Рішення

від 23.04.2018 по справі 910/23259/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2018Справа № 910/23259/17

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тотан-Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Вуд Технолоджі"

про стягнення 722 514 грн 74 коп.

Представники сторін:

від позивача: Кузьмін Д.В. - представник за довіреністю

від відповідача: Скрипко Т.Ю. - представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22.12.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Тотан-Груп" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Вуд Технолоджі" про стягнення 756 851 грн 83 коп. заборгованості за договором № 12/170316 від 17.03.2016, в тому числі: 551 355 грн 00 коп. основного боргу, 78 156 грн 46 коп. пені, 21 480 грн 19 коп. 3 % річних та 105 860 грн 18 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки № 12/170316 від 17.03.2016 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого обладнання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 551 355 грн 00 коп. Крім того, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 78 156 грн 46 коп. пені, 21 480 грн 19 коп. 3 % річних та 105 860 грн 18 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 відкрито провадження у справі № 910/23259/17, підготовче засідання призначено на 01.02.2018.

Підготовче засідання, призначене на 01.02.2018, не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Плотницької Н.Б. на лікарняному.

В порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 сторін викликано у підготовче засідання на 14.02.2018. Явку сторін визнано обов'язковою.

08.02.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

14.02.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли уточнення до позовної заяви, відповідно до яких позивач просить суд стягнути з відповідача 551 355 грн 00 коп. основного боргу, 42 172 грн 86 коп. пені, 22 023 грн 99 коп. 3 % річних, 106 692 грн 89 коп. інфляційних втрат та 34 337 грн 09 коп. витрат на правничу допомогу.

Судом встановлено, що в уточненнях до позовної заяви позивач зменшив розмір пені та збільшив розмір 3 % річних та інфляційних втрат, з огляду на що суд розцінює подані уточнення як зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені та збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені та збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 551 355 грн 00 коп. основного боргу, 42 172 грн 86 коп. пені, 22 023 грн 99 коп. 3% річних та 106 692 грн 89 коп. інфляційних втрат.

У підготовчому засіданні 14.02.2018 суд поновив відповідачу строк для подачі відзиву, долучив до матеріалів справи уточнення до позовної заяви, подане позивачем, та, керуючись пунктом 2 частини 5 статті 183 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву у підготовчому засіданні до 19.03.2018.

03.03.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2018, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 23.04.2018. Явку сторін визнано обов'язковою.

У судове засідання 23.04.2018 для розгляду справи по суті з'явились представники сторін та надали пояснення по суті спору.

Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні 23.04.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

17.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тотан-Груп" (продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко Вуд Технолоджі" (покупець за договором) укладено договір № 12/170316, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купляє зі складу в Києві деревообробне обладнання (далі - обладнання).

Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за даним договором (пункт 10.1. договору).

Згідно з пунктом 1.2. договору специфікація на обладнання вказана в додатку № 3 даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору ціна на обладнання, його кількість та асортимент, вказані в додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною. Загальна вартість обладнання складає 787 650 грн 00 коп. (сімсот вісімдесят сім тисяч шістсот п'ятдесят грн 00 коп.), у тому числі ПДВ 20% - 131 275 грн 00 коп.

Положеннями пункту 3.1 договору сторони погодили, що оплата за цим договором провадиться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця наступним чином:

пункт 3.1.1. договору - 30 % вартості договору, в розмірі 236 295 грн 00 коп. в якості передоплати на протязі 5-ти (п'ять) днів з дня підписання даного договору;

пункт 3.1.2. договору - 70 % вартості договору в розмірі 551 355 грн 00 коп. на протязі 3 днів з дати письмового повідомлення покупця про готовність відвантаження обладнання зі складу продавця.

У відповідності до пункту 3.3. договору обладнання має бути поставлено комплектно, при умові оплати в повному обсязі та у строки, згідно з пунктом 3.1., в наступні терміни: 30 робочих днів з моменту отримання передоплати згідно з пунктом 3.1.1. даного договору.

Пунктом 4.2.1. договору встановлено, що покупець зобов'язується оплатити та прийняти обладнання у відповідності до умов даного договору.

Згідно з пунктом 5.1. договору покупець здійснює прийом обладнання в присутності представника продавця на протязі одного дня після фактичного надходження обладнання покупцю. По закінченню прийому-передачі обладнання сторони підписують акт приймання-передачі та видаткову накладну.

У випадку виявлення невідповідності поставленого обладнання умовам даного договору покупець негайно повідомляє про це продавця, складає акт виявлених недоліків та направляє його продавцю (пункт 5.2. договору).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору ціна на обладнання його кількість та асортимент, вказані в додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною. Загальна вартість обладнання складає 787 650 грн 00 коп. (сімсот вісімдесят сім тисяч шістсот п'ятдесят грн. 00 коп.), у тому числі ПДВ 20% - 131 275 грн 00 коп.

