Постанова

від 18.04.2018 по справі 820/13301/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2018 року

Київ

справа №820/13301/14

адміністративне провадження №К/9901/1724/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

при секретарі: Горбатюку В.С.,

за участі: представника відповідача - Бабич Ю.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 (головуючий суддя: Яковенко М.М., судді: Лях О.П., Старосуд М.І.)

за заявою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

про перегляд постанови Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 за нововиявленими обставинами у справі № 820/13301/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛТ

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЛТ (далі - позивач, ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ОДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 24.04.2014: № 0001372203 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 161612,00 грн. за основним платежем та 40403,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001382203 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 159531,00 грн. за основним платежем та на 38382,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 24.04.2014: №0001372203, №0001382203. Вказані судові рішення були залишені без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015.

10.05.2017 ОДПІ подало заяву про перегляд цієї постанови Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 за нововиявленими обставинами. При цьому позивач посилається на обставини, встановлені ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2015 у справі № 756/12888/15, якою засновника ТОВ Тітус Трейд визнано винним та звільнено від кримінальної відповідальності у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, у зв'язку з закінченням строків давності. Згідно з цією ухвалою засновник та директор ТОВ Тітус Трейд , діючи з корисливих мотивів за попередньою змовою з невстановленою досудовим слідством особою з метою прикриття незаконної діяльності придбали у серпні 2013 року вказане товариство.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 заяву ОДПІ про перегляд постанови Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 за нововиявленими обставинами задоволено, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 та додаткову постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2014 скасовано, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 скасовано, заяву ОДПІ про перегляд постанови Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, а саме: ст. 72, 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Так, ОДПІ посилається на те, що судом не були враховані обставини фіктивності постачальника позивача - ТОВ Тітус Трейд , які були встановлені згідно з ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2015 та стали відомі ОДПІ за службовою запискою управління фінансових розслідувань запискою від 19.04.2017 № 715/20-40-23-05.

У поданому до суду відзиві на касаційну скаргу, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну. За доводами позивача, апеляційним судом було правильно дано оцінку ухвалі Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2015 як такій, що не відноситься до виду судового рішення, яким частина 4 ст. 72 КАС України встановлює преюдиційне значення для адміністративного суду - таким рішенням є поміж іншим вирок у кримінальній справі.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для звернення ОДПІ із заявою про перегляд постанови Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2014 за нововиявленими обставинами стали обставини, встановлені ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2015 у справі № 756/12888/15, якою закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 (засновник та керівник ТОВ Тітус Трейд ) у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 ст. 28, частиною 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, у зв'язку з закінченням строків давності; ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності. Згідно з цією ухвалою ОСОБА_3, не маючи наміру займатись уставною діяльністю, підписав установчі документи ТОВ Тітус Трейд . Після посвідчення документів, які давали право на здійснення державної реєстрації даного підприємства, усвідомлюючи, що зареєстрований на його прізвище суб'єкт підприємницької діяльності буде використовуватись для прикриття незаконної діяльності та бажаючи досягнення цієї мети, ОСОБА_3 за вказівкою невстановленої особи, підписав довіреність, згідно якої уповноважував ОСОБА_4, не обізнаного про злочинні наміри, представляти його інтереси з усіх питань, пов'язаних з державною реєстрацією ТОВ Тітус Трейд . При цьому, судом встановлено, що ТОВ ТІТУС ТРЕЙД жодних договірних зобов'язань та робіт не виконувало, послуг не надавало, а кошти отримані на рахунки перераховувались невстановленими особами на рахунки інших фіктивних СПД з метою конвертації безготівкових коштів у неконтрольовану готівку. Отже, Оболонський районний суд міста Києва в ухвалі від 07.10.2015 зробив висновок, що ОСОБА_3 та не встановлені особи вчинили фіктивне підприємництво, тобто придбання суб'єкта підприємницької діяльності, юридичної особи ТОВ ТІТУС ТРЕЙД , з метою прикриття незаконної діяльності по мінімізації податкових зобов'язань для різних суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 1 ст. 245 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення) постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Частиною 2 цієї статті визначений перелік підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; 4) скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 5) встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.

За змістом вказаних норм нововиявленими є обставини, які відповідають таким характерним ознакам: вони існували на момент прийняття судового рішення, заяву про перегляд якого подано; вони не були та не могли бути відомі особі, яка звертається з заявою та суду під час судового процесу. При цьому, виключно за наявності обох ознак обставини можна визнати нововиявленими.

