Постанова

від 25.04.2018 по справі 911/2223/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2018 р. Справа№ 911/2223/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання : Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 25.04.2018

розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Групп"

на рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2017 (повне рішення складено 19.10.2017)

у справі № 911/2223/17 (суддя О.В. Конюх)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Групп"

до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд"

2)Броварської районної державної адміністрації Київської області 3)Державного реєстратора Калинівської селищної ради Броварського району

Київської області Самсон Тетяни Володимирівни,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Максі Капітал Груп"

про припинення права приватної власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання передати земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром-Групп" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд", Броварської районної державної адміністрації Київської області, державного реєстратора Калинівської селищної ради Броварського району Київської області Самсон Тетяни Володимирівни про припинення права приватної власності товариства з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд" (код 20078048) на земельну ділянку, кадастровий номер 3221283200:05:001:0002, за адресою: Київська область, Броварський район, селищна рада Калинівська, яке виникло на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35485577 від 01.06.2017, визнання недійсним

(оспорюваним) договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, посвідченого приватним нотаріусом Базир В.Г. 21 травня 2008 року, зареєстровано в реєстрі за №1867, а також про зобов'язання Броварську районну державну адміністрацію передати товариству з обмеженою відповідальністю "Пром-Групп" (код 40463215) земельну ділянку з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 у приватну власність.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22.03.2017 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром-Групп" було вчинено запис про державну реєстрацію права власності, форма власності приватна, на нерухоме майно, яке розміщується за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, 41, кадастровий номер земельної ділянки: 3221283200:05:001:0002. При реєстрації права власності на нерухоме майно, право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221283200:05:001:0002, не було зареєстровано. 22.06.2017 позивачу стало відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002, на якій розміщується його нерухоме майно, була зареєстрована 30.05.2017 за ТОВ "Культпобутрембуд" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2008, укладеного між Броварською районною адміністрацією Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд".

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.09.2017 у задоволенні позову відмовлено повністю та виключено із складу відповідачів Державного реєстратора Калинівської селищної ради Броварського району Київської області Самсон Тетяну Володимирівну.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром-Групп" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2017 у справі № 911/2223/17.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також апелянт зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу, що дії державного реєстратора є незаконними та такими, що порушують право приватної власності позивача на нерухоме майно, оскільки державний реєстратор мав пересвідчитись, чи виконані умови договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, та встановити, чому не реєструвався державний акт на право власності, чи не порушуються права третіх осіб при здійсненні такої реєстрації. Також зазначає, що матеріали реєстраційної справи не містять, ні державного акту на право власності на землю, ні додаткових угод до договору купівлі-продажу земельної ділянки про зміну умов договору, а саме - порядку переходу права власності на земельну ділянку. Разом з тим, зазначає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008 є недійсним у зв'язку із порушенням права позивача на приватну власність, яка розміщується за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, 41, кадастровий номер земельної ділянки 3221283200:05:001:0002, яке виникло раніше права приватної власності на земельну ділянку несільськогосподарського призначення.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своїх письмових поясненнях та відзиві вказував, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення. Тому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Крім того зазначаив, що твердження позивача про те, що право власності відповідача-1 на спірну земельну ділянку виникло на підставі рішення про державну реєстрацію прав їх обтяжень від 01.06.2017 є безпідставним. Більш того, позивачем не було додано до позовної заяви належних документів для оформлення права власності на спірну земельну ділянку, а відповідно Броварська районна державна адміністрація прав позивача на отримання землі у власність не порушувала. Також звертає суд увагу, що строк позовної давності стосовно визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки сплинув 22.05.2008.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Гаврилюк О.М. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №911/2223/17 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Розгляд апеляційної скарги неодоразово відкладався.

Вказана судова колегія ухвалила постанову у даній справі.

Представники відповідачів-2,3 та третьої особи в судові засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідачів-2,3 та третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідачів-2,3 та третьої особи.

В судовому засіданні 25.04.2018 представник відповідача-1 та директор товариства заперечували проти апеляційної скарги та вважали, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник позивача в судовому засіданні 25.04.2018 підтримував доводи, що викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 по справі №910/8249/17 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду міста Києва підлягає зміні в мотивувальній частині та виключення п. 1 резолютивної частини, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 21.05.2008 між Броварською РДА (продавець) та ТОВ "Культпобутрембуд" (покупець) укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення.

За умовами договору, продавець, відповідно до розпорядження Броварської районної державної адміністрації Київської області №726 від 06.05.2008 продає, а покупець купує у власність і оплачує земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,7000 га забудованих земель промисловості (несільськогосподарські угіддя), під розміщення складів, за адресою: Київська область, Броварський район, в адмінмежах Калинівської селищної ради за межами населеного пункту (пункт 1.1 договору). Зазначена земельна знаходиться у користуванні покупця на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №000786, виданого відповідно до рішення 10 сесії ХХІІІ скликання Калинівської сільської ради від 25.02.2000, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 19.04.2000 за №120. Опис меж: від А до Б землі Броварського райШРБУ, від Б до А землі ВАТ "Комбінат "Тепличний". На земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, що належить ТОВ "Культпобутрембуд" на підставі рішення Арбітражного суду Київської області від 18.02.2000 та ухвали Арбітражного суду Київської області від 22.02.2000, справа №52/3-2000, зареєстрованого 21.02.2000 Броварським міжміським бюро технічної інвентиризації і записано в реєстрову книгу під №384 (пункт 1.2 договору). Договір посвідчено приватним нотаріусом Базир В.Г. та зареєстровано в Калинівській сільській раді в книзі договорів купівлі-продажу за №752 від 23.05.2008.

Рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1305/14 було встановлено, що на виконання кредитного договору між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Культпобутрембуд" 05.07.2008 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Богдановою В.М. і занесений до реєстру за № 2196. Відповідно до умов договору іпотеки, на забезпечення виконання кредитного договору, надано ТОВ "Культпобутрембудом" в іпотеку комплекс загальною площею 1474,6 кв. м., який знаходиться в Київській обл., Броварському р-ні, смт. Калинівка, вулиця Лісова, 41, до складу якого входять наступні будівлі та споруди: корпус №1 (літера А) загальною площею 426, 5 кв.м., корпус №2 (літера Б) загальною площею 430, 2 кв.м., бокс для ремонта автомобілів (літера В) загальною площею 70,2 кв.м., навіс (літера Г) загальною площею 422, 9 кв.м., прохідна (літера Д) загальною площею 17,0 кв.м., побутове приміщення (літера Ж) загальною площею 64,8 кв.м., пилорама (літера 3) загальною площею 43,3 кв.м.

У зв'язку з невиконанням відповідачем-1 умов кредитного договору було вирішено стягнути кредитну заборгованість на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" з ТОВ "Культпобутрембуд", шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: комплекс загальною площею 1 474.6 кв.м за адресою: Київська область, Броварський р-н., смт. Калинівка, вулиця Лісова, 41, до складу якого входять наступні будівлі та споруди: корпус №1 (літера А) загальною площею 426, 5 кв.м., корпус №2 (літера Б) загальною площею 430, 2 кв.м. бокс для ремонта автомобілів (літера В) загальною площею 70,2 кв.м., навіс (літера Г) загальною площею 422, 9 кв.м., прохідна (літера Д) загальною площею 17,0 кв.м., побутове приміщення (літера Ж) загальною площею 64,8 кв.м., пилорама (літера 3) загальною площею 43,3 кв.м. шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предмета іпотеки, яка буде визначена на день проведення прилюдних торгів.

Ухвалою суду від 03.08.2016 у справі №911/1305/14 здійснено заміну стягувача - ПАТ Банк Київська Русь на його правонаступника ТОВ Фінансова компанія Максі Капітал Груп .

