Постанова

від 23.04.2018 по справі 803/1254/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/722/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Обрізка І.М., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського окружного адміністративного суду, прийняту о 20 годині 12 грудня 2017 року у м. Луцьку суддею Валюхом В.М. (повний текст постанови складено 19 грудня 2017 року), у справі за позовом ОСОБА_3 до сектору містобудування та архітектури Луцької районної державної адміністрації Волинської області, Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_2, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання незаконними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

26 вересня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому після уточнення своїх вимог просила:

визнати незаконними та скасувати рішення Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області (далі - ОСОБА_5) від 1 липня 2016 року № 8/15 Про затвердження детального плану території , від 1 серпня 2016 року № 9/10 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (цільове призначення якої змінюється) ;

визнати незаконними та скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 144 від 10 жовтня 2016 року, видані сектором містобудування та архітектури Луцької районної державної адміністрації Волинської області (далі - Сектор).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі № 803/1254/17 позов було задоволено повністю.

У апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_2 просить зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачка не відноситься до осіб, які мали право надавати пропозиції до проекту детального плану території під будівництво багатоквартирного житлового будинку в с. Струмівка Луцького району Волинської області. Відтак висновки суду першої інстанції, щодо порушення прав ОСОБА_3 внаслідок непроведення громадських слухань при затвердженні детального плану території під будівництво багатоквартирного житлового будинку в с. Струмівка Луцького району Волинської області не відповідають обставинам справи.

Окрім того, апелянт наполягає на пропуску позивачкою передбаченого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку на звернення до адміністративного суду за захистом прав.

Позивачка подала апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, у якій просить залишити постанову суду першої інстанції без змін. Покликається на те, що проживає та зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_1, є власником житлового будинку та земельної ділянки за тією ж адресою. Земельна ділянка, яка на даний час належить ОСОБА_2, та належна їй земельна ділянка розташовані навпроти одна одної та розділені дорогою, а отже вона у розумінні вимог пункту 3 частини 7 статті 21 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності є особою, яка має право надавати пропозиції до проектів містобудівної документації на місцевому рівні у випадку проведення громадських слухань.

Окрім того, наполягає на тому, що не пропустила строків на звернення до адміністративного суду з часу отримання у червні-вересні 2017 року на запит адвоката необхідної інформації, оскільки з даним позовом звернулася 28 вересня 2017 року.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується відповідною сільською радою виключно після проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів, а громадські слухання щодо виготовлення проекту детального плану території під будівництво багатоквартирного житлового будинку в с. Струмівка не проводилися, то рішення ОСОБА_5 від 1 липня 2016 року № 8/15 Про затвердження детального плану території , яким було затверджено детальний план території для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку в с. Струмівка Луцького району Волинської області без проведення громадських слухань є протиправним і підлягає скасуванню.

Відтак, оскільки рішенням ОСОБА_5 від 1 серпня 2016 року № 9/10 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (цільове призначення якої змінюється) та містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 144 від 10 жовтня 2016 року, видані Сектором за заявою ОСОБА_4 від 5 жовтня 2016 року, ґрунтуються на детальному плані території під будівництво багатоквартирного житлового будинку в с. Струмівка, затвердженому рішенням ОСОБА_5 від 1 липня 2016 року № 8/15, то вони також є протиправними і підлягають скасуванню.

Одночасно суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виходячи із місця розташування земельної ділянки позивачки ОСОБА_3 вона вправі брати участь у громадських слуханнях та подавати пропозиції до проектів містобудівної документації, а строк звернення до суду позивачці слід обчислювати з часу отримання нею містобудівних умов та обмежень від Сектору на запит адвоката від 20 червня 2017 року, а також відповіді ОСОБА_5 на запит адвоката від 1 серпня 2017 року № 416 про те, що громадські слухання не проводилися.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, рішенням ОСОБА_5 від 1 липня 2016 року № 8/15 Про затвердження детального плану території було затверджено ОСОБА_4 розроблений детальний план території площею 0,2833 га для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку в селі Струмівка, Луцького району Волинської області.

ОСОБА_5 від 1 серпня 2016 № 9/10 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (цільове призначення якої змінюється) на підставі рішення ОСОБА_5 від 1 липня 2016 року № 8/15 Про затвердження детального плану території був затверджений проект землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки (цільове призначення якої змінюються) ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, а також переведено вказану земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення в землі громадської забудови;

10 жовтня 2016 року Сектором з урахуванням рішення ОСОБА_5 від 1 липня 2016 року № 8/15 Про затвердження детального плану території були видані містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки площею 0,2833 г для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 липня 2017 року ОСОБА_4 продав вказану земельну ділянку площею 0,2833 г у с. Струмівка, Луцького району Волинської області ОСОБА_2

На переконання апеляційного суду, суть вказаного публічно-правового спору зводиться до перевірки обґрунтованості доводів позивачки про те, що у зв'язку із непроведенням громадських слухань при затвердженні рішення ОСОБА_5 від 1 липня 2016 року № 8/15 детального плану території під будівництво багатоквартирного житлового будинку в с. Струмівка Луцького району Волинської області були порушені її права, що призвело до винесення протиправних рішень ОСОБА_5 та Сектором, які оскаржуються у рамках даної адміністративної справи.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції на час виникнення спірних правовідносин та подачі цього адміністративного позову (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із частиною 1 статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 2 статті 171 КАС передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таким чином, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб'єкта владних повноважень індивідуального характеру позивач також повинен пояснити які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень.

Відсутність у позивача, прав та/або обов'язків у зв'язку з виданням оскарженого правового акту не породжує у такої особи і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема у постановах від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14, від 3 лютого 2015 року у справі № 21-617а14, від 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття порушеного права , за захистом якого особа може звертатися до суду, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Разом із тим, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що ні приписи частини 7 статті 21 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , якими врегульовано питання громадських слухань щодо врахування громадських інтересів, ні приписи Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 555, не відносять позивачку ОСОБА_3 до переліку осіб, які вправі подавати пропозиції до проектів містобудівної документації.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає помилковим віднесення позивачки до кола таких осіб з огляду на місце розташування її земельної ділянки, оскільки поняття суміжний означає такий, який межує з ким-, чим-небудь, прилеглий до чогось, а у ході судового розгляду було безспірно встановлено, що земельна ділянка позивачки розташована через дорогу від земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4, тобто вказані земельні ділянки розділені землями загального користування (а.с. 188 т.2).

Щодо доводів позивачки про те, що спорудження на вказаній земельній ділянці запроектованого багатоквартирного будинку буде створювати їй незручності при використанні її індивідуального житлового будинку садибного, то апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3.12. ДБН Б.2.4- 1-94 Планування і забудова сільських поселень допускається будівництво секційних житлових будинків, як правило, не вище 4-х поверхів, що і було передбачено відповідною проектною документацією.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, оскаржуваними рішеннями відповідачів охоронювані законом права та інтереси позивачки порушені не були, що свідчить про безпідставність її позовних вимог.

При цьому слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що строк звернення до адміністративного суду у даному випадку слід обчислювати з часу отримання позивачкою ОСОБА_3 повної інформації про запроектоване будівництво на земельній ділянці, яка належала ОСОБА_4, на адвокатські запити у червні-серпні 2017 року, а отже такий при зверненні до суду пропущений не був.

Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції на час апеляційного перегляду підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного адміністративно-правового спору допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, постанову суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі № 803/1254/17 та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді І.М.Обрізко

ОСОБА_6

Постанова у повному обсязі складена 27 квітня 2018 року.