Рішення

від 19.04.2018 по справі 442/7168/17

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/7168/17

Провадження №2/442/376/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючої - судді Курус Р.І.,

з участю секретаря судових засідань - Тацишин Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, -

за участю позивачки ОСОБА_2, представника позивача - адвоката ОСОБА_6,

представника відповідача - ОСОБА_7,

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача.

11.10.2017 року ухвалою судді відкрито провадження по даній справі та призначено справу до попереднього розгляду на 23.10.2017 року, яке не проведено у зв'язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу про відкриття провадження.

10.01.2018 року, після повернення справи з апеляційного суду Львівської області, призначено підготовче судове засідання на 09.02.2018 року.

06.02.2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

21.02.2018 року надійшла відповідь на відзив.

09.02.2018 року та 22.02.2018 року підготовче судове засідання відкладено на 20.03.2018 року.

06.03.2018 року надійшла заява про збільшення позовних вимог.

20.03.2018 року проведено підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду 19.04.2018 року. Крім того, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4.

В обґрунтування позову посилається на те, що під час перебування у шлюбі з відповідачем (з 14.08.1982 року по теперішній час) ними було спільно побудовано житловий будинок на АДРЕСА_1, загальною площею 159,8 кв.м., житловою 52,8 кв.м. Вказаний будинок складається з трьох житлових кімнат, однієї кухні та підвалу. Вказує, що будівництво даного будинку ними було закінчено в 1991 році, та оскільки всіма справами займався відповідач, такий було оформлено на його ім'я. На даний час, відповідач відмовляється добровільно вирішити питання поділу зазначено будинку, намагався відчужити весь будинок, а тому просить визнати право спільної сумісної власності на спірний будинок, визнавши за нею право власності на ? ідеальну частину цього будинку. Крім того, у зв'язку з тим що земельна ділянка, виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,1720 га належить на праві власності відповідачу згідно Державного акту серії НОМЕР_1, просить визнати за нею права власності на ? частину такої.

В судовому засіданні позивачка - ОСОБА_2 та її представник - адвокат ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали повністю, просять позов задоволити. Додатково вказали, що спірний житловий будинок будувався нею та її чоловіком - відповідачем по справі спільно, а тому є спільною сумісною власністю їх як подружжя. Донька ОСОБА_4 та її чоловік не можуть претендувати на спірний будинок, позаяк будівництво такого, оздоблювальні роботи, тощо здійснювались безпосередньо за її кошти та за допомогою роботи відповідача. Їхня дочка одружилась в 2010 році, а будинок був зданий в експлуатацію в 2011 році. За таких обставин, такий не може бути збудований за кошти їхньої доньки та її чоловіка.

Представник відповідача - ОСОБА_7 в судовому засіданні позову не визнала, з підстав, які виклала у відзиві на позовну заяву. Додатково вказала, що будівництво спірного житлового будинку було розпочати не швидше 1994 року і тривало більше 10 років. Спочатку будівництво велося за спільні кошти подружжя ОСОБА_2. У 2010 році їхня донька ОСОБА_4 вийшла заміж, та оскільки вона з своїм чоловіком не мали власного житла, залишились проживати у будинку в с. Унятичі. Згодом, остання разом з своїм чоловіком ОСОБА_8 почали допомагати їм у завершенні будівництва житлового будинку, проведенні оздоблювальних робіт, тощо. Однак, наприкінці 2015 року в їхньому житті відбулись нестерпні зміни, зокрема, через поведінку позивачки, внаслідок чого їхня донька з зятем змушені були переїхати на орендовану квартиру. Зазначає, що оскільки будівництво спірного житлового будинку велось і за кошти, і за рахунок спільної праці всіх членів сім'ї, в т.ч. - дочки та зятя, а відтак є їхньою спільною сумісною власністю.

Третя особа - ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, не повідомивши причин своєї неявки, хоча належним чином повідомлялась про дату, час і місце судового засідання. Пояснень з приводу позову суду не надіслала.

Вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позов є підставним та підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

14 серпня 1982 року між сторонами - позивачем та відповідачем було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3.