Підставою для заміни стягувача послужив договір про відступлення прав за договором іпотеки, який укладено 22.06.2016 між ПАТ Банк Київська Русь та ТОВ Фінансова компанія Максі Капітал Груп .

02.03.2017 між продавцем - ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп" та покупцем ТОВ "Пром-групп" було укладено два договори купівлі-продажу частини комплексу, посвідчені приватним нотаріусом Пірієвою О.С. за реєстровими номерами 171 та 172. Відповідно до вказаних договорів позивач придбав по ? частині комплексу загальною площею 1474,6 кв.м., розташованого за адресою: Київська обл, Броварський район, смт. Калинівка, вул Лісова, буд 41, а саме: корпус №1 (літера А) загальною площею 426, 5 кв.м., корпус №2 (літера Б) загальною площею 460, 2 кв.м., бокс для ремонта автомобілів (літера В) загальною площею 70,2 кв.м., навіс (літера Г) загальною площею 422, 9 кв.м., прохідна (літера Д) загальною площею 17,0 кв.м., побутове приміщення (літера Ж) загальною площею 64,8 кв.м., пилорама (літера 3) загальною площею 43,3 кв.м. В тексті договорів зазначено, що право власності продавця (ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп") зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.12.2016 за номером 18360997.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що згідно з умовами договору іпотеки від 05.07.2008 земельна ділянка Броварської РДА за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, не входила до складу майна, переданого в іпотеку.

Також судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів, що станом на 02.03.2017 продавець ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп" здійснив державну реєстрацію свого права власності на земельну ділянку, на якій цей комплекс розташований, земельна ділянка не була предметом договорів купівлі-продажу від 02.03.2017.

Крім того вставлено, що ані в тексті договорів від 02.03.2017, ані в тексті актів приймання-передачі майна позивачем, ані у Витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.03.2017 № 81647423 та №81644443 не зазначено, що комплекс нерухомого майна, розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3221283200:05:001:0002, або на будь-якій іншій земельній ділянці із зазначенням її кадастрового номера.

В подальшому, на підставі договорів купівлі-продажу від 02.03.2017 за позивачем було зареєстровано право власності (спільна часткова) на комплекс нерухомого майна загальною площею 1474,6 кв.м., у Київській області, Броварському районі, смт. Калинівка, вул. Лісова 41, записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень вчинено за №№19281096 та 19280503.

За таких обставин судом вірно встановлено, що в договорах купівлі-продажу від 02.03.2017 №171 та №172 відсутня встановлена законом обов'язкова істотна умова - кадастровий номер земельної ділянки. Оскільки, відповідно до частини 6 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договорів) істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відсутність у договорі істотної умови могло б бути підставою для твердження про неукладеність договору (частина 1 ст. 638, ст. 640 ЦК України). Проте, поняття неукладений договір є тотожним поняттям договору, що не відбувся . Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України у постанові від 25.06.2011 №3-58гс11.

Місцевий господарський суд також вірно зазначив, що відсутність кадастрового номера не є прямою підставою вважати договори нікчемними, тобто такими, недійсність яких прямо встановлена законом, а доказів того, що дані договори визнані недійсними в судовому порядку, суду не подано.

В свою чергу, відповідно до презумпції правомірності правочину, встановленої ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що 30.05.2017 державним реєстратором Калинівської селищної ради Самсон Т.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №20715058 про право приватної власності ТОВ "Культпобутрембуд" на земельну ділянку площею 0,7053 га, кадастровий номер 3221283200:05:001:0002, цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель на споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою: Київська обл, Броварський район, Калинівська селищна рада. Підставою виникнення права власності зазначено витяг з ДЗК про земельну ділянку НВ-3208977832017, виданий 18.05.2017 та договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення номер 1767 від 21.05.2008.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що посилання позивача про незаконність дій реєстратора, які виразились в тому, що державний реєстратор мав пересвідчитись чи виконані умови договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, встановити, чому не реєструвався державний акт на право власності та чи не порушуються права третіх осіб при здійсненні такої реєстрації є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Проте, суд першої інстанції, виключаючи державного реєстратора Самсон Т.В. з числа відповідачів помилково дійшов висновку, що вимоги позивача про оскарження дій державного реєстратора підвідомчі адміністративному суду, з огляду на наступне.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини виникають із земельних відносин і вбачається спір про право власності на землю, а інші вимоги є похідними від основних вимог, тому, на переконання колегії суддів, оскарження дій державного реєстратора в даному випадку має вирішуватися за правилами ГПК України.