Задовольняючи заяву ОДПІ, суд першої інстанції, виходив із того, що вищенаведені обставини, встановлені ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2015, відповідають ознакам нововиявлених обставин, а тому із їх врахуванням, первинні документи, які складені підписані від імені ТОВ Тітус Трейд ОСОБА_3, не можуть вважатися підписаними повноважними особами, бути підтвердженням реального характеру поставки позивачу від ТОВ Тітус Трейд підрядних послуг та виключають правомірність формування позивачем на підставі цих документів витрат та податкового кредиту.

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та залишаючи без задоволення заяву ОДПІ про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, застосувавши норми частин 1 та 4 ст. 72 КАС України, прийшов до висновку. що судом першої інстанції було неправильно оцінено ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2015, яка не має преюдиційного значення для суду. Даючи оцінку обставинам, викладеним у цій ухвалі, апеляційний суд, вказав, що у межах кримінального провадження не було встановлено обставин, які б стосувалися господарських операцій ТОВ Тітус Трейд та позивача, а встановлення факту фіктивності підприємства-контрагента позивача саме по собі не може свідчити про незаконність господарських операцій. Крім того, апеляційний суд, посилаючись на рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України, від 18.03.2010 у справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії, від 22.01.2009 у справі Булвес АД проти Болгарії, вказав про індивідуальний характер відповідальності платника податків за невиконання податкового обов'язку.

Разом із тим, із такими висновками апеляційного суду можна погодитись лише частково.

Як встановлено у судовому процесі, підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з оспорюваними податковими повідомленнями - рішеннями, стали висновки акту перевірки від 31.03.2014 № 506/220/31977284, про порушення позивачем норм ст.. 138, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК), у результаті чого занижено суму ПДВ на 161612,00 грн. за листопад 2013 року та податок на прибуток у сумі 153531,00 грн. у податковому обліку за 2013 рік, у зв'язку із неправомірним формуванням витрат та податкового кредиту з посиланням на господарські операції із поставки від ТОВ Тітус Трейд підрядних послуг, які не мали реального характеру.

Як встановлено у судовому процесі, на підставі податкових накладних, виписаних від імені ТОВ Тітус Трейд з посиланням на поставку позивачу підрядних послуг, позивачем були сформовані витрати та податковий кредит у податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу ( абзац перший пункту 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавець передбачає реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення в податковому обліку сум витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з реального характеру поставки позивачу від ТОВ Тітус Трейд підрядних послуг. Вказані висновки судів зроблені на підставі оцінки доданих до матеріалів справи копії: актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, податкових накладних, відомостей ресурсів, платіжних доручень, які містять всі необхідні реквізити, відповідають ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

У той же час, за встановлення в судовому рішенні, прийнятого у межах кримінального провадження обставин фіктивності суб'єкта підприємницької діяльності , заперечення керівником такого суб'єкта свого відношення до його господарської діяльності та заперечення свого підпису у документах, підписаних від його імені, такі документи не можуть бути оцінені як доказ правомірності формування витрат та податкового кредиту на їх підставі.

Відповідно до частини 1 ст. 205 КК України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Вказані фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки із посиланням на конкретне джерело інформації є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок товарів в операціях з ТОВ Тітус Трейд , так і юридичної сили первинних документів, виписаних з метою оформлення господарських операцій з поставки товарів на користь позивача як доказів господарської операції.

Відповідно до пункту 201.11 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

За змістом вказаних правових норм, податкова накладна, виписана від імені платника податку - постачальника товарів (послуг) особою, яка не уповноважена здійснювати господарську діяльність, не має значення звітного податкового документу як підстави для декларування платником податків - покупцем товарів (послуг) суми податкового кредиту та витрат відповідних податкових періодів.

Висновки апеляційного суду щодо індивідуальної відповідальності платника податків є правильними. Вищенаведені норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на формування витрат та податкового кредиту від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Разом із тим, вказане не означає, що в разі встановлення в визначеному правовими нормами порядку фіктивного підприємництва з боку контрагента, відсутні підстави для оцінки документів, виписаних для оформлення господарських операцій з цим контрагентом, як недостовірних.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012р. у справі позовом ТОВ Нафта до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ МТС Україна до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Висновок суду першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, при вирішенні спору відповідає вищевказаним позиціям Верховного Суду України. а отже у апеляційного суду не було підстав для скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2017.

Відповідно до ст. 352 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись ст. ст. 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко