Постанова

від 26.04.2018 по справі 922/2/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2018 р. Справа № 922/2/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В. , суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В. О.

за участі секретаря судового засідання Курченко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх. №542 Х/2 на рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2018 (ухвалене суддею Бураковою А.М. у приміщенні господарського суду Харківської області, повне рішення складено 06.03.2018) у справі № 922/2/18

за позовом Колективного підприємства "Ізюмсантехмонтаж", м.Ізюм Харківської області,

до Ізюмської міської ради Харківської області, м.Ізюм Харківської області,

про визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Колективне підприємство "Ізюмсантехмонтаж" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Ізюмської міської ради (відповідач), в якій просило суд визнати за Колективним підприємством "Ізюмсантехмонтаж" право власності на нежитлові будівлі виробничої бази, у тому числі адміністративну будівлю літ. "Б" площею 130,9 кв.м., гараж літ. "В" площею 63,0 кв.м., склад літ. "Н" площею 128,4 кв.м., котельню літ. "Д" площею 8,5 кв.м., прохідну літ. "Е" площею 8,7 кв.м., навіси літ. "К" та літ. "Л", вбиральню літ. "З" площею 1,1 кв.м., оглядові ями під літ. "М" та літ. "Ж", вигрібну яму під літ. "Г", паркан № 1, ворота №2 та №3, що розташовані за адресою: вулиця Ентузіастів, 30-А, місто Ізюм Харківської області, за набувальною давністю.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.02.2018 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не підтверджено факту того, що спірне нерухоме майно належало на законних підставах ЗАТ "ХСУ № 541", та факту передачі вказаного майна від ЗАТ "ХСУ № 541" до позивача; в матеріалах справи відсутні докази того, чи був спірний об'єкт побудований з дотриманням норм чинного на момент будівництва законодавства та чи введено його в експлуатацію, отже, позивачем не доведено, що спірний нерухомий об'єкт не є самочинним будівництвом; існування у позивача договорів з АК "Харківобленерго" та Ізюмським комунальним виробничим водопровідно-каналізаційним підприємством не підтверджує факт набуття позивачем права на спірне майно; в матеріалах справи відсутня інформація щодо користувача або власника земельної ділянки площею 683,39 кв.м., яка розташована за адресою: вулиця Ентузіастів, 30-А, місто Ізюм Харківської області, станом на момент розгляду справи, отже, суд припускає, що у разі визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем, судом можуть бути порушені права іншої особи, яка користується частиною земельної ділянки площею 683,39 кв.м.

Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що його позовна заява мотивована саме тими обставинами, що КП "Ізюмсантехмонтаж" добросовісно отримало відповідне нерухоме майно під час реорганізації у 1997 році від ЗАТ "ХСУ № 541", відкрито і безперервно володіло ним і тільки у 2017 році йому стало відомо, що ЗАТ "ХСУ № 541" не мало належним чином зареєстрованого права власності на нерухоме майно; відсутні дані про те, що ЗАТ "ХСУ № 541" на час здійснення передачі було титульним власником майна та мало відповідні правомочності щодо його передачі у власність, однак місцевий господарський суд зазначив, що позивач мав підтвердити належність майна ЗАТ "ХСУ № 541" на момент передачі - на думку апелянта, відповідне не узгоджується з приписами ст.344 ЦК України; у разі наявності даних про перебування майна у власності ЗАТ "ХСУ № 541" позивач звернувся б до господарського суду з позовом про визнання за КП "Ізюмсантехмонтаж" права власності з підстав втрати документів, що засвідчують факт передачі майна. КП "Ізюмсантехмонтаж" зазначає, що в матеріалах справи наявні докази, що належним чином підтверджують факт відкритого та безперервного володіння ним спірними приміщеннями, утримання вказаних приміщень за власні кошти та використання їх у господарській діяльності підприємства; КП "Ізюмсантехмонтаж" було впевнено у правомірності заволодіння майном, на час отримання спірних нежитлових будівель підприємство вважало, що отримало їх за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для визнання права власності на них, проте через відсутність правовстановлюючих документів ЗАТ "ХСУ № 541" на відповідну нерухомість, вказана передача майна не є дійсною, тобто не створила правових наслідків для сторін (безтитульність володіння). Апелянт вважає помилковими посилання місцевого господарського суду на недоведеність тієї обставини, що спірний нерухомий об'єкт не є самочинним будівництвом - оскільки до матеріалів справи надано технічний паспорт, виготовлений 21.08.2013 Ізюмським МБТІ, в якому відсутні штампи встановленого зразка, що свідчили б про наявність самочинного будівництва. Позивач також зазначає про помилковість припущення місцевого господарського суду щодо ймовірності порушення прав іншої особи, яка користується частиною земельної ділянки площею 683,39 кв.м., оскільки відповідна земельна ділянка нікому не передавалася у власність або в користування, що підтверджується доданою до апеляційної скарги відповіддю виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 21.03.2018. Апелянт зазначає, що в ході розгляду справи судом першої інстанції не досліджувалося питання щодо користування земельною ділянкою площею 683,39 кв.м., тому позивач не надавав до суду відповідних доказів і за інформацією з даного питання звернувся до виконавчого комітету Ізюмської міської ради вже після отримання повного тексту оскаржуваного рішення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 відкрито провадження за вказаною апеляційною скаргою, призначено її розгляд на 26.04.2018.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, звернувся до суду з заявою (вх.№3139 від 24.04.2018) про розгляд скарги без участі представника Ізюмської міської ради.

