,40 кв.м не було теплового обладнання.

Згідно ст. 19 Закону України Про теплопостачання , споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно п. 7.1.12 договору оренди №Г-9084-14 від 03.07.2014, орендар зобов'язався самостійно і від власного імені протягом місяця з дати укладення цього договору та підписання акту здачі-приймання, укласти договори щодо надання комунальних послуг у повному обсязі із відповідними організаціями.

Зважаючи на те, що на підставі договору оренди №Г-9084-14 від 03.07.2014 відповідач почав користуватися приміщенням по вул. Стрийська, 20 (вказану обставину відповідач не заперечує), а також на те, що в п.10.1 договору про постачання теплової енергії №1927/Г від 11.10.2016 сторони засвідчили обставину наявності між ними фактичних відносин з теплопостачання приміщення по вул.Стрийській, 20 з 03.07.2014, колегія суддів вважає безпідставними заперечення відповідача з цього приводу.

При цьому, суд наголошує, що відповідач не подав жодного доказу в підтвердження того, що в орендованому приміщенні було відсутнє теплове обладнання, або що таке обладнання відповідачем було встановлено пізніше.

Матеріали справи також не містять доказів, зокрема копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення приміщення від мереж центрального теплопостачання та ненадання УДЮМК Галицького району м. Львова послуг з теплопостачання.

Надані відповідачем докази приєднання орендованого відповідачем приміщення до електричної мережі в грудні 2015 року (а.с. 138-145) не мають жодного стосунку до теплопостачання даного приміщення.

Таким чином, теплопостачальна організація виконала свої зобов'язання щодо надання послуг централізованого опалення, а відповідач, незалежно від споживання цієї послуги, або відмови від її споживання, зобов'язаний оплатити надані послуги.

З матеріалів справи вбачається, що 14.04.2016 на об'єктах, які обслуговуються балансоутримувачем майна ЛКП Снопківське було встановлено вимірювальне обладнання з обліку теплової енергії (а.с. 196).

Відповідно до п.5.5 договору про постачання теплової енергії №1927/Г від 11.10.2016, у випадку відсутності у споживача приладів обліку теплової енергії для опалення, кількість фактично спожитої теплової енергії для опалення визначається виходячи з теплового навантаження, зазначеного в додатку №1 до договору, з врахуванням середньомісячної фактичної температури зовнішнього повітря та кількості діб (годин) теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді.

Зважаючи на наведене, вартість спожитої теплової енергії у період з 01.10.2014 по 13.04.2016 підлягала визначенню на підставі п.5.5 договору. Дослідивши матеріали справи та докази, на які покликаються сторони, колегія суддів зазначає, що: 1) сторонами не складалося жодних актів в підтвердження кількості спожитого теплопостачання у названий період; 2) позивач не здійснював нарахування кількості спожитого теплопостачання у названий період; 3) позивач не виставляв відповідачу відповідних рахунків на оплату; 4) позивач не звертався до відповідача з претензіями про сплату заборгованості за теплопостачання у вказаний період.

Колегія суддів не визнає належним доказом у справі поданий позивачем рахунок №1921г-11 за листопад 2016 року, у якому нараховано суму спожитої теплової енергії за листопад 2016 року, а також розраховано заборгованість відповідача за період з жовтня 2014 року по квітень 2016 року (а.с. 113), оскільки у вказаному рахунку датою його формування зазначено 02.01.2018 (!) і він не містить відмітки споживача про його отримання. В той же час, в матеріалах справи міститься рахунок №1921г-11 за листопад 2016 року, в якому розраховано суму оплати за теплову енергію лише за листопад 2016 року і який містить підписи та печатки обох сторін (а.с. 150).

Наведеним спростовується, зокрема, покликання суду першої інстанції на рахунок №1921г-11 за листопад 2016 року, що міститься на аркуші справи 113.

До позовної заяви позивач не надав документів, на підставі яких він здійснював нарахування основної заборгованості відповідача за відповідний період. Розрахунок основної заборгованості за цей період був долучений позивачем до матеріалів справи пізніше (а.с. 87), однак у цьому розрахунку лише зазначено кількість спожитої відповідачем теплової енергії і не вбачається, яким чином вона визначалася.