Хоча позивачем не було заявлено жодних вимог до державного реєстратора, однак суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про виключення з числа учасників процесу державного реєстратора, а тому рішення суду підлягає зміні в цій частині з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині даної постанови та виключенням п. 1 резолютивної частини рішення.

Позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, укладений 21.05.2008 між Броварською РДА та ТОВ "Культпобутрембуд", за реєстровим номером 1767, за яким відповідач-1 придбав у приватну власність земельну ділянку площею 0,7 га забудованих земель промисловості за адресою Київська обл., Броварський район, в адмінмежах Калинівської селищної ради, і яка перебувала у користуванні відповідача -1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №000786 від 25.02.2000.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч.1 ст.215 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину

Частинами другою та третьою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 1 ГПК України (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Приписами статті 20 ГК України передбачено, що право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. (ст. 15 ЦК України).

Таким чином, у спорах про визнання договорів недійсними позивач (незалежно від того, чи є він стороною правочину або ж іншою заінтересованою особою) повинен довести, а суд - встановити наявність факту порушення оспорюваним договором суб'єктивного матеріального права або законного інтересу позивача, на захист якого подано позов. При цьому інтерес такої особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.04 №18-рп/2004 (справа № 1-10/2004).

Нормами статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Отже, колегія суддів погоджується в цій частині з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про визнання недійсним даного договору від 21.05.2008 задоволенню не підлягає, оскільки на момент вчинення правочину сторони дотримались вимог чинного законодавства, досягли згоди з усіх передбачених законом істотних умов та уклали договір у відповідності до власного вільного волевиявлення, при чому на момент укладення договору жодне право позивача не було порушено, позаяк позивач набув право на нерухоме майно в 2017 році.

Крім того, посилання апелянта на те, що в порядку ст. 210 ЦК України оспорюваний договір є вчиненим з моменту здійснення державної реєстрації, а саме з 30.05.2017, тобто пізніше, ніж позивач набув право на нерухоме майно, є хибним, оскільки відповідно до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Про що також зазначив суд першої інстанції.

Разом із тим, слід розрізняти поняття "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація права".

Оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, посвідчений приватним нотаріусом Базир В.Г., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за номером 1767 та зареєстрований в Калинівській селищній раді в книзі договорів купівлі-продажу земельних ділянок за №752 від 23.05.2008, що відповідає чинному законодавству на момент реєстрації порядку реєстрації зазначених договорів, а відтак договір є вчиненим 23.05.2008.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 740/737/15 зазначено, що наявність правовстановлюючих документів свідчить про право власності на майно, а відсутність у матеріалах справи документів про державну реєстрацію права, не має правового значення для справи.

Стосовно заяви відповідача-1 про застосування судом позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним договору, колегія суддів зазначає наступне .

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила. Так, позивач, який не є стороною оспорюваного договору, дізнався про існування зазначеного договору лише в 2017 році. Крім того, за змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (пункт 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.05.2008 позивачу слід відмовити з мотивів необґрунтованості заявленої вимоги, відтак позовна давність судом не застосовується.

Щодо вимоги позивача про припинення права приватної власності ТОВ "Культпобутрембуд" на земельну ділянку кадастровий номер 3221283200:05:001:0002, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.41 Конституції України ні ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Приписами ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ст. 153 Земельного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.

Статтею 90 Земельного кодексу України передбачено, що власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно зі ст. 82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; прийняття спадщини; виникнення інших підстав, передбачених законом.