Присутній в судовому засіданні представник позивача (керівник КП "Ізюмсантехмонтаж") підтримав вимоги апеляційної скарги. Ним також було підтверджено, що підприємство користується спірними приміщеннями з 1997 року, об'єкти нерухомості, які належали б будь-яким іншим особам, на земельній ділянці площею 683,39 кв.м. відсутні; станом на момент розгляду в суді першої та апеляційної інстанції даної господарської справи № 922/2/18 відсутні будь-які інші спори стосовно майна, на яке позивач просить визнати право власності.

В ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.

За таких обставин колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача в судовому засіданні, враховуючи, що явка представників учасників справи не визнавалася обов'язковою і що відповідач просить розглядати справу без участі його представника, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст.269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів зазначає, що наданий позивачем до суду апеляційної інстанції доказ - лист виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 21.03.2018 - приймається судом, оскільки апелянт належним чином обґрунтував неможливість його подання до суду першої інстанції.

Присутній у судовому засіданні представник позивача погодився з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

КП "Ізюмсантехмонтаж" звернулось до відповідача з листом від 09.06.2017 (а.с.35), в якому просило надати дозвіл на розробку документації із землеустрою з метою оформлення права користування (оренди) земельною ділянкою, яка розташована за адресою: вул. Ентузіастів, 30-А, м. Ізюм Харківської області.

Ізюмською міською радою надано відповідь (а.с. 36 - 37), згідно з якою для розгляду відповідного питання міською радою КП "Ізюмсантехмонтаж" необхідно надати копії документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомості, розміщені на вказаній земельній ділянці.

КП "Ізюмсантехмонтаж" звернулось до державного реєстратора з приводу внесення даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності на виробничу базу, яка знаходиться за адресою: вул. Ентузіастів, 30-А, м. Ізюм Харківської області, проте отримало відмову (рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_1 виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області № 37029397 від 12.09.2017, а.с.46), яку мотивовано відсутністю правовстановлюючого документа на підтвердження права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, КП "Ізюмсантехмонтаж" 02.01.2018 звернулося до суду з позовною заявою у даній справі, в якій зазначило про наступні обставини.

01.09.1997 Закритим акціонерним товариством "Харківське спеціалізоване управління № 541" (скорочена назва ЗАТ "ХСУ № 541") прийнято рішення на засіданні правління ЗАТ "ХСУ № 541" (протокол № 10 від 01.09.1997) про реорганізацію Ізюмської дільниці № 7 ЗАТ "ХСУ № 541" шляхом виділу її з ЗАТ "ХСУ № 541" для створення на її базі самостійного підприємства КП "Ізюмсантехмонтаж".

18.11.1997 за розподільчим балансом ЗАТ "ХСУ № 541" та "Ізюмсантехмонтаж" передано основні засоби на загальну суму 14665 грн., що підтверджується наказом начальника ЗАТ "ХСУ № 541" від 18.11.1997 за № 393-к (а.с.20), актом передачі активів та пасивів розподільчого балансу ЗАТ "ХСУ № 541" і КП "Ізюмсантехмонтаж", станом на 01.11.1997, складеним згідно з наказом № 347к від 01.10.1997, та рішенням конференції акціонерів від 05.09.1997 (а.с.22).

Позивачем також надано до суду першої інстанції копію Статуту КП "Ізюмсантехмонтаж", згідно з п.7.1 якого (а.с.32) підприємство є власником майна, переданого йому в результаті реорганізації - виділення його в самостійне підприємство із ЗАТ "ХСУ № 541", копію акту приймання-передачі від 18.11.1997, за яким новостворене КП "Ізюмсантехмонтаж" отримало основні засоби згідно з додатком №1 у розмірі 14665 грн. (а.с.23), при цьому додаток №1 у матеріалах справи відсутній.

За твердженням КП "Ізюмсантехмонтаж", на підприємстві відсутній додаток №1 до акту приймання-передачі від 18.11.1997 із зазначенням переліку основних засобів, переданих йому за вказаним актом. Водночас позивач зазначає, що у складі основних засобів вартістю 14665 грн., що передавались ЗАТ "ХСУ № 541" у власність колективного підприємства "Ізюмсантехмонтаж", була передана у тому числі виробнича база Ізюмської дільниці № 7 ЗАТ "ХСУ № 541", яка розташована за адресою вул. Ентузіастів, 30-А, м. Ізюм Харківської області, зокрема - адміністративна будівля літ. "Б" площею 130,9 кв.м., гараж літ. "В" площею 63,0 кв.м., склад літ. "Н" площею 128,4 кв.м., котельня літ. "Д" площею 8,5 кв.м., прохідна літ. "Е" площею 8,7 кв.м., навіси літ. "К" та літ. "Л", вбиральня літ. "З" площею 1,1 кв.м., оглядові ями під літ. "М" та літ. "Ж", вигрібна яма під літ. "Г", паркан № 1, ворота №2 та №3 (відповідно до технічного паспорту, а.с.38).

Позивач вказує, що з моменту створення КП "Ізюмсантехмонтаж" на балансі підприємства обліковується спірне нерухоме майно, яке використовується у господарській діяльності КП "Ізюмсантехмонтаж" та знаходиться в його володінні - про що КП "Ізюмсантехмонтаж" надано довідку від 27.12.2017 (а.с.47).

Отже, позивач заявляє, що з листопада 1997 року КП "Ізюмсантехмонтаж" добросовісно заволоділо та по цей час безперервно та відкрито володіє та користується вищенаведеними нежитловими будівлями виробничої бази, що розташовані за адресою вул. Ентузіастів, 30-А, м. Ізюм Харківської області, однак отримати (відновити) правовстановлюючі документи на відповідні будівлі для реєстрації права власності на них (що є необхідним для оформлення права користування земельною ділянкою) КП "Ізюмсантехмонтаж" не має можливості, оскільки ЗАТ "ХСУ № 541" є припиненим з 15.12.2014 року, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Документи, відповідно до яких здійснювалася передача майна від ЗАТ "ХСУ № 541" до КП "Ізюмсантехмонтаж", у державному архіві відсутні (відповідь Державного архіву Харківської області від 25.10.2017 № 01-29/Т-2389, а.с.54).

Комунальним підприємством "Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації" на запит КП "Ізюмсантехмонтаж" видана довідка про те, що станом на 31.12.2012 реєстрація прав власності на об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: м. Ізюм, вул. Ентузіастів, 30-А - відсутня (а.с. 53). Також позивачем надано до суду першої інстанції інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 09.11.2017 (а.с.52), з якої вбачається відсутність реєстрації будь-яких речових прав на спірне нерухоме майно на вказану дату.

Оскільки право власності КП "Ізюмсантехмонтаж" на спірне нерухоме майно не визнається, що обмежує позивача у реалізації його прав щодо вказаного майна, останній, посилаючись на добросовісне, відкрите і безперервне володіння та користування спірним нерухомим майном, просив суд визнати право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за набувальною давністю, в порядку ст.344 ЦК України.

Місцевий господарський суд у позові відмовив з підстав, наведених вище.

Надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 2 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів ст.269 ГПК України, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст.41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1, 2 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, у тому числі, визнання права.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору в даній справі є визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю.

Відповідно до ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій ст.344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у Кодексі строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років. Разом з тим, враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України про те, що правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01.01.2004, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 01.01.2001. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 01.01.2011.

Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, а також те, що протягом передбаченого в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.

Надаючи правову оцінку наявності передбачених ст.344 ЦК України необхідних умов для визнання права власності за набувальною давністю, колегія суддів зазначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що строк відкритого та безперервного володіння позивачем спірним майном на час звернення КП "Ізюмсантехмонтаж" до суду з позовною заявою (яку було подано у 2018 році, тобто з дотриманням вищенаведених приписів пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ) становить більше 10 років.