Додатком № 1 до договору № 12/170316 від 17.03.2016 визначено перелік обладнання, а саме механізм подачі колод SL-6 в кількості 1 шт. вартістю 211 375 грн 00 коп., стіл приймальний відвідний МТ-6 в кількості 1 шт. вартістю 131 275 грн 00 коп., рольганг центрувальний СТ-6 в кількості 1 шт. вартістю 189 125 грн 00 коп. та транспортер відвідний цепний С-6000 в кількості 1 шт. вартістю 124 600 грн 00 коп. Загальна вартість обладнання складає 787 650 грн 00 коп.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору № 12/170316 від 17.03.2016 позивач передав, а відповідач прийняв обладнання згідно додатку № 1 до договору № 12/170316 від 17.03.2016, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі обладнання від 30.09.2016, підписаним сторонами та скріпленим печатками.

Разом з тим, в акті приймання-передачі товару зазначено, що покупець приймає обладнання, що знаходиться в робочому стані та готове до подальшого використання. Покупець до продавця претензій немає.

У свою чергу, на виконання пункту 3.1.1. договору, відповідач 24.03.2016 здійснив передоплату товару, що підтверджується платіжним дорученням № 5 від 23.03.2016 на суму 236 295 грн 00 коп. з призначенням платежу: "передоплата за обладнання згідно дог. №12/170316 від 17.03.2016 року у сумі 196912.50 грн., ПДВ - 20% 39382.50 грн."

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 551 355 грн 00 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 551 355 грн 00 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого обладнання за договором №12/170316 від 17.03.2016 та факту наявності заборгованості у розмірі 551 355 грн 00 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 551 355 грн 00 коп.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 42 172 грн 86 коп. пені, 22 023 грн 99 коп. 3% річних та 106 692 грн 89 коп. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з жовтня 2016 року по січень 2018 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" викладено рекомендації, щодо того, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пунктом 6.2. договору за затримку платежів у строк, обумовлений даним договором, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого обладнання за кожний день прострочення.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов пункту 6.2. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 12/170316 від 17.03.2016, вимоги позивача про стягнення з відповідача 42 172 грн 86 коп. пені, 22 023 грн 99 коп. 3% річних та 106 692 грн 89 коп. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з жовтня 2016 року по січень 2018 року включно, підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

При цьому, що стосується тверджень відповідача щодо прострочки поставки обладнання позивачем, то суд не приймає їх до розгляду, у зв'язку з тим, що дана обставина не звільняє відповідача від належного та своєчасного виконання умов договору щодо оплати поставленого товару.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідач не позбавлений права звертатися з такими вимогами в загальному порядку.

Крім того, позивачем в уточненнях до позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу та інших витрат згідно договору про надання правничої допомоги № 251217 від 25.12.2017 в загальному розмірі 34 337 грн 09 коп.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Як передбачено частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

З огляду на положення вищезазначеної статті можна зробити висновок, що витрати на професійну правничу допомогу відшкодовуються виключно адвокату.

Однак, Кузьмін Денис Вікторович, який брав участь в судовому засіданні, представляв інтереси позивача на підставі довіреності.

Разом з тим, договір про надання правничої допомоги № 251217 від 25.12.2017 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тотан-Груп" та Кузьміним Денисом Вікторовичем, в якому останній зазначений як представник, а не адвокат. Доказів на підтвердження статусу адвоката Кузьміним Денисом Вікторовичем або його довірителем суду не надано.

Приймаючи до уваги викладене, суд відмовляє позивачу у відшкодуванні відповідачем заявлених витрат на професійну правничу допомогу з огляду на те, що Кузьмін Денис Вікторович, який представляє інтереси відповідача, не є адвокатом.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Вуд Технолоджі" (01133, місто Київ, вулиця Леоніда Первомайського, будинок 9, офіс 24, ідентифікаційний код 39880596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тотан-Груп" (03148, місто Київ, вулиця Картвелішвілі, будинок 5, квартира 514, ідентифікаційний код 38881934) заборгованість у розмірі 551 355 (п'ятсот п'ятдесят одна тисяча триста п'ятдесят п'ять) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 22 023 (двадцять дві тисячі двадцять три) грн 99 коп., інфляційні втрати у розмірі 106 962 (сто шість тисяч дев'ятсот шістдесят дві) грн 89 коп., пеню у розмірі 42 172 (сорок дві тисячі сто сімдесят дві) грн 86 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 837 (десять тисяч вісімсот тридцять сім) грн 72 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено: 02.05.2018

Суддя Н.Б.Плотницька