Під час шлюбу, згідно рішення Лішнянської сільської ради народних депутатів Дрогобицького району за №139 від 15.08.1991 року відповідачу ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку в с. Унятичі, площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та дозволено будівництво житлового будинку та господарських споруд на зазначеній ділянці у відповідності з проектами погодженими в органах архітектури району. Відповідно до проекту, затвердженого головним архітектором Дрогобицького району, загальна площа будинку повинна була складати 93,3 кв.м., а.с. 55.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 03.07.2011 року, виданого виконавчим комітетом Унятицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею - 159,8 кв.м., житловою - 52,8 кв.м. належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. Свідоцтво видано на підставі рішення від 16.05.2011 року, а.с. 4.

Відповідно до копії Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії НОМЕР_1 від 21.02.2012 року земельна ділянка площею 0,1720 га, розташована на АДРЕСА_1, цільове призначення якої - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі рішення Унятицької сільської ради № 71 від 25.07.2011 року, а.с. 91.

Вирішуючи по суті даний спір суд виходить з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 Цивільного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто Використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

При відсутності у матеріалах справи доказів про отримання подружжям ОСОБА_2 доходів за час перебування в шлюбі та під час будівництва спірного житлового будинку, те, що будівництво спірного житлового будинку розпочате та закінчене під час перебування подружжя ОСОБА_2 в шлюбі, спільне проживання в ньому та ведення подружжям спільного господарства по даний час, суд приходить до переконання, що житловий будинок, загальною площею - 159,8 кв.м., житловою - 52,8 кв.м., що на АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2.

Таким чином, враховуючи, що набутий ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період шлюбу та ведення спільного господарства спірний житловий будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2, а тому суд доходить висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за позивачкою право власності - на ? ідеальну частину житлового будинку.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що донька позивачки та відповідача - ОСОБА_4 а також зять - ОСОБА_8 мають право на частку у спірному житловому будинку, позаяк будівництво такого було розпочато під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у шлюбі. Крім цього, ні відповідачем, ні третьою особою у справі не подано жодних доказів щодо укладення угоди про створення спільної сумісної власності - спірного житлового будинку, про передання грошових коштів подружжю ОСОБА_2 та їх розмір. В той же час, сам відповідач у своєму відзиві на позов не заперечував факт, що їхня з позивачкою дочка -ОСОБА_4 та її чоловік здійснювали за власні кошти будівництво будинку, однак на підставі чого здійснювалось таке будівництво і в якому грошовому розмірі не зазначав.

Крім цього, із роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок", п. 4 - слідує, що особи, які брали участь у будівництві житлового будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.

З огляду на вказане, суд вважає за необхідне роз'яснити третій особі - ОСОБА_4 її право на звернення до суду з відповідним позовом про відшкодування їй коштів, вкладених у будівництво спірної нерухомості.

Разом з тим, посилання представника відповідача (у відзиві на позовну заяву) на те, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру іпотек, Єдиного Реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 04.02.2018 року ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, підлягає спростуванню з огляду на таке. Підставою виникнення права власності на зазначений житловий будинок за ОСОБА_4 була мирова угода, затверджена ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.11.2014 року. Однак, згідно ухвали Апеляційного суду Львівської області від 28.02.2017 року ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.11.2014 року скасовано, а відтак відсутні правові підстави вважати, що спірний житловий будинок належить на праві власності доньці подружжя ОСОБА_2 - ОСОБА_4

Разом з тим, що стосується позову в частині визнання права власності на ? ідеальну частину земельної ділянки, з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд підлягає, слід зазначити наступне.

За положеннями статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Разом з тим, виходячи зі змісту статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться.

Таким чином, оскільки до позивачки ОСОБА_2 перейшло право власності на ? частину житлового будинку, до неї переходить і право власності на ? частину земельної ділянки без зміни її цільового призначення, а тому позовна вимога про визнання за позивачкою ОСОБА_2 права власності на вказану частину земельної ділянки підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 60, 69,70, 72 СК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 263, 265, 273, 354, ЦП України, постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року N 11 суд,

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на житловий будинок, загальною площею - 159,8 кв.м., житловою - 52,8 кв.м., що на АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку, загальною площею - 159,8 кв.м., житловою - 52,8 кв.м., що на АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частину земельної ділянки, що на АДРЕСА_1 загальною площею 0,172 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 504189646212.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 26 квітня 2018 року.

Головуюча - суддя Курус Р.І.