Позивачем було надано суду першої інстанції довідку від 27.12.2017 про перебування майна на балансі підприємства (а.с.47), копії договорів з постачальниками комунальних послуг, що надавалися за адресою м. Ізюм, вул. Ентузіастів, 30-А (електропостачання, водопостачання та водовідведення), інші документи, що належним чином підтверджують факт відкритого та безперервного володіння позивачем спірними приміщеннями, утримання вказаних приміщень за власні кошти та використання їх у господарській діяльності підприємства (а.с.56 - 67). Зокрема, згідно з довідкою Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства від 15.08.2017 (а.с.67), договірні відносини між КП "Ізюмсантехмонтаж" та ІКВ ВКП існують з 01.03.2001 по теперішній час, розрахунки за спожиту воду здійснюються за показниками приладу обліку води; заборгованість станом на 14.08.2017 відсутня. Доказом відкритого та безперервного володіння позивачем спірними приміщеннями є також рішення виконкому Ізюмської міськради від 18.02.1999 №167 (а.с.68) щодо оформлення права КП "Ізюмсантехмонтаж" на користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою м. Ізюм, вул. Ентузіастів, 30-А.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що існування у позивача договорів з АК "Харківобленерго" та Ізюмським комунальним виробничим водопровідно-каналізаційним підприємством не підтверджує факт набуття позивачем права на спірне майно. Проте вказаний висновок, на думку колегії суддів, зроблений на підставі невірної оцінки доказового значення відповідних документів, що були надані позивачем не на підтвердження існування у нього права на спірне майно, а саме як доказ відкритого та безперервного володіння позивачем спірними приміщеннями, утримання вказаних приміщень за власні кошти та використання їх у господарській діяльності підприємства - про що було зазначено КП "Ізюмсантехмонтаж" у позовній заяві.

Добросовісний характер володіння підтверджується тим, що позивач не був обізнаний на час заволодіння майном, що воно йому не належить, і вважав, що набув це майно під час реорганізації у 1997 році від ЗАТ "ХСУ № 541" (відповідне, зокрема, відображено у п. 7.1 Статуту КП "Ізюмсантехмонтаж").

КП "Ізюмсантехмонтаж" було впевнено у правомірності заволодіння майном, на час отримання спірних нежитлових будівель підприємство вважало, що отримало їх за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для визнання права власності на них, проте через відсутність правовстановлюючих документів ЗАТ "ХСУ № 541" на відповідну нерухомість, вказана передача майна не створила правових наслідків для сторін - отже, володіння позивачем спірним майном підпадає під ознаки безтитульного (незаконного) володіння, оскільки позивач розпочав володіння майном під час реорганізації та створення КП "Ізюмсантехмонтаж" як юридичної особи, але будь-яких правочинів або актів, які б, у свою чергу, визначали право власності на нього та/або порядок володіння та користування майном, права та обов'язки сторін, не укладав та не оформлював.

За таких обставин, доводи місцевого господарського суду про те, що позивачем не підтверджено факту того, що спірне нерухоме майно належало на законних підставах ЗАТ "ХСУ № 541", та факту передачі вказаного майна від ЗАТ "ХСУ № 541" до позивача колегія суддів вважає такими, що зроблені при неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст.344 ЦК України, яка передбачає визнання права власності на майно з підстав набувальної давності - саме за відсутності підтвердження законних підстав набуття такого майна, на що обґрунтовано посилається позивач в апеляційній скарзі.

Колегія суддів погоджується з викладеним в оскаржуваному рішенні висновком суду про те, що ст.344 ЦК не може бути застосована в тому разі, якщо позов заявлено про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва. Водночас судом першої інстанції не наведено посилань на докази, що свідчили б про самочинність будівництва - тобто вказане твердження ґрунтується на припущенні, оскільки такі докази у справі відсутні. Натомість позивач в апеляційній скарзі посилається на дані технічного паспорту, виготовленого 21.08.2013 Ізюмським МБТІ (а.с. 38 - 45), в якому відсутні штампи встановленого зразка, що свідчили б про наявність самочинного будівництва. Колегія суддів додатково враховує, що, як вбачається із вказаного технічного паспорту, спірні нерухомі об'єкти збудовано у 1967 та 1980 роках, тобто до створення у 1997 році КП "Ізюмсантехмонтаж", отже вони не можуть бути самочинним будівництвом позивача.