Однією із підстав припинення права користування земельною ділянкою, згідно із ст. 141 Земельного кодексу України є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно з статтею 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При цьому зазначеною статтею визначено механізм такого переходу, шляхом укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, виключно після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння її окремого кадастрового номера, який є істотною умовою договору (ч.6 ст.120 ЗК України).

Відповідно до ч.9 ст.79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч.3, ч.4 ст. 79-1 Земельного кодексу України). Проте, доказів того, нерухоме майно позивача знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 3221283200:05:001:0002 суду не подано.

Також, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, не подано доказів того, що третя особа (на момент набуття прав на об'єкти нерухомого майна), або позивач (на момент укладення договорів купівлі-продажу від 02.03.2017) вчинив дії на оформлення в належному законному порядку права на земельну ділянку, на якій розташований комплекс нерухомого майна.

Більш того, як вірно зазначено судом першої інстанції, ані третя особа ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп", ані позивач ТОВ "Пром-Групп" не вжили жодних заходів відповідно до закону щодо реєстрації земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно комплексу, як об'єкта цивільних прав, із визначенням її площі, конфігурації, меж, з подальшим внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та присвоєнням кадастрового номеру. Всупереч імперативній нормі частини 6 ст. 120 ЗК України, третя особа ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп" та позивач ТОВ "Пром-Групп" не зазначили кадастровий номер земельної ділянки у договорах купівлі-продажу частини комплексу від 02.03.2017 №171 та №172, не сплачували її вартість.

Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду, що фактично подання даного позову спрямоване на безоплатне отримання позивачем права власності на земельну ділянку, без дотримання порядку, передбаченому законом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивача про припинення права власності відповідача на земельну ділянку кадастровий номер 3221283200:05:001:0002 задоволенню не підлягає.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що позивач не позбавлений права звернутись до суду із позовом про припинення права користування земельною ділянкою, сплативши її вартість, одночасно визначивши площу земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єктів нерухомості, її межі та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Вимога позивача про зобов'язання Броварської РДА передати товариству "Пром-групп" земельну ділянку з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 у приватну власність також не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

На підставі ч. 1 ст. 17, ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України Броварська РДА не уповноважена розпоряджатись земельною ділянкою 3221283200:05:001:0002, яка перебуває у приватній власності відповідача-1, та перебувала у постійному користуванні відповідача-1 на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №000786 від 25.02.2000. Крім того, позивач за оформленням у визначеному законом порядку права на земельну ділянку, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, до відповідача-3 не звертався. Належних документів для оформлення права власності на спірну земельну ділянку позивачем до суду першої та апеляційної інстанції не додано, відповідно Броварська РДА прав позивача на отримання землі у власність не порушувала.

Більш того, чинним законодавством взагалі не передбачено безоплатне набуття юридичною особою права власності на земельні ділянки.

Частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

У зв'язку з чим, місцевий господарський суд вірно вказав, що у суду відсутнє право втручатися у повноваження Броварської РДА та визначати судовим рішенням, яким саме чином має бути вирішено питання (у разі його виникнення), розгляд та вирішення якого віднесені законом до компетенції та повноважень Броварської РДА, а не суду.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на передчасність вимог, а тому порушені права та охоронювані законом інтереси позивача не підлягають судовому захисту, виходячи з вищенаведеного.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Відповідно до 4 ст. 277 ГПК України (в редакції чинній на час прийняття даної постанови) зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Групп" на рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2017 у справі №911/2223/17 задоволенню не підлягає, водночас мотивувальна частина підлягає зміні, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині даної постанови та виключенням п. 1 резолютивної частини рішення суду. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Групп" на рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2017 у справі №911/2223/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2017 у справі №911/2223/17 змінити, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині даної постанови та виключити п. 1 резолютивної частини рішення суду. В іншій її частині рішення суду залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/2223/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.

Повний текст складено та підписано 27.04.2018 .

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк