Постанова

від 23.04.2018 по справі 350/722/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 350/722/17

Провадження № 22-ц/779/432/2018

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Калиній Г. В.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Возняк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду, ухвалене суддею Калиній Г.В. 08 грудня 2017 року в смт. Рожнятів, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, про визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и в:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зазначеним позовом.

Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_6

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому нерухоме майно - домоволодіння по вул. Івана Франка, 2 у смт. Рожнятів Івано-Франківської області.

Оскільки на час смерті вона проживала з батьком, вважає, що прийняла спадщину на належне йому нерухоме майно.

Однак, нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на сарай та огорожу по АДРЕСА_1. Відмова мотивована тим, що житловий будинок знесено, а свідоцтво про право на спадщину на господарські будівлі без житлового будинку не видається. Рекомендовано звернутися до суду.

Іншими можливими спадкоємцями крім неї, є її сестра ОСОБА_4 та брат ОСОБА_3 - відповідачі по справі, які на дане спадкове майно не претендують.

На підставі наведеного, просила постановити рішення, яким визнати за нею право власності в цілому на спадкове майно - господарські будівлі, що знаходяться по АДРЕСА_1, власником яких на день смерті був її батько ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Рожнятівського районного суду від 10 липня 2017 року до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ОСОБА_5.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 08 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено за його безпідставністю.

На дане рішення суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення незаконне, винесене з порушення норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що на час смерті її батька та прийняття нею спадщини, господарські спірні споруди були в наявності, і лише пізніше забрані ОСОБА_5, який не сплатив їй грошову компенсацію за дане майно.

Крім того, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що її батько був власником домоволодіння по вул. Франка, 2, в смт. Рожнятів згідно свідоцтва про право на спадщину, що підтверджується фотокопією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 05.08.2008 року реєстраційний №24236008, номер запису 291 в книзі 2, та довідкою Івано-Франківського ОБТІ №20 від 22.02.2016 року, згідно відмітки в яких житловий будинок знесено, а до складу домоволодіння віднесено сарай та огорожу, загальною вартістю 7095 грн.

Вона зверталася до Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори з проханням видати свідоцтво про право на спадщину після смерті її батька, однак листами від 12.08.2008 року та 18.03.2016 року їй було відмовлено у зв'язку з тим, що знесено житловий АДРЕСА_1.

Оскільки вона після смерті батька прийняла спадщину як спадкоємець першої черги за законом, то відповідно, має паво на оформлення своєї спадщини та одержання свідоцтва про право на спадщину.

Інші можливі спадкоємці на дане майно не претендують.

На підставі наведеного, апелянт просила рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

15.12.2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України. Відповідно до п. 9 ст. 1 Розділу XIII Перехідні положення вказаного Кодексу справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п. 8 ст. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

В судовому засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи апеляційної скарги підтримали.

Відповідачі та третя особа в судове засідання повторно не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце слухання справи належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та її представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює, у випадку необхідності, учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судовому процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті свого батька, однак, визнати право власності на спадкове майно неможливо у зв'язку з відсутністю його в натурі.

З таким висновком погоджується і апеляційний суд з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 2 ст. 1274 ЦК України передбачено, що право спадкоємця за законом відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Згідно ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України). Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1298 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_6 згідно копії Свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 26.04.1961 року та копії Свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 02.11.1985 року (а.с. 30-31).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 (а.с. 8).

Як вбачається з копії витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 05.08.2008 року, копії Довідки ОКП Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації №20 від 22.02.2016 року, копії інвентарної справи, ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності на спадщину за НОМЕР_5 від 27.12.1974 року належало домоволодіння по АДРЕСА_1, яке складалося із сараю та огорожі вартістю 7095 грн., житловий будинок знесено за даними 1986 року (а.с. 6-7).

Згідно листів Першої Рожнятівської державної нотаріальної контори №6712 від 12.08.2008 року та №282/02-14 від 18.03.2016 року спадкова справа після смерті ОСОБА_6 заведена 03.12.2007 року за №306/2007, спадкоємцем є ОСОБА_2 Однак, спадкоємцю відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька на сарай та огорожу, що знаходяться по АДРЕСА_1, оскільки житловий будинок знесено, а свідоцтво про право на спадщину на господарські будівлі без житлового будинку не видається (а.с. 9-10).

Крім того, встановлено, що Рожнятівською селищною Радою народних депутатів за добровільною згодою землекористувача в ОСОБА_6 було вилучено земельну ділянку площею 0,05 га по АДРЕСА_1 та виділено її в постійне користування ОСОБА_5, про що свідчить копія заяви ОСОБА_6 від 24.01.1997 року, копія виписки з Рішення селищної Ради від 13.02.1997 року (а.с. 110).

Згідно Довідки виконкому Рожнятівської селищної ради №1200 від 05.07.2017 року було об'єднано земельну ділянку площею 0,05 га по вул. І. Франка, 2 та земельну ділянку площею 0,08 га по вул. 16 липня, 25 в смт. Рожнятів та оформлено право власності на земельну ділянку площею 0,1330 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд по вул. 16 липня в смт. Рожнятів за ОСОБА_5, видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №880845 від 20.03.2007 року (а.с. 111, 115).

На даний час ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0934 га, яка знаходиться по вул. 16 липня, 25, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, отримав план забудови даної земельної ділянки, що підтверджується копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_6 від 10.01.2015 року, копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №32090829 від 10.01.2015 року та копією Плану забудови земельної ділянки (а.с. 112-114).

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що на час смерті її батька та прийняття нею спадщини, в домоволодінні по АДРЕСА_1 були в наявності господарські споруди (сарай та огорожа), а тому просила визнати за нею право власності на них.

Разом з тим, із аналізу норм ст.ст. 186, 380, 381 ЦК України випливає, що господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.), які розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв'язку з чим право власності на такі будівлі як на окремі об'єкти визнаватися не може.

Те, що надвірні приміщення, огорожі та інші надвірні споруди, що обслуговують будівлю (сарай, паркан, колодязь), становлять разом з нею один інвентарний об'єкт, визначено також в Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку основних засобів суб'єктів державного сектору, затверджених наказом Міністерства фінансів України 23.01.2015 року №11.

В п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок визначено, що різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле. Тому при відчуженні жилого будинку вони переходять до нового власника разом з будинком, якщо при укладенні договору про відчуження не було обумовлено їх знесення або перенос попереднім власником.

Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Згідно ч. 5 ст. 373 ЦК України та ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

За змістом ч. 4 ст. 346 ЦК України право власності на майно припиняється у разі його знищення.

Враховуючи наведене, беручи до уваги предмет та підстави позову, а також доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог є правильними і такими, що відповідають обставинам справи та нормам закону.

Посилання апелянта в судовому засіданні апеляційного суду на можливість сплати відповідачем грошової компенсації за знесені господарські споруди не заслуговують на увагу, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялися і не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, фактичні обставини справи місцевим судом з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а фактично зводяться до переоцінки доказів, досліджених у встановленому законом порядку.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду від 08 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02.05.2018 року.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Мелінишин Г.П.

Пнівчук О.В.