Постанова

від 25.04.2018 по справі 819/537/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 819/537/16

адміністративне провадження № К/9901/42672/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2016р. (головуючий суддя - Білоус І.О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017р. (головуючий суддя - Ніколін В.В., судді - Гінда О.М., Качмар В.Я.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тервікнопласт до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, третя особа - Тернопільський міськрайонний центр зайнятості про визнання дій неправомірними,

в с т а н о в и в :

У квітні 2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю Тервікнопласт звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені згідно вимоги-повідомлення №04-224/435 від 07.04.2016р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що товариством виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні шляхом створення всіх необхідних умов для роботи інвалідів, направлення інформації про вакантні робочі місця для інвалідів до місцевого центру зайнятості та подання у передбачений законом термін щорічного звіту.

Позивач вважає, що єдиний законний механізм забезпечення працевлаштування інвалідів є надання підприємством відповідної інформації про існуючі вакансії, створення робочих місць та повідомлення про це Фонду, обов'язку щодо самостійного пошуку інвалідів для їх працевлаштування законодавством не передбачено, а тому застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання вимог вказаного закону є протиправним.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалені судами рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги, відповідач посилається на те, що відповідальність за незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів покладена на керівників підприємств, які несуть відповідальність у відповідності до вимог Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та повинні сплатити адміністративно-господарську санкцію і пеню.

У поданому до суду запереченні на касаційну скаргу позивач посилається на те, що стаття 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні не встановлює обов'язку підприємства щодо самостійного здійснення пошуку інвалідів для їх працевлаштування на підприємстві. В свою чергу Фондом не наведено жодного нормативно-правового акту, який би такий обов'язок закріплював.

Крім того, позивач у запереченні посилається на те, що з січня по грудень 2015 року включно підприємством щомісячно подавалася інформація про 39 вакантних робочих місць інвалідів, центром зайнятості на підприємство направлено лише п'ять інвалідів, жоден з яких не був працевлаштований з причини відмови і не бажання працювати.

Заслухавши доповідача по справі та перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач є юридичною особою і використовує найману працю. З метою виконання вимог Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні Товариством з обмеженою відповідальністю Тервікнопласт 05.01.2015р. прийнято наказ №2 Про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів , яким, з-поміж іншого, пристосовано робочі місця, які будуть створені для працевлаштування інвалідів, відповідно до вимог, встановлених законом.

Позивачем подано відповідачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою № 10-ПІ, в якому зазначено, що кількість штатних працівників на підприємстві становить 218 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні складає 9 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 5 особа. (а.с. 134)

Також судами встановлено, що протягом періоду січень - грудень 2015 року включно позивачем щомісячно подавались до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості звіти форми 3-ПН про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів на посади вантажника та збиральника (складальника) металопластикових конструкцій. (а.с. 21 - 39)

Вимогою-повідомленням від 07.04.2006р. №04-224/435 відповідач повідомив позивача про необхідність сплатити до 15.04.2016р. адміністративно-господарські санкції в сумі 105743,12 грн за 4 нестворених робочих місця для працевлаштування інвалідів. (а.с. 40)

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем здійснено всі залежні від нього заходи для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році, пошук роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості відповідно до статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Так, позивачем протягом 2015 року для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості щомісячно надавались звіти про наявність вакансій та інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, проте центром зайнятості на підприємство направлено лише п'ять інвалідів, жоден з яких не був працевлаштований, оскільки осіб, направлених на роботу, не влаштовували умови праці або вони не взмозі були працювати за станом здоров'я на запропонованих посадах.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та підстав.

Так, відповідно до частини 3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 цього Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Поряд з тим в ході розгляду справи судами встановлено, що центром зайнятості позивачу для працевлаштування направлялись особи, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштування, однак таких осіб позивачем працевлаштовано не було в зв'язку з неможливістю зайняття запропонованих позивачем робочих місць вантажників та складальників металопластикових конструкцій за станом здоров'я.

В той же час за правилами статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні виконанням нормативу робочих місць вважається саме працевлаштування інвалідів, а не лише створення робочих місць.

За таких обставин висновки судів щодо виконання позивачем передбаченого законом нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів є передчасними.

Судами належним чином не перевірено та не досліджено відповідні докази чи дійсно позивачем були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів чи відповідали такі робочі місця спеціальним вимогам та чи враховували особливості робочих місць для працевлаштування інвалідів і чи могли саме ці робочі місця бути зайняті працівниками з інвалідністю.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.05.2016р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017р. скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Я.О. Берназюк

В.М. Кравчук