Постанова

від 25.04.2018 по справі 904/9523/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/9523/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Бета Плюс"

представник позивача - Колошина О.В.

відповідач - 1 - Дніпровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області

представник відповідача - 1 - не з'явився

відповідач -2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпрогеоресурс"

представник відповідача-2 - не з'явився

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 2 - Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогеоресурс"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду у складі Подобєд І.М. - головуючого, Кузнецової І.Л., Іванова О.Г. від 08 листопада 2017 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області у складі Рудь І.А. від 20 вересня 2017 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Бета Плюс" (далі - позивач) звернувся з позовною заявою (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі - відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогеоресурс" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки від 24.05.2007 (кадастровий номер 1221486200:02:034:0001 загальною площею 4,3717 га), зареєстрованого за № 040712000412 (далі - спірний договір оренди).

2. Позовна заява мотивована тим, що орендована відповідачем-2 на підставі спірного договору оренди земельна ділянка площею 4,3717 га накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 1221486200:02:150:0001 площею 1,5340 га, якою користується позивач на підставі розпорядження відповідача від 29.04.2003 № 477-р "Про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ "Бета Плюс" та договору оренди від 26.09.2003 (зареєстрованого 10.10.2003 за №040312000016).

3. Отже, спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує право позивача на користування належною йому земельною ділянкою, що є підставою для визнання його недійсним.

4. Про факт накладення земельних ділянок та, відповідно, факт передачі земельної ділянки в оренду відповідачу-2 позивач дізнався з листа третьої особи від 02.07.2015 № 31-403-0.3-1867/2-15.

Короткий зміст оскаржуваних рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено.

5.1 . Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1221486200:02:034:0001 загальною площею 4,3717 га), укладений між Дніпропетровською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області та ТОВ "Дніпрогеоресурс" 24.05.2007, зареєстрований 25.05.2007 за №040712000412.

6. Суди виходили з того, що позивач є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 1221486200:02:150:0001 площею 1,5340 га на підставі укладеного між ним та відповідачем-1 договору оренди від 26.09.2003 (зареєстрованого 10.10.2003 за №040312000016) строком на 25 років і відповідне речове право набуто позивачем у встановленому законодавством порядку.

7 . У той же час відповідач - 2 на підставі спірного договору оренди є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 1221486200:02:034:0001 загальною площею 4,3717 га, яка накладається на вищевказану земельну ділянку позивача з кадастровим номером 1221486200:02:150:0001 площею 1,5340 га. До висновку про очевидне накладання земельних ділянок одна на одну суди дійшли шляхом дослідження наявних у справі графічних матеріалів до проектів землеустрою та договорів оренди (ситуаційні плани, викопіювання з плану розміщення земельної ділянки, план-схеми розташування земельних ділянок, збірний кадастровий план земельних ділянок та скріншоти з публічної кадастрової карти України) та врахували інформацію Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

8 . Враховуючи факт накладання земельних ділянок, укладення між відповідачами спірного договору оренди порушує набуте у встановленому порядку речове право позивача користування належною йому земельною ділянкою, яке є чинним та у встановленому порядку не припинено, що свідчить про невідповідність спірного договору вимогам законодавства.

9 . Стосовно заяви відповідача-2 про застосування строку позовної давності суди встановили, що встановлений статтею 257 ЦК України строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки останній дізнався про порушення його права з листа третьої особи від 02.07.2015 № 31-403-0.3-1867/2-15, а звернення з позовом відбулося 30.10.2015.

Короткий зміст вимог касаційної скарги відповідача-2

10. У листопаді 2017 року відповідач-2 подав касаційну скаргу, у якій просить:

10.1 . скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2017 року та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача-2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

11. Суди не звернули увагу на обставини, які можуть свідчити про незаконність набуття позивачем права оренди земельної ділянки, зокрема, що розпорядження відповідача-1 від 29.07.2003 № 477-р про надання земельної ділянки в оренду позивачу було видано до отримання висновку державної землевпорядної експертизи, що свідчить про порушення вимог статті 123, 124 Земельного кодексу України. Більше того, сам висновок землевпорядної експертизи від 31.07.2003 №1-730 не відповідає вимогам земельного законодавства. Відповідно, і укладений між позивачем та відповідачем-1 договір оренди землі є незаконним.

12 Висновок про накладання земельних ділянок зроблено судами на підставі неналежних та недопустимих доказів. При цьому судами проігноровано, що при отриманні земельної ділянки в оренду відповідачем-2 було встановлено та погоджено її межі з усіма суміжними землекористувачами і жоден документ землевпорядної документації не містить посилання на належність ділянки іншій особі, у тому числі позивачу.

13. З огляду на вимоги частини 1 статті 261 ЦК України має місце пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки про порушення його права останній повинен був довідатися ще в 2007 році, оскільки відповідач-2 з моменту державної реєстрації спірного договору оренди відкрито користується земельною ділянкою, проводить на ній роботи, встановив огорожу та будівлю охорони.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

14 . Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, якими встановлено факт накладання земельних ділянок та, відповідно, порушення речового права позивача, яке виникло раніше, ніж право відповідача-2.

15 . Усі доводи відповідача-2 зводяться до намагання переоцінити встановлені обставини та досліджені докази, що виходить за межі перегляду справи судом касаційної інстанції відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

16. Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного Кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач правомірно, з дотриманням норм чинного законодавства набув право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1221486200:02:150:0001 площею 1,5340 га на підставі укладеного між ним та відповідачем-1 договору оренди від 26.09.2003 (зареєстрованого 10.10.2003 за №040312000016) строком на 25 років.

18. Набуте позивачем у встановленому порядку речове право користування землею є чинним, визначених статтею 141 Земельного кодексу України підстав для припинення права користування земельною ділянкою не встановлено.

19 . Проте у 2007 році на підставі спірного договору оренди відповідачу-2 передано в оренду земельну ділянку площею 4,3717 га на території Новоолександрівсьої сільської ради, яка накладається на земельну ділянку площею 1,5340 га, якою з 2003 року відкрито та законно користується позивач.

20 . Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одночасно частиною 3 вказаної статті одним із способів захисту права особи на земельну ділянку визначено визнання угоди недійсною.

21 . Отже, у даному випадку отримане відповідачем-2 на підставі спірного договору право користування земельною ділянкою, яка накладається на земельну ділянку позивача, порушує відповідне речове права позивача, законне право користування якого виникло раніше, а тому обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним відповідно до частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.

22. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд як джерелом права керується практикою Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації" де Суд дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення з питання, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.

23. Також Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема у справі "Устименко проти України", що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії").

24 . Керуючись імперативними нормами статті 300 Господарського процесуального кодексу України щодо меж перегляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд констатує правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин з урахуванням встановлених обставин справи.

25 . Викладені в пункті 11 цієї Постанови доводи касаційної скарги щодо незаконності набуття позивачем права оренди спростовуються вищезазначеними встановленими судами обставинами. Крім того, судами встановлено, що відповідач-2 намагався оспорити правомірність надання позивачу земельної ділянки в оренду шляхом звернення до останнього та відповідача-1 з позовом про визнання недійсним договору оренди від 26.09.2003 і судовими рішеннями у справі № 904/5395/16 у задоволенні позовних вимог відповідача-2 було відмовлено з підстав недоведення факту порушення його прав внаслідок укладення такого договору оренди.

26. При цьому всі доводи касаційної скарги, як в пункті 11, так і в пунктах 12, 13 цієї Постанови за своєю суттю зводяться до вимог про переоцінку доказів та встановлення інших обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Зазначене стосується і встановлення обставин щодо обізнаності позивача про порушення його права при вирішенні судами питання строку позовної давності, наведених в пункті 9 цієї Постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

27. Враховуючи вищенаведене та межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, касаційна скарга відповідача-2 не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, як законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогеоресурс" залишити без задоволення.

2 . Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського від 08 листопада 2017 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2017 року у справі № 904/9523/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.