З актів про включення системи теплоспоживання від 22.10.2014, 09.10.2015 та 11.10.2016 вбачається, що вони були складені представниками ЛМКП Львівтеплоенерго та ЛКП Снопківське і засвідчують факт включення опалення в системі теплопостачання у всьому житловому будинку №20 по вул. Стрийська у відповідні дати, за винятком житлових квартир №14 та №6.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, які би підтверджували дати відключення опалення в системі теплопостачання у всьому житловому будинку №20 по вул. Стрийська у 2014, 2015 та 2016 роках, а також відсутні дані про середньомісячну фактичну температуру зовнішнього повітря, що унеможливлює перевірку правильності застосування п.5.5 договору при визначенні кількості фактично спожитої теплової енергії для опалення.

Колегія суддів також вважає неможливим використання при визначенні кількості фактично спожитої відповідачем теплової енергії у 2014, 2015 та 2016 роках Методики розрахунку кількості спожитої теплової енергії об'єктами теплоспоживання, яка затверджена головним інженером ЛКП Львівтеплоенерго та погоджена директором УкрНДІінжпроект . Так, відповідно до ст. 7 ГК України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. При цьому, в договорі про постачання теплової енергії сторони не дійшли згоди про використання вищевказаної Методики до відносин між ними.

Покликання суду першої інстанції на наказ Міністерства будівництва архітектури та житлово-комунального господарства України №359 від 31.10.2006, яким затверджено Методику розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, не обґрунтоване, оскільки позивач не покликався на цей документ.

Більше того, як вже було зазначено вище, окрім актів про включення системи теплоспоживання між ЛМКП Львівтеплоенерго та ЛКП Снопківське , в матеріалах справи відсутні інші документи, з яких вбачається порядок та підстави нарахування кількості фактично спожитої теплової енергії відповідачем в опалювальні сезони 2014/2015 та 2015/2016.

Зважаючи на наведене, позовні вимоги про стягнення основної заборгованості, а також інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних за період теплопостачання з 01.10.2014 по 10.10.2016 є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

б) Щодо наступного періоду, в якому здійснювалося теплопостачання об'єкта відповідача - з 11.10.2016 по 30.09.2017, колегія суддів зазначає наступне. В матеріалах справи наявні докази того, що в період з жовтня по грудень 2016 року, з січня по вересень 2017 року позивач надавав відповідачу відповідні послуги. Це підтверджується:

1) копіями рахунків на оплату за відповідні місяці вказаних періодів на загальну суму 15996,05 грн. (а.с. 146, 150, 154, 156, 159, 160, 164, 167, 170, 173, 176, 179);

2) доказами, що підтверджують направлення або отримання відповідних рахунків відповідачем (а.с. 124);

3) нарахуваннями кількості спожитої теплової енергії субспоживачами балансоутримувача ЛКП Снопківське за відповідні періоди (а.с. 98, 100, 102, 104,106, 107, 109, 111);

4) актами приймання-теплової енергії за договором №1921г за жовтень та листопад 2016 року та за січень, березень - вересень 2017 року (а.с. 147, 151, 157, 161, 165, 168, 171, 174, 177, 213). При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідні акти за грудень 2016 року та за лютий 2017 року в матеріалах справи відсутні;

5) платіжними дорученнями, які підтверджують сплату відповідачем коштів за отримані послуги з теплопостачання на загальну суму 15461,38 грн ., а саме:

- за жовтень 2016 року: платіжні доручення №303 від 16.11.2016 на суму 530,03 грн. та №322 від 24.11.2016 на суму 530,02 грн. (а.с. 148, 149);

- за листопад 2016 року: платіжні доручення №346 від 20.12.2016 на суму 102478 грн. та №374 від 29.12.2016 на суму 1225,55 грн. (а.с. 152, 153);

- за грудень 2016 року: платіжне доручення №365 від 28.12.2016 на суму 2344,00 грн. (а.с. 155);

- за січень 2017 року: платіжне доручення №40 від 24.02.2017 на суму 3213,71 грн. (а.с. 158);

- за лютий 2017 року: платіжні доручення №696 від 23.03.2017 на суму 1350,82 грн. та №94 від 11.04.2017 на суму 1700,55 грн. (а.с. 57);

- за березень 2017 року: платіжні доручення №103 від 19.04.2017 на суму 1589,94 грн. та №109 від 24.04.2017 на суму 5,09 грн. (а.с. 162, 163);

- за квітень 2017 року: платіжне доручення №130 від 15.05.2017 на суму 1093,39 грн. (а.с. 166);

- за період травня по вересень 2017 року: платіжні доручення №184 від 23.06.2017, №204 від 18.07.2017, №236 від 03.08.2017, № 276 від 15.09.2017 та №300 від 12.10.2017 кожне на суму 170,70 грн. (а.с. 169, 172, 175, 178, 179, 215).

Зважаючи на те, що в матеріалах справи наявні рахунки за грудень 2016 року та за лютий 2017 року та докази їх оплати відповідачем, колегія суддів вважає, що відсутність актів приймання-теплової енергії за вказані місяці не спростовує факту теплопостачання у ці місяці. Крім того, вказана обставина не заперечується жодною із сторін.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що за опалювальний період 2016/2017 у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 534,67 грн. Вказана заборгованість визначена судом як різниця між загальною сумою рахунків на оплату та загальною сумою, сплаченою відповідачем за послуги теплопостачання у вказаний період і складається з боргу за грудень 2016 року в розмірі 369,06 грн. та боргу за березень 2017 року в розмірі 165,61 грн.

Колегія суддів зазначає про необґрунтованість розрахунків основної заборгованості, що наведенні кожною зі сторін у своїй апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Суд відхиляє покликання позивача про те, що 1700,55 грн., сплачених відповідачем на підставі платіжного доручення №94 від 11.04.2017 (а.с. 57) слід зарахувати до оплати за іншим договором №4969Г. Покликання на договір №4969Г міститься у кожному платіжному дорученні, яке було надане сторонами, однак про те, що ці платіжні доручення стосуються саме спірного договору №1921Г свідчить покликання на реквізити актів наданих послуг та рахунків, які містяться в графі Призначення платежу . Зокрема, у платіжному дорученні №94 від 11.04.2017 міститься покликання на акт №1921Г-2 від 16.03.2017 та на рахунок №1921Г-2 від 16.03.2017. Крім того, розраховуючи розмір заборгованості відповідача, позивач не врахував оплат, здійснених на підставі платіжних доручень №103 від 19.04.2017 на суму 1589,94 грн., №109 від 24.04.2017 на суму 5,09 грн. та №236 від 03.08.2017 на суму 170,70 грн. (а.с. 162, 163, 175).

Твердження відповідача про наявність переплати за опалювальний період 2016/2017 також є безпідставними, оскільки таке обґрунтовується, не тільки первинними документами, а й детальним розрахунком заборгованості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно ч.1 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.6 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору, який може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч.7 ст. 276 ГК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведеного, зважаючи на заявлений у позовній заяві період стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи доведену суму основної заборгованості в розмірі 534,67 грн. та дати оплат позивачем послуг за теплопостачання в опалювальний період 2016/2017, колегія суддів вважає, що позовні вимоги також слід задоволити в частині стягнення 34,65 грн. 3% річних та 85,72 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню у зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, слід покласти на сторони, пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Установи дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району м. Львова задоволити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 22.04.2018 у справі №914/2236/17 скасувати частково, виклавши п.2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

2. Стягнути з Установи дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району м. Львова (79000, м. Львів, вул. Ф. Ліста, 2, ідентифікаційний код 20770496) на користь Львівського комунального підприємства Львівтеплоенерго (79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1, ідентифікаційний код) 534,67 грн. основного боргу, 34,65 грн. 3% річних, 85,72 грн. інфляційних втрат та 31,74 грн. судового збору за розгляд справи в місцевому господарському суді.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Львівського комунального підприємства Львівтеплоенерго (79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1, ідентифікаційний код) на користь Установи дитячо-юнацьких та молодіжних клубів Галицького району м. Львова (79000, м. Львів, вул. Ф. Ліста, 2, ідентифікаційний код 20770496) 2317,10 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному господарському суді.

Господарському суду Львівської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 07.08.2018.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя Л.С. Данко