Позивач, який з моменту свого створення був і на теперішній час залишається фактичним володільцем спірного нерухомого майна, надав суду першої інстанції належні докази щодо не перебування відповідного майна у будь-чиїй власності (державній, комунальній, інших осіб). А саме, ним надано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 09.11.2017 (а.с.52), з якої вбачається відсутність реєстрації будь-яких речових прав на спірне нерухоме майно. Харківським апеляційним господарським судом в ході апеляційного розгляду справи також було сформовано запит до вищевказаних реєстрів стосовно нерухомості, що знаходиться за адресою м. Ізюм, вул. Ентузіастів, 30-А і отримано інформацію станом на 26.04.2018, згідно з якою відомості про реєстрацію речових прав на вказане майно відсутні.

Також, як уже зазначалося, керівником КП "Ізюмсантехмонтаж" у судовому засіданні підтверджено факт відсутності інших судових спорів стосовно майна, право власності на яке просить визнати позивач у даній господарській справі.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що в матеріалах справи відсутня інформація щодо користувача або власника земельної ділянки площею 683,39 кв.м., яка розташована за адресою: вулиця Ентузіастів, 30-А, місто Ізюм Харківської області, станом на момент розгляду справи, отже, суд припускає, що у разі визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем, судом можуть бути порушені права іншої особи, яка користується частиною земельної ділянки площею 683,39 кв.м. Разом з тим, будь-яких доказів в обґрунтування відповідного припущення місцевим господарським судом не наведено.

В ході апеляційного провадження позивачем було надано доказ на спростування зазначеного припущення - лист виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області від 19.03.2018 (а.с.138), яким повідомлено, що станом на вказану дату частина земельної ділянки площею 683,39 кв.м. за адресою: вулиця Ентузіастів, 30-А, місто Ізюм нікому в оренду (у власність або в користування) не передавалася. Присутній у судовому засіданні 26.04.2018 керівник КП "Ізюмсантехмонтаж" також підтвердив факт відсутності інших користувачів земельної ділянки за адресою: вулиця Ентузіастів, 30-А, місто Ізюм Харківської області та зазначив, що судом першої інстанції не досліджувалося питання щодо користування земельною ділянкою площею 683,39 кв.м., тому позивачем відповідна інформація до суду не надавалася.

Згідно з правовою позицією відповідача, викладеною у наданих суду першої інстанції заявах (а.с.92, 103, 109) Ізюмська міська рада Харківської області підтримує позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти задоволення позову. Однак вказані обставини також залишено місцевим господарським судом поза увагою.

Отже, зважаючи на те, що сторонами у справі не надано суду будь-яких доказів належності спірного нерухомого майна до державної, комунальної чи іншої власності, відчуження цього майна на користь третіх осіб, або передачі його в управління або користування позивачу, колегія суддів вважає доведеною наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за КП "Ізюмсантехмонтаж" права власності на зазначене в позовній заяві нерухоме майно за набувальною давністю.

Відповідне узгоджується з правовою позицією щодо підстав застосування ст.344 ЦК України, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №910/23414/16. За приписами ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Натомість висновки місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову спростовуються матеріалами справи та доречними доводами позивача, яким судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки в порядку ст.86 ГПК України.

Відповідно до пункту 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006 та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011)."

Отже, порушене право позивача на визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю (для чого наявні передбачені законом підстави) підлягає захисту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, оскаржуване рішення має бути скасовано як таке, що прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права (зокрема, при неправильному тлумаченні та незастосуванні ст.344 ЦК України, яка підлягала застосуванню), а позов КП "Ізюмсантехмонтаж" має бути задоволено.

Керуючись статтями 273, п.2 ч.1 статті 275, п.4 ч.1, ч.2 статті 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Колективного підприємства "Ізюмсантехмонтаж" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2018 у справі №922/2/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати за Колективним підприємством "Ізюмсантехмонтаж" (64300, Харківська область, місто Ізюм, вулиця Ентузіастів, 30-А, код ЄДР 25183668) право власності на нежитлові будівлі виробничої бази, у тому числі адміністративну будівлю літ. "Б" площею 130,9 кв.м., гараж літ. "В" площею 63,0 кв.м., склад літ. "Н" площею 128,4 кв.м., котельню літ. "Д" площею 8,5 кв.м., прохідну літ. "Е" площею 8,7 кв.м., навіси літ. "К" та літ. "Л", вбиральню літ. "З" площею 1,1 кв.м., оглядові ями під літ. "М" та літ. "Ж", вигрібну яму під літ. "Г", паркан № 1, ворота №2 та №3, що розташовані за адресою: вулиця Ентузіастів, 30-А, місто Ізюм Харківської області, за набувальною давністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.05.18

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Фоміна В. О.